«Людина» Кобилянська аналіз

«Людина» Кобилянська аналіз

АвторОльга Кобилянська

ЖанрПовість.

Тема — зображення життя освіченої бідної жінки в глухому провінційному містечку. Мрії Олени постійно розбиваються об мур обивательських уявлень: усі доводять, що жінка має бути тільки придатком і прикрасою чоловіка.

Ідея — треба створити такі умови, так змінити лад, щоб кожна людина, особливо жінка, змогла відчути себе справді людиною і знайти своє місце в житті.

Головні герої «Людина»

  • Олена Ляуфлер — головна героїня твору;
  • Епамінондас Ляуфлер — батько Олени, займає посаду лісового радника;
  • Пані радникова — мати Олени;
  • Герман-Євген-Сидор Ляуфлер — брат Олени;
  • Ірина та Геня — сестри Олени;
  • Стефан Лієвич — студент-медик, коханий Олени;
  • Фельс — лісничий;
  • Маргарета — стара вчителька музики, подруга Олени.

«Людина» історія написання 

У 1887 р. з’являється оповідання «Вона вийшла заміж», присвячене Наталії Кобринській відомій у Галичині письменниці й громадській діячці, ініціаторові створення Товариства руських жінок, яке розгорнуло широкий феміністичний рух.

У 1891 р. в селі Димка нд Буковині Ольга Кобилянська пише повість «Людина» як досконало перероблену редакцію оповідання «Вона вийшла заміж».

У 1894 р. повість вийшла в журналі «Зоря».

Сюжет «Людина»

Події відбуваються в родині цісарсько-королівського лісового радника. Його донька — Олена Ляуфлер — головна героїня повісті. Вона читає серйозні книги, розмовляє з молодими людьми про “соціалізм, дарвінізм, питання жіноче, питання робітницьке…”, відстоює рівноправність між чоловіком і жінкою. Однак батьки не схвалюють прагнень дочки бути високоосвіченою людиною, оскільки вважають, що жінка повинна бути доповненням і прикрасою чоловіка. Підтримує Олену лише Стефан Лієвич — молодий лікар, який, навчаючись деякий час у Швейцарії, захопився новими ідеями, зокрема й ідеєю емансипації жінок. Молоді люди мали побратися через два роки, після повернення Стефана з практики. Несподівана смерть нареченого від тифу підкосила Олену. Її брат, надія батьків, картярством і пияцтвом довів родину до зубожіння. Батька через розтрату доручених йому грошей вигнали зі служби. Він бачить вихід зі скрутного матеріального становища лише в Олені, яка має одружитися із заможним паном К. Однак дівчина чинить цьому опір, оскільки шлюб без любові вважає брудними стосунками. Олена бере на себе всі турботи, пов’язані з утриманням родини. Родина Ляуфлерів переїжджає до села, там орендує землю і тяжко працює. Але господар землі вирішує продати її, а новий має намір ґаздувати сам. Олена прагне знайти вихід, оскільки вона, як найсильніша, взяла на себе весь тягар відповідальності за родичів. В її душі відбувається страшна боротьба. З одного боку — зрада ідеалів і свого кохання, а з іншого — обов’язок перед рідними і матеріальна скрута. Олена погоджується на заміжжя із заможним лісником Фельсом, якого насправді не кохає.

«Людина» характеристика

Характерною особливістю мови повісті О. Кобилянської є її образність, емоційність. Особливу насолоду приносять читачеві описи Буковинської природи. У тканину розповіді органічно вплітаються роздуми героїні про вплив музики на почуття людини.

Твір багатий на діалоги, які часто переростають у монологи, де герої висловлюють свої погляди на проблему жіночої емансипації. Один із найпрекрасніших діалогів — прощальна бесіда закоханих Олени і Стефана.

У творі багато порівнянь, які підкреслюють емоційний стан головної героїні у ворожому їй оточенні. Олена порівнюється зі спійманим орлом, гнали її, «наче яку небезпечну дику тварюку», «мені здається так, немов тій собаці». У повісті зустрічаються прислів’я, що свідчить про близькість письменниці до народу («на милування нема силування», «і мудрому чоловікові не встид послухати поради», «біда ломить і залізо», «не мож інакше збирати, як сіялось» та ін.). Зворушлива і лірична мова закоханих Стефана і Олени («серденько», «голубко», «рибчино», «любко», «любчику»). Лайливі вирази властиві мові радника, розлютованого непокірністю дочки («прокляття на тебе, невдячна гадюко!»).

Отже, мова повісті сприяє кращому розкриттю теми та ідеї твору, характеризує образи і приносить читачеві естетичну насолоду.

Роль публіцистичних матеріалів

Повість О. Кобилянської «Людина» — художній твір, у якому використано багато уривків з публіцистичних матеріалів. Сама Ольга Кобилянська вважала це недоліком твору, адже ідеї твору часто розкривалися не в образах, а в публіцистичних діалогах. Пізніше Кобилянська у своїй творчій практиці дотримувалась погляду, що ідея твору повинна бути втілена в образах, що треба писати так, щоб читач сам зробив висновок із прочитаного. Тож наявні публіцистичні матеріали, з одного боку, обтяжують художню розповідь, з другого — розкривають переконання головної героїні про феміністичний рух і погляди тогочасного суспільства на роль жінки в ньому. Недаремно цей твір названо «романом ідей».

Олена і її наречений Стефан Лієвич говорять майже цитатами з філософських праць німецьких авторів. Звідти ж узяті й епіграфи до І та II глав. Згадується також праця відомого російського критика Дмитра Писарєва. Йдеться про освіту жінок.

Лієвич з розпачем говорить, що жінки в переважній більшості «в …глибокім сні остаються» і «мало журяться про свою самостійність!..» А якщо хто з жінок «старається збудити сонну сестру», то це викликає гнівний осуд суспільства. Вихід із такого становища Лієвич бачить у наступному: «Доки сучасний устрій суспільності існуватиме, доти остануться вони [жінки] малолітніми; однак, і сей лад не вічний. Будучина жіноча лежить в їх руках. Нехай озброюється кожда по можності, після обставин, а зброя їх …яка чиста, яка сильна, як варто по ню сягнути! Се — знання!..»

Втративши нареченого, Олена говорить батькові: «Ніхто не є управнений мати бажання, котрі в життю другого мали би відогравати якусь рішаючу роль; а ще менше на те наставати, щоб були зреалізовані. Я їх не можу визнавати. Сама єсмь, тату! Сама, як птиця, як деревина в лісі. Маю сама право йти за собою або проти себе Ніколи не буду жити брехнею… Ніяка сила світу не стопче в мені мислячої самостійної людини…»

Ці слова характеризуть Олену Ляуфлер як людину, яка високо ставить людську гідність, людину освічену, з критичним аналітичним розумом, що прагнула піднятися над міщанським оточенням.

Як бачимо, провідні свої думки й переконання Ольга Кобилянська вклала в уста героїні Олени Ляуфлер.

В одному з листів до Осипа Маковея (1895 р.) письменниця писала: «Для мене питання жіноче —точка поборена, і відтепер навіть не буду писати тенденційні новели, приміром такого роду,.як «Людина»».

Таким чином, публіцистичні матеріали в повісті допомагають яскравіше відобразити характери героїв, їх думки та переконання, відтворити типові тогочасні обставини.

Модернізм у повісті

О. Кобилянська, вихована на класичній німецькій літературі, стала чи не першою представницею модернізму в українській літературі.

Письменниця поділяла погляди ідеалістичної філософії на те, що в центрі всесвіту стоїть людина, її особиста свобода, її «Я». Ці погляди письменниці простежуються в повісті «Людина». Головна героїня повісті Олена Ляуфлер говорить батькові: «Сама єсмь, тату! Сама, як птиця, як деревина в лісі. Маю сама право йти за собою або проти себе…»

Про модернізм письменниці свідчать і епіграфи, використані у творі.

Ознаки модернізму простежуються і в розкритті образу головної героїні, який несе в собі деякі риси надзвичайно сильної особистості, яка протиставляється «натовпові». Таким у повісті «Людина» є образ Олени Ляуфлер.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *