З давніх часів гіпноз пов’язаний з чимось таємничим. Що таке гіпноз, які є стадії гіпнозу та що лежить в основі гіпнозу розглянемо нижче.
Фізіологічні основи гіпнозу
Гіпноз – це специфічний змінений стан свідомості, що супроводжується особливими фізіологічними проявами, які ззовні нагадують сон для якого характерна концентрація свідомості на змісті навіювання.
Гіпнотичний стан характеризується:
– підвищеною сприйнятливістю до внутрішніх психічних стимулів;
– зміною функцій самоконтролю й самосвідомості.
Стадії гіпнозу:
– сонливість,
– гіпотаксія (м’язова слабкість),
– сноходіння (сомнамбулізм).
Сонливість характеризується легкою м’язовою слабкістю й поверхневим дріманням, гіпнотизований за власним бажанням може відкрити очі, встати й перервати сеанс гіпнотерапії.
Гіпотаксія відзначається повною м’язовою слабкістю, як правило, спонтанно може спостерігатися воскоподібна гнучкість м’язів, зберігається можливість подолання стану сонливості, з’являється стан глибокого дрімання.
Сноходіння – найглибша стадія гіпнозу, під час якої гіпнотизований не сприймає сторонні подразники, йому можна навіяти галюцинаторні переживання, змінювати характер реакцій на перщосигнальні подразники, можна домогтися вікової регресії, повної втрати чутливості до больових подразників і виключення інших аналізаторів.
Головна особливість гіпнотичного стану полягає у виникненні у 2-3 ділянках головного мозку надповільних коливань електричної активності.
Хоча гіпнотичний стан відомий людині з найдавніших часів, єдиної теорії гіпнозу досі ще немає: гіпноз пояснюють із позицій павловської фізіології, теорії психоаналізу або експериментальної психології.
У 1990 р. В Німеччині відбувся п’ятий європейський конгрес із застосування гіпнозу в психотерапії та психосоматичній медицині.
Загальна думка учасників звелася до того, що, оскільки гіпноз та його ефекти не змогла пояснити жодна з наукових шкіл, психотерапевти мають будувати свою практику винятково на евристичному підході, покладаючись на власний досвід і лікарську інтуїцію.
Психічні функції під час гіпнозу можуть значно змінюватись. У стані гіпнозу можна не лише викликати галюцинації, а й вимкнути деякі центри сприйняття. Тоді окремі особи чи предмети зникають зі сфери сприйняття, попри те, що всі інші цілком відповідають дійсності. Таке явище називається негативними галюцинаціями.
У гіпнотика можна викликати зміни власної особистості, навіяти різні емоційні стани. Але гіпноз не покращує продуктивності пам’яті, навпаки, часто в стані гіпнозу відбувається порушення сприйняття.
Гіпнотик може виявляти опір не лише злочином чи аморальним навіюванням, а й порівняно нешкідливим, які суперечать його морально-етичним нормам.
Ось чому гіпнотик без вагання «встромляє» картонний ніж у тіло «жертви», але впадає в стан каталепсії, коли відчуває в руках справжню зброю.
Використання гіпнозу:
Традиційне використання гіпнозу в клінічному аспекті. Сюди відносяться проблеми застосування гіпнозу в психотерапії.
Гіпносугестивна психотерапія, як метод психотерапії, застосовує гіпнотичний стан в лікувальних цілях.
Гіпнотерапію застосовують при лікуванні захворювань нервової системи, психічних розладів (часто шизофренії, психозів, неврозів), психосоматичних змін внутрішніх органів, акушерсько-гінекологічній практиці, при хірургічних втручаннях і шкірних захворюваннях.
