Відомі українські байкарі

Відомі байкарі України зробили значний внесок в жанр байки, ними пишаються не тільки на теренах рідної країни, а й за кордоном. Вони писали задля свого задоволення, але цим самим приносили насолоду і читачам. Тому сьогодні визначимо найвідоміших байкарів.

ВІДОМІ УКРАЇНСЬКІ БАЙКАРІ

1. Глібов Леонід Іванович (1827-1893) – український письменник, поет, байкар, видавець, громадський діяч.
Усього він написав понад сотню творів цього жанру. Перша збірка «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 творів, вийшла у Києві 1863 р., але майже весь тираж її був знищений у зв’язку з валуєвським циркуляром. У 1872 р. вдалося видати другу, доповнену в порівнянні з першою, книгу байок, а 1882 р. – третю, що була передруком попередньої. Спроби надрукувати інші збірки Глібову не вдалися – перешкоджали цензурні заборони.
Твори: Мірошник (1853), Вовк та ягня (1854), Ведмідь-пасічник (1864-1872), Лисиця-жалібниця (1891), та ін.

2. Годованець Микита Павлович (1893-1974) — український поет-байкар, був жертвою сталінських репресій.
Вчителював у церковнопарафіяльних школах; працював у редакціях газет «Червоний край» (Вінниця), «Радянська Волинь» (Житомир).
Нагороди: орден Знак Пошани (1973).
Збірки: «Незаможник Клим» (1927), «Байки» (1957), «Осел на хаті» (1958), «Байки» (1960), «Ріка Мудрості. Байки за Езопом» (1964), «Веселий педант» (1965), «Байки зарубіжних байкарів у переспівах та перекладах М. Годованця» (1973).

3. Гребінка Євген Павлович (1812-1848) — український письменник, байкар.
Євген Гребінка, як і багато хто в українській, російській та польській літературі, вдавався в умовах миколаївської реакції до жанру байки, яка мала в Україні давні традиції й досягла найвищого рівня у XVIII столітті в «Баснях Харьковских» Григорія Сковороди та в російських байках Івана Крилова.

Твори: Ведмежий суд, Кулик (1840), Лебедь і гуси, Пан та Собака.

4. Левко Іванович Боровиковський (1806-1889) — український поет, байкар, фольклорист, етнограф. Опрацьовував фольклорні сюжети, звертався до народної поетики та ритміки.
Більшість байок Боровиковського присвячено побутовій тематиці, проблемам загальнолюдської моралі. На основі народних прислів’їв та приповідок написано такі твори, як «Москаль і Мотря», «Свій дім — своя воля», «Йолоп Клим», «Жевжик», «Хома», «Учитель», «Злодій», «Потакач» та інші.
Замість широкої повчальної кінцівки, Л. Боровиковський дає афоризм, виражений приповідкою або прислів’ям. Наприклад: «Не все те золото, що блищить» («Трухлявина»), «Сова хоч спить, та курей бачить» («Курча»), «П’яному і море по коліна» («П’яний»), «Хто солодко живе, той гірко умирає» («Мети»), «На здогад буряків, щоб дали капусти» і т. д.

5. Гулак-Артемовський Петро Петрович (1790-1865) — український письменник, байкар , вчений, перекладач, поет.
До творчого доробку П. Гулака-Артемовського належать байки (байка-казка, байка-приказка), притчі, вірші, послання, балади. Він також ввів в українську літературу жанр романтичної балади. Його найкращі твори українською мовою написані в дусі естетики просвітницького реалізму.
Твори: Батько та син (1827), Дві пташки в клітці (1827), Пан та собака (1818), Справжня добрість (1827), Цікавий і мовчун (1827)

6. Брежньо Геннадій Іванович (1913-1953) — український радянський поет, байкар, перекладач. Був членом Спілки письменників України (від 1940 року).
Творча біографія Геннадія Брежньова почалася під час роботи на кондитерській фабриці, де при клубі діяла літературна студія, члени якої брали участь у створенні репертуару для робітничих театральних груп. На початку 1941 року в Чернівцях побачила світ перша книжка Брежньова — збірка віршів для дітей «Слон і його друзі на стадіоні». Автор збірок лірики «Чолом тобі, земле!» (Харків, 1948), «На рідних берегах» (Харків, 1951). Посмертно видано збірки «Поезії» (Київ, 1954), «Весняний заспів» (Київ, 1959). Твори Брежньова розповідають про подвиг народу в Другій світовій війні, радість народження, мирне життя.

7. Сліпчук Петро Олексійович (1914-1979) — український письменник-сатирик, байкар і журналіст родом із Житомирщини. Член редакції журналу «Україна».
Заслужений працівник культури УРСР. Член КПРС. Літературну діяльність як сатирик почав у роки Великої Вітчизняної війни. Головний жанр — байка, гумореска. Перша збірка «Байки» вийшла 1944 р. Сатирик писав на зовнішньополітичні теми (проти паліїв війни та ін.) і на внутрішні. Об’єктом дошкульного висміювання П. Сліпчук обирав усіляких підлабузників і пустомель, нероб і наклепників.
Видання: «Як дбаєш, так і маєш» (1955), «Отакі діла…» (1961), «За і проти» (1963), «Мальований стовп» (1964), «Юшка з перцем» (1967), «Вінок байок» (1973) та ін.

8. Тищук Микола Федорович (1924-1985) — український сатирик і гуморист, байкар.
Закінчив 1941 року середню школу в місті Остропіль, 1961 року — з відзнакою економічний факультет Харківського сільськогосподарського інституту. Від 1964 року жив у Кам’янці-Подільському, працював інженером на заводі залізобетонних конструкцій, очолював літературну студію при газеті «Прапор Жовтня».
Твори: «Цап із каблучкою» (1977), «Страви і приправи» (1982), «Пес і мікрофон» (1985), «Підкована жаба» (1991).

Окрім цих байкарів Україна може пишатися і такими особистостями, як: П.О. Гришко, В.О.Грабоус, Р.І.Болюх, П.Х.Красюк та ін.