“А добрих людей все ж таки більше” твір
(твір на морально-етичну тему в публіцистичному стилі)
Щоразу, йдучи на прогулянку до лісопарку, ми з друзями беремо із собою горішки та насіння. Горішки — це гостинець для білок, а насіння — ласощі синицям.
Цього разу жовтнева неділя була сонячна, затишна, безвітряна. Ще зеленіла трава, а ось покрив модрин набув уже жовтогарячого кольору. Земля навколо була засипана хвоїнками модрини, наче піском. Цей покрив ніби гасить кроки, зігріває душу і тішить око.
Варто поцокати язиком — білки як тут. До нас одразу прибігли дві білки і тут же влаштували «війну»: хто з них перша поласує горішками. А ось синиці, як не вмовляй їх, не завжди з долонь беруть насіння.
Ми пішли далі. То там, то тут на стовбурах дерев, у траві бігали темно-коричневі звірки.
Мені здається, що цієї осені білок особливо багато в нашому лісопарку. Так, мабуть, вирішив і високий молодий чоловік, який прогулювався затишними доріжками між берізками і соснами. Він посвистував. Ми ще здивувалися: хіба свистом білок можна залучити? Ми хотіли порадити йому поцокати язиком, як раптом на свист із хащ до нього вибігли два величезних собаки. Виявилося, що свистом кликав чоловік не білок, в своїх псів.
Раптом чоловік побачив вдалині білку, що перетинала доріжку. Він дав голосну команду своїм собакам, і ті щосили кинулися до білки, але білочка виявилася спритнішою, встигла скочити на стовбур сосни і не стала здобиччю розлючених тварин. Чоловік свиснув — і собаки повернулися до нього. Але ось в полі його зору знову з’явилася білка. Пролунала голосна команда — і собаки, обганяючи один одного, кинулися до пухнастого звірка. І цей виявився швидким, спритним і не дався своїм переслідувачам. Білка благополучно щезла у кроні дерева.
Ми не стали далі спостерігати за діями незнайомця та його собак. Пішли собі. Настрій було зіпсовано. Людина ця, як ми вирішили, була ворогом природи. їй не потрібні були пухнасті красуні — вона просто бавилася полюванням на них аби коротити час.
Щоразу, приходячи до парку, ми бачимо, що люди йдуть сюди не з пустими руками — з гостинцями для білок, птахів. Ми бачимо обличчя людей, які пригощають білок. Ці обличчя добрі, усміхнені. І ми подумали: добрих людей все ж таки більше, ніж лихих.
