Аналіз «Слово про рідну матір» М. Рильський

У творі «Слово про рідну матір» М. Рильський використав образи з уснопоетичних творів та «Слова о полку Ігоревім». Аналіз вірша допоможе визначити, яка тема, головна думка, художні засоби.

«Слово про рідну матір» аналіз (паспорт)

Автор – М.Рильський

Рік написання – 1941

“Слово про рідну матір” написано М. Рильським у зв’язку: окупацією України фашистською навалою.

Жанр – лірична поема

Вид лірики – громадянська (патріотична)

Тема: розповідь про історичне минуле України.

Ідея –  утвердженні безсмертя України і впевненості в перемозі над кривавим ворогом.

“Слово про рідну матір”  — винятково ідейно-емоційної сили твір уярмленої, але не скореної великої слов’янської землі. У творі згадується: Т. Шевченко, М. Заньковецька, М. Лисенко, І. Франко, Г. Сковорода.

Образ матері у творі М. Рильського „Слово про рідну матір” алегорично-символічний. У цьому творі М. Рильський називає матінкою свою країну.  Україна-мати постала з хоралу М. Рильського як рідний край великого слов’янського народу, як земля зі своєю героїчною історією. «Степів широчина бездонна», котра «зеленим океаном» пливе «круг білого Херсона», котра «свій дівочий стан до Дніпрового тулить лона» — це один із чарівних образів, якими передається краса України.

Поетичні образи полину й диму — символи рідного краю — будять найзаповітніше в людській душі, дозволяють відчути до глибокого щему саму історію, нерозривно пов’язану із сучасністю.

У поемі створено образ-символ непоборного народу, який прагне жити з усіма в дружбі й мирі, але в тяжку годину готовий стати на смертний бій і оборонити від нападників рідну землю, її минуле і майбутнє. Поет підкреслює, що в битві з фашизмом, захищаючи всю цивілізацію і духовність від коричневої чуми, український народ черпає сили зі своєї історії, пам’яті, що передається із покоління в покоління.

Художні засоби:

За допомогою художніх засобів М. Рильський розкриває патріотичні почуття народу, його незгасну віру в перемогу.

• Епітети – босими ногами, Дрібними росами,  зелений океан, дівочий гнучий стан, білокрилий птах, золота зоря, зелен клен, славен народ
• Риторичні питання – “Хто може випити Дніпро”, Хто властен виплескати море…“, “Хіба умерти можна їй”, “Хіба їй можна одцвісти”,  “Хто золоту порве струну”,  “Чи совам зборкати орла? Чи правду кривді подолати?

«Слово про рідну матір» читати

Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тара
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.

Благословенна в болях ран
Степів широчина-бездонна,
Що, як зелений океан,
Тече круг білого Херсона,
Що свій дівочий гнучий стан
До дніпрового тулить лона.

Благословенна ти в віках,
Як сонце наше благовісне,
Як віщий білокрилий птах,
Печаль і радість наша, пісне,
Що мужність будиш у серцях,
Коли над краєм хмара висне.

Благословенні ви, сліди,
Не змиті вічності дощами,
Мандрівника Сковороди
З припорошілими саквами,
Що до цілющої води
Простує, занедбавши храми;

Благословен мечів ясних
Огонь, отчизни охорона,
Іржання коней бойових,
Морських походів даль солона,
І “Енеїди” владний сміх,
Полтави тихої корона,

Гаряча дума Кобзаря,
Що і в огні не спопеліє,
І молоток Каменяра,
І струни Лисенка живії,
І слави золота зоря
Круг Заньковецької Марії!

І труд, і піт благословен,
Життя рясного виногради,
І при дорозі зелен клен,
І світло мудрої лампади,
І майво збратаних знамен
Навкруг Кремлівської огради.

Благословенна синь озер,
І Псло, і повів рути-м’яти,
Народу геній, що не вмер,
Не вмре від жодної гармати,
У гроні світлому сестер
Благословенна наша мати.

Благословенні ви, брати,
Що в сяйві дружби і свободи
Идете до спільної мети,
На ясні зорі й тихі води,
Благословен і славен ти,
Російський сміливий народе!

Хто може випити Дніпро,
Хто властен виплескати море,
Хто наше злото-серебро
Плугами кривди переоре,
Хто серця чистого добро
Злобою чорною поборе?

Настане день, настане час —
І розіллється знов медами.
Земля, що освятив Тарас
Своїми муками-ділами,
Земля, що окрилив Тарас
Громовозвукими словами.

Хіба умерти можна їй,
В гарячій захлинутись крові,
Коли на справедливий бій
Зовуть і дерева в діброві,
Коли живе вона в міцній
Сім і великій, вольній, новій?

Хіба їй можна одцвісти,
Коли зоря горить рожева,
Коли шумлять-дзвенять світи
Від рику раненого лева,
Лисиці брешуть на щити
І кличе див поверху древа!

Хто золоту порве струну,
Коли у гуслях — дух Боянів,
Хто димний запах полину
Роздавить мороком туманів,
Хто чорну витеше труну
На красний Київ наш і Канів?

Ні! Сили на землі нема
І сили на землі не буде,
Щоб потягти нас до ярма,
Щоб потоптати наші груди,
Бо Партія біля керма
Стоїть, радянські, вільні люд и І

Гримить Дніпро, шумить Сула,
Озвались голосом Карпати,
І клич подільського села
В Путивлі, сивому чувати.
Чи совам зборкати орла?
Чи правду кривді подолати?

О земле рідна! Знаєш ти
Свій шлях у бурі, у негоді!
Встає народ, гудуть мости,
Рокочуть ріки ясноводі!..
Лисиці брешуть на щити,
Та сонце устає — на Сході!