«Таємничий сад» – роман англо-американської письменниці Френсіс Годжсон Бернетт.
«Таємничий сад» скорочено читати
Ця історія починається в кінці XIX і початку XX століть.
Мері Леннокс — хвороблива й самотня десятирічна дівчинка, яка народилася в Індії в заможній британській родині. Її батьки ніколи не хотіли дитини й намагалися не звертати на неї уваги. Мати Мері була дуже вродливою, але зовсім не цікавилася донькою. За дівчинкою доглядали слуги, які дозволяли їй стати розпещеною, агресивною й егоїстичною.
Після того як епідемія холери забрала життя її батьків і слуг, Мері знаходять живою, але зовсім саму в порожньому будинку. Деякий час вона мешкає в Індії в англійського священика та його родини, однак і там поводиться зухвало: хоче, щоб усі їй підкорялися й виконували всі забаганки. Діти священнослужителя прозвали її «Мері Навпаки». Незабаром дівчинка дізнається, що її збираються відправити до Йоркширу, в Англію, щоб вона жила з багатим дядьком Арчібальдом Крейвеном, якого ніколи раніше не бачила. Його ізольований маєток Місселтуейт розташований далеко від міст і більше нагадує старовинний замок. На вокзалі Мері зустрічає економка, яка одразу помічає, що дівчинка надто розпещена.
Перші дні в новому домі поступово змінюють погляди Мері на життя. Від покоївки Марти вона дізнається, що тут у неї не буде ані гувернантки, ані няні, і їй доведеться самостійно одягатися та знаходити собі заняття. Спочатку Мері така ж груба й похмура, як і раніше. Їй не подобається новий будинок, люди, які в ньому живуть, і особливо — безлюдна пустка навколо маєтку. Проте добродушна покоївка Марта Сауербі розповідає дівчинці про покійну місіс Крейвен, яка годинами працювала у своєму саду, вирощуючи троянди. Вона загинула внаслідок нещасного випадку, після чого згорьований містер Крейвен замкнув сад і закопав ключ. Уже десять років туди ніхто не заходив, і ніхто не знає, де саме він розташований, адже всі сади й городи навколо маєтку обгороджені високими парканами.
Мері зацікавлюється пошуками Таємничого саду й починає щодня гуляти територією в надії знайти його вхід. Вона знайомиться із садівником Беном Уезерстаффом і пташкою Робіном. Саме Робін навчає її дружити: з ним Мері вперше починає говорити лагідно. З часом Бен і слуги помічають, що її погані манери й примхливість зникають, зовнішній вигляд поліпшується, з’являється апетит.
Марта розповідає Мері про свою родину, і дівчинка захоплюється доброю матір’ю Марти та її братом Дікеном, який дуже любить тварин і постійно з ними гуляє. Марта дарує Мері скакалку. Спочатку стрибки даються важко, але дівчинка наполегливо тренується. Одного разу, спостерігаючи, як Робін риється в землі в пошуках черв’яків, Мері знаходить ключ, а за стіною, оповитою плющем, — зачинені двері. Так вона відкриває вхід до Таємничого саду. Оскільки була ще зима, дівчинка не могла зрозуміти, чи всі рослини живі, але почала очищати їх від бур’янів, які вже починали вибиватися із землі.
У своїй кімнаті Мері не раз чує таємничий дитячий плач, однак Марта запевняє, що це лише вітер. Дівчинку не полишає відчуття, що будинок приховує багато таємниць.
Мері просить Марту купити їй садові інструменти й під час першої зустрічі з містером Крейвеном отримує дозвіл посадити квіти на власній клумбі. Вона боїться, що хтось дізнається про Таємничий сад і знову його замкне.
Брат Марти Дікен приносить Мері інструменти та насіння квітів. Дікенові дванадцять років, Мері — десять. Вони швидко знаходять спільну мову, і дівчинка захоплюється хлопцем, який так добре розуміється на природі. Усвідомивши, що нічого не знає про рослини, Мері розповідає йому про таємничий сад.
Однієї ночі Мері знову чує плач і вирішує знайти дитину. Вона знаходить хлопчика свого віку — Коліна, який живе в прихованій спальні. Згодом дівчинка дізнається, що вони двоюрідні брат і сестра. Колін — син містера й місіс Крейвен. Хлопчик страждає від незрозумілої хвороби хребта, через яку не ходить і постійно лежить у ліжку. Він упевнений, що скоро помре, поводиться грубо зі слугами й вимагає виконання кожного капризу. Містер Крейвен уникає сина, бо той надто схожий на покійну матір, а сам Колін переконаний, що саме через нього сталася трагедія з місіс Крейвен.
Мері щодня навідує Коліна, розповідає йому про сад, Дікена, тварин і пустку. Хлопчик давно не бував надворі, боїться свіжого повітря й переконаний, що в нього росте горб і він скоро помре. Мері намагається довести, що він звичайний, лише ослаблений. Лондонський лікар не знаходить у нього серйозної хвороби, хоча сімейний лікар продовжує виписувати пігулки.
Спочатку Мері не зізнається Колінові про сад… вона не впевнена чи можна йому довіряти. Вони навіть сваряться, коли дівчинка цілий день проводить у саду й не приходить до нього. Після цього в Коліна стається істерика, але Мері замість співчуття різко пояснює, що світ не обертається навколо нього й до людей та слуг потрібно ставитися з повагою. Мері складно було повірити, що в Індії вона вела себе точно так само, як і Колін.
Коли вони миряться, Мері нарешті зізнається, що у неї є ключ від таємного саду, і Колін мріє скоріше його побачити. Діти чекають, коли на вулиці потепліє і прийде тепла весна. Коліна садять в інвалідне крісло і виводять на вулицю в таємничий сад. Це перший раз, коли він був на вулиці за останні роки. Практично кожен день, до появи Коліна в саду, Мері і Дікен там приводили в порядок клумби, садили нові квіти. У сад вони пробиралися потайки, щоб бути там без нагляду слуг.
Перебуваючи в саду, діти злякалися, побачивши, що Бен Уестстафф стоїть на драбині і дивиться на них. Бен злиться на дітей, він не розуміє як вони туди потрапили, і зізнається що вважав Коліна калікою. Колін встає з крісла сам, щоб довести, що його ноги в порядку, хоча і слабкі. Колін і Мері проводять майже щодня в саду, іноді з Дікеном. Колін щодня ходить, спочатку з підтримкою Дікена, а скоро і сам. Діти і Бен домовляються про те, щоб зберегти поліпшення стану Коліна в секреті від інших слуг, щоб здивувати батька, який приїде восени. Колін і Мері, щоб приховати своє самопочуття скаржаться на відсутність апетиту. А Дікен, кожен день приносить їм від своєї матері булочки і молоко. Скоро Колін вже працював з дітьми в саду, бігав з ними, граючи в ігри. Поведінка Коліна, як і поведінка Мері зовсім змінилася. Вони стали кращими друзями. Колін почав мріяти, що коли виросте стане вченим.
Коли здоров’я сина значно поліпшується, містерові Крейвену сниться сон, у якому покійна дружина кличе його до саду. Отримавши листа від місіс Сауербі, він вирішує негайно повернутися додому.
Прибувши до маєтку, містер Крейвен іде до Таємничого саду й за стінами чує дитячі голоси. Побачивши, що двері відчинені, він заходить усередину й бачить розквітлий сад і здорового сина, який грається з Мері та Дікеном. Приголомшені слуги спостерігають, як батько й син разом повертаються до садиби.
“Таємничий сад” короткий зміст
Розділ I
Оповідач знайомить читача з десятирічною Мері Леннокс — негарною, хворобливою та розпещеною дівчинкою, яка живе в Індії. Батьки майже не приділяють їй уваги: мати, відома своєю красою й любов’ю до світських розваг, доручила виховання доньки слугам і воліла не показувати її людям. Слуги виконують усі забаганки Мері, аби та не плакала й не турбувала батьків. Через це дівчинка виростає егоїстичною, вередливою та владною. Вона нікого не любить, і її також ніхто не любить.
Одного дня в селищі спалахує епідемія холери. Родина Ленноксів не встигає врятуватися, бо мати Мері наполягає на тому, щоб залишитися заради званого обіду. Коли хвороба дістається їхнього будинку, няня Мері вже не приходить до неї. Дівчинка самотужки виходить у сад і там чує розмову матері з британським офіцером, з якої дізнається про епідемію. Смерть няні її майже не засмучує, адже вона ні до кого не прив’язана.
У домі панують страх і метушня, тож про Мері всі забувають. Дівчинка замикається у своїй кімнаті, плаче й спить. Коли вона нарешті виходить, будинок здається покинутим. Мері випиває вино, залишене на столі, і засинає на багато годин. Прокинувшись, вона бачить, що єдиною живою істотою поруч із нею залишилася маленька зелена змія. Усі інші, зокрема її батьки, померли або втекли. Згодом британські солдати знаходять осиротілу дівчинку й забирають її із собою.
Розділ II
Після смерті батьків Мері оселяється в родині англійського священника. Однак пережите не змінює її характеру: дівчинка зневажає п’ятьох дітей священника та бідність їхнього дому. Діти також не люблять її, насміхаються з неї й прозивають «Мері-вередункою» — на честь героїні дитячої пісеньки.
Базіл, улюбленець родини, розповідає Мері, що невдовзі вона вирушить до Англії, де житиме в свого дядька Арчибальда Крейвена. Дівчинка нічого не знає ні про Англію, ні про родича, тому ця новина її дивує. Від Базіла вона також дізнається дивні чутки про дядька: нібито він горбатий самітник, який мешкає у старовинному будинку серед глушини. Мері відкидає ці розповіді, але не може перестати про них думати.
За кілька днів дівчинка вирушає до Англії під опікою дружини офіцера. У Лондоні її передають економці дядька, місіс Медлок. Вони одразу не сподобаються одна одній. Саме тоді Мері вперше починає відчувати самотність.
Разом із місіс Медлок дівчинка їде потягом до Йоркширу, де розташований маєток Місселтвейта. Дорогою економка розповідає їй про господаря. Арчибальд Крейвен справді горбатий і вдівець: після смерті коханої дружини він утратив радість життя. Більшість зі ста кімнат маєтку зачинені й темні. Історія дядька здається Мері казковою. Дівчинка слухає розповідь, а за вікном тим часом починається дощ, і вона засинає.
