Різниця між «старою» драмою та «новою»

У драматургії остання третина XIX століття позначена пошуком нових форм зображення дійсності засобами мистецтва. Цей процес приводить до появи «нової драми».

Безумовно, усі представники «нової драматургії» — а це Г. Ібсен, Б. Шоу, А. Чехов, М. Метерлінк, Ю. А. Стріндберг, Г. Гауптман, Е. Золя, В. Винниченко та інші — йшли власними шляхами, їхні театральні естетика й поетика дуже різнилися. Але існувала ознака, яка об’єднувала: усі вони намагалися створити проблемний театр, мова, стилістика якого максимально наближали його до сучасного читача.

Різниця між «старою» драмою та «новою»

Об’єкт порівняння «Стара драма» «Нова драма»
Трагедія Життя персонажа Життя особистості в суспільстві
Предмет зображення Людина в незвичайних ситуаціях Людина у власноруч створеній ситуації
Центр уваги  Зовнішнє зіткнення окремих особистостей Внутрішні, глибинні протиріччя самої дійсності, зіткнення ідей
Драматичний конфлікт Вади й чесноти людини Ідеали людини
Жанр Трагедія, комедія, драма Синтетичний — трагікомедія («драма ідей»)
Головний герой Узагальнений тип людини Людина середнього класу, неординарна особистість
Решта героїв Головні та другорядні, позитивні та негативні Усі важливі, характери неоднозначні
Автор Відтворює дійсність, повчає, робить висновок Відтворює духовні пошуки. Не дає однозначних відповідей
Читач, глядач Спостерігає, отримує враження Переживає разом із героями, дискутує з ними та про них
Кінець(фінал) твору Завершений розв’язкою Відкритий, незавершений, спонукає до суперечок, роздумів

Відмінність «старої» драми та «нової»

«Нова драма» на зламі століть поставила в центрі уваги особистість, але не соціальну, а духовну, індивідуальність переживання й відчуття якої визначають загальну атмосферу епохи. Драматурги намагалися показати «трагедію життя», а не «трагедію в житті», закликали до осмислення глибинної суті дійсності, звільнення людського духу, пошуку гармонії. Театр став «інтелектуальним», «дискусійним». На перший план вийшов внутрішній конфлікт, а не зовнішня дія. У «новій драмі» стали помітними риси модернізму: символізму, імпресіонізму, неоромантизму та ін.

Засновником «нової» драми був норвежець Генрік Ібсен. Успіх його п’єс надихнув інших драматургів: Г. Гауптмана (Німеччина), Б. Шоу (Англія), А. Стріндберга (Швеція), М. Метерлінка (Бельгія), Е. Золя (Франція), А. Чехова (Росія).

Новим на сценах театрів був показ картин повсякденного життя, розкриття його злободенних соціальних і моральних проблем. Перед глядачами постали звичайні для них картини побуту банкірів, комерсантів, адвокатів і навіть робітників, злидарів. Автори порушували нові проблеми, наприклад, жіноче питання. Посилився критичний, викривальний пафос п’єс.

Було переосмислено природу всіх елементів драматичного твору. Оскільки в житті сумне часто поєднується з комічним і навпаки, розвивається жанр трагікомедії. Замість «любовних трикутників», таємниць, кримінальних злочинів (зовнішньої інтриги), у центрі уваги — ідейні конфлікти (Б. Шоу), внутрішня прихована інтрига (М. Метерлінк), складна гра підтекстів (А. Чехов).

Герої відзначаються суперечливими характерами, інколи важко визначити, хто з них головний персонаж (як, наприклад, у А. Чехова). Дійові особи розмовляють сучасною літературною мовою, використовуючи побутову та жаргонну лексику. П’єси більше не мають зрозумілого, завершеного закінчення: читачеві й глядачеві пропонується відкритий проблемний фінал — запрошення до дискусії, роздумів і власних висновків.

«Нова драма» стала одним із найцікавіших загальноєвропейських явищ, яке зробило свій вагомий внесок у справу гуманізації суспільства.

Риси «осучаснення» драми на зламі століть:

  • Герої — звичайні люди;
  • конфлікт — внутрішній;
  • мова — сучасна;
  • фінал — незавершений;
  • проблеми — актуальні.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *