«Беовульф» — найдавніша і найвідоміша збережена національна епічна поема середньовічної Європи, написана в англосаксонській традиції германського віршування. Короткий зміст нагадає її головні події.
«Беовульф» скорочено (переказ)
Колись у Данії правив король Хродгар — зі славетного роду Скільдингів. Він здобув чимало перемог у війнах та накопичив великі багатства. Бажаючи залишити по собі добру пам’ять, Хродгар вирішив збудувати величну залу для бенкетів, де міг би збирати свою дружину. Король не шкодував коштів на будівництво, тому найкращі майстри створили справжній шедевр, якому не було рівних у всьому світі.
Коли залу прикрасили й облаштували, Хродгар почав влаштовувати там гучні бенкети. Воїни пили запашне пиво й золотистий мед, дзвеніли коштовні кубки, а королівські співці розважали присутніх веселими піснями. Здавалося, щастю та радості не буде кінця. Проте святкові дні тривали недовго.
Гучні гуляння долинали аж до смердючих боліт, де мешкало жахливе чудовисько Грендель. Воно ненавиділо людей, а їхні веселощі розпалювали в ньому ще більшу лють. Однієї ночі потвора непомітно пробралася до королівської зали, де після тривалого бенкету мирно спали втомлені воїни. Грендель схопив тридцять лицарів і потягнув їх до свого лігва.
На ранок замість веселих голосів залунали крики жаху. Ніхто не міг зрозуміти, звідки прийшла біда і куди зникли королівські воїни. Згодом страх почав вщухати, і Хродгар із дружиною знову повернулися до бенкетів. Та невдовзі чудовисько знову напало: відтоді воно щоночі викрадало кількох воїнів.
Зрештою всі збагнули, що на королівську залу нападає Грендель. Проте ніхто не наважувався зійтися з ним у двобої. Хродгар марно благав богів урятувати його народ від страшного лиха. Гучні бенкети припинилися, пісні замовкли, а велична зала спорожніла. Лише час від часу вночі туди навідувався Грендель, сіючи довкола страх і смерть.
Звістка про нещастя, яке спіткало Данію, дісталася землі гаутів у Південній Швеції. Там правив уславлений король Хігелак, а найвидатнішим воїном його дружини був богатир Беовульф. Дізнавшись про біду Хродгара, він вирішив допомогти данцям і покласти край лютуванню чудовиська.
Попри вмовляння тих, хто намагався відмовити його від небезпечного задуму, Беовульф не змінив рішення. Він спорядив корабель, відібрав чотирнадцять найхоробріших воїнів і вирушив до берегів Данії. Щасливі знамення додали мандрівникам упевненості, і невдовзі вони дісталися суші. Там їх зустрів береговий вартовий, який розпитав прибульців про мету подорожі та поспішив повідомити про них короля Хродгара.
Тим часом Беовульф і його супутники вдягнули обладунки, взяли зброю та рушили кам’яною дорогою до королівської зали. Усі, хто бачив чужоземних воїнів, дивувалися їхній силі й могутній статурі. Їхні шоломи прикрашали зображення вепрів, кольчуги виблискували на сонці, а при собі вони мали широкі мечі й важкі списи, які легко несли на плечах.
Біля королівської зали прибульців зустрів Вульфгар, один із наближених Хродгара. Дізнавшись, хто очолює загін, він негайно доповів про гостей правителю. Ім’я Беовульфа було добре відоме королю: до нього вже дійшла слава про надзвичайну силу та відвагу цього богатиря, здатного зрівнятися з тридцятьма могутніми воїнами. Хродгар наказав негайно запросити гостей до себе, сподіваючись, що разом із ними нарешті прийде порятунок. Вульфгар передав гостям королівське вітання та запросив їх на бенкет.
Залишивши двох воїнів стерегти зброю, Беовульф та решта дружинників склали списи, щити й мечі, а самі, у шоломах та обладунках, пішли за Вульфгаром. Увійшовши до зали, Беовульф шанобливо привітав Хродгара й пояснив, що він — племінник короля гаутів Хігелака. Почувши про страждання данців, він прибув, щоб перемогти Гренделя. Беовульф висунув лише одну умову: битися з чудовиськом він та його воїни повинні самі, без сторонньої допомоги. Якщо ж він загине, король має відправити його обладунки Хігелаку. Це була надзвичайно цінна броня, яку, за переказами, викував лише легендарний майстер Вілунд.
Хродгар подякував героєві за готовність ризикувати життям заради порятунку його народу. Він докладно розповів про нічні напади Гренделя та численні втрати дружинників. Після цього король запросив Беовульфа й усіх його супутників до столу. Для гостей звільнили місця на лаві, слуги подали пиво й мед, а співець знову наповнив залу веселою піснею.
Однак не всім данцям сподобалося, з якою пошаною король прийняв чужоземців. Дехто почав заздрити гостям і невдоволено спостерігати за ними. Найсміливіше поводився воїн на ім’я Унферт, який вирішив прилюдно принизити Беовульфа. Він нагадав про давнє змагання між Беовульфом і Брекою, під час якого вони намагалися подолати бурхливі морські хвилі. Унферт заявив, що переможцем тоді став Брека, і висловив сумнів, чи вистачить Беовульфові сили протистояти Гренделю. На його думку, залишатися в залі на ніч означало наражати себе на неминучу загибель.
Беовульф спокійно вислухав образливі слова й пояснив супернику, що їхнє плавання не було змаганням: вони лише хотіли захистити морські шляхи від небезпечних чудовиськ, які чатували у воді. А тоді запропонував Унфертові самому провести ніч у залі й перевірити власну хоробрість у боротьбі з Гренделем.
Після цієї відповіді Унферт замовк і більше не наважувався зачіпати Беовульфа. Напруга розвіялася, і в королівській залі знову запанували гамір та веселощі. Бенкет міг тривати ще довго, але король Хродгар нагадав усім, що вночі на Беовульфа та його воїнів чекає битва. Гості підвелися з-за столів, щоб попрощатися зі сміливцями й побажати їм перемоги. На прощання Хродгар пообіцяв Беовульфу, що якщо той урятує данців від страшного лиха, король виконає будь-яке його бажання.
Коли королівські слуги залишили залу, Беовульф наказав міцно замкнути двері. Готуючись до нічного бою, він зняв обладунки й залишився без зброї. Богатир розумів, що звичайні мечі не здатні здолати Гренделя, тому покладався лише на власну силу. Після цього він ліг спати.
Рівно опівночі до зали підкрався Грендель. Чудовисько одним ударом зірвало важкі засуви й кинулося на сплячих гаутів. Схопивши першого воїна, воно вбило його й заходилося пожирати. Уже незабаром потвора потягнулася до наступної жертви, та несподівано чиясь могутня рука вхопила її за лапу. Кістки затріщали від міцного стискання.
Грендель нажахався й спробував утекти, але Беовульф миттю скочив із лави та вчепився в нього ще сильніше. Між богатирем і чудовиськом зав’язалася запекла боротьба. Від їхніх ударів тріщали меблі, здригалися стіни. Воїни зі страхом спостерігали за двобоєм. Беовульф не послаблював хватки й не дозволяв ворогові вирватися. Нарешті плече Гренделя не витримало напруги: сухожилля розірвалися, і лапа залишилася в руках переможця. Поранене чудовисько вирвалося із зали й кинулося до боліт, де невдовзі мало загинути.
На світанку радість данців не знала меж. Воїни, серед яких був і Унферт, шанобливо слухали розповідь Беовульфа про нічну перемогу. У залі панував безлад: столи були перекинуті, стіни забруднені кров’ю монстра, а на підлозі лежала його відрубана лапа. Вдячний Хродгар, який добре знав давні перекази, вирішив увічнити подвиг героя у пісні. Незабаром розпочалося велике святкування. Король і королева обдарували Беовульфа золотом, коштовною зброєю та кіньми. У залі знову лунали пісні, а пиво й мед подавали без упину.
Коли святкування завершилося, воїни спокійно вклалися спати, сподіваючись, що небезпека минула. Та радість виявилася передчасною. Опівночі до зали прокралася мати Гренделя, охоплена бажанням помститися за загиблого сина. Вона вдерлася всередину, і сплячі воїни схопилися з місць, навіть не встигнувши одягнутися. Злякавшись великої кількості людей, чудовисько схопило лише одного чоловіка й утекло в темряву.
Уранці Хродгара спіткало нове горе: одним із загиблих був його вірний радник Ескер, якого король щиро любив. Хродгар звернувся до Беовульфа з благанням вирушити навздогін чудовиську. Він пообіцяв героєві щедру винагороду, якщо той покладе край цьому лиху. Жили монстри в болоті, куди ніхто не наважувався заходити. Однак Беовульф погодився, і незабаром загін на чолі з ним та королем вирушив у небезпечну подорож.
Діставшись згубного місця, воїни зупинилися біля краю болота, де найвиразніше проступав кривавий слід. Неподалік, на березі, лежала голова нещасного Ескера. Темна вода кишіла морськими чудовиськами. Одне з них Беовульф уразив стрілою, а потім звернувся до Хродгара з проханням: якщо йому судилося загинути, король повинен передати всі отримані дари Хігела́ку.
Після цього богатир узяв давній славетний меч і стрибнув у вир. Вода поглинула його, а воїни залишилися чекати на березі. Беовульф довго опускався в глибину. Довкола нього снували морські потвори, але міцні обладунки надійно захищали героя. Нарешті він дістався дна, де на нього відразу накинулася мати Гренделя. Беовульф ударив її мечем, проте лезо не змогло пробити товсту луску. Тоді чудовисько навалилося на богатиря всією вагою, притиснувши його до дна. Ситуація здавалася безнадійною, але герой вчасно помітив величезний стародавній меч, який, за переказами, викували велетні. Він схопив зброю й завдав сильного удару по шиї чудовиська. Цей удар виявився смертельним. Беовульф вирішив забрати із собою голову переможеного монстра як доказ перемоги. Він також хотів узяти стародавній меч, однак після битви від нього залишилася лише рукоять: лезо розплавилося, щойно чудовисько загинуло.
Тим часом супутники Беовульфа вже втратили надію побачити його живим. Та раптом серед кривавих хвиль з’явився сам богатир. Його повернення викликало загальне захоплення, а звістка про перемогу швидко розлетілася між воїнами.
Того вечора в палаці Хродгара знову влаштували бенкет. Гості веселилися до пізньої ночі, а потім спокійно розійшлися спати, більше не боячись нападів чудовиськ. Наступного дня гаутам настав час повертатися додому. Хродгар щедро нагородив кожного воїна й попрощався зі своїми рятівниками.
Повернувшись на батьківщину, Беовульф здобув ще більшу славу. Люди шанували його за мужність, співці складали пісні про його подвиги, а під час бенкетів на його честь піднімали кубки. Король Хігéлак також віддячив героєві: подарував йому найкращий зі своїх мечів, земельні володіння та замок, якими Беовульф міг користуватися до кінця життя. Так завершилася історія його перемоги над Гренделем і його матір’ю, що принесла богатиреві безсмертну славу.
Минуло багато років. Король Хігéлак і його син загинули в битві, тож правителем країни став Беовульф. Він мудро керував державою, забезпечував людям спокій і добробут. Здавалося, ніщо більше не загрожуватиме його землі, аж раптом з’явилося нове лихо. У володіннях Беовульфа оселився крилатий дракон. Щоночі він нападав на людей, спалював будинки й спустошував навколишні землі. Колись один чоловік, рятуючись від ворогів, сховав у печері величезні скарби. Дракон знайшов цей скарб і протягом трьохсот років охороняв його.
Одного дня до печери випадково забрів вигнанець, який поневірявся світом. Він не наважився привласнити багатства, а взяв лише маленький кубок, щоб подарувати його своєму суворому володареві й заслужити його прихильність. Проте дракон помітив зникнення речі. Не знайшовши викрадача, він розлютився й почав мститися всім людям, нищачи землі Беовульфа.
Дізнавшись про нову небезпеку, старий король вирішив самостійно виступити проти дракона, щоб урятувати свій народ. Він уже відчував наближення смерті, однак не хотів залишати країну без захисту. Перед походом Беовульф наказав виготовити великий щит, здатний уберегти його від вогняного подиху дракона. Провідником він узяв того самого вигнанця, який знав дорогу до печери. Коли король разом із дружиною наблизився до драконового лігва, перед ними постала вогняна перепона. Потужні потоки полум’я перекривали шлях, і пройти крізь них було неможливо. Тоді Беовульф почав голосно кликати дракона, вимагаючи вийти на бій.
Почувши людські голоси, чудовисько виповзло з печери, спалюючи все на своєму шляху. Його вигляд був настільки страхітливим, що воїни, охоплені жахом, кинулися тікати, залишивши свого короля напризволяще. Лише вірний Віґлаф не зрадив володаря і вирішив битися пліч-о-пліч з Беовульфом. Король мужньо бився з драконом, але вік уже давався взнаки. Його могутня рука завдала такого сильного удару по голові чудовиська, що загартований меч розлетівся на друзки. Поки Беовульф намагався вихопити іншу зброю, дракон устиг завдати йому смертельної рани.
Попри біль, старий богатир не відступив. Зібравши останні сили, він знову кинувся на ворога. Разом із Віґлафом йому вдалося здолати чудовисько. Проте перемога дісталася надто дорогою ціною: Беовульф розумів, що його життя добігає кінця. Спираючись на скелю, король покликав Віґлафа й попросив принести скарби, які дракон так довго охороняв. Він хотів бодай перед смертю побачити багатства, заради яких чудовисько сіяло страх і смерть. Коли Віґлаф повернувся зі скарбами, Беовульф уже майже втратив свідомість. З великим зусиллям він розплющив очі й востаннє оглянув принесені коштовності. Перед смертю король віддав останній наказ: поховати його на морському узбережжі й насипати високу могилу, яку здалеку бачитимуть мореплавці. Свої обладунки він заповів вірному Віґлафу, після чого помер.
Віґлаф скликав воїнів, які втекли під час битви, і суворо дорікнув їм за боягузтво та зраду свого володаря. Згодом вони за давнім звичаєм поклали тіло Беовульфа на поховальне вогнище, а після кремації спорудили на березі величний курган.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.




Класс, спасибо, что помогли