Розділ III
Прокинувшись, Мері дізнається, що потяг прибув до Йоркширу. Разом із місіс Медлок вона сідає в екіпаж, який везе їх через село й вересове пустище до маєтку.
Біля будинку їх зустрічає містер Пітчер, слуга дядька, і повідомляє, що містер Крейвен не бажає бачитися з гостями. Місіс Медлок відводить Мері до окремої кімнати й знову забороняє їй самостійно оглядати будинок та його околиці, адже господар цього не дозволяє. Заборони лише посилюють упертість і невдоволення дівчинки.
Розділ IV
Першого ранку в маєтку Мері знайомиться зі служницею Мартою. Дівчинка скаржиться, що ненавидить вересове пустище, але Марта запевняє, що згодом вона його полюбить. Служниця розмовляє з Мері невимушено, як із рівною, що обурює дівчинку, звиклу до покірності індійських слуг. Коли Мері просить допомогти їй одягнутися, Марта дивується: їй і на думку не спадало, що дитина не вміє робити цього сама.
Марта припускає, що в Індії Мері звикла до такого обслуговування через велику кількість темношкірих людей. Дівчинка ображається, грубо відповідає служниці й розплакується. Марта заспокоює її та допомагає вдягнутися. Замість чорного траурного одягу Мері отримує біле вовняне вбрання, якому радіє, бо ненавидить усе чорне. На запитання, чому вона сама не одягається, дівчинка відповідає звичними словами: «Так заведено».
Марта розповідає про свою велику родину й особливо про молодшого брата Дікона, який дивовижно вміє ладнати з тваринами та приручив дикого поні. Уперше Мері щиро зацікавлюється кимось іншим, а не собою.
Відмовившись від сніданку, дівчинка вирушає досліджувати пустище за порадою Марти. Та перед виходом служниця розповідає про таємничий сад, зачинений уже десять років. Колись він належав місіс Крейвен, а після її смерті чоловік замкнув двері й закопав ключ.
Мері починає шукати сад і невдовзі бачить малинівку, чий вигляд і веселий спів її зачаровують. У саду вона зустрічає старого похмурого садівника Бена Везерстаффа. Коли пташка сідає біля його ніг, чоловік лагідно свистить їй. Він пояснює, що малинівка залишилася самотньою після того, як інші пташенята розлетілися, і знайшла собі друга в його особі.
Мері раптом усвідомлює, що й сама самотня, а її вередливість, можливо, походить саме від цього. Бен зауважує, що вони схожі: обоє непривабливі й мають кепський характер. Дівчинку вражає його відвертість, адже раніше ніхто не говорив із нею так прямо. Коли малинівка співає, наче прагнучи подружитися з нею, Мері відчуває майже болісну радість, бо ніколи не мала друзів. Розпитати Бена про таємничий сад їй не вдається: старий відмовляється відповідати й іде геть.
Розділ V
Минає кілька тижнів, і дні Мері стають схожими один на одного: вона прокидається, снідає, а потім цілий день гуляє пустищем. Свіже повітря поступово зміцнює її здоров’я, а дослідження маєтку пробуджує уяву, яка майже не розвивалася в Індії.
Біля одного з обнесених муром садів Мері знову зустрічає малинівку. Вона радісно біжить за пташкою вздовж стіни, намагаючись наслідувати її спів, і переконується, що та живе в таємничому саду. Проте знайти двері їй не вдається.
Увечері Марта, попри заборону господаря, розповідає дівчинці більше про сад. Колись там проводили багато щасливих годин місіс Крейвен і її чоловік. Жінка любила відпочивати в трояндовій альтанці на дереві, але одного дня гілка зламалася, і вона впала та померла від отриманих травм. Після її смерті Арчибальд Крейвен не міг більше дивитися на сад і наказав замкнути його.
Почувши цю історію, Мері вперше відчуває щиру жалість до дядька. Слухаючи вітер над пустищем, вона раптом розрізняє інший звук — чийсь дитячий плач. Марта заперечує, що щось чула, але Мері їй не вірить.
Розділ VI
Наступного дня через дощ Мері змушена залишитися в будинку. Вона помічає, що дедалі більше прихиляється до Марти та її розповідей про родину. Дівчинка відчуває симпатію навіть до Дікона й матері Марти, хоча ніколи їх не бачила.
Щоб розважитися, Мері вирушає на пошуки бібліотеки й досліджує численні зачинені кімнати маєтку. Тут, на відміну від Індії, ніхто не опікується нею, тож вона звикає давати собі раду самостійно.
У коридорах висять портрети поважних чоловіків, жінок і дітей. Мері особливо зацікавлює портрет дівчинки, схожої на неї саму: та має допитливий погляд, а на її пальці сидить зелений папуга. Мері хотілося б, щоб портретна дівчинка ожила й склала їй товариство, адже маєток здається майже безлюдним.
В одній із кімнат Мері знову бачить цей портрет, і пильний погляд зображеної дівчинки лякає її. Продовживши дослідження, вона потрапляє до колишньої жіночої вітальні й знаходить там колекцію слонової кістки. Раптом за спиною щось шелестить: у оксамитовій подушці оселилася родина сірих мишей. Мері думає, що навіть якщо вони єдині живі істоти в будинку, крім неї, то принаймні не самотні, бо мають одне одного.
Вийшовши в коридор, дівчинка знову чує дитячий плач і прямує на звук. Однак її зупиняє розгнівана місіс Медлок і відводить назад до кімнати.
Розділ VII
Наступного дня буря вщухає, і Марта розповідає Мері, що незабаром на пустищі настане весна. Служниця збирається відвідати родину й повернутися до рідної оселі. Мері запитує, чи зможе колись побувати в її домі. Марта не впевнена, але обіцяє порадитися з матір’ю.
Мері зізнається, що їй подобаються Мартина мати й Дікон, хоча вона ніколи їх не бачила. Та дівчинка сумнівається, що вони полюблять її, адже ніхто її не любить. На запитання Марти, чи подобається Мері сама собі, та несподівано відповідає: «Зовсім ні».
Коли Марта йде додому, Мері вирушає до саду й зустрічає привітнішого, ніж зазвичай, Бена Везерстаффа. Старий пояснює, що земля радіє, очікуючи весни. Незабаром прилітає малинівка. Мері обережно запитує, чи залишилося щось живе в таємничому саду. Бен відповідає, що знає про це лише пташка, адже вже десять років туди ніхто не заходив.
Мері пригадує, що народилася приблизно тоді, коли сад замкнули. Вона йде вздовж його стіни й усвідомлює, що вперше в житті прив’язалася до інших: Марти, Дікона, його матері та малинівки, яку сприймає майже як людину.
Пташка супроводжує дівчинку й приводить її до свіжої купки землі. Розгрібши її, Мері знаходить старий іржавий ключ, який довго пролежав у землі. Вона здогадується, що це може бути ключ від таємничого саду.
Розділ VIII
Мері вирішує за будь-яку ціну знайти двері до саду. Її приваблює думка, що там можна буде вигадувати власні ігри й гратися на самоті, а ніхто не знатиме, де її шукати. Дівчинка, яка раніше була пасивною та байдужою до всього, тепер сповнюється цікавості й прагнення діяти. Свіже повітря пустища та нові враження пробуджують її уяву.
Мері уважно оглядає густий плющ на кам’яній стіні, але дверей не знаходить і повертається до маєтку. Там Марта розповідає, що її родина захоплено слухала історії про дівчинку з Індії. Мартину матір дуже зацікавила доля Мері, тож вона передала їй у подарунок скакалку.
Мері вдячна за подарунок, особливо зважаючи на бідність родини Марти, хоча не знає, як висловити свою вдячність. Замість звичного дитячого поцілунку вона лише потискає служниці руку.
Вийшовши до саду випробувати скакалку, Мері зустрічає Бена й малинівку. Коли дівчинка стрибає доріжкою, порив вітру розхитує плющ на кам’яній стіні. Під листям відкриваються двері! Мері вставляє знайдений напередодні ключ у замок і відчиняє їх. Нарешті вона опиняється всередині таємничого саду.
Розділ IX
У саду Мері бачить безліч трояндових кущів, деякі з яких виросли заввишки з дерева. Плетисті троянди розрослися й утворили в повітрі мальовничі завіси. Сад здається дивним і безмовним, адже вже десять років тут ніхто не бував. Зараз зима, тому рослини мають сірий і коричневий колір, і Мері не може зрозуміти, чи вони загинули. Дівчинка дуже сподівається, що сад ще живий.
Тут вона почувається так, ніби потрапила у власний світ, де немає нікого на сотні миль довкола. Проте самотньо їй не буває. Помітивши з-під землі перші зелені паростки, Мері радіє, що життя в саду не згасло. Вона починає виполювати бур’яни навколо молодих рослин, щоб ті швидше росли, і займається цим цілий день.
Увечері Мері просить у Марти садові інструменти. Служниця радить написати Дікону: під час наступної поїздки до сусіднього села він зможе купити інструменти й насіння квітів. Мері з радістю пише листа, адже сподівається особисто познайомитися з хлопцем, якого так люблять тварини.
Марта також повідомляє, що її мати погодилася прийняти Мері в гостях. Дівчинка розуміє, що й сама прагне зустрітися з цією жінкою, адже вона зовсім не схожа на матерів, яких Мері знала в Індії.
Коли Марта ненадовго виходить із кімнати, Мері знову чує далекий дитячий плач — той самий, що долинав до неї під час бурі. Марта вкотре заперечує, що чує його, і поспішає піти, уникаючи запитань дівчинки.
Розділ X
За тиждень після першого відвідування таємничого саду Мері починає вважати його чарівним казковим місцем, яке належить лише їй. Щодня вона стрибає зі скакалкою, копає землю й виполює бур’яни, намагаючись урятувати живі рослини. На свіжому повітрі дівчинка міцнішає, стає привітнішою й дедалі більше цікавиться навколишнім світом.
Мері поступово зближується з Беном Везерстаффом і потай розпитує його про садівництво. Старий розповідає, що колись доглядав сад жінки, яка любила троянди, мов дітей чи малинівок. Хоч господиня померла, він досі навідується до її троянд раз або двічі на рік. Мері цікавиться, чи можуть троянди загинути без догляду та як відрізнити живі рослини від мертвих. Бен пояснює, що це стане зрозуміло лише навесні, але згодом сердиться на надокучливі запитання й іде геть.
Шукаючи кроликів на лісовій стежці, Мері чує дивний свист і знаходить хлопчика, який грає на дерев’яній сопілці. Навколо нього зібралися фазан, білка та двоє кроликів. Дівчинка одразу здогадується, що це Дікон Сорбі — той самий хлопець, який уміє ладнати з тваринами. Спочатку вона соромиться, адже не звикла спілкуватися з хлопцями, але Дікон передає їй садові інструменти й насіння, які придбав за її проханням.
Мері захоплюють його рум’яне обличчя, латаний одяг і невимушена йоркширська говірка. Від хлопця, здається, віє вересом, травою та листям, ніби він сам створений із природи. Поруч із ним дівчинка швидко забуває про сором’язливість.
Незабаром до них приєднується малинівка, а Дікон пояснює Мері, як доглядати за насінням. Хлопець просить показати місце, де вона збирається його посадити. Мері боїться довіряти йому свою таємницю, але Дікон запевняє, що вміє зберігати секрети, захищаючи диких тварин від інших хлопців.
Дівчинка зізнається, що «вкрала сад», але рішуче заявляє: він її, і вона нікому його не віддасть. Водночас Мері хоче поділитися ним із Діконом і веде хлопця до таємничого саду.
Розділ XI
Дікон зізнається, що чув про таємничий сад від Марти, але ніколи не сподівався потрапити всередину. Він уважно оглядає рослини й зауважує, що сад стане чудовим місцем для пташиних гнізд, адже тут немає людей, які могли б зашкодити птахам.
Діти беруться до роботи: прибирають сухі гілки й бур’яни. Дікон дивується, скільки Мері вдалося зробити самотужки, хоча раніше вона нічого не знала про садівництво. Дівчинка просто пояснює, що їй подобається запах землі.
Мері просить Дікона допомагати їй доглядати сад, і хлопець охоче погоджується. Побачивши багато живих рослин, він припускає, що за десять років хтось міг таємно відвідувати сад. Мері ж хоче виростити квіти, схожі на дзвіночки, на противагу дражнилці, якою її колись обзивали діти священника: «Мері-вередунко, як росте твій сад? Срібні дзвіночки, мушлі й нагідки рядочком».
Дівчинка зізнається Дікону, що він їй подобається, і запитує, чи подобається вона йому. Хлопець відповідає, що і він, і малинівка дуже її люблять.
Їхню роботу перериває поклик до будинку на вечерю. Мері боїться, що більше не побачить Дікона, і хвилюється, що він, наче лісовий дух, раптово зникне так само загадково, як з’явився. Проте вона цілком довіряє йому й не сумнівається, що він збереже таємницю саду.
Розділ XII
Повернувшись до маєтку, Мері розповідає Марті, що познайомилася з Діконом. Марта весело дивується, коли дівчинка захоплено називає його вродливим.
Тим часом Мері дізнається, що дядько повернувся з подорожі. Мати Марти й Дікона, Сьюзен Сорбі, зустріла містера Крейвена в селі Твейт і дорікнула йому за те, що він нехтує племінницею. Тому дядько хоче негайно побачити Мері, адже наступного дня знову залишає маєток. Дівчинка радіє його швидкому від’їзду, але водночас боїться зустрічі, переконана, що вони не сподобаються одне одному.
Місіс Медлок приводить її до вітальні, де містер Крейвен сидить біля каміна. Мері бачить, що він не зовсім горбатий, хоча його плечі викривлені. Без глибокого смутку на обличчі він, мабуть, був би вродливим.
Дядько визнає, що просто забув подбати про Мері, і запитує, чи хоче вона гувернантку або няню для товариства. Дівчинка палко відповідає, що воліла б гуляти пустищем і зміцніти, перш ніж починати навчання. Він погоджується й запитує, чого ще вона бажає.
Мері просить лише клаптик землі для садівництва. Це зворушує містера Крейвена, бо нагадує йому про любов покійної дружини до садів. Він дозволяє племінниці вибрати будь-яке місце на території маєтку.
Мері поспішає до своєї кімнати й повідомляє Марті, що дядько дозволив їй мати власну ділянку та відвідати родину служниці. Потім дівчинка біжить до таємничого саду, сподіваючись знайти Дікона, але хлопець уже пішов додому. На одному з трояндових кущів вона знаходить записку: Дікон намалював пташку в гнізді й пообіцяв повернутися.
Розділ XIII
Уночі Мері прокидається від шуму дощу. Через бурю наступного дня доведеться залишитися вдома. Завивання вітру нагадує плач заблукалого, та крізь нього дівчинка знову чує дитячі схлипування. Усупереч забороні місіс Медлок, вона йде темними коридорами на звук і за дверима освітленої кімнати знаходить худорлявого, блідого, мов статуя, хлопчика, який плаче на величезному ліжку. Спочатку обоє приймають одне одного за привидіння або сон.
