Вірш про театр

Вірші про театр на українській мові для дітей та дорослих зібрані в цій статті.

Вірші про театр для дітей

У ДИТЯЧОМУ ТЕАТРІ

Затихнув гомін.
В залі згасло світло,
і, враз заполонивши всі чуття,
розсунулась завіса…

І розквітло
життя — мов казка,
й казка — мов життя.
Відкритими очима і серцями
поринули в ту казку глядачі,
захоплено, бурхливо до нестями,
всім помислом за дією йдучи.
А дія розгортається, як злива:
палає барвами казкове тло,
герої йдуть на подвиги сміливо,
стоять за правду і долають зло.
І кожне слово,
кожен світлий образ
в одкритім серці залишає слід…
І кожен мріє —
дужим та хоробрим
зрости й піти
в широкий білий світ!
Зрости і стати —
як оці герої,
що в боротьбі долають всі путі!..
І все, що є на сцені тільки грою,
самим зазнати
в справжньому житті!..

Вірші про театр українською

ТЕАТР «ЖИТТЯ»

Незнані людям задуми Творця
І неосяжність світу незбагнена.
Ми є усі акторами на сцені
Театру, що ім’я йому — «Життя».

В нім режисер сплітає у вінок
Непоєднане – віру та зневіру,
Життя яскраве – існування сіре,
Бездумність і шалений вир думок.

Сліпучий промінь тне небес блакить,
На світло дня лягає темінь ночі
І чорним круком дивиться нам в очі,
Тамуючи за снами ненасить.

Гірський струмок, напившись досхочу,
Зринає враз стосильно й стоголосо
І розриває плоть землі в покоси,
Задобрюючи бога від дощу.

І холод зим роз’ятрює вогонь
Гарячих душ, залюблених у волю,
В театрі цьому біль зціляють болем,
А самоту – теплом своїх долонь.

В безсиллі часто зроджується сила,
Що вісь земну спроможна відхилить.
Тамують за любов’ю ненасить
В театрі цім, усім дарують крила…

Незнані досі задуми Творця,
Що є в театрі цьому режисером.
Приходьте — там завжди відкриті двері!
Театр чекає нового гравця…

***

Марія Новогроцька «Театр»

Те ж саме місто. Ті самі декорації.
Розгорнута площа. Актори. Овації.
Всі ролі вже завчені і міміки тіла,
Дороги позначені: хто — вправо, хто — вліво.

Усе, як записано. Усе, як призначено.
Ховають куліси думки непобачені.
Чи знаєш насправді, що тобі не все рівно,
Чи роль ти зіграєш свою на відмінно?

Відомо ж усе, що потрібно сказати.
Тут треба заплакати, там засміятись,
Тут варто вклонитися, там – лиш кивнути.
Потрібно вдавати для того, щоб бути.

Мистецтво шліфуєш. І так рік за роком:
Красиво ходити, правильним кроком…
І щирості більше, щоби пройняло,
Відвертості, щедрості, усміх – і браво!

І ось ти актором виходиш на сцену:
Очі цікаві впиваються в тебе,
Прожектор в обличчя – себе не сховати.
Не можна боятися – треба зіграти.

А роль вже відома: то вліво, то – вправо,
Усміху, щирості, щоби пройняло.
Та мало зіграти просто «не гірше»,
Хочеться завжди «краще за інших».

Хочеться квітів, овацій і «браво!»
І довгі роки безумовної слави.
Хочеться Богом піднятись до неба…
Ще трохи кривляння? Чи краще не треба?

Та раптом, за майже майстерною грою
Чомусь набридає не бути собою.
Знаєш слова, але хочеш мовчати.
Прожектор в обличчя – себе не сховати.

У кулісах чекають старі декорації…
— Не треба овацій! Для чого овації?
Всміхаюсь, як хочу — і хай не красиво!
А щиро? Хто знає? Може, і щиро.

Запалю цигарку з димом до неба…
Я тут перехожий, мені просто треба…
І є що сказати…Вам, справді, цікаво
Дивитись незграбно-приватну виставу?

Де сценарій відсутній, змісту замало
І жодних там трюків, щоби пройняло.
Фрази — безглузді, а цілі – розмиті
І погляд відверто-нічим-не прикритий.

— То ти є собою? — Оплески! «Браво!» —
Зал з нетерпінням чекає виставу.
Прожектор в обличчя – себе не сховати:
Лишитись собою, чи краще – зіграти?

Бо, начебто, можна, що хочеш, казати.
Сміятися можна, можна ридати,
Вклонитися можна і просто кивнути —
Не конче вдавати для того, щоб бути.

Та от недостатньо зостати «не гіршим»,
Хочеться завжди «краще за інших».
А сценарій відсутній, та й змісту замало.
І що, як в кінці не отримаю «браво»?!

Бо ж слова не поскладані, кроки – не рівно…
Насправді, так само – то вправо, то – вліво.
І самому вже важко часом розпізнати
Це те, що ти хочеш, чи мусиш сказати?

З пантелику збивають ті самі декорації…
Ми вічні актори. Хай зостануть овації!
І ролі міняємо легко і вміло,
Хоч завжди те саме – направо, навліво..

Сценарії, образи, жести і трюки,
Правильні кроки, правильні звуки..
І важко самому часом розпізнати:
граєш, щоб жити, чи живеш, щоби грати.

Усе це для публіки, грошей і слави,
Чи просто тому, що тобі це цікаво?
На «бути- не бути» замкнулося коло.
Завісу опущено. Браво, актору!

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Дитячі вірші
Коментарі:
  1. 5 месяцев ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *