«Шагренева шкіра» – роман Оноре де Бальзака, написаний 1831 року. Цей твір приніс письменнику всесвітню славу. «Шагренева шкіра» скорочено читати варто, щоб дізнатися про життя молодого вченого, який стає володарем чарівної шагреневої шкіри.
«Шагренева шкіра» скорочено читати
Події роману відбуваються у 1829 році у Франції.
Частина 1
Талісман
У жовтні 1829 року в гральний зал зайшов молодик – Рафаель де Валантен. Він жив бідно, був не в змозі забезпечити себе. За його поведінкою у гральному залі було зрозуміло, що він новачок у такому місці. Зовнішній вигляд юнака говорив про бідність та викликав співчуття навіть завжди байдужих до чужого горя відвідувачів грального закладу. Хлопець думав про самогубство.
Програвши останню золоту монету, Рафаель в заціпенінні почав ходити вулицями Парижа. Він хотів покінчити зі своїм жалюгідним життям, зістрибнувши з Королівського мосту до Сени. Хлопець вирішив скоїти самогубство вночі, і решту дня провів, вивчаючи прекрасну архітектуру, милуючись гарненькою жінкою та подаючи милостиню жебракам.
Рафаель заходить в крамницю старожитностей (антикварний магазин). Він довго розглядав предмети старовини, що належали різним епохам. Незабаром він помітив старого господаря лавки. Проникливий власник крамниці швидко зрозумів, що його відвідувач перебував у пригніченому стані. Йому вдалося розговорити Рафаеля, який зізнався, що хоче покінчити з життям через жахливу бідність.
Бажаючи допомогти юнакові, антиквар простягнув йому дивовижний талісман – «шматок шагреневої шкіри, величиною з лисячу шкірку». На вивороті талісмана були видавлені знаки на “санскриті”; переклад говорить:
Володіючи мною, ти будеш володіти всім, але життя твоє буде належати мені. Так завгодно Богу. Бажай – і бажання твої будуть виконані. Однак, рівняй свої бажання зі своїм життям. Вони тут. При кожному бажанні я буду убувати, немов дні твої. Хочеш володіти мною? Бери. Бог тебе почує. Нехай буде так!
Таким чином, будь-яке бажання Рафаеля виповниться, але за це буде скорочуватися і час його життя.
Старий зізнався, що жодного разу не наважився скористатися дивовижною шагреневою шкірою. Він дійшов до висновку, що лише знання здатні дарувати молодість душі та щастя.
Пристрасно бажаючи змінити свою долю, Рафаель погодився стати власником чарівного талісмана. Старий же попередив, що відтепер усі його «бажання будуть виконуватися до дрібниць», але ціною власного життя.
Рафаель уклав договір зі старим-антикваром (мотив угоди з дияволом, зв’язок з «Фаустом» Гете), який все своє життя зберігав сили, позбавляючи себе бажань і пристрастей і побажав йому закохатися в молоду танцівницю.
Герой загадує влаштувати вакханалію (шкіра стискується до таких розмірів, що можна, склавши, сховати її в кишеню).
Він виходить з крамниці та зустрічає друзів. Його друг, журналіст Еміль, пропонує Рафаелю очолити одну багату газету і повідомляє, що той запрошений на вечерю до впливового банкіра Тайфера (організатора та власника газети). Рафаель бачить у цьому лише збіг, але не диво.
Бенкет дійсно відповідає всім його бажанням. Він зізнається Емілю, що кілька годин тому був готовий кинутися в Сену. Еміль розпитує Рафаеля про те, що ж змусило його зважитися на самогубство.
На вечері зібралися молоді художники, письменники, науковці, які за келихом вина розмовляли про політику, розмірковували про влаштування держави.
Коли гості сп’яніли та розслабились на прийом прийшла група жінок. Це були найкращі, найдорожчі в Парижі куртизанки.
Еміль та Рафаель познайомилися з двома красунями-куртизанками – Акіліною та Єфрасинею. У розмові з ними хлопці дізналися, що ці гарні молоді дівчата давно розчарувалися в коханні та прагнули брати від життя той максимум, що дозволяла їм краса.
Частина 2
Жінка без серця
Рафаель вирішив розповісти Емілю історію свого життя, щоб друг зміг зрозуміти причину його страждань та душевних мук.
Героя виховував суворий батько, який був дворянином з півдня Франції та мріяв бачити сина успішним юристом. У 21 рік, Рафаель отримав певну свободу в діях. Він дізнався, що батько тривалий час вимагав визнання прав на земельні володіння в Баварії та Пруссії. Від цього процесу залежало майбутнє Рафаеля, і він також активно приєднався до процесу. Проте суд, що затягнувся, закінчився розоренням батька юнака, який помер через десять місяців.
Спадок Рафаеля був мізерним, а майбутнє не віщувало нічого доброго. Він знав «деякі багаті сімейства», проте бідний хлопець нікому не був потрібен, а гордість не дозволяла його просити допомоги у заможних родичів.
Кошти, що залишилися йому у спадок, він розтяг на три роки, харчуючись дуже мізерною їжею. Рафаель жив в дешевому готелі у віддаленому кварталі Парижа. Юнак вирішив присвятити себе написанню наукової праці під назвою «Теорія волі». Весь цей час він старанно працював день і ніч.
Рафаель встиг зблизитися з власницею готелю, пані Годен, яка дбала про юнака. На знак вдячності Рафаель почав вчити її доньку Поліну грати на фортепіано. 14-річна Поліна була здібною і старанною ученицею. Вона закохалася у свого суворого вчителя.
Втім, Рафаель не піддавався спокусі. Він не звертав уваги на красу чарівної учениці, бо ставився до неї як до сестри. Крім того, вразити Рафаеля могла тільки розкішна, доглянута красуня, одягнена в шовки та оксамити. Юнак не розумів «кохання у злиднях».
Одного разу він зустрічає на вулиці старого знайомого Растиньяка. Той дізнавшись про проблеми з грошима, радить Рафаелю швидко збагатитися за допомогою одруження. Товариш розповідає, що є одна дама – 22-річна Феодора – казково красива і багата. Але вона нікого не любить і навіть чути про заміжжя не бажає. Рафаель закохується, починає витрачати всі гроші на залицяння. Феодора ж не підозрює про його бідність та залишається холодною і байдужою, немов антична статуя.
Не в силах більше терпіти муки нерозділеного кохання, Рафаель наважився зізнатися Федорі у своїх почуттях. Графіня відповіла, що почувається щасливою лише на самоті й не хоче ніяких відносин.
Рафаель зізнався Растіньяку, що думає про самогубство. Приятель відмовив його цієї ідеї та запропонував зіграти на останні гроші у гральному домі. Успіх посміхнувся друзям: вони виграли велику суму і поринули у «вихор задоволень». Рафаель починає вести шикарне життя: виїжджає з готелю, знімає і обставляє будинок; щодня він в суспільстві … але він все ще любить Феодору. По вуха в боргах, він йде в гральний будинок, де колись пощастило Растиньяку виграти 27000 франків, програє останню монету і вирішує кинутися з Королівського мосту в Сену.
Частина 3
На цьому історія завершується
Рафаель згадує про шагреневу шкіру, що лежить в кишені. Жартома, щоб довести Емілю свою могутність, він просить двісті тисяч франків доходу. Попутно вони знімають мірку – кладуть шкіру на серветку, і Еміль обводить краї талісмана чорнилом. Всі засинають. Ранок приходить юрист Кардо і оголошує, що у Рафаеля помер в Калькутті багатий дядько, у якого не було інших спадкоємців. Рафаель схоплюється, звіряє шкіру з серветкою. Шкіра стиснулася! Він наляканий. Еміль заявляє, що Рафаель може виконати будь-яке бажання. Всі напівсерйозно, напівжартома роблять заявки. Рафаель нікого не слухає. Він багатий, але разом з тим майже мертвий. Талісман діє!
Агонія
Початок грудня. Рафаель живе в розкішному будинку. Все влаштовано так, щоб не вимовляти слів бажаю, хочу і т.д. На стіні перед ним завжди висить шагрень в рамці, обведений чорнилом.
До Рафаеля – впливового чоловіка – приходить колишній вчитель, пан Порріке. Він просить виклопотати для нього місце інспектора в провінційному коледжі. Рафаель випадково в бесіді вимовляє: «Я від душі бажаю …». Шкіра стискається, він з люттю кричить на Порика; життя його висить на волосині.
Якось в Італійській опері Рафаель зустрів Поліну, яка на той час стала справжньою красунею. Він був неймовірно здивований такій зміні, і зажадав від шагреневої шкіри, щоб дівчина закохалася в нього, проте «шкіра не ворухнулася»: вона не могла виконати бажання, яке вже збулося.
Тепер Поліна була багата – її батько повернувся, причому з великим статком. Вони бачаться в колишньому готелі пані Годен, в тій самій старій мансарді. Рафаель закохується. Поліна зізнається, що завжди його любила. Вони вирішують одружитися. Щастя молодого чоловіка затьмарювала лише шагренева шкіра, яка продовжувала повільно, але чітко зменшуватися в розмірах.
Приїхавши додому, Рафаель знаходить спосіб розправитися з шагренью: він кидає шкіру в колодязь.
Кінець лютого. Рафаель і Поліна живуть разом. Одного ранку приходить садівник, який виловив в колодязі шагрень. Вона стала зовсім маленькою. Рафаель в розпачі. Він їде до вчених, але все марно: натураліст Лавріль читає йому цілу лекцію про походження ослячої шкіри, але розтягнути її ніяк не може; механік Планшет кладе її в гідравлічний прес, який ламається; хімік барон Жафе не може розщепити її ніякими речовинами.
Поліна зауважує у Рафаеля ознаки сухот. Він кличе Ораса Бьяншон – свого друга, молодого лікаря – той скликає консиліум. Кожен доктор висловлює свою наукову теорію, всі вони одностайно радять поїхати на води, ставити на живіт п’явок і дихати свіжим повітрям. Проте вони не можуть визначити причину його хвороби.
Зміна клімату не допомогла Рафаелю: його продовжували мучити жорстокі напади тривалого надривного кашлю. До того ж, його не прийняло місцеве суспільство, і одного разу він був змушений прийняти виклик і вбити на дуелі супротивника.
Маркіз перебрався в інше місце, і його останні дні були прикрашені мальовничими краєвидами дикої природи. Коли ж прості сільські жителі, у яких Рафаель винаймав кімнату, стали відкрито йому співчувати, «наступного ж дня він вирушив до Парижа».
Переконавшись, що він помирає, він повертається до Парижа, де продовжує переховуватися від Поліни, вводячи себе в стан штучного сну, щоб довше протягнути, але вона його знаходить. При її вигляді він загоряється бажанням, кидається на неї. Дівчина в жаху тікає, і Рафаель знаходить Поліну напівроздягнену – вона роздряпала собі груди і намагався задушитися шаллю. Дівчина думала, що якщо помре, то залишить життя коханому.
Рафаель показав Поліні «шматок шагреневої шкіри, тендітний і маленький, як лист барвінка», і розповів про його владу над ним. Помер Рафаель в обіймах своєї коханої.
Епілог
В епілозі Бальзак дає зрозуміти, що не бажає описувати подальший земний шлях Поліни. У символічному описі він називає її то квіткою, розквітлою в полум’ї, то ангелом, що приходять уві сні, то примарою Дами, зображеному Антуаном де ла Саль. Привид цей хіба що бажає захистити свою країну від вторгнення сучасності. Говорячи про Феодору, Бальзак зазначає, що вона – всюди, оскільки уособлює собою світське суспільство.
Переказ підготувала Гнатюк Ю.
клас пас брас газ