“Ластівки тікають із Європи…” Ліна Костенко
Ластівки тікають із Європи.
Що поробиш? Скрегіт, регіт, рев.
Чад, бензин, вібрації, галопи, –
птиці мертві падають з дерев.
Може, десь є лотоси і гінкго,
тихі ріки і рожева даль –
у краю неляканих фламінго,
де росте неламаний мигдаль.
Може, там є птицям привілеї…
А гніздо ліпити, ластівки, –
все одно вам із якого глею, –
з Рейну, з Нілу чи з Угрюм -ріки?
Ну, а потім, – я люблю вас змалку.
А іще – спасибі вам за все.
Тільки хто ж це королеві Марку
золотинку в дзьобі принесе?!
У вірші «Ластівки тікають із Європи» Ліни Костенко проблеми екології, трагічні взаємини природи з людиною 20-го століття змальовано так, ніби ліричний герой твору виправдовує міграцію птахів (бо тікають не просто з Європи – з батьківщини), не звинувачує їх у відсутності патріотизму: просто «я люблю вас змалку».
А іще – спасибі вам за все.
Тільки хто ж це королеві Марку
Золотинку в дзьобі принесе?
Алюзією останніх рядків (пряма згадка про роман «Трістан та Ізольда») поетеса знову перетворює екологічну проблему в морально-етичну: ми, люди, справді завинили перед птахами, перед природою, і вона нас залишає, назавжди, і цього «ісходу» не зупинити, і нам боляче, бо залишаємося напризволяще, самотніми… І ніхто тепер нас не виручить, як колись короля Марка ота непримітна ластівка…
Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.
Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Ластівки тікають із Європи…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.
