Байрон «Мазепа» план

План поеми Д. Байрона «Мазепа» наведений в цій статті.

Байрон «Мазепа» план 

1. Поразка шведів під Полтавою.

«В жахливий день біля Полтави / Від шведів щастя утекло, / Навкруг порубане, криваве / Все військо Карлове лягло…». (Тут і далі — переклад Д. Загула)

2. Мазепа серед почту короля Карла ХІІ .

«А поруч в лицарській юрбі, / Де звісив дуб гілля дебеле, / Мазепа стомлений собі / З трави тверду постелю стеле. / Гетьман — похмурий і старий / І сам, як дуб той віковий…».

3. Розмова Карла із Мазепою.

«Король з усмішкою гіркою / Свою мізерну пайку взяв / І, приховавши приступ болю, / Бадьоро, голосно сказав: / «У всіх із нашого гуртка / Відважний дух, тверда рука, / Та хто в цей час маршів, боїв, / Балакав менше й більш зробив, / Ніж ти, Мазепо?..”».

4. Розповідь Мазепи про себе:

а) при дворі короля Казиміра

«…Так років з п’ятдесят назад. / Мені двадцятий рік минав… / Ще Казимір королював, / Ян Казимір… Шість років я / Був паж у того короля…»;

б) дружина графа-воєводи

«Молодша щось на тридцять літ, / Все важче зносила вона / Свою нудьгу і графів гніт»;

в) зародження кохання

«…Це несвідоме поєднання — / І ми ніколи не збагнем, / Як раптом іскорка кохання / Шаленим вибухне вогнем. / За нею стежив я здаля, / Зітхав, дививсь і плакав я, / Аж доки нас удвох звели,— / І відтоді здибались ми…»;

г) взаємність почуття

«Кохав я і коханим був… / Кохав я і зазнав кохання. / Хоч і щаслива доля ця, / А все ж кінець її — страждання / Ми потай бачились…»;

д) викриття

«…нас двоїх одної ночі / Схопила зграя шпигунів… / Від гніву граф оскаженів —… / Яка Терезина судьба, / Не скажу вам — не знаю й сам. / Отак нас доля розлучила! / Але ж і лютий був, аж страх, / Прегордий воєвода-граф! / Він сам для себе був святий / І думав, що в очах народу, / Як і в моїх, він теж такий…»;

е) покарання

«…Годованця степів / Ведуть спітнілого до мене. / Мене десяток гайдуків / Йому до спини прикрутив / Тугим ремінням — і пустив… / Свисток, батіг… і кінь побіг, / Що так би й водопад не зміг»;

ж) бажання помсти

«…Що прийде день і я вернусь / З десятком тисяч верхових / І за ганьбу свою помщусь, / І дяку графові складу / На тих зухвалих дворових — / За негостинну ту їзду».

и) на спині у коня

«Який же був мій гнів і страх, / Одчай і холод, голод, жах, / Які ж я мусив мати болі — / Коли-то, зв’язаний і голий, / Кудись у безвісті летів!»;

к) загибель коня

«Тут сам остався я в одчаї, / Прив’язаний тугим ременем / До цього трупа без життя…»;

л) порятунок

«…Я зрозумів, що ще не вмер, / Що це й не сон, бо хтось не дав / Мене на жир шулік і ґав»;

м) пояснення порятунку

«…Я б не хотів / Надокучати вам згадками, / Як гостював я в козаків. / Вони знайшли мене в долині, / Внесли мов трупа в ближній дім / І врятували…».

5. Завершення поеми.

«…»А потім / Я став гетьманом в їх країні…” / Та ви дивуєтесь, чому / Король не дякував йому / За повість? Він причину знав: / Король уже з годину спав».

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *