Джозеф Конрад “Серце пітьми” скорочено читати варто, щоб згадати головні події роману. Назва твору «серце пітьми» означає не лише географічне положення «чорного континента», куди ще не ступила нога цивілізації, але і є символом «темряви в душі» людини.
“Серце пітьми” скорочено читати
Чарлі Марлоу був директором великої акціонерної компанії та власником яхти «Неллі». Він вирішив розповісти історію, котра сталась з ним в Центральній Африці.
«Серце темряви» починається на палубі «Неллі», британського корабля, що стоїть на якорі на узбережжі Темзи. Анонімний оповідач, директор компаній, бухгалтер і Марлоу сидять мовчки. Марлоу починає розповідати трьом чоловікам про той час, коли він подорожував на пароплаві вгору по річці Конго.
У дитинстві Марлоу захоплювалися картами і прагнув стати моряком або дослідником, який міг би відвідати найвіддаленіші куточки землі. У молодості він приблизно шість років, плавав Тихим океаном, перш ніж повернутись до Лондона, де потім побачив у вітрині магазину карту Африки та річки Конго. Згадавши новини про Континентальну торгову компанію, що працює в Конго, Марлоу вирішив пілотувати пароплав, який відправиться в Африку. Він попросив свою тітку, яка знала дружину власника компанії, допомогти йому отримати роботу; вона радісно погодилася. Головним завданням Марлоу було здійснити мандрівку горіріч річки Конго, щоб повернути назад до цивілізації найпродуктивнішого агента Курца, який обіймав важливу посаду в факторії та відправляв слонівки стільки, «як усі інші агенти разом взяті
Давно, попрощавшись з тіткою, Марлоу відплив на французькому пароплаві, котрий висаджував солдатів і митних чиновників у кожному порту. Тільки через місяць Марлоу побачив гирло річки та землю. Він був вражений побаченим: шестеро чорношкірих були з’єднані між собою залізними нашийниками та ланцюгом. Їх вів білий чоловік з гвинтівкою. Також Чарлі знайшов місце, куди звозили чорношкірих людей помирати від голоду та хвороб. Він дав одному із них печиво, занімівши від жаху побаченого.
Марлоу побув на станції десять днів, сидячи у приміщенні головного бухгалтера – елегантно вдягненого чоловіка. На станції постійно панував безлад. Нeгри снували туди-сюди, обмінюючи фабричні товари, намисто, латунний дріт, бавовну на дорогоцінну слонову кістку. Саме бухгалтер розповів Чарлі про Курца, агента Компанії, який був відповідальний за неймовірно прибуткову справу зі слонової кістки в глибині країни. Бухгалтер описав Курца як «першокласного агента» та «видатну людину», чия станція принесла більше слонової кістки, ніж усі інші станції разом узяті. Він попросив Марлоу сказати Курцу, що все на Зовнішній станції задовільно, а потім натякнув, що Курца готують на високу посаду в Адміністрації Компанії.
Настав час мандрівки. Потрібно було подолати двісті миль. Їм траплялись вже покинуті тубільцями села. Нарешті через п’ятнадцять діб спекотної та важкої мандрівки вони дійшли до Центральної станції, що розташувалась в затоці. Один білий чоловік повідомив, що пароплав Марлоу несправний, він зараз на дні річки і порадив піти до начальника.
Марло декілька місяців займався ремонтом судна. Проте з начальником довелося зустрітись. Він ніколи не хворів на тропічні хвороби та з молодих літ працював торговцем в цих краях. Начальник повідомив, що одній важливій станції загрожує небезпека – її очільник, пан Курц, захворів. Курца вважали посланцем милосердя, прогресу та науки. Наступні тижні станція перетворилась на величезне скупчення речей «з дослідження Ельдорадо». Групи нeгрів на чолі з білими чоловіками все прибували. Всі їх розмови були про те, як вирвати з надр країни найбільше скарбів.
Якось Марлоу підслухав як розмовляв начальник з дядьком про слонову кістку та Курца. Товар привіз його прислужник, а сам Курц повернувся назад.
Відремонтувавши пароплав, Марлоу відправився у подорож по річці до внутрішньої станції в супроводі менеджера, інших агентів та 20 тубільців (які були канібалами). Вночі пароплав снував через бій барабанів вдалині та очеретяні хащі. Чим ближче мандрівники підбирались до серця Пітьми, тим здавалось все страшнішим.
Нарешті через п’ятдесят миль мандрівники дібрались до очеретяного куреня, де не так давно мешкала біла людина. Наразі житло було покинуте, а біля дверей лежала книга. З позначками, схожими на шифр. Пароплав вирушив далі з останніх сил, поринувши у вранішній білий туман.
Марлоу час від часу задумувався: як це тридцять п’ять канібалів на борту досі не розправились з ними, щоб влаштувати собі шикарну вечерю? Раптом їх з усіх сторін обступив тривожний вереск. Але мандрівники рушили далі в західний прохід, де була ще станція. Судно рухалось повільно через вузький прохід. Аж ось нeгр, котрий виконував роботу рульового – розпластався на палубі. У повітрі пролітали стріли! Марлоу кинувся до своєї каюти зі словами керманичу тримати курс прямо! Але той усе покинув і Чарлі метнувся до штурвала. Виявилось, що у боці нeгра стирчав спис. Він помер.
Потім Марлоу трішки відійшов від розповіді та повідомив морякам про Курца. Він здобував освіту в Англії, та був наполовину англійцем, а на половину французом. Очоливши станцію, Курц розвинув думку, що білі люди досягли певної стадії розвитку і стали здаватись дикунам надприродними істотами. Чорношкірі стали здійснювати танок на його честь та почитати Курца…
Пароплав йшов на великій швидкості. Всі думали, що станція знищена і Курц мертвий. Але на березі річки стояв білий чоловік та махав рукою. Він крикнув, що все добре і тубільців потрібно було відлякувати гудком пароплава. Марлоу розмовляв з арлекіно, так він назвав чоловіка про себе, поки решта пішли шукати Курца. Арлекіно розповів, що є росіянином з Тамбовської губернії. Ще в шкільному віці він втік у море на російському кораблі, а потім певний час служив на англійських суднах. Далі він познайомився з Курцом. Марлоу показав йому книгу, яку знайшов раніше. Виявилось, що написи на полях були російською мовою. Арлекіно розповів, що тубільці не хочуть, щоб Курц від’їжджав.
Курцу вдалось робити наскоки на різні плем’я, відкривати нові села та озера. Звичайно, що з метою добування слонової кістки. Він показав тубільцям грім і блискавку, тому вони просто обожнювали його. Росіянин продовжив. Курц захворів і він допомагав його лікувати. Раптом Марлоу звернув увагу, що на палях паркану були людські голови.
Курца винесли з будинку на ношах. Арлекіно сказав, що якщо Курц не вимовить ні слова, тубільці знищать мандрівників. Змарнілий, худорлявий власник станції щось прокричав та впав на ноші. Дикуни кудись зникли. Самого Курца віднесли до каюти, де він говорив з начальником. Марлоу побачив, як росіянин за кимось спостерігав. Берегом ходила жінка в смугастому одязі та дикунськими прикрасами. Її очі палали, а сама вона постійно піднімала руки вгору. Жінка пройшла вздовж берега та зникла в кущах. Арлекіно сказав, що їм пора прощатись, бо для Курца він вже нічого не може зробити. А начальник хоче його позбутись. Наостанок він відкрив Марлоу таємницю: то Курц наказав тубільцям напасти на пароплав, бо не хотів їхати звідси через жагу до слонової кістки. На тому вони попрощались.
Вночі Марлоу зазирнув в каюту Курца, але його там не було. Він вже ліз рачки по траві, коли Марлоу наскочив на нього та намагався привести його до тями. Курц з такою тугою проказав, що колись стояв на порозі великих справ, а через того дурня все тепер шкереберть. Марлоу вдалось переконати Курца повернутись в каюту.
Вранці пароплав готувався відчалювати. Дикуни збіглись попрощатись. Начальник був в гарному настрої, а от Курц наче згасав. Марлоу зловив себе на думці, що його теж зарахували до мерців. По дорозі пароплав зламався та довелось пристати до острова, щоб його полагодити. Вранці Курц вручив Марлоу паку паперів та світлину. Він попросив, щоб той нічого не розповідав начальнику. Його бурмотіння переросло у два чітких слова: «Жах! Жах!» І на цьому Курц помер.
Марлоу зберіг паку паперів Курца. Їх так настирливо намагались знайти якийсь чоловік компанії, чи то двоюрідний брат Курца, чи журналіст. Врешті у нього залишились пачка листів і портрет дівчини, які Марлоу вирішив твердо повернути.
Вже пройшло більше року від смерті Курца, але світловолоса дівчина все ще була в жалобі. Вона чомусь вирішила, що Чарлі добре знав її коханого та розповіла йому, що її рідні були проти заручин з Курцом. Марлоу нічого не залишалось як збрехати, що він був з Курцом до кінця і збрехав: Курц помер з її іменем на губах. Він не зміг сказати їй правди.
Раптом почувся голос директора – вони проґавили початок відпливу, котрий вів до самісінького серця безкрайньої пітьми.
Матеріал підготувала Гнатюк Юлія.
Авторські права належать сайту dovidka.biz.ua.
Вау! Дякую Вам за Вашу працю !
Дякую!