Класицизм: особливості, представники

Класицизм (від лат. classicus — зразковий) — художній напрям (течія) у мистецтві та літературі XVII — початку XIX ст., для якого характерними є громадянська тематика, суворе дотримання певних творчих норм і правил.

Причина виникнення класицизму — укріплення монархізму в державі.

Епоха класицизму породила великих драматургів, якими були трагіки Корнель і Расін, комедіограф Мольєр.

Основні риси класицизму

1) Зображення героїв позитивних (зразок для наслідування) або негативних (моральний урок читачам).

2) Дотримання в драматургії правила трьох єдностей: єдність дії (чітка композиція), єдність часу (один день), єдність місця (в одному місці).

3) Підкреслення в образах героїв однієї риси характеру (честь, обов’язок, хоробрість, лицемірство, жадібність тощо).

4) Конфлікт пристрасті (серця) і обов’язку (розуму) — розум перемагає.

5) Літературні жанри поділялись на «високі» (ода, трагедія, епопея, героїчна поема; величава, урочиста мова), «середні» (наукові твори, елегії, сатири; загальновживана мова), «низькі» (комедія, пісні, листи в прозі, епіграми; розмовний стиль).

Представники класицизму

Практиками класицизму були насамперед французькі письменники: поет Франсуа де Малерб, драматурги П’єр Корнель, Жан Расін, Жан-Батист Мольєр, романістка М. де Лафайєт, письменники-афористи Франсуа де Ларошфуко, Ж. де Лабрюйєр, байкар Жан Лафонтен, пізніше — просвітителі Вольтер, Жан-Жак Руссо та інші.

Поняття класицизму в музиці стійко асоціюється з творчістю Гайдна, Моцарта і Бетховена, що визначили напрямок подальшого розвитку музичної композиції.

Предстаники класицизму в українській літературі

Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ’яненка та ін.

Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ’яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII–XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців.

 

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *