Р а н к. Ну, з цією втратою ви легко примиритесь. Тільки з очей, то й забудете.
Н о р а (злякано дивиться на нього). Ви гадаєте?
Р а н к. Заведуться нові зв’язки, і…
Н о р а. У кого заведуться нові зв’язки?
Р а н к. У вас і в Хельмера, коли мене не стане. Та ви вже на шляху до цього, здається. Навіщо здалася вам учора ввечері оця фру Лінне?
Н о р а. Ой-ой. та чи не ревнуєте ви мене до бідолашної Кристини?
Р а н к. Звичайно. Вона заступить мене у вашому домі. Коли мене не стане, ця жінка, напевно…
Н о р а. Тсс! Не так голосно. Вона там.
Р а н к. І сьогодні? От бачите!
Н о р а. Вона прийшла тільки допомогти мені полагодити і мій костюм. Господи, який ви нестерпний. (Сідає на диван.) Ну, будьте ж розумним, докторе Ранк. Завтра побачите, як я чудово танцюю, і зможете уявляти собі, що це для вас, — ну, звичайно, і для Торвальда. (Виймає з картонки різні речі.) Докторе Ранк, сідайте тут, я вам щось покажу.
Р а н к (сідає). Що таке?
Н о р а. Ось! Дивіться!
Р а н к. Шовкові панчохи.
Н о р а. Кольору тіла. Хіба не диво? Так, тепер темно, але завтра… Ні-ні-ні. вище не можна бачити! А втім, вам можна показати й вище.
Р а н к. Гм!..
Н о р а. Що ви так критично розглядаєте? Ви, може, думаєте, що вони мені не личать?
Р а н к. Про це судити не берусь через брак певніших відомостей.
Н о р а (дивиться на нього якусь хвилину). Фу, як вам не соромно! (Легенько б’є його по вуху панчохами.) Ось вам за це. (Знову прибирає речі.)
Р а н к. А які ще скарби мав я побачити?
Н о р а. Нічого більше не побачите. Ви нестерпний. (Наспівуючи, копається в речах.)
Р а н к (після короткої мовчанки). Сидячи з вами ось так, просто, я не розумію… не можу збагнути… що сталося б зі мною, якби я не бував у вашому домі.
Н о р а (посміхаючись). Так, мені здається, ви справді почуваєтесь у нас зовсім непогано.
Р а н к (тихше, дивлячись у простір). І хочеш не хочеш, а доведеться все це покинути…
Н о р а. Дурниці! Нічого ви не покинете!
Р а н к (як і раніш). Піти, не залишивши навіть найменшого вдячного спогаду, навіть хвилинного співчуття… нічого, крім порожнього місця, яке може бути зайняте першим зустрічним.
Н о р а. А якби я тепер звернулася до вас з проханням? Ні…
Р а н к. Про що?
Н о р а. Про великий доказ вашої дружби…
Р а н к. Ну-ну?
Н о р а. Ні, бачте, я хочу сказати — про велику послугу…
Р а н к. Невже ви справді хоч раз так ощасливите мене?
Н о р а. Ах, ви не знаєте, у чому справа.
Р а н к. То скажіть.
Н о р а. Ні, не можу, докторе. Це вже надто велика послуга — тут і порада, і допомога, і послуга..,
Р а н к. Чим більше, тим краще. Але я не розумію, що це може бути. Говоріть же! Хіба я не користуюсь у вас довір’ям?
Н о р а. Як ніхто інший. Ви мій найвірніший, найкращий друг — я знаю, знаю. Якби ви допомогли мені, попередили щось!.. Ви знаєте, як щиро, як безмежно любить мене Торвальд. Він ні на хвилину не завагався б віддати за мене життя…
Р а н к (нахиляючись до неї). Норо, ви гадаєте, він один тільки?..
Н о р а (легко здригнувши). Один…
Р а н к. …хто з радістю віддав би за вас своє життя.
Н о р а (пригнічено). Ну, от…
Р а н к. Я поклявся собі, що ви дізнаєтесь про це раніше, ніж мене не стане. Зручнішого випадку мені не дочекатись. Так, Норо, тепер ви знаєте. І знаєте також, що ви мені можете довіритися швидше, ніж будь-кому.
Н о р а (встає, спокійніш, рівним тоном). Пропустіть мене.
Р а н к (даючи їй пройти, а сам — продовжуючи сидіти).
Норо…
Н о р а (на дверях передпокою). Елене, принеси лампу. (Іде до грубки.) Ах, милий докторе Ранк, це дуже негарно з вашого боку.
Р а н к (встаючи). Що я покохав вас так само щиро, як інший? Це негарно?
Н о р а. Ні, але те, що ви сказали мені про це. Цього зовсім не треба було робити…
Р а н к. Тобто? Чи ви знали?..
Служниця входить з лампою, ставить її на стіл і виходить.
Норо… фру Хельмер… Я питаю, ви знали що-небудь?
Н о р а. Ах, звідки я знаю, що знала, а чого не знала? Я, справді, не можу сказати вам… І що це вас спонукало, докторе! Все було так добре.
Р а н к. В кожному разі, ви тепер можете бути впевнені, що я весь у вашому розпорядженні і душею, і тілом. Тож говоріть…
Н о р а (дивиться на нього). Після цього?
Р а н к. Прошу вас, дайте ж мені дізнатись, у чому справа?
Н о р а. Нічого ви тепер не дізнаєтесь.
Р а н к. Ні-ні, не карайте мене так. Дайте мені зробити для вас усе, що тільки в силах людських.
Н о р а. Тепер ви нічого не можете зробити для мене. А втім, мені, мабуть, і не треба ніякої допомоги. Побачите, що все це лише фантазії. Звичайно. Авжеж. (Сідає на качалку, дивиться на нього посміхається.) Ну, скажу я вам, хороший ви, нічого сказати! Вам не соромно тепер, при лампі?
Р а н к. Ні, власне кажучи… Але, мабуть, мені відразу треба піти… Назавжди?
Н о р а. Ні, не потрібно. Звичайно, ви будете приходити, як і раніше. Ви ж знаєте, Торвальд не може обійтися без вас.
Р а н к. А ви?
Н о р а. Ну, і мені завжди дуже весело з вами, коли ви до нас приходите.
Р а н к. Саме це і збивало мене з толку. Ви для мене загадка. Не раз мені здавалося, що вам майже так само приємна моя присутність, як і присутність Хельмера.
Н о р а. Бачите, деяких людей любиш більш за все. А з іншими якось найбільше хочеться бути разом.
Р а н к. Мабуть, у цьому є доля правди.
Н о р а. У себе вдома я, звичайно, найбільше любила тата. Але мені завжди страх як подобалося потай пробиратися в кімнату до служниці. Там мене зовсім не повчали, і там завжди точилися веселі розмови.
Р а н к. Ага, так ось кого я заміняв вам.
Н о р а (схоплюючись і підбігаючи до нього). Ох, любий, славний докторе Ранк. Я зовсім не те мала на увазі. Але ви розумієте, що і з Торвальдом, як і з татом…
С л у ж н и ц я (входить з передпокою). Пані… (Шепоче щось і подає картку.)
Н о р а (поглядаючи на картку). А! (Засуває її в кишеню.)
Р а н к. Якась неприємність?
Н о р а. Ні-ні, ніскільки. Це просто — новий костюм для мене…
Р а н к. Як? Та ось же він лежить.
Н о р а. Ох, це не той. То інший. Я замовила… Але Торвальд не повинен знати…
Р а н к. Ага, ось вона, велика таємниця!
Н о р а. Саме так. Підіть до нього. Він у себе. Затримайте його поки що.
Р а н к. Будьте спокійні. Він од мене не втече. (Йде до кабінету.)
Н о р а (до служниці). То це він чекає на кухні?
С л у ж н и ц я . Так, прийшов з чорного ходу.
Н о р а. Хіба ти не сказала йому, що тут сторонні люди?
С л у ж н и ц я . Сказала, тільки це не допомогло.
Н о р а. І не пішов?
С л у ж н и ц я . Ні, йому треба поговорити з пані.
Н о р а. То проведи його сюди, тільки тихенько, Елене. ї Нікому не кажи про це. Це буде сюрприз для чоловіка.
С л у ж н и ц я. Так-так, розумію, розумію… (Виходить.)
Н о р а. Біда йде… Іде все-таки… Ні-ні-ні! Не буде цього, не може бути! (іде, замикає двері до кабінету на засувку.)
Служниня відчиняє двері з передпокою, пропускає в кімнату Крогстада Іізачиняє за ним двері. Він у дорожній шубі, у високих чоботях і хутряній шапці.
Н о р а (йдучи йому назустріч). Говоріть тихіше — чоловік дома.
К р о г с т а д. Нуй нехай.
Н о р а. Що вам потрібно від мене?
К р о г с т а д. Дізнатися про дещо.
Н о р а. То швидше. Що таке?
К р о г с т а д. Вам, звичайно, відомо, що мене звільнено.
Н о р а. Я не могла перешкодити цьому, пане Крогстад. Я, скільки могла, відстоювала вас, та все надаремно.
К р о г с т а д. То ваш чоловік мало так любить вас? Знає, що я можу зробити вам і все-таки наважується?..
Н о р а. Як ви можете гадати, що він знає про це?
К р о г с т а д. Ні, я, власне, і не гадав. Не в характері мого милого Торвальда Хельмера було б виявити стільки мужності…
Н о р а. Пане Крогстад, я вимагаю поваги до мого чоловіка.
К р о г с т а д. Вибачте, я з належною повагою. Та якщо ви тримаєте цю справу в такій таємниці, то я насмілюсь гадати, що ви тепер краще, ніж учора, розумієте, що, власне, ви вчинили.
Н о р а. Краще, ніж ви могли б коли-небудь пояснити мені.
К р о г с т а д. Ще б пак, такий поганий законник, як я!..
Н о р а. Що вам потрібно від мене?
К р о г с т а д. Я прийшов тільки глянути, як у вас справи, фру Хельмер. Я весь день про вас думав. Лихвар, крючкотвор, ну, одне слово, такий, як я, також, бачте, не позбавлений того, що зветься серцем.
Н о р а. Доведіть це. Подумайте про моїх маленьких дітей.
К р о г с т а д. А ви з вашим чоловіком подумали про моїх? Ну, та це однаково. Я хотів тільки сказати вам, що вам не слід так близько до серця брати цю справу. Спершу я не буду починати проти вас судового переслідування.
Н о р а. Правда це? О, и знала, знала.
К р о г с т а д. Ще можна все скінчити миром. Нема чого вплутувати сюди людей. Все залишиться між нами трьома.
Н о р а. Чоловік мій ніколи нічого не повинен знати про це.
К р о г с т а д. Як же ви можете запобігти цьому? Можете сплатити все відразу?
Н о р а. Ні, тепер, відразу — не можу.
К р о г с т а д. Чи, може, ви маєте на увазі якусь іншу комбінацію — ви дістанете гроші ближчими днями?
Н о р а. Ніякої такої комбінації, з якої я могла б скористатись.
К р о г с т а д. Та вона і не допомогла б вам. Якби ви й поклали мені зараз хоч і чистоганом яку завгодно суму, — ви б не одержали від мене назад вашої розписки.
Н о р а. То поясніть мені, що ви хочете з нею зробити?
К р о г с т а д. Тільки зберегти її у себе… Ніхто сторонній і не знатиме нічого. Тому, коли б ви прийшли тепер до якогось відчайдушного рішення…
Н о р а. Саме так.
К р о г с т а д. Якби надумали кинути дім і сім’ю…
Н о р а. Саме так!
К р о г с т а д. Або додумались ще до чогось гіршого…
Н о р а. Звідки ви знаєте?
К р о г с т а д. …то облиште ці витівки.
Н о р а. Звідки ви знаєте, що я додумалась до цього?
К р о г с т а д. Більшість із нас думає про це — спочатку. Г я також у свій час… Та не вистачило духу…
Н о р а (тихим голосом). І в мене.
К р о г с т а д (зітхнувши полегшено). Справді? І у вас, значить, так само! Не вистачає?
Н о р а. Не вистачає, не вистачає.
К р о г с т а д. Воно і безглуздо було б. Варт лише першій домашній бурі знятися… У мене в кишені лист до вашого чоловіка…
Н о р а. І там усе сказано?
К р о г с т а д. У найлагідніших висловах. Наскільки це можливо.
Н о р а (швидко). Цей лист не повинен потрапити до чоловіка. Розірвіть його. Я знайду все-таки вихід, добуду грошей.
К р о г с т а д. Вибачте, добродійко, я, здається, щойно сказав вам…
Н о р а. О, я не кажу про свій борг вам. Скажіть мені, скільки ви хочете вимагати від чоловіка, і я добуду вам сама гроші.
К р о г с т а д. Я ніяких грошей не візьму від вашого чоловіка.
Н о р а. Чого ж ви вимагаєте?
К р о г с т а д. Зараз довідаєтесь. Я хочу підвестися на ноги, добродійко, хочу піднятися, і ваш чоловік мусить допомогти мені протягом півтора року я ні в чому такому безчесному не був запідозрений; увесь цей час я бився як риба об лід, але був задоволений, що можу своїм трудом піднятися знов — так ось, помалу. Тепер мене вигнали, і я вже не можу задовольнитися тим, що мене просто приймуть назад, — змилуються. Я хочу піднятися, кажу я вам. Хочу, щоб мене прийняли на службу в банк з висуванням. Вашому чоловікові доведеться створити для мене особливу посаду…
Н о р а. Він ніколи цього не зробить!
К р о г с т а д. Зробить, я його знаю. Він писнути не посміє. А якщо тільки я сяду там, поруч нього, — побачите: не мине й року — я буду правою рукою директора. Нільс Крогстад, а не Торвальд Хельмер буде керувати банком.
Н о р а. Ви ніколи цього не дочекаєтесь!
К р о г с т а д. Може, ви…
Н о р а. Тепер у мене вистачить духу.
К р о г с т а д. Мене не залякаєте. Така ніжна, пещена дамочка, як ви.
Н о р а. Побачите! Побачите!
К р о г с т а д. Під кригу, може? В крижану, чорну глибину. А весною випливти спотвореною, невпізнанною, без волосся…
Н о р а. Ви мене не залякаєте.
К р о г с т а д. А ви мене. Такого не роблять, фру Хельмер. Та й для чого це потрібно? Він все одно буде в моїх руках. Н о р а. ї після того? Коли мене вже…
К р о г с т а д. Ви забуваєте, що тоді я буду владний над вашою пам’яттю.
Нора, занімівши, дивиться на нього.
Тепер ви попереджені. Тож не робіть жодних дурниць. Коли Хельмер одержить мого листа, я буду чекати від нього вісточки. І пам’ятайте, ваш чоловік сам змусив мене знову стати на цей шлях. Цього я ніколи йому не пробачу. До побачення, фру Хельмер. (Виходить через передпокій.)
Н о р а (іде до дверей у передпокій, відчиняє їх і прислухається). Іде. Не віддає листа. О, ні-ні, це було б неможливо! Неможливо! (Відчиняє двері все більше й більше.) Що це? Він стоїть за дверима. Не сходить вниз. Роздумує? Невже він…
Чути, як лист падає в скриньку. Потім чути кроки Крогстада сходами, поволі кроки завмирають унизу. Нора з придушеним криком біжить назад у кімнату до столу перед диваном. Коротка пауза.
Лист!.. У скриньці! (Тихенько крадеться до дверей передпокою.) Лежить там… Торвальде, Торвальде… тепер нам немає порятунку!
Ф р у Л і н н е (виходить з костюмом у руках з кімнати ліворуч.) Ну, я вже не знаю, що тут лагодити. Поміряти б?
Н о р а (тихо і хрипко). Кристино, іди сюди.
Ф ру Л і н неє (кидаючи плаття на диван), Що з тобою? Ти сама не своя.
Н о р а. Іди сюди, бачиш лист? Там. Дивися крізь скло у скриньку для листів.
Ф р у Л і н н е. Ну-ну, бачу, бачу.
Н о р а. Від Крогстада…
Ф р у Л і н н е. Норо… ти позичила ті гроші у Крогстада?
Н о р а. Так. І тепер Торвальд про все дізнається.
Ф р у Л і н н е. Повір мені, Норо, так буде найкраще для вас обох.
Н о р а. Ти ще всього не знаєш. Я підробила підпис.
Ф р у Л і н н е. Та боронь боже…
Н о р а. Я хочу просити тебе лише про одне, Кристино, — щоб ти була за свідка.
Ф р у Л і н н е. За якого свідка? У чому?
Н о р а. Якщо я втрачу розум, — а це легко може статися…
Ф р у Л і н н е. Норо!
Н о р а. Чи якби зі мною сталося щось інше — таке, що перешкодило б мені тут бути…
Ф р у Л і н н е. Норо, Норо, ти не в собі!
Н о р а. То якби хто взяв провину на себе, — ти розумієш?..
Ф р у Л і н н е. Так-так, але як тобі на думку спало…
Н о р а. Ти засвідчиш, що це неправда, Кристино. Я іще не втратила розуму. Я добре розумію все і кажу тобі: ніхто нічого про це не знав. Я сама все зробила. Пам’ятай!
Ф р у Л і н н е. Так-так. Але я все-таки не розумію…
Н о р а. Як же тобі зрозуміти? Тепер повинно статися диво.
Фру Л і н н є, Диво?
Н о р а. Так, диво. Але воно жахливе, Кристино, не треба його нізащо в світі!
Ф р у Л і н н е. Я негайно ж піду поговорю з Крогстадом.
Н о р а. Не йди до нього. Він тебе образить.
Ф р у Л і н н е. Був час, коли він готовий був зробити для мене все, що завгодно.
Н о р а. Він?
Ф р у Л і н н е. Де він живе?
Х е л ь м е р (з кабінету, стукаючи у двері). Норо!
Н о р а. Звідки я знаю?.. Ага, ось його картка! (Виймає з кишені картку.) Але лист, лист!..
Н о р а (злякано скрикує). Га! Що таке? Що тобі?
Х е л ь м е р. Ну-ну, не лякайся. Ми не йдем. Адже ти замкнула двері. Мабуть, міряєш?
Н о р а. Так-так, міряю. Ах, яка я буду гарненька, Торвальде!
Ф р у Лі н н е (прочитавши напис на картці). Він живе тут за рогом.
Н о р а. Так. Але нічого з цього не вийде. Порятунку нам немає. Адже лист у скриньці.
Ф р у Л і н н е. А ключ у чоловіка?
Н о р а. Завжди.
Ф р у Л і н н е. Нехай Крогстад зажадає повернути його листа нерозкритим… Хай знайде привід…
Н о р а. Але саме в цей час Торвальд завжди…
Ф р у Л і н н е. Затримай його. Побудь з ним поки що… Я вернуся якнайшвидше. (Швидко виходить через передпокій.)
Н о р а (іде до дверей кабінету, відчиняє і заглядає в кімнату).Торвальде!
Х е л ь м е р (з Іншої кімнати). Ну, чи впустять нарешті людину в її власну вітальню? Ходімо, Ранку, поглянемо. (На дверях.) Та ідо це значить?
Н о р а. Що таке, любий?
Х е л ь м е р. Я сподівався, зі слів Ранка, чудесної сцени з переодяганням…
Р а н к (на дверях). Я так зрозумів, але, мабуть, помилився.
Н о р а. Ніхто не побачить мене у всьому блиску до завтрашнього вечора.
Х е л ь м е р. Але, люба Норо, ти якась змучена. Від репетиції?
Н о р а. Зовсім ще не репетирувала.
Х е л ь м е р. Однак це потрібно…
Н о р а. Вельми потрібно, Торвальде. Але я нічого не можу вдіяти без тебе. Я все забула.
Х е л ь м е р. Ну, ми швидко це відновимо в пам’яті.
Н о р а. Так, ти вже неодмінно допоможи мені, Торвальде Обіцяєш? Ах! Я так боюсь. Таке велике товариство… Пожертвуй мені весь цей вечір. Щоб жодної справи — пера в руки не брати! Як? Обіцяєш, любий?
Х е л ь м е р. Обіцяю. Весь вечір цілком буду до твоїх послуг, бідне моє, безпорадне творіннячко. Гм! Так…Спершу тільки… (Іде до дверей в передпокій.)
Н о р а. Чого тобі туди?
Х е л ь м е р. Тільки глянути, чи нема листів.
Н о р а. Ні-ні, не треба, Торвальде!
Х е л ь м е р. Чого тобі ще?
Н о р а. Торвальде! Я прошу тебе! Там немає нічого.
Х е л ь м е р. Дай же глянути. (Хоче йти.) Нора кидається до піаніно і починає грати тарантелу. (Зупиняється біля дверей.) Ага!
Н о р а. Я не зможу танцювати завтра, якщо ти не попрацюєш зі мною.
Х е л ь м е р (іде до неї.) Справді, ти так боїшся, любонько?
Н о р а. Страшенно. Давай негайно ж. Час є ще до вечері. Сідай і грай мені, любий. Показуй, учи мене, як завжди!
Х е л ь м е р. З охотою, з великою охотою, якщо ти так хочеш. (Сідає за піаніно.)
Н о р а (вихоплює з картонки тамбурин і довгий барвистий шарф, похапливо загортається в нього, потім одним стрибком стає посеред кімнати й гукає.) Грай же! Я танцюю!
Хельмер грає, а Нора танцює. Доктор Ранк стоїть позаду Хельмера і дивиться.
Х е л ь м е р (граючи). Повільніше, повільніше… Н о р а. Не можу інакше.
Х е л ь м е р. Не так бурхливо, любонько! Н о р а. Саме так! Так і треба!
Х е л ь м е р (обриваючи). Ні-ні, це зовсім не годиться.
Н о р а (сміючись і потрясаючи тамбурином). Ну хіба я тобі не казала.
Р а н к. Дайте, я сяду грати.
Х е л ь м е р (встає). Гаразд, мені так зручніше буде показувати їй.
Ранк сідає за піаніно і грає. Нора танцює дедалі запальніше. Хельмер, ставши біля грубки, безперестану робить Норі вказівки і зауваження. Та вона ніби не чує, волосся в неї розсипалося і спадає по плечах, вона не звертає на це уваги, танцюючи. Входить Фру Лінне.
Ф р у Л і н н е (зупиняється як вкопана біля дверей). А!..
Н о р а (танцює далі). Бачиш, які у нас тут веселощі, Кристино!
Х е л ь м е р. Але, люба, дорога Норо! Ти танцюєш так, ніби йдеться про життя.
Н о р а. Так і є!
Х е л ь м е р. Ранку, годі. Це справжнє божевілля. Годі, кажу я.
Ранк перестає грати, і Нора відразу зупиняється.
(До Нори.) Зроду не повірив би, — ти справді забула-геть чисто все, чого я тебе навчив.
Н о р а (кидаючи тамбурин). Тепер сам бачиш.
Х е л ь м е р. Так, доведеться попрацювати.
Н о р а. Бачиш тепер, як треба. Ти будеш учити мене до останньої хвилини. Обіцяєш, Торвальде?
Х е л ь м е р. Будь спокійна.
Н о р а. Ні сьогодні, ні завтра, щоб у тебе і думки іншої не було, — тільки про мене. І листів не відкривати сьогодні… не відмикати скриньки…
Х е л ь м е р. Ага! І досі боїшся того чоловіка?
Н о р а. Так-так, і це також.
Х е л ь м е р. Норо, я бачу по твоєму обличчю, там уже є лист від нього.
Н о р а. Не знаю. Здається. Але ти не смій читати нічого такого тепер. Не треба нам жодних неприємностей, доки все не буде закінчено.
Р а н к (тихо до Хельмера). Не заперечуй їй.
Х е л ь м е р (обнімаючи її). Ну, гаразд, дитя домоглося свого. Але завтра вночі, після твого танцю…
Н о р а. Тоді ти вільний.
С л у ж н и ц я (на дверях праворуч). Пані, стіл накрито.
Н о р а. Подай шампанського, Елене.
С л у ж н и ц я . Гаразд. (Виходить.)
Х е л ь м е р. Еге-ге, то бенкет на славу?
Н о р а. Бенкетувати до ранку. (Гукає услід служниці.) І трішки мигдалевого печива, Елене… Ні. більше!.. Один раз — нічого.
Х е л ь м е р (беручи її за руки). Ну-ну-ну, не треба цієї дикої лякливості. Будь моїм милим жайворонком, як завжди.
Н о р а. Так-так, буду, буду. Але піди поки що туди. І ви. докторе. Кристино допоможи мені зачесати волосся.
Р а н к (тихо, йдучи з Хельмером праворуч). Адже не може бути, щоб тут було щось таке?.. Вона часом не чекає?..
Х е л ь м е р. Нічого подібного, милий мій. Просто той самий дитинячий страх, про який я говорив тобі.
Виходять праворуч.
Н о р а (до фру Лінне). Ну?
Ф р у Л і н н е. Поїхав за місто.
Н о р а. Я вже по тобі побачила.
Ф р у Л і н н е. Повернеться додому завтра увечері. Я залишила йому записку.
Н о р а. Не треба було. Однаково ти не можеш запобігти лихові. А й справді, хіба це вже не свято — чекати з хвилини на хвилину дива?
Ф р у Л і н н е. Чого ти ждеш?
Н о р а. О, тобі не зрозуміти. Іди до них. Я зараз теж прийду.
Фру Лінне йде праворуч. Нора якусь хвилинку стоїть, ніби намагаючись отямитися, потім дивиться на годинник.
П’ять. Сім годин до півночі. І потім двадцять чотири години до другої півночі. Тоді тарантелу буде скінчено. Двадцять чотири і сім. Тридцять одна година життя.
Х е л ь м е р (на дверях праворуч). Ну, де ж мій жайворонок?
Н о р а (кидаючись до нього з розкритими обіймами). Ось він, жайворонок.
