Василь Герасим’юк “Жива варта” аналіз

Василь Герасим’юк “Жива варта” аналіз вірша – тема, ідея, жанр, художні засоби, віршовий розмір допоможуть підготувати літературний паспорт твору.

“Жива варта” Василь Герасим’юк аналіз вірша

Автор – Василь Герасим’юк

Жанр: Філософська лірика.

Тема: Відтворення єдності християнської духовності із давніми гуцульськими віруваннями, які пов’язані із збереженням ватри для захисту отари.

Ідея: Прагнення митця замислитись над філософськими питаннями, що стосуються людського існування.

Основна думка: Шляхом незвичайного поєднання складних образів поет розкриває мотив відповідальності людини за саму себе й за світ, у якому вона живе.

Віршовий розмір: Верлібр.

“Жива варта” художні засоби

• Анафора: «щоби…»
• Повтори: «Дерево… дерево», «Ми…», «наші… наші».
• Метафори: «ватра народиться», «ватра помирає тільки раз», «громи із блискавками не розігнали».
• Епітети: «жива ватра», «гад підступний», «дух злий», «високе пасовисько».

У поезії «Жива ватра» автор творить власний поетичний міф: у значенні «живого вогню» виступає «ватра», «яка помирає тільки раз».

Ватра — слово діалектне, це — вогнище, багаття. Вогонь у поета — центр світобудови й невичерпне джерело життєдайної енергії.

Добування вогню на полонині — це ритуал освячення простору. Невипадково з’являється й образ гір, зокрема, біблійного Синаю, і «високого пасовиська», як неба, як Суду Божого.

Не можна перетворюватися на отару овець, що бездумно йде, не можна розмивати своє людське єство, а відтак і національне коріння, бо то духовна смерть.

За допомогою дерева гуцули здобували ватру.

В. Герасим’юк зазначає, що ватру необхідно ретельно оберігати. Для того, щоб зберегти отару, необхідно прогнати крізь полонину.

Злий дух може отару завести у провалля.

Ідейно-художній аналіз вірша “Жива варта” Ви можете розширити через форму коментарів.

“Жива варта” Василь Герасим’юк вірш

Дерево тремо об дерево,
доки не народиться вона.
Вона помирає тільки раз,
тому бережемо її.

Ми знову виведем наші отари на наші гори
і за древнім полонинським звичаєм
проженемо крізь неї –
щоби ніяка пошесть не напала,
щоби жоден хижак не внадився,
щоби громи із блискавками не розігнали,
щоби підступний гад вим’я не виссав,
щоби злий дух у провалля не завів.

Ми бережемо живу ватру.
Ми заледве не стали отарою
на високім пасовиську.
Але коли ми навіть, як отара,
пройдемо крізь неї,
тоді дамо іншим дорогу до Сінаю.

Нас оберігає жива ватра,
але ми добре знаємо,
що кого жде
на високім пасовиську.