Переказ казки “Цвіт папороті” читати скорочено варто, щоб згадати про що розповідає цей твір та його сюжет.
«Цвіт папороті» скорочено
Жив у селі хлопець на ім’я Яцусь. Він був дуже допитливий і завжди прагнув здобути те, що було найважче досягнути. Одного разу, почувши від старої Німчихи історію про чарівну квітку папороті, яка зацвітає лише раз на рік у ніч на Івана Купала й приносить щастя, Яцусь вирішив знайти її.
У першу свою спробу він вирушив у ліс, коли всі селяни святкували Купала біля вогнищ. Ліс зустрів його темрявою й неймовірними перешкодами — дивні дерева, колоди, чагарі, болота, палаючі очі навколо. Пройшовши всі випробування, хлопець нарешті побачив квітку папороті з золотими пелюстками й оком посередині, але саме тоді заспівав півень, настав світанок, і квітка зникла. Яцусь знепритомнів і прокинувся вдома.
На наступний рік він знову спробував. Цього разу ліс виглядав інакше — кам’янистий, порослий мохом, і папороть було скрізь, але без квіток. Проте йому знову вдалося натрапити на чарівну квітку, і знову її не зірвати — світанок знову знищив усе. Але цього разу Яцусь не впав духом: сказав собі, що спробує ще раз.
На третій рік хлопець знову вирушив у ліс. Після тривалих пошуків, втоми і сну йому наснилася (чи, можливо, з’явилася насправді) квітка, яка ніби дражнила його. Але Яцусь твердо вирішив не здаватися. І хоч третя спроба також не завершилась успіхом, він не втратив надії.
Минув ще один рік. Настала ніч на Івана Купала. Яцусь востаннє вирішує піти до лісу шукати чарівну квітку папороті. Усе навколо виглядає звичайним і знайомим: гай, сон-трава, пташки, зірки. Але хлопець налаштований рішуче. Він знаходить кущ папороті й чекає, поки з’явиться цвіт. Нарешті, опівночі, виростає чудова квітка — з п’ятьма пелюстками та золотим оком посередині. Вона палає, неначе вогонь.
Коли Яцусь торкається квітки, вона починає пекти йому руку, але хлопець не відступає. У ньому борються сумніви й спокуси, але він зриває її. У цей момент у повітрі з’являється голос: «Будеш мати все, що побажаєш, але не зможеш ділитися своїм щастям із жодною живою істотою». Хлопець радіє — це ж не страшно, аби лише мати бажане.
Миттю все змінюється — він уже не в лісі, а у великому панському палаці. У нього багатство, прислуга, золото, розкішні зали. Усе що він хоче у нього з’являється: новий одяг, карета, коштовності. Але поруч нема ні мами, ні тата, ні друзів. Усі слуги чужі, незнайомі й непривітні. Хочеться повернутися в рідне село, поділитися багатством із близькими, та не можна — тоді щастя зникне.
Минув час. Яцусь став ще багатшим, мав ще більше всього. Але радість минула. Йому все набридло — і карета, і золоті келихи, і дорогі наїдки. Слуги виконували усі його забаганки, а сам він нічого не робив.
Він повернувся до палацу, але не міг знайти спокою. Совість не давала йому спокою. Через рік поїхав знову до рідного дому. Від змарнілого молодшого брата Мацека він дізнався, що його батько вже помер, а мати була тяжко хвора. І знову Яцусь не наважився навіть подати їй води чи купити хліба — все боявся втратити своє золото.
Він знову втік, мов злодій. Замкнувся у палаці, ридав, не знаходячи спокою. Ні розкіш, ні слуги, ні багатство не могли втамувати його болю.
І лише на третій рік, коли приїхав утретє, побачив — хата пуста, старенька, вікна забиті. Жебрак сказав йому, що батьки його померли з голоду. Тоді до Яцуся дійшло, що він став винен у їхній смерті. Він мав усе, але не допоміг тим, хто його любив понад усе на світі.
Від болю й відчаю він закричав:
“— Через мене вони загинули всі! — вигукнув Яцусь.— Нехай же і я загину!”
Ледве промовив ці слова, як земля під ним розкрилася й поглинула його разом із чарівною квіткою. І з того часу цвіт папороті ніхто більше у світі не знаходив.
