«Янехо»Анатолій Дрофань читати текст онлайн.
Анатолій Дрофань «Янехо» читати
Янехо — це курча. Маленьке, жовтеньке, з білою цяткою посеред спини.
Так його назвала квочка мама за непослух.
Бо скаже, бувало:
— Іди, моє маленьке, їсти…
А воно скривиться, повернеться боком до мами та вередливо:
— Я не хо…
Тож, як інші діти навчалися добру, Янехо росло, мов глуха бур’янина. А тим часом йому здавалося, що воно наймудріше на світі. Янехо і братів та сестричок рідних почало зневажати. Навіть на маму поглядало скоса.
Одного разу воно сказало їй:
— Ви, мамо, такі некрасиві… Сірі якісь… Безперестану в землі довбаєтеся… Від того і ноги у вас он які порепані і теж сірі…
Мама на те не образилась: “Що поробиш, мале — нерозумне”. Погребла лапами чорнозем, знайшла червоного дощового черв’яка, покликала:
— Іди, Янехо, з’їж…
Воно прийшло і з’їло.
А незабаром знову:
— Ви, мамо, і говорите якось некрасиво, все квох та квох…
— А тобі як би хотілося? — здивувалась мама.
Розмова та відбувалася біля річки. На березі грілися на осонні і гуски з гусенятами, і качки з каченятами. Янехо глянуло на ті сімейства і відповіло:
— Я хотів би, щоб ви були, як гуска, або хоч такі, як качка. Вони не гребуться в землі, як ви, тому й лапки в них завжди чистенькі та червонясті. А говорять як… Тільки: га-га-га… Або: ках-ках-ках… У вас же якесь: квох-квох…
Янехо при цьому скривилося, перекособочилось і те квох-квох промовило навмисне запинаючись.
— Ти як смієш перекривляти нашу маму! — закричали братики й сестрички. — Та вона в нас найпрацьовитіша, найкрасивіша в світі. Не те, що там твої гуски та качки.
Але мама, щоб помирити своїх дітей, сказала:
— Не сваріться, малюки, і знайте, що гусенятам їхня мама-гуска — найкраща в світі, каченятам — мама-качка… А вам…
— А нам — ви, мамочко, ви!.. — закричали всі курчата, крім Янехо.
— Правильно, діти, — сказала мама, — кожному своє, рідне — наймиліше. А Янехо — просто нерозумне. Воно підросте, то…
— А-а, так? — закомизилось Янехо. — Тоді я піду від вас…
І побігло на берег.
— Янехо!.. Янехо!.. — кликала його мама.
Та Янехо навіть не озирнулося.
Воно підійшло до гусячого виводка, запопадливо посміхнулось і щось забелькотіло по-гусячому. Але його ніхто не зрозумів. А гуска, яка сиділа між гусенят і пильно оберігала своїх малюків, так витягнула шию, так засичала, що Янехо вмить відскочило з переляку.
Воно зрозуміло, що тут його не приймуть, і вирішило податися до качиної сімейки.
Качка-мати на нього не засичала. Тільки скоса зневажливо глянула і продовжувала розповідати своїм дітям цікаву казку.
Янехо притулилося біля крайнього жовтастого каченяти. Вдало, ніби дуже добре розуміє, про що говорить качка, хоча насправді не второпало жодного слова.
— Ну що ж, — сумно зітхнула мати Янехо, дивлячись на своє маля, — хай як хоче…
А незабаром на березі стався переполох.
Кінець ознайомчого фрагменту…
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
