“Дорогою ціною” художні засоби у творі Коцюбинського відіграють важливу роль, вони підкреслюють настрій героїв, дають змогу уявити, що їх оточує.
“Дорогою ціною” художні засоби
- Порівняння – “Козацтво – як мак”; “було темно, як у льоху”, “ніч тяглася довго, безконечно, як смерть”; “пан біга по хаті, мов скажений”; “Соломіїні “очі блищали, як у звіра, що попавсь у лабети”; “Остапові кроки лунали в полі, мов гупання ціпа на току”.
- Метафори – “рвалась гаряча уява”, “хлоп протестував”
- Епітет – “бере її в свої обійми, а чорна глибочінь тягне за ноги”; “цигани убогі”; “халупи низенькі”; “ворожий очерет”, “сліпа завзятість”, “шибки занехаяні”; “вільнолюбного духу народного”, “бистрого Пруту”, “сонне село”.
- Уособлення – могутня течія Дунаю, “Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня”;
- Постійні епітети – “вус чорний”, “кінь вороний”, “товариш вірний”.
Епітети у творі “Дорогою ціною” виконують функцію оцінки: цигани убогі, халупи низенькі, криві, зліплені з глини, всередині чорні, задимлені, шибки занехаяні, шкапа — маленька, худа, облізла.
Постійні епітети надають тексту національного колориту, підкреслюють епічність подій, що відбуваються, розширюють часовий простір, говорять про наступність поколінь та їхніх мрій та прагнень: Дунай широкий, край рідний, кінь вороний, очі карі, брови чорні, товариш вірний, світ красивий, доля лиха.
Порівняння в творі “Дорогою ціною” створюють яскраву картину душевного стану героїв, місця подій.
Уособлення (персоніфікація), яке надає трагізму події, характеризує її невідворотність: могутня течія Дунаю «бере її в свої обійми, а чорна глибочінь тягне за ноги».)
Коцюбинський вирокистовує багато риторичних окличних речень та вигуків, слів-синонімів, слів іншомовного походження, коли описує представників інших націй.
Є приклади алегорії (український народ — тур), асонансу («Тихо пливе блакитними річками льон») тощо.
У тексті твору багато приказок, прислів’їв, особливо у мові Івана.
Появу Соломії — вірної подруги і надійного товариша — Остап привітав прислів’ям: «При своїй небозі добре і в дорозі».
Прислів’я Івана Котигорошка «Не їла душа часнику, не буде й смердіти», в якому висловлено тверду віру в торжество справедливості, заперечується жорстокою дійсністю.
