«Том Сойєр» переказ

том сойер коротко

«Пригоди Тома Сойєра» скорочено ви можете прочитати за 10 хвилин.
Пригоди Тома Сойєра — вийшов в 1876 році, роман Марка Твена про пригоди хлопчика, що росте в невеликому американському містечку в штаті Міссурі. Дія роману відбувається до подій Громадянської війни в США. Твір цікавий, його слід читати повністю. А короткий зміст «Том Сойєр» потрібно, щоб відновити в пам’яті основні події твору.

«Том Сойєр» переказ

Середина XVIII століття, містечко з претензійною назвою Санкт-Петербург … Америка, де ні фабрик, ні залізниць, ні класової боротьби, а замість цього серед будиночків з городами бродять кури … Благочестива провінція, де тітка Поллі, поодинці виховує Тома Сойєра, не береться за різкуне підкріпивши свою тендітну строгість текстом з священного писання … Вимоглива провінція, де діти навіть під час канікул продовжують зубрити вірші з Біблії в недільній школі … Небагата провінція, де незнайомий хлопчик, у будній день прогулюється в черевиках, виглядає нахабним чепуруном, якого Том звичайно ж не може не провчити. Тут дуже заманливо буває втекти зі школи і покупатися в Міссісіпі, незважаючи на завбачливо пришитий тіткою Поллі комір сорочки, і якби не зразковий тихоня Сід — зведений брат, який замітивтаки, що нитка на комірі змінила колір, все взагалі було б шито-крито .

За цю витівку Тома чекає суворе покарання — йому належить у свято білити паркан. Але виявляється, якщо вселити знайомим хлопчакам, що побілка паркану — велика честь і рідкісна розвага, то можна не тільки спихнути роботу на інших, але ще й опинитися власником справжньої скарбниці з дванадцяти алебастрових кульок, осколка синьої пляшки, гармати з котушки, нашийника без собаки , ключа без замка, скляної пробки без графина, мідної дверної ручки й рукоятки ножа …

Втім, людські пристрасті вирують всюди однаково: в маленьку церкву одного разу входить велика людина — окружний суддя Течер, людина, що побачила світло, бо прибув з Константинополя, що у дванадцяти милях від Санкт-Петербурга; а разом з ним з’являється його дочка Беккі — блакитнооке янголятко в білому платтячку і вишитих панталончиках … Спалахує любов, обпікають ревнощі, за нею розрив, смертельна образа, потім полум’яне примирення у відповідь на благородний вчинок: учитель гамселить Тома за книгу, яку ненавмисно розірвала Беккі . А між образою і примиренням в пориві відчаю і безнадійної образи можна піти в пірати, зібравши зграю шляхетних головорізів з місцевого безпритульника Гекльберрі Фінна, з яким хорошим хлопчикам настрого забороняється водитися, і ще одного приятеля, вже з пристойної сім’ї.

Хлопчаки чарівно проводять час на лісистому острові Джексона неподалік від рідного Санкт-Петербурга, грають, купаються, ловлять неймовірно смачну рибу, наминали яєчню з черепахових яєць, переживають жахливу грозу, віддаються розкішним порокам, на зразок куріння саморобних трубок з маїсу … Але з цього хлоп’ячого раю піратів починає тягнути назад до людей — навіть маленького бродяжку Гека. Том насилу вмовляє друзів дотягнути до запаморочливої сенсації — з’явитися, можна сказати, на власні похорони, на заупокійну службу за їхніми ж зниклим без вести душам. До Тома, на жаль, із запізненням доходить вся жорстокість їх захоплюючої пустощі …

А на тлі цих порівняно невинних катаклізмів розгортається неабияка кривава трагедія. Як відомо, саме вірний засіб вивести бородавки — вночі відправитися на свіжу могилу поганої людини з дохлою кішкою, і коли за ним прийдуть чорти, жбурнути їм услід задубілу кішку зі словами: «Чорт за мерцем, кіт за чортом, бородавки за котом, — тут і справа з кінцем, всі троє геть від мене! »Але замість чортів з’являються з бляшаним ліхтарем молодий доктор (в благочестивій Америці важкувато іншим способом розжитися трупом навіть для медичних цілей) і два його помічники — нешкідливий недотепа Меф Поттер і мстивий метис Індіанець Джо. Виявилося, Індус Джо не забув, що в будинку доктора п’ять років тому його виштовхали з кухні, коли він просив поїсти, а після того як він присягнувся відплатити хоч через сто років, його ще й посадили у в’язницю за бродяжництво. У відповідь на піднесений до його носа кулак доктор збиває метиса з ніг, напарник індіанця Джо заступається за нього; в бійці, що зав’язалася доктор приголомшує Меф Поттера дошкою, а Індіанець Джо вбиває доктора ударом ножа, загубленого Мефом Поттером, і потім вселяє йому, що це він, Поттер, в нестямі убив доктора. Бідний Поттер всьому вірить і благає індіанця Джо нікому про це не розповідати, але закривавлений ніж Мефа Поттера, забутий на кладовищі, всім здається незаперечним доказом. Показання індіанця Джо довершують справу. До того ж хтось бачив, як Меф Поттер вмивався — з чого б це?

Лише Том і Гек могли б врятувати Мефа Поттера від шибениці, але в жаху перед «індіанським дияволом» вони клянуться один одному зберігати мовчання. Охоплені сумлінням, вони відвідують Мефа Поттера у в’язниці — просто підходять до загратованого вікна маленького відокремленого будиночка, і старина Меф дякує їм так зворушливо, що муки совісті стають зовсім нестерпними. Але в фатальну хвилину, вже під час суду Том героїчно розкриває правду: «А коли доктор вдарив Мефа Поттера дошкою по голові і той упав, Індіанець Джо кинувся на нього з ножем і …»

Трах! З швидкістю блискавки Індіанець Джо скочив на підвіконня, відштовхнув тих, що намагалися утримати його і був такий.

Дні Том проводить блискуче: подяка Мефа Поттера, загальне захоплення, похвали в місцевій газеті — деякі навіть пророкують, що він буде президентом, якщо його тільки не повісять до тих пір. Однак ночі його сповнені жаху: Індіанець Джо навіть у снах загрожує йому розправою.

Пригноблений тривогою, Том все ж затіває нову авантюру — пошуки скарбу: чому б під кінцем якоїсь гілки старого засохлого дерева, в тому самому місці, куди тінь від неї падає опівночі, чи не розкопати напівзгнилу скриню, повну діамантів ?! Гек спочатку віддає перевагу доларам, але Том роз’яснює йому, що діаманти йдуть по долару штука, не менше. Однак під деревом їх осягає невдача (втім, можливо, перешкодили відьми). Куди надійніше поритися в покинутому будинку, де ночами у вікні мелькає блакитний вогник, а значить, і привид недалеко. Але ж привиди вдень не розгулюють! Правда, друзі мало не влипли в біду, відправившись на розкопки в п’ятницю. Однак, вчасно схаменувшись, вони провели день, граючи в Робін Гуда — найвеличнішого з людей, що коли-небудь жили в Англії.

У сприятливу для пошуку скарбів суботу Том і Гек приходять в страшний будинок без стекол, без підлоги, з напіврозваленими сходами, і, поки вони обстежують другий поверх, скарб внизу дійсно — о диво! — Знаходять невідомий бродяга і — о жах! — Індіанець Джо, знову з’явився в містечку під виглядом глухонімого іспанця. Вистежуючи «іспанця», Гек запобігає ще один жахливий злочин: Індіанець Джо хоче понівечити багату вдову Дуглас, покійний чоловік якої, будучи суддею, свого часу велів всипати йому батогів за бродяжництво — немов якомусь негру! І за це він хоче вирізати ніздрі вдові і обрубати їй вуха, «як свині». Підслухавши жахливі загрози, Гек закликає допомогу, але Індіанець Джо знову безслідно ховається.

Тим часом Том відправляється на пікнік зі своєю улюбленою Беккі. Досхочу повеселившись «на природі», діти забираються у величезну печеру Мак-дуга. Оглянувши вже відомі чудеса, що носили чудернацькі назви «Собор», «Палац Аладдіна» тощо, вони забувають про обережність і губляться в бездонному лабіринті. Всьому виною виявилися сонмища кажанів, які ледь не згасили закоханим дітям їх сальні свічки, а залишитися в темряві — це був би кінець! — А потім ще довго гналися за ними по все новим і новим коридорами. Том як і раніше повторює: «Все відмінно», але в його голосі Беккі чує: «Все пропало». Том намагається кричати, але тільки луна відповідає згасаючим глузливим реготом, від якого стає ще страшніше. Беккі гірко дорікає Тома за те, що він не робив позначок. «Беккі, я такий ідіот!» — Кається Том. Беккі в розпачі ридає, але коли Том починає проклинати себе, що своєю легковажністю знищив її, вона бере себе в руки і каже, що винна анітрохи не менше його. Том задуває одну з свічок, і це теж виглядає зловісно. Сили вже закінчується, але сісти — означало б приректи себе на вірну смерть. Вони ділять залишки «весільного пирога», який Беккі збиралася покласти під подушку, щоб вони побачили один одного уві сні. Том поступається Беккі більшу частину.

Залишивши знесилену Беккі у підземного струмка, прив’язавши мотузку до виступу скелі, Том обнишпорює доступні йому коридори і — натикається на індіанця Джо зі свічкою в руці, який, до його полегшення, сам кидається навтьоки. Зрештою завдяки мужності Тома діти все-таки вибираються назовні в п’яти милях від «Головного входу».

Суддя Течер, сам змучений безуспішними пошуками, віддає розпорядження надійно замкнути небезпечну печеру — і тим самим, не відаючи того, прирікає індіанця Джо, що там ховається, на болісну смерть, — заодно створивши в печері нову визначну пам’ятку: «Чашу індіанця Джо» — поглиблення в камені, в яке нещасний збирав краплі, що падали зверху , по десертній ложці на добу. На похорон індіанця Джо народ з’їхався з усієї округи. Люди привозили з собою дітей, їжу та випивку: це було майже таке ж задоволення, як якщо б прославленого лиходія на їх очах труснули на шибениці. Том здогадується, що зниклий скарб, має бути, схований у печері, — і справді, вони з Геком знаходять тайник, вхід в який відмічено хрестом, виведеним кіптявою свічкою. Гек, однак, пропонує піти: дух індіанця Джо напевно бродить десь біля грошей. Але тямущий Том міркує, що дух лиходія не почне бродити біля хреста. Врешті-решт вони опиняються в затишній печері, де знаходять порожній бочонок з-під пороху, дві рушниці в чохлах і ще різний відвологлий мотлох — містечко, дивно пристосоване для майбутніх розбійницьких оргій (хоча в точності і невідомо, що це таке). Скарб виявляється там же — потьмяніли золоті монети, більше дванадцяти тисяч доларів! Це при тому, що на долар з чвертю можна було безбідно жити цілий тиждень!

Вдобавок вдячна вдова Дуглас бере Гека на виховання, і тут був би повний «хеппі енд», якби Гекові виявилося по плечу тягар цивілізації — ця мерзенна чистота і задушлива благопристойність. Слуги вдови умивають його, чистять стискуючі рухи, не проникаючий повітрям одяг, щоночі укладають на огидно чисті простирадла, йому доводиться їсти за допомогою ножа і вилки, користуватися серветками, вчитися по книжці, відвідувати церкву, виражатися так чемно, що й говорити бажання пропадає : якби Гек не бігав на горище вилаятися гарненько, здається, він просто віддав би Богові душу. Том ледве-ледве переконує Гека потерпіти, поки він організовує розбійницьку зграю — адже розбійники завжди бувають знатними людьми, все більше графами да герцогами, і присутність у зграї обшарпанця сильно підірве її престиж.

Подальша біографія хлопчика, завершує автор, перетворилася б на біографію чоловіка і, додамо ми, напевно, втратила б чи не головну принадність дитячої гри: простоту характерів і «поправимість» всього на світі. У світі «Тома Сойєра» всі нанесені образи безслідно зникають, мертві забуваються, а лиходії позбавлені тих ускладнюючих рис, які невідворотно домішують до нашої ненависті співчуття.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *