У душі головного героя Жульєна Сореля роману Стендаля «Червоне і чорне» відбувається боротьба «природи» та «цивілізації». Жульєн Сорель обирає для себе свідоме лицемірство, стримує власний темперамент; ставлячись до суспільства з презирством, поводиться за його законами. Своїм учителем у мистецтві брехати собі він називає мольєрівського Тартюфа. Жульєн вираховує кожний свій крок і створює цілу програму завоювання світу, хоча на перших етапах «природна людина», яка живе в ньому, сплутує всі плани. Поступово він навчається добре контролювати власні інстинкти, і на той період припадають його найбільші успіхи.
Злети і падіння Жульєна Сореля
Падіння Жульєна Сореля
♦ Жульєн на посаді вихователя дітей мера міста пана де Реналя. Юнак закохується в пані де Реналь. Побачивши, що подобається їй, вирішує закохати її в себе й використати це для просування вгору.
• У Парижі, у родині де Ла-Молів, Жульєн знову діє через жінку. Його кохання вже «цивілізоване», нагадує цілеспрямовану облогу, націлену на те, щоб зламати гордість Матильди. Розігравши свою партію як по нотах, Сорель отримує все, про що мріяв: вродливу жінку, шляхетний титул і навіть офіцерський мундир. Але заплачено за це надто дорого: Сорель уже не мрійник, готовий померти за книжку, а самозакоханий егоїст. Почувши від Матильди звістку про присвоєння йому звання гусарського поручика, Жульєн говорить собі: «Отже, роман мій завершений, і я завдячую цим тільки самому собі. Я примусив це горде страховисько покохати себе. Її батько не може жити без неї, а вона — без мене».
Злети Жульєна Сореля
♦ Жульєн намагається грати роль «світського лева», але викликає лише сміх, адже йому бракує досвіду. Ці його намагання відлякують пані де Реналь. Під впливом темпераменту юнак забуває про роль і починає палати щирою пристрастю, при цьому домагається взаємності. Це що? (Злет за автором і падіння за загальнолюдськими та християнськими моральними нормами)
♦ У Безансонській семінарії Жульєн уважає, що серед обмежених і нерозвинених семінаристів він легко стане першим учнем, говорячи: «За Наполеона я був би сержантом, а серед цих майбутніх кюре я буду старшим вікарієм». І він дійсно стає першим, але не «своїм», не здобуває поваги, адже в очах посередності бути надто розумним — гріх гордині. Даремно Сорель силкується стати «як усі». Усе одно, «і після багатьох місяців невпинних зусиль Жульєн усе ще мав вигляд людини, що мислить». Як це розцінювати? (Як злет душі, але падіння для кар’єри.)
• Саме в цей момент із Жульєном відбувається катастрофа: пані де Реналь пише маркізові де Ла-Молю про те, що Сорель — безсоромний кар’єрист, аморальна людина. Маркіз відмовляється віддати за нього свою дочку. Жульєн їде до Вер’єра, стріляє в пані де Реналь і потрапляє до в’язниці. Самотні години у в’язниці й каяття повернули його до «природного стану». Він відмовляється від допомоги, від самозахисту, на суді гордо заявивши: «Ви бачите перед собою простолюдина, обуреного проти свого низького походження. Ось мій злочин, добродії.»
Життя Жульєна Сореля складалося зі злетів і падінь, залежно від того, що брало гору — «природна людина» чи «цивілізована людина». Фінал твору свідчить про духовний злет Жульєна, хоча й дорогою ціною.
