Левко Ревуцький: цікаві факти – ТОП 20

Левко Ревуцький — видатний український композитор, піаніст, педагог і громадський діяч, один із творців української професійної музики ХХ століття. Він залишив по собі не лише чудові музичні твори, а й цілу школу українських композиторів. Цікаві факти з життя Левка Ревуцького допоможуть краще зрозуміти, якою незвичайною людиною він був.

Левко Ревуцький цікаві факти

1. Музичний талант Левка Ревуцького проявився ще в ранньому дитинстві.
Батьки Левка були освіченими, інтелігентними людьми, дуже любили музику.  За спогадами самого композитора, у чотири роки він уже знав ноти, а в п’ять років мати почала навчати його гри на фортепіано. Мати, Олександра Дмитрівна, сама була музично освіченою людиною: грала на фортепіано, знала іноземні мови й любила музику. Батько, Микола Гаврилович, мав хороший бас і грав на скрипці. Тож у родині Ревуцьких музика була невіддільною частиною повсякденного життя.

2. У дитинстві Ревуцького жартома називали «Камертоном».
Левко мав абсолютний слух — здатність без допомоги музичного інструмента точно визначати висоту звука. За це його й прозвали «Камертоном». Приблизно з десяти років хлопець почав захоплюватися музичною імпровізацією.

3. Його вчителем був сам Микола Лисенко.
У Києві Ревуцький навчався в музичній школі Миколи Тутковського, де займався фортепіано у класі Миколи Лисенка. Пізніше композитор згадував Лисенка як людину, яка стала для нього взірцем ставлення до мистецтва.

4. Ревуцький поєднував музику з наукою.
Він був не лише композитором і педагогом, а й науковцем. 1941 року Ревуцький здобув ступінь доктора мистецтвознавства, а 1957 року його обрали академіком Академії наук УРСР.

5. У 1915 році він одружився із Софією Писарєвою.
Софія стала його найближчою людиною та супутницею життя. У подружжя народився єдиний син Євген, який згодом став лікарем і науковцем.

6. У родині Ревуцьких було дві кози.
Коли 1924 року композитор переїхав до Києва разом із дружиною та маленьким сином, родина оселилася на Лук’янівці. І, що особливо дивує сьогодні, Ревуцькі привезли із собою дві кози. На той час Лук’янівка ще мала вигляд майже сільської околиці, тому таке господарство не було чимось надзвичайним.

8. Ревуцький був чудовим педагогом.
1924 року його запросили викладати до Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка. Пізніше він працював у Київській консерваторії, а з 1935 року був професором. Серед його учнів — Георгій і Платон Майбороди, Андрій Філіпенко, Георгій Жуковський, Віталій Кирейко, Анатолій Коломієць та інші майбутні відомі українські композитори.

9. Ревуцький допомагав своїм студентам не лише як викладач.
Він дуже тепло ставився до молодих музикантів і підтримував талановитих студентів.  У важкі роки він іноді платив студентам стипендію з власної кишені, про що вони й не здогадувалися.

10. Він очолював Спілку композиторів України у складний історичний період.
У 1944–1948 роках Левко Ревуцький очолював Спілку композиторів України. Це були надзвичайно важкі роки: війна щойно закінчилася, культурне життя країни доводилося відновлювати практично заново.

11. Ревуцький був депутатом Верховної Ради УРСР чотирьох скликань.
З 1947 до 1963 року його обирали депутатом Верховної Ради Української РСР чотирьох скликань. Однак політична діяльність не стала головною справою його життя — значно більше сил він віддавав музиці, педагогіці та культурній роботі.

12. Ревуцький був знайомий із багатьма видатними діячами української культури.
Максим Рильський, Іван Козловський, Григорій Верьовка, Віктор Косенко, академік Микола Стражеско та інші представники української науки й мистецтва спілкувалися з відомим композитором.

13. Він урятував і відновлював музичну спадщину Миколи Лисенка.
Однією з важливих справ пізнього періоду життя Ревуцького стала велика робота над упорядкуванням і підготовкою до друку творів Миколи Лисенка. У 1950-х роках він працював над академічним виданням творів видатного українського композитора. Ревуцький також здійснив третю редакцію опери Лисенка «Тарас Бульба».

14. Деякі свої твори він був змушений відновлювати після війни.
Під час Другої світової війни Ревуцький перебував в евакуації в Ташкенті. Частина його рукописів і партитур була втрачена. Після повернення до Києва композитор працював над відновленням своїх великих творів, зокрема Другої симфонії та фортепіанного концерту. Для цього він використовував не лише збережені матеріали, а й власну пам’ять.

15. Ревуцький пережив складні часи й майже припинив писати музику.
У 1930-х роках його творчість зазнавала гострої критики. Після критики Фортепіанного концерту 1934 року композитор значно обмежив композиторську діяльність і зосередився переважно на педагогічній роботі, редагуванні вже написаних творів та громадській діяльності.

16. Ревуцький мав дуже високі державні відзнаки.
1941 року він став народним артистом УРСР, 1944 року — народним артистом СРСР. 1966 року композитор отримав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка, а 1969 року, до 80-річчя, йому присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці.

17. Левко Ревуцький прожив майже 88 років.
Композитор народився 20 лютого 1889 року в селі Іржавець на Чернігівщині, а помер 30 березня 1977 року в Києві. Поховали його на Байковому кладовищі.

18. Ревуцький став одним із символів української академічної музики.
Його творчість поєднала професійну європейську музичну традицію з українським фольклором. Особливо важливу роль у його музиці відіграють українські народні мелодії, інтонації та ритми. Саме тому творчість Ревуцького стала важливою ланкою між музикою Миколи Лисенка та наступним поколінням українських композиторів.

19. Левко Ревуцький був надзвичайно вимогливим до себе. Він не поспішав випускати твори у світ і міг роками повертатися до вже написаної музики, змінюючи, уточнюючи та вдосконалюючи її. Тому його творча спадщина не така численна, як у деяких інших композиторів, проте кожен великий твір Ревуцького має особливу художню вагу.

20. Він залишив по собі величезну педагогічну спадщину. Серед його учнів були композитори, які самі стали визначними постатями української музики. Таким чином, Ревуцький вплинув на українську культуру не лише власними творами, а й через кілька поколінь своїх учнів.