“Києво-Печерський патерик” оповідання про Прохора чорноризця
Під час князювання в Києві неправедного і злого Святополка було багато усобиць, половці здійснювали набіги і був в Руській землі голод.
У ті дні до печерського ігумена Іоана прийшов чоловік зі Смоленська. Він прийняв постриг і ім’я Прохора. Новий інок відрізнявся дивовижним помірністю: навіть не їв хлібу, а збирав лободу і пік з неї хліби. Коли настав голод великий, люди, наслідуючи Прохорові, теж стали пекти хліб з лободи. А Прохор в цей час особливо багато трудився: він наділяв своїми хлібами всіх бажаючих. Якщо він сам давав цей хліб, то він бував дуже смачний. А якщо хтось крав у Прохора хліб, то він ставав зовсім гірким, так що його не можна було їсти.
Один із братії вкрав у Прохора хліб і не міг їсти його. Так повторювалося кілька разів. Провинений брат розповів ігумену Іоанну про свій гріх. Хліб був гіркий. Тоді ігумен послав попросити хліб у Прохора: щоб один хліб взяли з його рук, а другий — таємно. Коли принесли до ігумена ці два хліба, вкрадений змінився у нього на очах: став на вигляд як земля, а на смак гірким. Після цього чуда слава про Прохора пройшла по всій землі.
Колись почалася усобица через засліплення князя Василька, у всій Російській землі Не стало солі бо не пускали купців. А Прохор зібрав безліч попелу, роздавав приходячим до нього, і цей попіл по молитві святого перетворювався в сіль. Всім він роздавав цю сіль безкоштовно, так що на торжище ціна солі сильно впала. Люди, що продавали сіль прийшли до князя Святополка і стали скаржитися на Прохора. Князь вирішив відняти сіль у інока і сам продавати її за високою ціною. Але коли у Прохора забрали сіль, то побачили, що це просто попіл.
Князь тримав цей попіл у себе три дні, а потім велів викинути його. Він негайно ж перетворився на сіль, і городяни зібрали її. Князь же, довідавшись про це диво, пішов до Печерського монастиря і приніс покаяння ігумену Іоанну (хоча раніше він ворогував з Іоанном і навіть намагався ув’язнити його в Турові).
З тих пір Святополк став любити і почитати святу обитель, особливо ж Прохора. Він дав слова не творити більше зла і просив, щоб Прохор своїми руками поклав його в труну, якщо князь помре раніше. А якщо раніше помре Прохор, то князь сам покладе його в труну.
Коли Прохор розболівся, князь був на війні. Святий послав до нього з проханням прийти і виконати свою обіцянку. Святополк розпустив військо, прийшов до Прохора. Той перед смертю наставляв князя. Коли Прохор помер, Святополк поклав його тіло в труну. Після цього він продовжив війну і здобув перемогу над ворогами.
З цього часу, коли Святополк йшов на війну, він завжди спершу приходив до монастиря поклонитися похованим там святим.
