Ромен Гарі «Повітряні змії» аналіз твору допоможе краще зрозуміти книгу та підготуватися до уроку. Скласти літературний паспорт твору можна за поданою інформацією.
«Повітряні змії» аналіз твору
Автор – Ромен Гарі
Рік написання – 1980
Жанр – роман (історичний)
Основні теми твору: порятунок власної душі, справжні людські цінності, кохання
Ромен Гарі назвав свй твір “Повітряні змії” як символ крихкого та одночасно незламного світу життя та мрій.
Основний задум твору виражений у цитаті: “Если ты действительно кого-нибудь или что-нибудь любишь, отдай всё, что у тебя есть, и даже всего себя, и не заботься об остальном…”
Головні герої твору “Повітряні змії”
- Амбруаз Флері,
- Жулі Еспіноза,
- Людо (Людовик Флері)
- Ліла Броницька
- Марселена Дюпра,
- німецький барон Ханс
- музикант Бруно
Провідні проблеми роману “Повітряні змії”:
- Проблема вірного та справжнього кохання.
- Проблема людяності, миру, порятунку духовних цінностей.
- Проблема пам’яті (Голокост).
Повітряні змії в романі – символ мрії. Ці повітряні змії мали вигляд жовтої шестикутної зірки.
Сюжетний ланцюжок “Повітряні змії”
1930 рік, Людо 10 років → після смерті батьків він живе в Нормандії зі своїм дядьком, Амбруазом Флері; через захоплення виготовленням повітряних зміїв у формі знаменитих людей Франції та світу дядька вважають ненормальним → Людо випадково зустрічає прекрасну польську аристократку на ім’я Ліла, хоче сподобатися їй → ревнує Лілу до Ганса, її німецького кузена та друга → завдяки здібностям у лічбі й феноменальній пам’яті Людо стає секретарем батька Ліли, Броніцького, а також його помічником в аферах на біржі → перед початком війни Людо кілька місяців живе в Польщі, у замку Броніцьких → Людо вимушений повернутися до Франції → Людо стає активним учасником Опору → знаходить Лілу, яка повернулася з Польщі з родиною завдяки допомозі німецького офіцера фон Тіля → у Парижі Людо знайомиться з Жулі Еспінозою, колишньою мадам із борделя, нині — одним із головних інформаторів Опору → друг його дядька, Марселен Дюпра, “чинить опір” по-своєму: він не зачиняє свій ресторан “Чарівний куточок” попри ризик, складнощі й навіть те, що його послугами користуються здебільшого німецькі офіцери → Амбру-аза намагаються заарештувати за запускання зміїв з іудейською шестикутною зіркою на знак протесту проти подій на велодромі д’Івер (“Вель д’Ів”) → Амбруаз тікає до Шамбон-сюр-Ліньона, де приєднується до пастора Андре Трокме і його дружини Магди для порятунку єврейських дітей → на кордоні Ліона та Швейцарії дядька затримують німці → на щастя, Амбруаз повертається з Аушвіца й відновлює виробництво зміїв як символу надії та відродження → Лілу обстригли за колабораціонізм, що не завадило їм з Людо одружитися.
Автор майже не концентрується на зображенні сцен війни, бо головним є кохання як засіб збереження душі під час страшних випробувань.
“Повітряні змії” образи героїв
Амбруаз Флері — відставний листоноша, натхненний творець повітряних зміїв, схожих на веселих жаб, усміхнених рибок, кораблі з вітрилами. Напередодні Другої світової війни й після поразки Франції він почав виготовляти “політичних” повітряних зміїв, зображуючи тих, хто “у Франції коли-небудь показував зуби ворогові, від Карла Великого до маршалів Імперії”, видатних французів доби Просвітництва, алегорію Свободи. Амбруаза кидають до в’язниці, від якої його рятує репутація божевільного. Але тимчасове звільнення не допомагає йому уникнути ані Бухенвальда, ані Аушвіца, тому що він відмовляється виконати наказ Ільзи Кох сконструювати повітряного змія з людської шкіри. Його вважали загиблим — доти, поки за 20 місяців після арешту людо побачив у небі змія, що зображував генерала де Ґолля.
Єврейка Жулі Еспіноза напередодні війни господиня мебльованих кімнат, відома паризька звідниця. Це надзвичайно мужня жінка. Ще 1938 р., після Мюнхенської угоди, вона зрозуміла, що буде з Європою, і почала готуватися до найгіршого. Жулі брала уроки манер і вивчала історію, зробила пластичну операцію носа. Уже в лютому 1940 р., коли майже ніхто не вірив у поразку Франції (хоча до окупації залишалося кілька місяців), коли не йшлося про рух Опору, Жулі почала формувати підпільну групу, добираючи надійних людей, чудово розуміючи, якому ризику піддає себе. Свою дочку вона завбачливо забезпечила арійськими документами й відправила на навчання до німецького Гейдельберґа, щоб та здобула “диплом, який буде дуже корисний, коли німці будуть тут”, сама ж обміркувала до дрібниць своє перетворення зі старої звідниці на графиню Естергазі. її залізна рішучість принесла результати: Лондон і “Вільна Франція” дістали надійне джерело різної інформації — від настроїв у німецьких верхах і списків інформаторів гестапо до дислокації німецьких військ у Нормандії, а євреї, з якими її зводила доля,— арійські документи. Вона не боялася, що її схоплять фашисти або що її зв’язки з окупантами кваліфікуватимуть як ганебні — просто прагнула дожити до перемоги.
Марселена Дюпра — господар ресторану “чарівний куточок”, майстерний кулінар, творець небачених страв; певною мірою одержимий, як і його приятель Флері. Першим рішенням Дюпра було бойкотувати ворога, але після наказу мало не самого фюрера зберегти “кулінарний геній” Франції, Дюпра, провівши безсонну ніч, вигадав такий вихід: його ресторан має залишатися тим, чим він був завжди,— однією зі справжніх цінностей Франції; і він щодня доводитиме ворогові, що його не можна перемогти. Звісно, щоб оцінити справжню позицію Дюпра, слід його зрозуміти, а не обзивати підлабузником чи колабораціоністом. Але Дюпра плював на ці прізвиська й не без міцних виразів роз’яснював, що ті, хто відповідають за видатну французьку кухню, захищатимуть її до кінця, а зрештою війну виграє не Німеччина, не Америка й не Англія — війну виграє Дюпра та його “чарівний куточок”! У цьому виклику — і відчай, і щирість, і відданість своєму покликанню, але французька кулінарія стала для Дюпра “останнім окопом”, і він продовжував подавати німцям суфле з печінки з брусницею, салат із ракових шийок та телячу печеню.
Людо — провінційний хлопець, сирота, якого виховує дядько — сільський листоноша. На початку твору хлопцю лише 10 років. Зустрівши Лілу в лісі, він хоче бачити її частіше, але другий раз вони побачилися лише за 4 роки, хоча хлопець чекав, щодня приходячи на те саме місце. Геній в усній лічбі, Людо стає рахівником у батька Ліли. Коли почалась війна, то Людо пішов у підпілля. Він боровся і за своє кохання, і за визволення Франції від нацистів. Людо — божевільний романтик, витончений, вразливий, зворушливий, “спадкоємець” великої кількості повітряних зміїв, принциповий (як усі бідні люди), благородний. Поворотним у свідомості Людо став факт прилюдного покарання Ліли: адже розправу над молодою дівчиною вчинили не фашисти чи монстри, а “свої” — люди, яких він знав із дитинства, “і це було найстрашніше”. Вірність у коханні допомогла Людо знайти своє щастя й одружитися з Лілою.
Лілі – донька заможного польського аристократа. Коли дівчина вперше зустріла Людо їй було 11,5 років. Із початком війни її кидало з місця на місце, змінювала свої бажання та плани кожного дня, вона завжди шукала себе та займалася собою. Її доля могла б скластися трагічно, якби вона знову не зустріла Людо. Ліла пройшла крізь біди й випробування: її принижували; вона дізналася, що таке жити в бідності, працювати офіціанткою, опинитися на панелі; зрештою, стати коханкою важливого німецького генерала — щоб якось вижити. А найжахливіше та найганебніше чекало на неї, коли на міській площі звільненого Клері Лілі прилюдно, під крики натовпу, їй поголили голову за зв’язок з окупантом. Життя зрештою подарувало їй кохання, і Ліла була щаслива поруч із Людо.
дуже допомагає