Кафка «Процес» аналіз

Кафка «Процес» аналіз

Роман Франца Кафки «Процес» написаний в унікальному літературному стилі модернізму, «магічного реалізму» та екзистенціалізму, аналізує класичну проблему сучасного суспільства — протистояння людини і системи.

За своїм жанром «Процес» відноситься до філософського роману. При цьому в ньому тонко переплелися риси і класичного роману епохи реалізму, і фантастичного роману. Протягом всієї розповіді про один рік з життя головного героя — старшого прокуриста банку, Йозефа К., читач занурюється автором в добре знайомий і зрозумілий йому світ. Ось перед нами пансіон, у якому живуть звичайні люди початку XX століття. Ось — банк, у якому працюють нічим не примітні чиновники і кур’єри. Ось — місто з його вулицями, будинками і передмістями, його побутом і людьми. Все, як завжди, все, як треба, і тільки Суд, як незрима рука долі, постійно вривається в звичну реальність і руйнує її своєю присутністю.

Періодична поява фантастичних елементів в «Процесі» ніяк не виділяється автором. Вони входять в оповідання природним чином. Навіть при описі найнеймовірніших речей (наприклад, що повторюються день у день сцен прочуханки екзекутором двох вартових в банківській коморі, які бачить тільки Йозеф К.). Кафка не використовує ніяких особливих художніх засобів виразності мовлення. Його літературний стиль, його мова однаково спокійні, докладні  в будь-яких ситуаціях. Але саме це невиділення дивацтв, що руйнують звичну картину реальності, і дозволяє «Процесу» показати всю безглуздість навколишньої дійсності.

Колись давно Шекспір ​​порівняв людське життя з театром. Кафка пішов ще далі: він побачив в житті один нескінченний судовий процес, безглуздий і нещадний. Арешт головного героя не випадково припадає на день його народження — це своєрідна підказка читачеві, яка вказує на те, що всі наступні події будуть не стільки реальними, скільки алегоричним. Останній рік свого життя Йозеф К. проживає в рамках судового процесу, про який ніхто нічого не знає. Вина персонажа невідома навіть суддям, які ведуть його справу. Він винен просто тому, що кожна людина в цьому житті може бути в чомусь винна, і цього — достатньо.

Композиція роману будується за класичним принципом: на початку відбувається зав’язка сюжету (пробудження Йозефа К. від сну, повідомлення про арешт і допит в кімнаті фройляйн Бюстнер), потім йде розвиток дії (і йде дуже повільно, судячи з того, що перше клопотання до суду адвокат Гульд пише протягом декількох місяців), після чого наступає кульмінація (відмова Йозефа від послуг адвоката і вислуховування ним глибоко філософської притчі «Перед Законом»), слідом за якою слід несподівана, на перший погляд, але підготовлена ​​всім ходом оповіді логічна розв’язка (приведення у виконання смертельного вироку). За що він покараний, Йозеф К. не здогадується навіть тоді, коли його вбивають «як собаку» — ножем у серце.

Всі герої роману так чи інакше пов’язані з судовим виробництвом. Нескінченні суддівські чиновники різних рангів і мастей, адвокат Гульд, суддівський художник Тітореллі, доглядальниця адвоката Льоні — всі вони працюють або на Суд, або на тих, хто в нього вхожий. Навіть абсолютно нейтральна фройляйн Бюстнер (друкарка за професією), що з’явилася в житті Йозефа К. після його арешту, відразу ж хоче зайнятися юриспруденцією для того, що мати можливість допомогти персонажу виправдатися. Варто сказати, що протягом усього «Процесу» жінки до головного героя так і липнуть. Адвокат Гульд пояснює це тим, що вони підсвідомо бачать всіх обвинувачених красивими. Особливо сильно ця риса проявляється в доглядальниці адвоката — Лені. Вона готова дарувати свою любов кожному обвинуваченому — і не по черзі, а всім відразу.

Абсурдність життя показується Кафкою і через хронотоп твору. Йозеф К. постійно стикається з судовою системою в замкнутих, задушливих просторах — у себе в кімнаті (і мало не в ліжку), на горищі судовій канцелярії, в ательє з наглухо забитими вікнами. З часом простір починає замикатися і в межах звичайного життя персонажа: у вікна йому відкриваються крихітні шматочки стін і дахів сусідніх будинків, всередині приміщень його постійно оточують натовпи людей — судові чиновники, банківські службовці, розпущеня дівчатка-підлітки.

Зважившись на самостійний захист, Йозеф К. прирікає себе на смерть лише тим, що не бажає грати за правилами судової системи. У цьому його трагедія, але в цьому і його щастя.

«Процес» сюжет

Вранці, в день свого тридцятиріччя, Йозефа К. заарештовують, не називаючи причини, двоє співробітників якоїсь організації. Однак Йозеф продовжує вести своє життя, як і раніше, оскільки організація не остерігається його втечі. Йозефа запрошують до суду, відвідують вдома і на роботі, переслідують. Весь цей час він намагається з’ясувати причину свого арешту, але ніяк не може добитися правди від бюрократії, що оточує його.

В одній зі сцен тюремний священик, якого Йозеф К. зустрів у соборі, розповідає йому притчу «перед законом», що символізує спроби К. добитися правди від організації.

Врешті-решт, через рік, за день до його 31-річчя, Йозефа К. виводять (він не пручається) і страчують ударом ножа в груди.

Кафка не залишив жодних підказок, за якими можна було б розгадати фабулу роману.

Головні герої «Процес»

  • Йозеф К. Йозеф працює в банку, неодружений. Його батько помер, мати жива, проте він рідко її навідує.
  • Панна Бюрстнер. Сусідка Йозефа.
  • Адвокат Гульд. Знайомий дядька Йозефа, хворий, прикутий до ліжка.
  • Лені. Служниця адвоката.
  • Тітореллі. Художник, що малює суддів.
  • Тюремний священик. Розповідає Йозефу притчу «Перед законом».

«Процес» історія написання

Робота над Процесом тривала з серпня 1914 по першу половину січня 1915 року. Німецький літературознавець Г.Політцер доводить, що головним автобіографічним джерелом для написання роману були стосунки Кафки з Феліцією Бауер, які призвели до заручин (1 червня 1914) та скорого їх розірвання (12 липня 1914). Окрім того в період написання роману почалася перша світова війна, а починаючи з осені Кафка вперше став жити в окремій від своїх батьків кімнаті.

У центрі роману стоїть образ невидимого суду: у своєму щоденнику Кафка називав сцену розірвання заручин із Феліцією «судом». Звернення до цієї метафори можна пояснити досвідом стосунків автора із судовими установами: Кафка мавюридичну освіту, проте відмовився бути адвокатом; попри це праця в «Товаристві страхування робітників від нещасних випадків» іноді змушувала його як представника бюро брати участь у судових засіданнях. Через надто чутливу вдачу ці візити завдавали Францові прикрощів, що, з огляду на його складні стосунки з жінками, й визначило застосування метафори суду до опису приватного життя. Деякі кафкознавці (наприклад, Г.Біндер) зауважують, що на це рішення вплинули також листи Достоєвського, написані в ув’язненні, а також його романи (особливо «Злочин і кара», що, імовірно, став одним із літературних джерел «Процесу»).

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Світова літ.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *