«Зимова ніч» Пастернак аналіз

Вірш «Зимова ніч» Бориса Пастернака — один з кращих і найвідоміших творів поета, його аналіз допоможе визначити, яка тема та ідея, жанр, віршовий розмір та художні засоби твору. Вірш присвячений Ользі Івінській — жінці, яка відіграла важливу роль у житті Пастернака і стала прототипом Лари в романі „Доктор Живаго”.

«Зимова ніч» Пастернак аналіз вірша (паспорт)

Автор – Борис Пастернак

Збірка – «Вірші Юрія Живаго»

Рік написання  –1946

Жанр – ліричний вірш

Вид лірики – філософська й любовна

Віршовий розмір «Зимова ніч» – чотиристопний ямб

Напрям – імпресіонізм та символізм

Основна ідея твору – протистояння людини життєвим бурям як зовнішнього, так і внутрішнього світу.

Складається твір з 8 строф, композиція – кільцева, з повторенням початкових і фінальних рядків, катрен. Побудовано вірш на антитезі (вогонь та лід), автор зображує нічну зимову картину, в якій холод зимової ночі переплітається з гарячою пристрастю, що втілюється запаленою свічкою.

Ліричний герой протистоїть і безжальній хуртовині, і внутрішнім спокусам. Людина може протиставити холодного ворожому світу лише любов і вогонь своєї душі. Перед любов’ю відступає холод і морок, світ стає по-домашньому затишним і впізнаваним: тут і черевички, і нічник, і стеля, і свічка.

Почуття ліричного героя передаються через образ свічки, що несе найважливіше смислове навантаження: свічка, як символ надії і тихого щастя, продовжує горіти на столі, не дивлячись на тиск зовнішнього світу, стаючи символом трепетного вогню любові, зігріває і опромінює людське життя.

Заметіль символізує холод та жорстокість навколишнього світу. Символ протирічь в житті, які заважають знайти правильший шлях.

Художні засоби «Зимова ніч»

• метафори (жар спокуси, слізьми із нічника),
• уособлення (зліталися тіні, Ліпила віхола на склі),
• епітети (Хуртеча біла, сніжна, сива імла),
• рефреном («Свіча горіла на столі. Свіча горіла.»).
• повтори («мело, мело …»)
• інверсія (свічка горіла, сніжинки линули, лягали тіні).
• алітерація звуків «м», «л», «з», «в» та асонанс «е».

Він розпочинається гіперболою: «мело, мело по всій землі». Це одразу змушує поринути у двобій стихій — сніжної заметілі і свічі. Вони протиставлені почуттям ліричного героя. Свіча для нього — символ добра і любові, символ незнищенності світу. Адже картина, намальована поетом, не тільки виразна, а й дуже емоційна:

Ліпила віхола на склі Круги і стріли. Свіча горіла на столі. Свіча горіла.

Метафора змальовує зовнішню стихію і світло свічі як символ прихистку, який дає її світло серед суцільної нічної заметілі. Це підтверджують і звукові образи: алітерації перших рядків — «л-п-л-в-х-л-скл», «кр-стр» ніби передають звуки за вікном. Немов хтось з силою жбурляє об скло снігом. А на противагу заметілі тихі і впевнені звуки потріскування свічки: алітерації «св-ч-р-л-св-ч-р-л». Картина виразно підтверджується асонансами. Якщо у перших рядках наголошені «и-і» переважають, то у наступних, ніби сперечаючись, втручається алітерація наголошеного «а». Музичність вірша зачаровує, ніби це й справді дивна музика цієї заметільної ночі, а може, й цілого життя. Адже у вірші йдеться про життя, де:

Схрестились рук і ніг вузли, Схрестились долі. І все зливалося в імлі У сиво-білій.

Таким чином, аналізуючи вірш Б. Пастернака «Зимова ніч», можна дійти висновків про певні характерні особливості його поезії загалом. Вона насичена метафорами, образи й предмети ніби взаємоприникають одні в одні, бо вони — частина світу. Поезія Б. Пастернака на диво музична й мальовнича завдяки гармонії звуку, кольору, образу й передусім таланту автора.