«Пригоди капітана Небрехи» скорочено. Юрій Ячейкін

Юрій Ячейкін «Пригоди капітана Небрехи» скорочено читати сюжет твору, що розповідає про дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи.

Юрій Ячейкін «Пригоди капітана Небрехи» скорочено

Дивовижні пригоди капітана міжзоряного плавання Небрехи та його вірного штурмана Азимута

Друже читачу!

Автор запрошує читача вирушити у захопливу подорож Всесвітом разом із капітаном Небрехою та його штурманом Азимутом. Він наголошує, що звичайні історики не можуть передати всю велич і романтику цієї незвичайної людини. Автор особисто знав капітана і записав його неймовірні, але, за словами самого Небрехи, цілком правдиві розповіді.

1. «Пригоди капітана Небрехи» Сувенір капітана Небрехи

Одного разу капітан Небреха показав авторові грудку сірої землі й повідомив, що через неї штурман Азимут ледь не перетворився на інфузорію. У кімнаті капітана зберігалося багато дивовижних сувенірів із різних зоряних експедицій, і він ніколи не розлучався з ними.

Розпочинаючи свою історію, Небреха нагадав про парадокс часу, коли через космічні польоти час може текти по-різному. Повертаючись із Місяця на Землю разом із Азимутом, вони потрапили у загадкову часову аномалію. Їхню ракету сильно струсонуло, а всі прилади почали працювати навпаки.

Після аварії вони опинилися на Землі, але незабаром зрозуміли, що потрапили у світ, де час рухається у зворотному напрямку. Сонце сходило на заході, люди рухалися назад, а історичні події відбувалися від кінця до початку. Капітан навіть став свідком того, як навпаки розгорталася битва Наполеона в Єгипті.

Згодом перед мандрівниками промайнула вся історія Землі: руйнувалися піраміди, зникали міста, з’являлися давні тварини, а потім зникало й саме життя. Нарешті почала розчинятися навіть планета.

Побачивши це, Азимут вирішив урятувати хоча б частинку Землі. Він вискочив із ракети й приніс великий шматок базальту. Але вплив зворотного часу почав омолоджувати його: спочатку він став юнаком, потім дитиною, а далі — зовсім малюком.

Щоб урятувати штурмана, Небреха негайно покинув небезпечну зону й вирушив у тривалий політ. Коли капітан закінчив свою розповідь, він пояснив, що грудка землі — це все, що залишилося від величезної базальтової брили, яку приніс Азимут.

На запитання, що сталося зі штурманом, Небреха відповів, що той живий і здоровий. Через дію часу Азимут помолодшав і тепер, маючи одинадцять років, навчається у школі для обдарованих дітей.

2 «Пригоди капітана Небрехи» Розмова з дзеркалом

Одного вечора автор помітив, що напис на старій люльці капітана Небрехи можна прочитати лише у дзеркальному відображенні. Це нагадало капітанові про незвичайну пригоду, пов’язану з цією люлькою.

Небреха розповів, що колись отримав запрошення на полювання в сузір’ї Дракона. Там мешкала величезна потвора, яка поїдала все навколо і навіть могла знищити цілу планету. Через поспіх під час підготовки до польоту капітан припустився незначної помилки в розрахунках маршруту й опинився зовсім не там, куди летів.

Зупинившись у маловідомій частині Чумацького Шляху, він раптом побачив поруч зореліт, який був точною копією його власного. Із нього вийшов космонавт, схожий на Небреху як дві краплі води. Відрізнялися вони лише тим, що все в одного було ніби дзеркально перевернутим.

Обидва капітани одночасно говорили однакові слова, ставили ті самі запитання і робили однакові висновки. Вони зрозуміли, що перебувають на межі між світом та антисвітом. Між ними існувала прозора перепона, через яку неможливо було доторкнутися один до одного.

Щоб перевірити свою теорію, Небреха та його двійник поклали біля межі свої люльки й домовилися через добу повернутися. Коли вони зустрілися знову, виявилося, що люльки змінилися місцями: кожен тримав у руках дзеркальне відображення власної речі. Це доводило існування зв’язку між світом та антисвітом і відкривало нові можливості для науки.

Після прощання капітани повернулися до своїх польотів. Небреха довго захоплювався розумом і винахідливістю свого двійника з антисвіту.

Зрештою він таки прибув на планету в сузір’ї Дракона. Там чудовисько вже схопило двісті п’ятдесят мисливців. Завдяки своїй майстерності Небреха швидко впорався з потворою та врятував не лише мисливців, а й цивілізації всього сузір’я. Проте навіть після цього він із найбільшим захопленням згадував зустріч зі своїм незвичайним двійником з антисвіту.

3. «Пригоди капітана Небрехи» Цікава арифметика

Одного разу автор помітив у величезній бібліотеці капітана Небрехи маленьку дитячу книжку «Цікава арифметика». На запитання, чому вона займає почесне місце серед серйозних наукових праць, капітан відповів, що ця книжка нагадує йому про пригоду на планеті Кібера в сузір’ї Волопаса.

Небреха та Азимут відкрили Кіберу під час космічної експедиції. Планету населяли лише роботи, які захоплювалися математикою, шахами та технічними науками. У той час там тривала гостра суперечка між двома відомими обчислювачами — Плюсом і Мінусом. Плюс намагався створити розумну людину, а Мінус доводив, що роботи досконаліші й людина ніколи не зможе перевершити машину.

Коли на Кіберу прибули Небреха й Азимут, роботи вирішили, що вони є доказом існування високорозвинених мислячих істот. Це підтримало позицію Плюса. Проте Мінус запропонував розібрати гостей на молекули, щоб дослідити їхню будову. Незабаром Вчена рада схилилася до цієї ідеї та постановила провести над землянами експеримент.

Під час засідання Азимут випадково розповів задачу про число-перевертень на спідометрі автомобіля. Роботи настільки захопилися її розв’язанням, що на деякий час забули про вирок. Помітивши це, Небреха почав одну за одною пропонувати математичні задачі. Роботи з ентузіазмом бралися за кожну нову головоломку, а суперечки про людей відійшли на другий план.

Коли запас задач майже вичерпався, капітан знайшов у кишені гру «15». Він запропонував роботам знайти найкоротший спосіб її розв’язання. Обчислювачі настільки захопилися перебором можливих варіантів, що могли займатися цим сотні років.

Скориставшись нагодою, Небреха й Азимут безперешкодно залишили Кіберу. Капітан зробив висновок, що людина часто знаходить просте й нестандартне рішення там, де машина вперто перебирає безліч складних варіантів.

Наприкінці розповіді Небреха пояснив, звідки взялася книжка «Цікава арифметика». Через загальне захоплення грою «15» усі продавці на Кібері покинули роботу й шукали розв’язок задачі. Тому капітан не зміг нічого купити та взяв на згадку найдешевшу дитячу книжечку, яка й залишилася в його бібліотеці як сувенір з планети роботів.

4. «Пригоди капітана Небрехи» ЯБЛУКО НЕЗГОДИ

Оповідач гостював у капітана Небрехи на відлюдному морському узбережжі. Одного дня він помітив, що капітан любить усамітнюватися у своїй старій коробці, палити люльку біля саморобної грубки та читати підручник фізики. На сторінці був портрет великого вченого Ісаак Ньютон.

На зауваження оповідача, що без Ньютона не було б космічних польотів, Небреха відповів, що саме він колись допоміг ученому відкрити закон всесвітнього тяжіння. Після цього капітан почав свою неймовірну розповідь.

Усе почалося із суперечки з його штурманом Азимутом. Той не вірив у історію про Ньютонове яблуко і вважав її вигадкою. Суперечка тривала дуже довго, поки Азимут не заявив, що повірить лише тоді, коли побачить усе на власні очі.

Небреха запропонував наздогнати світлові промені минулого й побачити події XVII століття. Азимут обчислив координати, а капітан дістав у музеї старовинну космічну гармату, віддавши за неї цінні казкові речі. Після підготовки вони вирушили в космос назустріч світловій мозаїці минулого.

Спочатку мандрівники помилилися й потрапили на сцену морського бою між піратами та торговим судном. Вони стали свідками захоплення корабля, святкування перемоги та загибелі піратського судна через пожежу і вибух пороху.

Згодом Небресі й Азимуту вдалося знайти потрібну подію. Вони побачили, як Ньютон прогулюється яблуневим садом. Раптом з дерева впало яблуко. Учений замислився, чому воно падає саме на землю.

Не втримавшись, Небреха підказав, що існує закон всесвітнього тяжіння!

Ньютон здивовано подивився на нього, але в цей момент обірвався дріт, що підтримував силове поле. Картина минулого зникла, і капітан так і не почув відповіді вченого.

Закінчивши розповідь, Небреха пояснив свою дивну звичку палити біля грубки. Після пригоди Азимут постійно нагадував йому про піратів, які курили люльки, тому капітан став ховати свій дим у грубку. Згодом це перетворилося на звичку, адже, як сказав Небреха, звичка — друга натура.

5-6. «Пригоди капітана Небрехи» Пригоди на планеті срибунців та У ЧАСИ КОМЕТИ

Одного разу капітан Небреха показав мені чорний камінь, який лежав у нього на столі, і сказав, що це уламок другого природного супутника Землі. Потім він почав розповідь про події, завдяки яким людство нібито дізналося про походження Місяця та північного сяйва.

Після відльоту з планети Стрибунців Небреха й Азимут виявили, що в їхній коробці майже не залишилося палива. Вони опинилися далеко від зоряних шляхів і ризикували назавжди застрягнути в космосі. Раптом Азимут помітив комету, яка летіла майже паралельним курсом.

Капітан вирішив загнуздати комету й використати її замість двигуна. Коли пальне остаточно скінчилося, Азимут почав відштовхувати коробку власною силою. Проте комета поступово віддалялася, тому Небреха наважився на відчайдушний стрибок і опинився просто на її голові. Після кількох шалених ривків він приборкав її, накривши одне око капелюхом.

Разом із Азимутом капітан загнуздав комету і повів її до Сонячної системи. На Землі тим часом почалася паніка: астрономи помітили небесне тіло, яке прямувало до планети. Через відсутність зв’язку Небреха передав людям повідомлення морзянкою, використовуючи світло комети. Він запевнив усіх, що контролює ситуацію.

Згодом комету вивели на постійну орбіту навколо Землі. Вона стала другим природним супутником планети, а її яскравий хвіст освітлював нічне небо та викликав захоплення людей у всьому світі. Небреха й Азимут прославилися та постійно давали інтерв’ю.

Однак комета надто захопилася власною популярністю. Вона почала заважати роботі телесупутників і транслювала на екрани лише своє зображення. Через це люди зажадали розібрати її на сувеніри. Від неї залишилися лише уламки, один з яких і зберігав капітан.

Наприкінці розповіді Небреха висловив думку, що Місяць також є колишньою кометою, яку колись притягнула Земля, а північне сяйво — це залишки її різнокольорового хвоста. Саме тому він радив побачити це дивовижне явище на власні очі.

7. «Пригоди капітана Небрехи». Штучне око магістра Кіміхли

Капітан Небреха показав оповідачеві скляне штучне око й розповів, як здобув його під час подорожі на планету Тілетас у сузір’ї Персея.

На цій планеті він звернувся до туристичного управління з проханням показати щось незвичайне — «те, чого нема». Робот-працівник після довгих роздумів порадив відвідати магістра Кіміхлу — дивного винахідника, якого вважали небезпечним для розвитку цивілізації.

Небреха вирушив до самотнього літаючого острова, де жив Кіміхла. Магістр нагадував середньовічного чаклуна: носив мантію, довгу бороду, тримав алхімічні прилади й мріяв про світове панування. Він розповів, що багато років шукав філософський камінь, винайшов нерозмінний карбованець і нарешті створив еліксир молодості.

Щоб перевірити еліксир, Кіміхла напоїв ним стару козу. Вона миттєво перетворилася на маленьке козеня. Після цього магістр сам випив напій. Він почав молодшати: зникли зморшки, скоротилася борода, а з очниці випало його штучне око.

Та несподівано з’ясувалося, що еліксир повертає людину на десять років у минуле. Помолоділий Кіміхла вже не пам’ятав ні своїх відкриттів, ні розмови з Небрехою. Він сприйняв гостя за шпигуна й хотів убити його. Скориставшись тим, що старий меч заіржавів і не відразу витягнувся з піхов, Небреха втік, прихопивши із собою штучне око.

Повернувшись до туристичного управління, капітан дізнався правду. Уже понад дві тисячі років Кіміхла кожні десять років винаходить той самий еліксир, молодіє, забуває все й починає дослідження спочатку. Через це його вважають «тим, чого нема»: він існує фізично, але живе у власному минулому.

Наприкінці Небреха жартома замислився, чи не повторював він сам цю подорож за штучним оком уже 217 разів.

8. «Пригоди капітана Небрехи» ПЛАНЕТА, ЯКОЇ НЕМА

Я поспішав до капітана Небрехи й застав у нього працівника Музею космічних мандрів, який намагався забрати його знамениті сувеніри. Капітан у цей час сидів на драбині з цвяхами в роті та не міг завадити «мисливцеві за реліквіями». Лише після того, як я зупинив непроханого гостя, Небреха закінчив свою справу — повісив на стіну стару садову лопату.

На моє здивування, капітан пояснив, що ця лопата пов’язана з історією про загадкову десяту планету Сонячної системи. Зацікавившись, ми попросили його розповісти подробиці.

Капітан почав із того, що під час повернення з експедиції до сузір’я Візничого їхня ракета втратила все пальне через космічну порошинку, яка пробила баки. Щоб урятуватися, Небреха наказав штурману Азимуту летіти по допомогу до Плутона, а сам залишився чекати на орбіті.

Поки Азимут був у дорозі, капітан відпочивав і заснув. Прокинувшись, він виявив, що навколо панує суцільна темрява, а сам він не може поворухнутися. Згодом Небреха зрозумів: за час сну його засипало космічним пилом, який утворив нову планету. Він опинився всередині її ядра.

Єдиним способом покликати на допомогу стала його люлька. Капітан почав випускати димові сигнали SOS. Азимут помітив їх, зрозумів, де перебуває його капітан, і розкопав новостворену планету, врятувавши Небреху.

Капітан стверджував, що ця пригода допомогла розкрити таємницю виникнення планет: вони можуть утворюватися з космічного пилу. Однак планета Небрехи проіснувала недовго — розгніваний Азимут розкидав її уламки по околицях Сонячної системи, тому астрономи навіть не встигли її зафіксувати.

Після завершення розповіді я нагадав капітанові про лопату на стіні. Тоді Небреха загадково усміхнувся й запитав, невже ми справді думаємо, що Азимут розкопав цілу планету голими руками. Саме тут історія про дивовижну лопату тільки починалася.

9 «Пригоди капітана Небрехи» ПО ТОЙ БІК СВІТЛА

Одного разу автор зустрів капітана Козира — давнього друга Небрехи. Під час розмови Козир високо оцінив записи про пригоди капітана, але зауважив, що в них оминено найголовнішу загадку: чому Небреха майже не старіє.

За словами Козира, Небреха літав у космос ще тоді, коли сам він був юнаком, але тепер вони виглядають ровесниками. Капітан порадив авторові негайно з’ясувати секрет довголіття Небрехи та навіть спорядив його в дорогу до садиби міжзоряного мандрівника.

Прибувши до Небрехи, автор почав розмірковувати над можливими причинами його молодості. Він згадував попередні пригоди капітана, але жодне пояснення не підходило.

Увечері автор прямо запитав Небреху, чи не відкрив він секрет довголіття на якихось далеких планетах. Капітан відповів загадково: секрет пов’язаний не зі світами, а з «чорнотами». Потім він зізнався, що колись ризикнув життям заради небезпечного експерименту і завдяки цьому потрапив до загадкової галактики Чорних Сонць.

Саме там, за його словами, і почалася історія, яка змінила все його життя.

Небреха розповів, що давно зацікавився проблемою ентропії — поступового зростання хаосу у Всесвіті. Вчених турбувало питання, куди дівається величезна кількість енергії, яку постійно випромінюють зорі.

Під час однієї подорожі капітан випадково опинився в незвичайній галактиці. Там усе виглядало навпаки: замість чорного неба зі світлими зорями він побачив сліпучо-білий простір із чорними сузір’ями та темними сонцями.

Спочатку Небреха вирішив, що це якась оптична ілюзія або наслідок старості, але прилади працювали справно й підтверджували реальність побаченого.

Незабаром прилади виявили придатну для життя планету. Приземлившись, капітан відкрив цивілізацію, дуже схожу на земну. Мешканці планети зустріли його з великою урочистістю та захопленням.

Причина була проста: на їхній планеті ніколи не існувало ночі. Через постійне освітлення вони не бачили зірок і навіть не здогадувалися про існування інших світів. Тому поява прибульця стала для них справжньою сенсацією.

Під час великого інтерв’ю Небреха почав розповідати про досягнення земної науки, техніки, роботів і автоматизацію. Однак його слухачі сприйняли ці слова зовсім інакше. Вони вважали, що залежність людини від машин є ознакою деградації та духовного занепаду.

Журналіст і присутні вирішили, що капітан говорить нісенітниці. У результаті вони оголосили божевільним не журналіста, а самого Небреху. До трибуни під’їхала машина швидкої допомоги, санітари скрутили капітана, одягли на нього гамівну сорочку й відвезли до психіатричної лікарні.

Так почалася одна з найдивніших пригод капітана Небрехи в галактиці Чорних Сонць.

Оповідач довго перебував у психіатричній лікарні, де до нього ставилися як до невиліковного божевільного. Професор регулярно розмовляв із ним, пояснюючи його погляди «збоєм генетичної пам’яті», через який той нібито повернувся до уявлень далекого минулого. Підслухавши розмову лікарів, герой зрозумів, що його не збираються випускати.

Щоб здобути довіру, він удав, ніби погоджується з діагнозом, і попросив ознайомити його з історією розвитку місцевої цивілізації. Професор охоче погодився і вирішив почати з найдавніших відомостей — казок.

Професор пояснив, що казкові предмети колись були реальними високотехнологічними пристроями. Килими-літаки та чоботи-скороходи були транспортом, скатерки-самобранки — синтезаторами їжі, а всевидюче око — засобом глобального спостереження.

За його словами, ці винаходи породили залежність людей від техніки та соціальну нерівність. Особливо проблемним був нерозмінний карбованець, можливості якого залежали від становища людини. Це спричиняло конфлікти, бунти й повстання.

Найстрашнішою зброєю того часу були Змії Гориничі — гігантські бойові машини з лазерною зброєю. Згодом змієборці знищили їх, а разом із ними й небезпечні технології. Відтоді, як вважали місцеві історики, і почався мирний розвиток цивілізації, а пам’ять про минуле збереглася лише в казках.

Спочатку герой сприйняв розповідь як нісенітницю, але історичні книги підтвердили слова Професора. Виявилося, що розвиток цієї планети відбувався навпаки: від надзвичайно складної технократичної цивілізації до простіших форм життя і техніки.

Колишні досконалі пристрої поступово замінювалися примітивнішими аналогами: всевидюче око — телевізором, килими-літаки — літаками, скатерки-самобранки — звичайною кулінарією. Нерозмінний карбованець змінила грошова система, яка дозволяла накопичувати багатство.

Розмірковуючи над причинами такого розвитку, герой дійшов висновку, що опинився у світі з «мінусовим часом», де історія рухається у протилежному напрямку. Те, що для землян є майбутнім, тут вважається далеким минулим.

Герой вирішив довести свою «нормальність». Під час зустрічі з Професором він запропонував відмовитися від електрики та перейти на простіше джерело енергії — паровий двигун. Для місцевого суспільства ця ідея здалася революційною.

Професор був у захваті й оголосив героя генієм, який одужав. Незабаром його обрали Головним Теоретиком, а він виступив перед вченою радою з програмою розвитку парових машин і подальшого спрощення цивілізації.

Хоча один із учених критикував проєкт, герой успішно захистив свої погляди. Він залишився на волі, але перебував під постійним наглядом. Лише через деякий час йому вдалося непомітно дістатися до своєї ракети й утекти. Так завершилася його пригода на дивній планеті.

Вислухавши розповідь, співрозмовник капітана Небрехи помітив суперечність. Якщо «мінусові» галактики поглинають світло, то їх неможливо побачити. Тоді як сам капітан міг потрапити туди?

Небреха пояснив, що зміг це зробити лише тому, що наважився перевищити швидкість світла. Усупереч поширеним теоріям, він не загинув, а відкрив невідомі галактичні системи з чорними зорями. Капітан наголосив, що великі відкриття завжди потребують сміливості й ризику, і саме завдяки таким експериментам людство дізнається про невідоме.

10 «Пригоди капітана Небрехи» Таємниця більярдної кулі

Одного разу оповідач помітив у шухляді капітана Небрехи звичайну більярдну кулю. Капітан пояснив, що саме навколо неї десятки вчених-небрехознавців написали й захистили дисертації. Зацікавлений цією загадкою, оповідач попросив розповісти всю історію.

Капітан згадав, що після завершення своїх космічних мандрів спокійно жив удома й упорядковував архів. Раптом перед ним з’явилася дивна машина, пульт якої складався з безлічі годинників. Усередині лежала записка від його колишнього штурмана Азимута із запрошенням на відкриття музею капітана Небрехи в майбутньому.

Не вагаючись, Небреха сів до машини часу. Під час подорожі навколо був лише туман, а його речі одна за одною почали зникати. Зрештою він залишився без одягу й урятувався лише тим, що загорнувся в тигрову шкуру, знайдену в машині.

У майбутньому на нього чекала урочиста зустріч. Капітана засипали квітами, на його честь виступали музиканти й поети. Потім гості відкрили музей, де були зібрані всі його знамениті сувеніри. Там Небреха навіть знайшов свої речі, які загадково зникли під час подорожі, і зміг перевдягнутися.

Під час наукового засідання капітан дізнався про дивну проблему: серед музейних експонатів зберігалася більярдна куля, походження якої ніхто не міг пояснити. Вчені висували різні версії та захищали на цю тему наукові праці.

Найкумедніше було те, що сам Небреха теж не знав, звідки вона взялася. Проте він не хотів розчаровувати науковців і відповідав на їхні запитання так, що кожен знаходив підтвердження власної теорії. Одні вважали, що куля походить із планети Луза, де ростуть більярдні кулі, інші — з планети Біл-Ярд, де вони є живими істотами.

Зрештою капітан вирішив покласти край суперечкам. Перед поверненням у свій час він купив у магазині нову більярдну кулю — точну копію музейної. Потім непомітно підмінив нею експонат у музеї.

Таким чином виник парадокс: куля з майбутнього фактично не мала справжнього походження, адже сама стала причиною своєї появи. Капітан пожартував, що тепер у майбутньому може з’явитися навіть дві кулі, а кількість небрехознавців і дисертацій лише зросте.

На цьому Небреха завершив розповідь і загадково пообіцяв, що колись вони ще зустрінуться в майбутньому.