«Після хуртовини» Василь Чухліб читати скорочено текст твору.
Василь Чухліб «Після хуртовини» скорочено
Дідусь Гордій — колишній фронтовик і лісник — уміє передбачати погоду краще за барометр: поранена на війні рука завжди сигналізує йому про негоду. Якось він передбачив хуртовину, і справді — наступного дня розбушувалася завірюха, замела сад і город по вінця.
Та дідусь думав не про сніг у дворі, а про свій ліс — той, що сам садив іще молодим лісником. Боявся, що важкий сніг поламає соснові гілки. Тому вдягнув лижі, взяв тичку й довбеньку та й рушив до лісу — а за ним і малий онук Лаврик, якому насилу вдалося вмовити маму й бабусю відпустити його в таку погоду.
У лісі картина була невесела: багато дерев пригнулося під снігом, гілки обломилися. Дідусь із онуком заходилися рятувати сосни — стукали по стовбурах, струшували сніг із гілля, пробираючись від дерева до дерева в хмарах холодної пороші.
Незабаром на допомогу підійшов лісник дядько Андрій із товаришами. Він розпалив багаття на галявині й відіслав дідуся з Лавриком відпочити й обсохнути, а сам із людьми продовжив роботу.
Біля вогню дідусь спік у жаринах картоплю. Лаврик потім казав, що нічого смачнішого в житті не їв — ніякі цукерки з тим не зрівняються. А коли сонце вже схилилося до вершин сосон і мокра хвоя засяяла іскрами, звільнені від снігового тягаря дерева здавалися Лаврику вдячними — наче усміхалися дідусеві і йому.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
