«Федько-халамидник» характеристика Федька

Характеристика Федька з твору Винниченка «Федько-халамидник» наведена в цій статті.

План характеристики образу Федька

1.1. Федько — син бідного робітника друкарні.

1.2. Портретна характеристика Федька. («…розбишака-халамидник», «наче біс який сидів у хлопцеві», «сибіряка» і «люципер». «…Чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають», «руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає»).

1.3. Поведінка і риси характеру Федька:

а) непосидючий; («…неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці»)

б) сильний; («…першій по силі на всю вулицю, враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде…»)

в) відкритий; («Він міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, — але Федько того не любив»)

г) впертий; («…не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить»)

д) стійкий; («камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь…»)

е) правдолюб; («Якби не схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить»)

є) непримиренний до зрадництва; («Не любить також Федько й товаришів видавати»)

ж) спокусник; («…Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти»)

з) шанобливий до батька; («…якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би»)

и) спритний; («Ловкий хлопчак», «жилаве, чортове хлопча. Стриба, як кішка»)

1.4. Значення образу Федька для сучасників.

«Федько-халамидник» характеристика головного героя

Федько-халамидник — заводій, дитячий «отаман». «Спокій був його ворогом», — сказано про Федька в авторській ремарці. І це справді так. Федько любить влаштовувати ризикові розваги, дражнити сусідських хлопців. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності, яка, власне, й робить його ватажком! В оповіданні «Федь-ко-халамидник» важлива не тільки напруга подієвої інтриги, а й психологічний сюжет. Ось як автор малює сцену, в якій один виявляє слабкість духу, а другий — великодушність (Слабкодухий боягузливий Толя перекладає свою провину на Федька — і той його рятує) «Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він підняв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала його і жаліла його… »

Федько пожалів Толю, а розплатився за це тяжкими побоями своїх і чужих батьків, та, зрештою, власним життям. Проте, очевидно, по-іншому він не міг. Бачити перед собою слабкого, морально пригніченого, настрахованого і завдати йому удару — це не у Федьковому характері, це понад його гідність!

«Федько-халамидник» характеристика Федька

Душа Федька — загадка без відгадки.

Людська душа незбагнена і незбагненна. Її можна порівняти з храмом, у якому живе духовність, витає дух любові, ридає навколішках каяття. Її можна порівняти з новобудовою, де нема ні вікон, ні дверей, де завиває вітер і лютує холод. Її можна порівняти з розкішною віллою, у якій царює багатство, сміється безтурботність, але нема місця для добра, жертовності, щирості. Якою ж була душа Федька?

Я можу порівняти її з храмом, який тільки почали будувати. Будівельник Федько старанно закладає фундамент. Цеглина покірності тулиться до цеглини любові, цеглина дружби горнеться до цеглини жертовності, цеглина правди лягає у парі з цеглиною безкорисливості. І так день у день хлопчина трудиться, та, на жаль, не відчуває від цієї нелегкої праці радості в душі. Надто багато тріщин знаходить у фундаменті. Чому? Хто винен у цьому? А винуватців не злічити.

Найбільшим руйнівником є тогочасне суспільство, яке породило таких нікчем, як Толя і його батьки. Ці люди позбавлені усього людського; це егоїсти, які, крім себе самих, не помічають довкола нікого. Від їхніх учинків, розмов, думок страждають душі невинних, передусім — батьки Федька, які бояться втратити дах над головою через постійні сутички між їхнім сином і Толею. Сім’я останнього перетворила батька Федька на ката. Він приходить втомлений з роботи, дізнається, що син вкотре завинив перед «благородним» Толею, і, не маючи сили виясняти, хто ж винен насправді, лупцює у черговий раз нещасного Федька. У розпачі й матір. Вона щодень вислуховує від усіх про сина лише погане. Та найбільше докоряють їй батьки Толі. Мати у безвиході, тому підтримує чоловіка, який шмагає хлопця. Батьки Федька — це загублені душі в земному світі. Толя і його «папа» з мамою — це ниці створіння, у душах яких ніколи не зів’ють гніздечко совість, співчуття, жаль. Крім лукавої цікавості, брехні, підлості, у серці Толі нема місця для чогось доброго: «Йому було цікаво подивитися, як будуть ховати Федька-халамидника».

Лише Господь з неба опікується Федьковою душею, не дозволяє руйнівникам знищити її до кінця. Та зрештою розуміє, що хлопець у цьому земному світі надто самотня душа, тому забирає до себе. Він дає можливість батькам прожити решту життя без сина, який був для них не втіхою, а горем. «На кладовище йшли хлопці зо всіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопка й Гаврик плакали навзрид». Напевно, у душі прийшло запізніле каяття. Можливо, сумління не давало спокою, адже у смерті Федька і їхня є вина. Достатньо було розповісти правду батькам Толі, хто винен насправді. Та чи то боягузтво, чи байдужість не дозволили хлопцям зробити цей великодушний вчинок. А може, так захотів Бог, який не міг більше дивитися на ці страждання?

Душа Федька так і залишилася для всіх у земному світі загадкою без відгадки, не збагненою ніким і незбагненною водночас.

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: 6 клас
Коментарі:
  1. 7 месяцев ago
  2. 7 месяцев ago
  3. 7 месяцев ago
  4. 7 месяцев ago
  5. 6 месяцев ago
  6. 6 месяцев ago
  7. 6 месяцев ago
  8. 6 месяцев ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *