Поезія в прозі Бориса Гуменюка «Соняшник» читати текст онлайн у вигляді переказу варто, щоб зрозуміти наскільки важливий мир.
Борис Гуменюк «Соняшник» читати
Минулого року на цьому полі ріс соняшник. Навесні війни ще не було, але згодом вона прийшла разом із солдатами. Військові все літо пересувалися полем, ховалися серед соняхів, маскувалися, ставили міни та вели бої.
Коли починалися обстріли, вибухи нищили не лише людей, а й соняшники. Вони гинули, мов солдати, бо не могли сховатися від снарядів. Ті рослини, яким вдавалося вижити, опускали голови до землі, ніби сумували за загиблими. З часом соняхи наче звикли до війни й поверталися не до сонця, а туди, де гриміли вибухи.
Восени господар не прийшов збирати врожай. Соняхи почорніли та осипалися на землю своїм насінням. Узимку поле безперервно переорювали танки — то ворожі, то українські. Та попри це навесні соняхи знову проросли. Автор підкреслює, що війна забирає своє, але життя все одно продовжується.
Нові соняхи виросли не такими міцними й великими, як раніше. Вони здавалися слабкими та крихкими, ніби стояли на протезах. Автор замислюється, чи це земля виснажилася від соняхів, чи від війни, яка триває вже другий рік.
Придивившись уважніше, можна було побачити, що біля кожного молодого соняха стояв торішній — обгорілий, пошкоджений осколками та без голови. Він ніби підтримував молодий паросток і захищав його. У цьому соняхи дуже нагадували солдатів: поруч із живими завжди залишаються ті, хто загинув. Наприкінці твору автор із тривогою розмірковує над тим, що станеться із соняхами та людьми, якщо війна триватиме ще багато років.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