Це Колін Крейвен, син господаря маєтку й ровесник Мері. Він народився того самого року, коли замкнули таємничий сад, і дуже схожий на покійну матір. Через це батькові важко дивитися на сина, тож він заборонив слугам згадувати про хлопчика. Усі бояться, що Колін стане горбатим і не доживе до дорослого віку. Він не виходить зі своєї кімнати, ненавидить жалісливі погляди й звик, що всі виконують його бажання, адже від гніву йому стає гірше.
Дізнавшись про таємничий сад, Колін засипає Мері запитаннями й погрожує змусити слуг розповісти про нього все. Мері запитує, чи справді він вірить, що помре. Колін відповідає ствердно: його лікар, рідний брат батька, лише виграє від його смерті, адже тоді успадкує маєток.
Найбільше Колін мріє побачити сад, але Мері пояснює, що його принадність саме в тому, що він таємний. Оскільки хлопчик ніколи не мав власних секретів, він погоджується нікому не розповідати про сад.
На прохання Коліна Мері відсуває завісу над каміном і відкриває портрет усміхненої жінки із сірими очима — його матері. Портрет ховають, бо усмішка жінки дратує Коліна, поки він хворіє. Хлопчик майже ненавидить матір за те, що вона померла: якби вона була жива, він, на його думку, не хворів би, а батько не зневажав би його.
Мері обіцяє знайти двері до саду, і діти домовляються зберігати свою зустріч у таємниці. Перед тим як піти, дівчинка заколисує Коліна індійською колисковою мовою гіндустані.
Розділ XIV
Наступного дня дощ не вщухає. Мері розповідає Марті, що познайомилася з Коліном. Марта мала вартувати біля його кімнати, але заснула й не помітила, як дівчинка проникла всередину. Вона боїться втратити роботу, проте Мері запевняє її, що Колін цього не дозволить. Усі слуги бояться хлопчикових примх, адже повністю залежать від нього.
Колін наказує негайно покликати Мері. У розкішній кімнаті дівчинка порівнює його з маленьким індійським раджою, чиї слуги мусили виконувати кожне бажання. Натомість Дікон, за словами Мері, вміє зачаровувати тварин і любить природу. Вона переконана, що Колінові теж сподобалося б вересове пустище, якби він міг його побачити. Хлопчик заперечує, що надто хворий, аби виходити надвір.
Мері не хоче слухати розмов про смерть і заявляє, що не померла б лише тому, що цього бажають інші. Колін згадує лікаря з Лондона, який вірив, що хлопчик може одужати, якщо сам захоче жити. Мері думає, що знайомство з Діконом допомогло б йому повірити в життя. Діти забувають про хвороби й смерть і весело розмовляють про Дікона, його родину та весну.
Їхню розмову переривають місіс Медлок і лікар Крейвен, дядько Коліна. Вражені побаченим, вони чують від хлопчика, що Мері тепер його подруга й може приходити, коли забажає. На зауваження лікаря про хворобу Колін відповідає, що саме тому йому подобається товариство Мері: з нею він забуває про свою недугу.
Розділ XV
Після тижня дощів Мері нарешті повертається до таємничого саду. Вона помічає, що Колін майже не здається хворим, коли захоплений розмовою. Навіть слуги радіють їхній дружбі, адже хлопчик став спокійнішим і привітнішим.
Мері хоче знайти спосіб потай привести Коліна до саду, щоб він міг дихати свіжим повітрям і грітися на сонці. Природа вже змінила саму дівчинку: вона стала здоровішою та щасливішою.
Нарешті на пустищі приходить справжня весна. У саду пробиваються перші паростки, розквітають крокуси, а Дікон приходить зі своїми улюбленцями — круком Сажком і лисом Капітаном. Побачивши квіти, Мері ніжно цілує їх. Дікон дивується, але пояснює, що й сам так само радісно цілує матір. Діти милуються пробудженням саду й тихо спостерігають за малинівкою, яка в’є гніздо.
Мері розповідає Дікону про Коліна. Хлопчик радий, що більше не доведеться приховувати від неї правду. У селі всі знають про Коліна, але мовчать із жалю до його батька. Дікон пояснює, що Колін не хоче помирати — він лише бажає, щоб ніколи не народжувався, бо вважає, що батько його не любить.
Дікон переконаний: Колін не зможе одужати, доки думатиме лише про хвороби та смерть. У саду він міг би чекати на розквіт квітів, а не боятися погіршення свого стану. Тож Мері й Дікон вирішують знайти спосіб привести Коліна до таємничого саду.
Розділ XVI
Повернувшись до маєтку на обід, Мері дізнається, що Колін нетерпляче чекає на неї. Та дівчинка поспішає назад до саду, адже там на неї чекає Дікон. Марта попереджає, що Колін розлютиться, але Мері обурюється його примхами.
Зрештою вона йде до хлопчика й застає його нерухомим у ліжку. Колін погрожує заборонити Дікону приходити до маєтку, якщо Мері віддаватиме перевагу його товариству. Дівчинка гнівно відповідає, що більше ніколи не розмовлятиме з ним, якщо він заважатиме її дружбі з Діконом. Коли Колін називає Дікона простолюдином, Мері захищає друга й заявляє, що він у тисячу разів кращий за вередливого раджу. Уперше в житті хтось наважується сперечатися з Коліном.
