«Робінзон Крузо» скорочено – Даніель Дефо

Короткий зміст «Робінзон Крузо» Данієля Дефо українською дуже скорочено нагадає сюжет відомого твору про те, як герой жив 28 років на безлюдному острові.

«Робінзон Крузо» скорочено (аудіокнига)

«Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо» скорочено

“Життя, незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, який прожив 28 років в повній самоті на пустельному острові біля берегів Америки поблизу гирл річки Оріноко, куди він був викинутий корабельною аварією, під час якого весь екіпаж корабля крім нього загинув, з викладом його несподіваного звільнення піратами; написані ним самим.” – повна назва твору.

Робінзон був третім сином у родині, улюбленцем. Його не готували до жодного ремесла, і з дитячих років його голова була сповнена «всякими нісенітницями» — переважно мріями про морські подорожі. Старший брат загинув у Фландрії, воюючи з іспанцями, середній безслідно зник, і тому вдома й чути не хотіли про те, щоб відпустити останнього сина в море.

Батько Робінзона, «чоловік статечний і розумний», слізно благав його прагнути до скромного існування, на всі лади звеличуючи «середній стан», який уберігає розсудливу людину від злих примх долі. Вмовляння батька лише тимчасово спиняли молодика. Однак жага до пригод була сильніша, і тому 1 вересня 1651 року Робінзон, якому тоді було 18, не запитавши дозволу в батьків, разом із приятелем сів на корабель, що вирушав із Гулля в Лондон, спокусившись безкоштовною поїздкою (капітаном був батько його товариша).

Уже перший день у морі став передвісником прийдешніх випробувань. Шторм, що розігрався, пробудив у душі Робінзона каяття, втім воно зникло разом із негодою та остаточно розвіялося після розпиття алкоголю. За тиждень, на ярмутському рейді, налетів новий, ще лютіший шторм. Досвід команди, яка самовіддано рятувала корабель, не допоміг: судно затонуло, а моряків підібрала шлюпка з сусіднього суденця.

На березі Робінзон захотів повернутися додому, але «зла доля» втримала його на обраному згубному шляху. У Лондоні він познайомився з літнім капітаном корабля, який збирався плисти до Гвінеї, і вирішив мандрувати з ним.  Згодом Робінзон ще буде картати себе за свою розважливу безпечність!

Під час плавання капітан навчав Робінзона корабельної справи, що згодом стало йому в пригоді. У Гвінеї Крузо вдалося вигідно виміняти привезені дрібнички на золотий пісок.
Після смерті капітана Робінзон знову вирушив до Африки. Цього разу подорож була менш вдалою: дорогою на їхній корабель напали пірати — турки із Салеха. Робінзон потрапив у полон до капітана розбійницького судна, де пробув майже три роки. Він був «рабом» капітана.

Зрештою Робінзонові вдалося втекти. Розбійник відправив його, хлопчика Ксурі та мавра рибалити в море. Робінзон завбачливо взяв із собою все необхідне для довгого плавання — сухарі й воду, інструменти, рушниці та порох. У дорозі він скинув мавра за борт, а Ксурі схилив до втечі.

Робінзон тримав курс на Зелений Мис, сподіваючись зустріти європейський корабель. Дорогою втікачі полювали, навіть убили лева й леопарда, а мирні тубільці забезпечували їх водою та їжею. Нарешті їх підібрав португальський корабель. Капітан, зглянувшись над важким становищем утікачів, безкоштовно погодився відвезти Робінзона до Бразилії. До того ж він викупив баркас і «вірного Ксурі», пообіцявши через десять років дати хлопцеві свободу, якщо той прийме християнство.

У Бразилії Робінзон прожив чотири роки. Там отримав громадянство, придбав землю для плантацій тютюну, вирощував цукрову тростину та займався виробництвом цукру. Робінзон багато працював і часто жалкував, що поруч немає Ксурі — ще одна пара рук була б дуже доречною. Він почав розуміти, що наблизився до тієї «золотої середини», про яку колись говорив його батько, і шкодував, що свого часу покинув дім. Плантатори-сусіди ставилися до нього прихильно, допомагали, а з Англії йому вдалося отримати товари й господарське приладдя. Здавалося б, життя налагоджувалося, але «пристрасть до пригод» і жадоба швидкого збагачення змусили Робінзона знову вирушити в далеку подорож.

Все почалося з того, що на плантаціях бракувало робочих рук, а доставка рабів з Африки була складною і дорогою. Тож плантатори вирішили спорядити корабель для таємного привозу невільників. Робінзону запропонували стати прикажчиком, відповідальним за їх купівлю в Гвінеї. При цьому він не мав вкладати гроші, але отримував частку рабів нарівні з іншими, а його плантаціями тим часом обіцяли піклуватися сусіди. Привабливі умови спокусили Робінзона.

1 вересня 1659 року він знову ступив на палубу корабля. «Це був той самий день, коли вісім років тому я втік з батьківського дому й занапастив свою молодість», — пригадував він.

На 12 день подорожі судно потрапило у шторм, який тривав дванадцять днів. Хвилі гнали корабель невідомо куди. Зрештою він сів на мілину. Мматросам довелося пересісти на шлюпку, але вже за чотири милі хвиля її перекинула.

Знесиленого Робінзона море викинуло на берег. Він виявився єдиним, хто вижив. Про загибель товаришів свідчили лише викинуті на берег три капелюхи, кашкет і два непарних черевики.

Радість порятунку швидко змінилася горем за загиблими, страхом перед голодом, холодом і дикими звірами. Першу ніч Робінзон провів на дереві.

Вранці приплив пригнав корабель ближче до берега, і він добрався до нього вплав. Із запасних щогл спорудив пліт, на який завантажив усе, що могло стати у пригоді: їжу, одяг, інструменти, рушниці й пістолети, порох, шаблі, пилки, сокиру та молоток.

Потім Робінзон вирушає шукати собі житло. З вершини пагорба він оглядає острів і розуміє, що той безлюдний. Відгородившись скринями й ящиками, він проводить другу ніч на острові, а вранці знову пливе на корабель по решту речей. Цього разу Робінзон забирає багато корисного: рушниці й порох, одяг, вітрило, матраци, подушки, залізні інструменти, цвяхи, викрутку, точило. На березі він ставить намет і переносить у нього їжу та порох.

Загалом він відвідав корабель 12 разів, кожного разу привозячи щось цінне: парусину, снасті, сухарі, ром, борошно, металеві деталі (багато з яких, на жаль, затонуло). В останній похід він знайшов скриньку з грошима й, розуміючи їхню марність на острові, все ж забрав. У ту ж ніч здійнялася буря, і корабель остаточно розбило.

Найпершою турботою Робінзона стає побудова надійного житла з видом на море, звідки можна чекати порятунку. На схилі пагорба він знаходить галявину біля скелі, споруджує намет і захищає його частоколом. Вхід був лише через драбину. Поглиблення в скелі він розширює — виходить печера, яку використовує як льох. Робота тривала довго, і саме тоді гроза нагадала йому про головне — порох. Не страх смерті, а можливість втратити двісті сорок фунтів порозу від однієї блискавки налякала його найбільше. Два тижні він пересипав порох у мішечки та ховав у різні місця.

Робінзон починає полювати на кіз, а згодом йому вдається приручати їх й отримує не лише м’ясо, а й молоко та сир. Так він економить порох. Він також намагається приручити диких голубів, але ті відлітають, щойно підростають. Із козячого жиру він робить світильник, хоч і дуже тьмяний.

Згодом Робінзон стає землеробом. Кілька зернин ячменю й рису проросли з мішка, і він сприйняв це як диво. Потім почав вирощувати ці зернові цілеспрямовано, захищаючи врожай від птахів і тварин. Лише на четвертий рік він дозволив собі використати частину зерна на їжу.

Щоб зберегти врожай зернових, Крузо обгородив тином поле. Птахів, які клювали стиглі колоски, вдалося відлякати їх мертвими родичами.

Щоб не загубитися в часі, він робить календар — великий стовп із зарубками. Першою датою стало 30 вересня 1659 року. Відтоді кожен день він рахував.

Серед речей, узятих із корабля, були чорнило, пера, папір, три Біблії, астрономічні прилади, підзорні труби. Він веде щоденник, де записує і труднощі, і здобутки: «Я сам на острові — це зло. Але я живий, а всі товариші загинули — це добро». У щоденнику він докладно описує свої заняття та спостереження.

Згодом Крузо облаштовує житло: вириває чорний хід у пагорбі, майструє меблі, зводить комору. Одного разу землетрус змусив його подумати про нове житло, далі від скель.

Тим часом до острова прибиває розбитий корабель, і Робінзон бере з нього будівельний матеріал, інструменти. У ці ж дні його звалює лихоманка, і в гарячковому сні він бачить «охоплену полум’ям» людину, яка погрожує йому смертю за те, що він «не розкаявся». Згадуючи про свої фатальні помилки, Робінзон вперше «за багато років» молиться, читає Біблію, лікується самотужки. Ром, настояний на тютюні, допомагає йому підвестися.

Одужавши, Робінзон вирішує детальніше обстежити острів, де вже прожив понад 10 місяців. У рівнинній частині серед незнайомих рослин він знаходить дині та виноград.

Особливо його радує виноград — він починає сушити його на сонці, щоб мати родзинки для підкріплення сил у холодну пору. Острів виявився багатим і на живність: зайців (хоч і несмачних), лисиць, черепах (вони значно урізноманітнили його харчування) і навіть пінгвінів, які здивували його своєю появою в цих широтах. Проте на всі ці багатства він дивився господарським оком: ділити їх йому було ні з ким. Тож він вирішив облаштувати курінь у внутрішній частині острова, добре його зміцнити й проводити там кілька днів, а основний час — біля моря, на місці колишнього згарища, звідки можна було чекати на порятунок.

Робінзон невтомно працює і в другий, і в третій рік, не дозволяючи собі відпочинку. Його день складався з таких занять:

• молитва і читання Святого Письма,

• полювання,

• сортування, сушіння й приготування впольованої дичини.

Крім того, він доглядав за посівами та збирав урожай, опікувався худобою, займався господарством — робив лопати, полиці, лагодив житло. Усе це забирало чимало часу і сил, адже бракувало інструментів та досвіду. Він навіть навчився пекти хліб без солі, дріжджів і справжньої печі!

Заповітною мрією Крузо було збудувати човен і вирватися з острова. Не продумавши, як доставить його до води, він витесав пирогу з величезного дерева, витративши кілька місяців. Але зрушити її до моря так і не зміг. Попри невдачу, Робінзон залишався стриманим і мудрішим: він навчився зважувати «добро» і «зло». Герой змайстрував собі новий одяг із хутра, зробив шапку, навіть парасольку.

У щоденних турботах минуло ще п’ять років. Він таки побудував човен, спустив його на воду й оснастив вітрилом. Хоча дістатися материка на ньому було неможливо, зате він зміг обплисти острів. Одного разу течія винесла його у відкрите море, і лише з великими труднощами він повернувся назад. Налякавшись, він надовго відмовився від морських подорожей.

Ще через рік Робінзон удосконалив свої вміння: навчився краще гончарити, плести кошики, а головне — зробив собі розкішний подарунок: трубку, адже на острові було безліч тютюну.

На одинадцятому році його перебування почали закінчуватися запаси пороху. Не бажаючи відмовлятися від м’яса, він придумав ловити диких кіз живцем. За допомогою вовчих ям йому вдалося впіймати старого козла та трьох козенят, з яких він почав розводити стадо.

Але його розмірене життя раптово змінилося. Одного дня під час прогулянки він побачив на піску слід босої ноги. Наляканий, він три дні не виходив із «фортеці», намагаючись збагнути: чий це слід? Спершу переконував себе, що то його власний, але, повернувшись на те місце, переконався — слід був значно більший. Він вирішив, що на острів іноді прибувають дикуни з материка. У його душі оселився страх: вони можуть його вбити, знищити посіви й розігнати стадо.

Щоб захиститися, Робінзон зміцнив укріплення: забив кілки між посадженими деревами й зробив другу стіну навколо житла, а територію довкола засадив густими деревами. Через два роки навколо його дому виріс гай.

Згодом він помітив, що на західний берег острова дикуни регулярно прибувають, влаштовують криваві бенкети й поїдають людей. Робінзон намагався бути непомітним: не стріляв, обережно розводив вогонь і користувався деревним вугіллям, яке майже не диміло. У пошуках вугілля він натрапив на великий грот, який перетворив на свою нову комору.

Це був уже 23 рік перебування Робінзона на острові. Одного дня, вийшовши з житла, він помітив на березі багаття: дикуни влаштували кривавий бенкет. Спостерігаючи за ними в підзорну трубу, Робінзон побачив, що з припливом вони відплили з острова.

Через п’ятнадцять місяців неподалік острова пропливав корабель. Робінзон усю ніч палив багаття, подаючи сигнали, але вранці виявив, що судно розбилося. Він молився, аби хоч хтось із екіпажу врятувався, проте на кораблі не було жодної живої душі. Невелика здобич його не засмутила: він уже навчився забезпечувати себе всім необхідним. Його радували лише порох, одяг, полотно та, здавалося б, непотрібні гроші — як згадка про минуле.

Думка про втечу на материк не полишала його, але він розумів: самотужки це неможливо. Робінзон мріяв врятувати когось із полонених дикунів: «придбати собі слугу, а може, товариша чи помічника». Півтора року він будував плани, але все сталося несподівано.

Якось до острова припливли шість індіанських пиріг. Вони привезли двох бранців. Поки дикуни готувалися до розправи над першим, другий втік. За ним кинулися троє переслідувачів. Двох Робінзон застрелив, третього вбив сам утікач. Робінзон жестами покликав його до себе.

Так у житті Робінзона з’явився П’ятниця. Він став вірним товаришем і здібним учнем. Робінзон навчив його основ англійської мови, стрільби з рушниці, європейських звичок і християнської віри.

Поступово П’ятниця освоїв англійську й розповів про свій народ. Він згадав, що на материку серед його племені живуть сімнадцять іспанців — колишніх бранців із розбитого корабля. Робінзон вирішив збудувати нову пирогу й разом із П’ятницею визволити їх. Однак плани змінилися: на острів знову прибули дикуни, цього разу з іспанцем і батьком П’ятниці. Робінзон і П’ятниця звільнили їх.

Іспанець підтримав ідею збудувати міцне судно й утекти разом. Поки готувалися до цього, засівали нову ділянку, ловили кіз. Робінзон відправив іспанця з батьком П’ятниці на материк, узявши слово, що його не видадуть інквізиції.

А вже за вісім днів на острів прибув англійський корабель. Його збунтована команда привезла капітана, його помічника й пасажира, щоб стратити їх. Робінзон не змарнував нагоди: звільнив полонених і разом із ними переміг заколотників. Двох найзапекліших стратили, ще трьох залишили на острові з провіантом і зброєю.

Нарешті, після 28 років на острові, 11 червня 1686 року Робінзон повернувся до Англії. Батьків він уже не застав, але зустрів сестер і родичів, які із захопленням слухали його дивовижну історію.

У Лісабоні Робінзон дізнався, що його бразильською плантацією всі ці роки управляли чиновники. Коли з’ясувалося, що він живий, йому повернули всі доходи. Він став заможною людиною, узяв на утримання племінників, одного з яких готував у моряки.

Згодом Робінзон одружився (йому шістдесят один рік) й мав двох синів та дочку. Так завершилася довга й неймовірна одіссея Робінзона Крузо.