Образ Ундіни в романі “Герой нашого часу” є досить романтичним.
“Герой нашого часу” характеристика Ундіни
Образ Ундіни в романі Лермонтова – образ дівчини контрабандистки. Вона нагадує звичками русалку і виглядає дуже незвично. «Далеко не красуня …», вона, тим не менше, зачаровує Печоріна. Він бачить у ній «породу». Ундіна красива, як красивий дикий звір, артистична, ексцентрична. Вона поводиться дивно: співає на даху, розмовляє сама з собою, нікого не бентежачись. Своєю природністю, навіть дикістю, вона підкорює Печоріна. Такого він раніше не бачив – новизна захоплює його.
Спочатку Печорін подумує, чи не божевільна дівчина, аж надто оригінальна її поведінка. Але «… на обличчі її не було ніяких ознак божевілля; навпаки, очі її з проникливістю зупинялися на мені, і ці очі, здавалося, були обдаровані якоюсь магнетичною владою … »
«Незвичайна гнучкість її стану, особливий, їй тільки властивий нахил голови, довге русяве волосся, якийсь золотистий відлив її злегка засмаглої шкіри на шиї і плечах і особливо правильний ніс – все це було для мене чарівно.»
Скоро проникливий Печорін починає помічати, що дівчина не так природна, якою хоче здаватися, що вона грає «комедію». Але своїм спостереженням він не хоче вірити, бо вже створив в розумі привабливий образ:
«Хоча в її непрямих поглядах я читав щось дике і підозріле, хоча в її усмішці було щось невизначене, але … правильний ніс звів мене з розуму»
Нічого насправді цікавого і душевного в Ундіні Печорін в результаті не знаходить. Навпаки, вона підло заманює його на човен, прикидаючись закоханою, після чого намагається втопити, щоб він не доніс комендантові на контрабандистів. Печорін розчарований і злий на себе, що так помилився.
Цитатна характеристика Ундини “Герой нашого часу”
Я підняв очі: на даху хати моєї стояла дівчина у смугастому платті, з розпущеними косами, справжня русалка.
Я на хвилину задумався, і коли знову подивився на дах, дівчини там не було. Раптом вона пробігла повз мене, наспівуючи щось інше, і, клацаючи пальцями, вбігла до старої, і тут почалася між ними суперечка. Стара сердилась, вона голосно реготала. І ось бачу, біжить знову підстрибом моя Ундіна.
В очах у мене потемніло, голова закрутилася, я стиснув її в моїх обіймах зі всією силою юнацької пристрасті, але вона, як змія, ковзнула між моїми руками.
За її пісенними образами сховано реальне життя, суворе і далеке від первинної природності; її ж внутрішній світ — «поза межами досяжності».
