«Джакомо Джойс» скорочено

Джакомо Джойс стисло

«Джакомо Джойс» читати скорочено

Її лице блідого кольору, а рухи несміливі та сором’язливі. Вона все робить рвучко: і говорить, і сміється, і навіть відкриває повіки. З цих досконалих, написаних із дивним відчуттям літер письма можна зрозуміти одне: вона молода особа незвичайного, особливого походження.

Звук цих високих підборів глухо чутно, коли вона ступає по кам’яним сходинкам. Різноманітні шоломи, кольчуги та інші атрибути боїв покояться на стінах замку, між якими вільно розгулює вітер. Ваша милість, хтось бажає бесіди з вами і цей хтось чекає Вас унизу. Ви ніколи не побачите як вона сякається.

Головним девізом її форми мови є: говорячи мало, донести великий зміст. Вона дозріла завдяки відокремленості своєї раси, а заокруглилась через появу постійно нових візерунків в колі її сім’ї. Вона піднесла моїй дочці цінний дарунок – квітку. Поруч з нею, з її подарунком все ставало крихким: крихка квітка, крихка дитина та, звичайно, крихка вона.

Стає темно, а вона йде повз площу. Вона намагається в жодному разі не відстати від матері. Це нагадує картину, коли кобилиця чітко слідує за кобилочкой. Та хіба може бути якось по-іншому? Сутінки немов спеціально приховують від сторонніх очей її витончені стегна, худесеньку шию, що, без сумніву, доволі гнучка та чудову голівку. Можна спостерігати й те, як батько, оточений своїми доньками, немов би султан гаремом, котиться на санчатах з гори. Я кличу її, одночасно вибігаючи з місця, де продають тютюн. Я занепокоєний, збуджений, але все ж таки намагаюсь розповісти їй хоч щось про уроки, години та навпаки. Її бліді щоки починають червоніти. О,ні! Тільки не лякайся, не лякайся мене…

Навіть в найпростіших речах вона надзвичайна, вона не така як всі. І я це знаю, ні, я впевнений в цьому! С чого би це? Моя донька в захваті від вчителя англійської мови. Я дивлюсь на пагорб, який повністю поглинув сірий, ненаситний туман. Кімнату полонить ярке світло. Вона збирається йти на виставу в театр.

Примара в дзеркалі. Свічки! Свічки! Люба моя. Я дуже тихо говорю це, а сам підіймаюся вулицею Сан-Мікеле. Але чи не було такого, що я ще зовсім нещодавно говорив інше ім’я? Її руки підіймаються, бо вона хоче застебнути чорну сукню, що на ній так добре сидить. У неї не виходить, тому вона наближається до мене. Я підхожу, а її руки падають. У мене в руках знаходяться повітряні крайчики її сукні, а за сорочкою просвічуються лінії та вигини її ідеальної шкіри. Стьожки повільно і впевнено рухаються вниз по плечах, а сорочка ковзає по оголеним стегнам. Дотик. Дотик. Пальці її рук холодні, але ласкаві.

Покоївка каже, що її терміново прийшлося доставити до лікарні. Бідна дівчина. Як вона страждала, як страждала! А я не вірю, що моє щасті може закінчитися. Я стою і намагаюсь не дати волю сльозам. Операція закінчилася. До її внутрішніх органів торкався ніж, а коли вин покинув її тіло, то залишив глибокий поріз на животі. І знову все добре: вона сидить та гучно сміється.

Виходячи з дому Раллі, ми знову з нею несподівано зустрічаємося, коли подаємо милостиню. Я привітав її, а вона відвернулась.

Ми знаходимось в паризькій кімнаті, де тільки-но лежала перукарка. Я цілував її панчохи у країв темної коричневої спідниці. Як змія, вона знову наближається до мене. Я паралізований: не можу ні говорити, ні навіть дихати в це час! Вона продовжує направлятися до мене. Я піду. Піду. Але не можу. Вона цілує мене, і цей поцілунок зливається з моєю кров’ю. Змія подарувала мені його, тому я гину.

— Любий мій! Джиме!

— Нора!

Я десь бачу невеликий натяк на світло. Молодість плине, вона не вічна. Це кінець, ось він! Цього більше не буде, це більше не трапиться. Всі це знають, і ти в тому числі. Ти повинен написати про це, так пиши! Адже що ще ти можеш зробити?

“Чому?”

“Тому що інакше я не змогла би вас бачити”.

Я відчуваю її безмовність. Ту згасаючу, покидаючу, залишаючу мене безмовність. Мене охоплює порожнеча. Порожнеча скрізь. Яка проявляється і в голих стінах, і в слабкому денному світлі, і навіть в чорному роялі, з якого доноситься мертва музика.

Посилка: якщо любиш мене, то і полюбиш мою парасольку.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *