«Земля світлячків» читати скорочено повість-казку, що розповідає про життя казкових народів тривусів та стовусів які жили у лісі. Автор – Віктор Близнець.
«Земля світлячків» скорочено
Дивовижна казка розповідає про пригоди лісових чоловічків стовусів і тривусів, а також їхнє протистояння з печерними приблудами під проводом страховиська Магави Першого. Головний герой, Сиз XII із роду Стовус, був затятим колекціонером і власником унікального музею. Як і весь його мирний лісовий народ, Сиз спиг удень у кімнаті, заваленій мудрими книгами, а прокидався ввечері від вечірнього дзвону лісового сторожа. Його добра сестра Мармусія, якій виповнилося 97 років, дбала про брата й вішала на дверях музею табличку «Скоро буду», щоб ніхто не застав Сиза, коли той засинав на робочому місці. Коли ніч вступала у свої права, весь ліс оживав: професор Варсава вивчав політ кульбабиних парашутиків, Хвороща поливав дині, а Вертутій запускав млинки. Одного вечора до «Всесвітньо відомого музею світлячків» Сиза завітали його найкращий друг рудий Вертутій та дванадцятирічний онук Чублик, який навчався у школі-лунарії.
Сиз радо повів гостей у підземні катакомби свого музею. У першому залі Чублик побачив дивовижне фосфоричне сяйво, яке випромінювали звичайні шматки гнилого дерева, корінці та личинки багатьох світляків. Сиз пояснив хлопцеві, що це світиться особлива грибниця. У другому залі панувала темрява, де літали міріади вогників — жуків-світляків лампірисів. Найбільшою гордістю Сиза був жук Кокухо з лісів Амазонки та вогняні дощові черв’яки «Коси русалок». У третьому залі в акваріумах перед гостями відкрився підводний світ. Вони побачили хижу рибу-вудильника, яка заманювала й ковтала здобич ліхтариком на носі, рибу-мішкорота з вогником у пащі, а також прозорого кальмара, що в разі небезпеки вибухав яскравою хмаркою світла.
Після екскурсії герої відпочивали в кімнатці-підвальчику. Сувора й стримана Мармусія, яка вже багато років носила чорну жалобу за своїм загиблим нареченим-відчайдухом Чуй-Голованом, приготувала їм запашну каву коро-хоро з березовим соком, терновим молочком, тим’яном та горіхами. Між Сизом і Вертутієм спалахнула суперечка про доцільність їхніх занять, але Сиз гаряче довів, що за допомогою світляків може екологічно освітити всю землю та заманювати у сіті табуни добірної риби. На прощання Сиз подарував Чубликові перламутрову скриньку з унікальними різнокольоровими світлячками, вирощеними в підземній теплиці. Вертутій, у свою чергу, подарував Сизу очеретяний вітрячок, який крутився проти вітру. Мармусія ж тривожно провела гостей, попередивши про недобрі причаєні тіні в кущах навколо двору.
Біля воріт Сиз помітив у хащах волохатих істот і налякав їх веслом. Компанія сіла в човен і вирушила до Верхнього озера під світлом повного місяця. Дорогою Сиз та Вертутій почали палко сперечатися, хто першим заселив Довгі озера — стовуси чи тривуси. Друзі зчепилися, човен перекинувся, і всі опинилися у воді. Вертутій допоміг усім вибратися, вони врятували скриньку зі світлячками й помирилися, згадавши, що їхні предки прийшли до озера разом і закликали жити без сварок. Поблизу піщаної коси їх перехопив засмаглий товстун Хвороща, який примусово затягнув гостей до куреня й почав пригощати дивовижними динями. Мандрівники скуштували диню з гарячими гречаними галушками всередині, волохату двогорбу диню-верблюда, диню з глиняного глечика, диню-кавун із густим соком та величезну вертутівку. Переївши так, що не могли поворухнутися, Сиз, Вертутій i Чублик потайки втекли від надто гостинного господаря до свого човна.
Човен важко плив далі, коли Чублик знову помітив на кручі недобрі вогняні очі, а з лісу долинало страшне протяжне виття. Сиз розповів супутникам давню історію про Мертвово лахматого приблуду на ім’я Мертва Паща, який ходив на двох лапах, мав людську голову, вбивав усе живе одним дотиком, ненавидів світлячків і колись задушив Сизівського діда. Предки колись заманили чудовисько в яму-пастку й побили, але воно втекло, залишивши зловісний знак зі стрілою та обіцянкою повернутися через стонадцять років із новими печерними розбійниками. Невдовзі мандрівники дісталися Верхнього озера, де на білому піщаному пагорбі стояло гамірне царство Вертутія, заповнене тисячами водяних, піщаних та вітряних млинків, що утворювали безперервний джмелиний гул. Перед світанком Сиз повернувся до свого корча, загасив ліхтарики, але на ґанку знову побачив два хижі ока, які стежили за ним із темряви.
Після важкого сну Сиза лісовий край охопила паніка: у вухах героїв стояло дивне гудіння, з боку Щербатих скель долинав чад, а птахи, звірі та навіть гриби масово тікали з хащ. Стурбована громада зібралася на рада в лунарії професора Варсави. Хвороща вважав, що це ознака звичайного дощу, і запрошував усіх на недільне свято динь, проте Лапоня та Вертутій попереджали про небезпеку. Раптом з лісу знову прокотилося зловісне виття істот. Мудрий Варсава висловився загадково, і Сиз рішуче оголосив, що піде на розвідку до Щербатих скель. Разом із ним визвався йти Чублик. Пробираючись лісом, Чублик розважав Сиза «королівським кроком» та ділився знаннями про різні види рослинних парашутиків, аж поки мандрівники не збилися з дороги біля Кабанячої річки.
Освітлюючи шлях гниличкою, герої перейшли річку по трухлявій колоді й опинилися в глухому, занедбаному буреломі. Сиз втомився й вирішив спертися рукою на стовбур старої сосни. Проте від найменшого дотику могутнє дерево миттєво розсипалося на порох, перетворившись на купу чорного згару. Навколо піднялася задушлива хмара гіркого пилу, і мандрівники з жахом усвідомили, що весь цей дивний ліс навколо них повністю всох, закам’янів і став абсолютно мертвим.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