Хлопчик знову говорить, що скоро помре, але Мері різко заперечує: він лише жаліє себе й прагне уваги. Вона виходить із кімнати, а згодом знаходить у себе подарунки від містера Крейвена — книжки з малюнками, ігри, золоту ручку та чорнильницю. Мері радіє, що господар про неї пам’ятає.
Згодом дівчинка пригадує, що напади страху в Коліна виникають, коли йому здається, ніби на спині росте горб. Можливо, саме через це він так довго чекав на неї, хвилюючись і думаючи про смерть. Мері вирішує помиритися з ним і навідати наступного ранку.
Розділ XVII
Уночі Мері прокидається від криків Коліна. Спочатку їй страшно, та невдовзі вона починає сердитися, бо хлопчик ніяк не заспокоюється. Його доглядальниця просить Мері прийти й допомогти вгамувати його.
Дівчинка вривається до кімнати й сердито заявляє, що ненавидить Коліна й воліла б, щоб він перестав кричати. Приголомшений її словами, хлопчик замовкає. Він зізнається, що впевнений: у нього росте горб і незабаром він помре.
Мері вимагає показати спину й, не знайшовши жодних ознак горба, запевняє Коліна, що його спина цілком рівна. Вона обіцяє сміятися з нього, якщо він знову говоритиме протилежне. Її рішучість змінює хлопчика, адже досі всі лише переконували його в тому, який він слабкий і хворобливий.
Колін бере Мері за руку й погоджується вийти на свіже повітря, якщо вона та Дікон підуть із ним. Мері обіцяє допомогти й заколисує хлопчика, розповідаючи йому нову історію про таємничий сад.
Розділ XVIII
Наступного ранку Мері дізнається, що Колін дуже хоче її бачити, але вперше не наказує прийти. Дівчинка ненадовго заходить до нього, щоб розповісти, що, можливо, знайшла таємничий сад, а потім поспішає до Дікона.
У саду Дікон грається зі своїми тваринами: лисом, круком, поні Джампом і білками Горішком та Черепашкою. Мері розповідає про сварку з Коліном, і Дікон ще більше прагне допомогти хлопчикові потрапити до саду. Спочатку вони вирішують відвідати його в маєтку.
Мері розповідає Коліну про цей план. Діти зізнаються, що раніше не любили людей і самі не відчували їхньої прихильності. Тепер вони зближуються, починають любити одне одного, Дікона й малинівку. Нарешті Мері довіряє Коліну та відкриває йому таємницю: вони з Діконом уже побували в саду, і незабаром хлопчик теж зможе там опинитися.
Розділ XIX
Лікар Крейвен приходить оглянути Коліна після нічного нападу гніву. Разом із місіс Медлок він застає хлопчика бадьорим, усміхненим і жвавим у розмові з Мері. Лікар побоюється, що прогулянка надворі його виснажить, але Колін упевнено наполягає на своєму й дозволяє супроводжувати себе лише Мері та Дікону.
Містер Крейвенові зміни в хлопчикові здаються дивовижними. Місіс Медлок розповідає, що мати Дікона, Сьюзен Сауербі, теж радіє новинам: дітям потрібне товариство однолітків, щоб зрозуміти, що світ не обертається лише навколо них.
Мері відчиняє вікна й просить Коліна вдихнути весняне повітря. Вона розповідає про пустище, нові паростки та ягнятко, яким опікується Дікон. Колін захоплюється думкою про вічне життя й дедалі більше цікавиться природою.
На сніданок до кімнати приносять їжу, а Колін наказує слугам підготуватися до приходу Дікона з його тваринами. Коли той з’являється з білками на плечах, лисом і круком поруч та маленьким ягнятком на руках, Колін зачаровано дивиться на нього. Незабаром усі троє дітей починають готуватися до першої подорожі Коліна в таємничий сад.
Розділ XX
Через холодний вітер перша прогулянка Коліна відкладається, але Дікон щодня приходить до маєтку й розповідає дітям про сад і наближення весни. Щоб зберегти таємницю, Колін наказує садівникові містеру Роучу нікого не підпускати до садових доріжок і стін.
Нарешті Коліна виносять у кріслі на коліщатках. Він захоплено милується зеленню, вдихає аромат квітів і слухає, як Мері показує йому місця, про які розповідала раніше. У таємничому саду його бліде обличчя рожевіє, а сам хлопчик упевнено заявляє, що одужає і житиме вічно.
Розділ XXI
У саду Мері й Дікон розмовляють йоркширським діалектом, і Колін уперше приєднується до них. Він дивується красі природи й запитує, чи може все це бути створене й для нього. Діти показують йому сад, але вагаються, коли він згадує старе дерево, з якого колись упала його мати. Дікон заспокоює його: незабаром дерево вкриють троянди.
Колін обіцяє щодня приходити сюди, навчитися ходити й працювати в саду. Раптом над стіною з’являється обличчя Бена Везерстаффа. Побачивши Коліна, старий садівник здивовано називає його калікою. Розгніваний хлопчик несподівано підводиться з крісла й наказує Бенові переконатися, що він цілком здоровий. Потім запрошує старого до саду поговорити.
Розділ XXII
Дікон пояснює Коліну, що підвестися йому допомогла не його власна магія, а та сама сила, завдяки якій ростуть квіти. Мері також вірить у цю таємничу силу, яку називає Магією.
Бен Везерстафф заходить до саду й бачить Коліна, який стоїть рівно, потай спираючись на дерево. Старий розповідає, що вже десять років таємно приходить сюди раз на рік, адже покійна місіс Крейвен просила доглядати за садом, якщо з нею щось станеться.
Колін оголошує сад своїм і дозволяє Бенові приходити, якщо той збереже таємницю. Перед заходом сонця хлопчик урочисто садить троянду, символічно проголошуючи сад власним.
Розділ XXIII
Лікар Крейвен чекає на повернення дітей до маєтку. Мері обурюється грубістю Коліна й пояснює, що він став вередливим, бо всі завжди йому потурали з жалю. Хлопчик обіцяє змінитися й вірить, що біла Магія таємничого саду допоможе йому.
Мері, Дікон, Колін і Бен проводять дні в саду, спостерігаючи за весною, рослинами й тваринами. Колін захоплюється наукою та вирішує дослідити Магію — силу, яка пробуджує природу й допомагає всьому зростати. Він вірить, що може одужати, якщо наполегливо повторюватиме свої бажання. Діти сідають під деревом і разом промовляють його слова, після чого Колін випробовує свої сили, ходячи садом. Він вирішує приховувати одужання, щоб здивувати батька після його повернення.
Розділ XXIV
Дікон розповідає матері, Сьюзен Сауербі, про зміни в маєтку. Діти довіряють їй таємницю й пояснюють, що Мері та Колін удають хворобу, аби ніхто не помітив покращення. Однак у них з’явився сильний апетит, і вони бояться їсти більше при слугах. Сьюзен надсилає їм свіжий хліб і молоко, а згодом допомагає дістати картоплю та яйця, які діти запікають на пустищі.
Тим часом вони продовжують свої «досліди» з Магією, а Дікон просить відомого борця скласти для Коліна програму вправ. Хлопчик швидко міцніє, і йому дедалі важче вдавати хворого.
Розділ XXV
Малинівка спостерігає за дітьми, поки разом із самкою висиджує яйця. У дощові дні Мері й Колін залишаються в будинку та досліджують його численні кімнати.
Мері помічає, що сама дуже змінилася завдяки саду й весні. Колін також відкриває завісу над портретом матері: тепер, коли він почувається здоровішим, її усмішка здається йому благословенням. Мері зауважує, що хлопчик дуже схожий на матір, наче її привид ожив у його образі. Колін зворушений цією думкою, адже сподівається, що батько зможе полюбити його.
Розділ XXVI
У саду Бен дивується, наскільки зміцнів Колін і як сильно він нагадує матір. Хлопчик оголошує, що його дослід із Магією вдався, і вигукує, що житиме вічно. Бен пропонує заспівати хвалебний гімн Богові. Дікон розповідає, що його мати вірить: навіть жайворонки прославляють Бога своїм співом. Колінові подобається ця думка, і він припускає, що Бог і Магія можуть бути одним і тим самим.
Невдовзі до саду приходить Сьюзен Сауербі. Вона ніжно ставиться до Коліна й Мері, а сама нагадує дітям добру матір. Сьюзен захоплюється тим, як Колін змінився й став схожим на покійну матір. На запитання про Магію вона відповідає, що вірить у неї, хоча називає її просто великою силою добра й радості.
Діти показують Сьюзен увесь сад і запрошують її до спільної прогулянки. Жінка нагадує, що містер Крейвен має незабаром повернутися, аби побачити дивовижні зміни в синові. Зворушений Колін зізнається, що хотів би, аби Сьюзен була також його матір’ю. Вона обіймає його й запевняє, що його рідна мати теж присутня в саду.
Розділ XXVII
Оповідачка розмірковує про силу людських думок: позитивні думки можуть підтримувати людину, мов сонячне світло, а негативні — отруювати її. Мері й Колін навчилися мислити по-іншому, завдяки чому почали змінюватися й міцніти. Містер Крейвен, навпаки, досі не міг подолати горя й жив спогадами про померлу дружину.
Подорожуючи Австрією, а згодом Італією, він поступово знову відчуває радість життя. Одного разу йому сниться дружина, яка кличе його до саду. Наступного ранку він отримує листа від Сьюзен Сауербі, яка радить негайно повернутися додому й побачити Коліна — так, як цього хотіла б його покійна дружина.
Дорогою до Англії містер Крейвен згадує сина, якого майже не знав і яким нехтував. Хоча Колінові очі, схожі на материні, водночас викликають у нього болісні почуття, чоловік вирішує спробувати налагодити стосунки із сином.
Повернувшись до маєтку, містер Крейвен дізнається від місіс Медлок, що Коліна слід шукати в саду. Підійшовши до його стіни, він чує дитячий сміх і тупіт ніг. Раптом двері відчиняються, і Колін вибігає просто в батькові обійми. Вражений тим, що син здоровий і сповнений сил, містер Крейвен обіймає його та просить показати таємничий сад.
Колін разом із Мері розповідає батькові, як вони знайшли сад і повернули його до життя. Утрьох вони вирушають до маєтку. Тепер, коли таємницю розкрито, усі мешканці Місселтвейта вражені щастям містера Крейвена та дивовижним одужанням Коліна.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
