“Блакитна дитина” переказ (скорочено)

Дімаров “Блакитна дитина” скорочено по розділах – це детальний переказ твору, який дозволить дізнатися про всі головні події.

“Блакитна дитина” скорочено аудіокнига

“Блакитна дитина” скорочено по розділах

Коли син приносить погану оцінку, мама й бабуся влаштовують виховну годину, ставлячи за приклад батька, який у школі нібито був «ідеальним янголом». Спогад про цю вигадану «блакитну дитину» змушує батька розкрити синові всю правду про власне дитинство.

МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ ГОГОЛЬ, ВОДА Й ТОПОЛЬКА
Якось Толик так захопився «Тарасом Бульбою» Гоголя, що читав книгу потайки на уроці математики. За це суворий учитель Павло Степанович поставив йому «незадовільно». Отримавши вдома прочухана, хлопець не покинув читання, а став ховатися з книжкою та свічкою під ковдрою, аж поки не пропалив її.

Начитавшись про козаків, він уявляв себе грізним запорожцем у малиновому жупані й на баскому коні. У мріях він ефектно в’їжджав на шкільне подвір’я, змушуючи директора й учителів ходити перед ним навшпиньках, а Павла Степановича — шанобливо тримати його коня, поки сам герой вирушав воювати проти Оттоманської імперії.

ЯКI НА СМАК ЖАБЕНЯТА

Разом із Толиком навчався син лісника Василь Кологойда, який змалечку ріс у лісі, знав звички тварин і мав удома багато звірів, зокрема вовченя замість собаки. Його особливим другом був ручний вуж Микитка, який жив у погребі, відгукувався на голос і якого Василь іноді приносив до школи за пазухою.
Якось учителька Тамара Оксентіївна помітила щось у Василя за пазухою, і коли той назвав ім’я вужа, Микитка вистромив голову.
Учителька заверещала гучніше за пожежну машину, урок було зірвано, а Василевому батькові довелося віднести вужа назад до лісу.

Щоб розважити друзів після втрати Микитки, Василь почав приносити жаб і лякати дівчат, ховаючи їх до рота й випускаючи прямо перед їхніми обличчями. Толик, бажаючи похвалитися перед другом Ваньком, необачно заявив, що йому «як раз плюнути» повторити цей трюк, і Ванько одразу роздзвонив усім, що Толик завтра носитиме жаб у роті.
Хлопцеві довелося йти на луки та тренуватися: спочатку на слухняних пуголовках, а за годину він уже призвичаївся до справжніх жабенят.  Удома він промовчав про свої успіхи, адже знав, що дорослі мають зовсім інші погляди на речі й не зрозуміють його дитячих розваг.

Наступного ранку Толик спіймав трьох жабенят і прийшов до школи, де на нього вже чекав натовп хлопців.  Він засунув жабу до рота, міцно зціпив зуби й чекав на дівчинку Олю, перед якою найбільше хотів похизуватися.  Раптом з іншого боку непомітно підійшов учитель Павло Степанович. Усі хлопці привіталися, а Толик лише мовчки витріщав очі.
Стурбований учитель подумав, що хлопець захворів, і приклав руку до його чола. Від напруги Толик втратив контроль над язиком, жаба застрибала в роті, і він просто ковтнув її.  Хлопець миттєво став легендою та героєм усієї школи, його поважали навіть семикласники, а сам він гордо підігрував своїй славі.  Проте ночами новоспечений герой часто прокидався в холодному поту й лякливо прислухався, чи не влаштовує проковтнуте жабеня танці в його животі.

САМОСТIЙНИЙ ТВIР
Одного разу вчителька Галина Іванівна задала учням написати твір про те, як вони допомагають своїм батькам. На виконання роботи було відведено два тижні. Хлопчик довго думав, про що написати. Він часто допомагав мамі по господарству, хоча іноді йому хотілося замість роботи купатися чи гратися. Але він розумів, що без його допомоги мамі було б важко.

Хлопцеві хотілося створити незвичайний твір, про який ніхто інший не зможе написати. Для цього він вирішив зробити щось особливе. Нагода випала тоді, коли маму викликали на дводенну нараду до району. Він залишився вдома разом із молодшим братом Сергійком.

Проводжаючи маму на станцію через ліс, хлопці слухали її накази. Мама просила Толю доглядати за господарством, не забувати годувати порося, а також берегти борщ і кашу. Коли поїзд із мамою поїхав, брати залишилися самі.

Толя намагався бути відповідальним старшим братом. Він нагадував Сергійкові, що треба слухатися мами, не бешкетувати й допомагати по господарству. Проте між ними часто виникали сварки, бо Сергійко був упертим і хотів усе робити сам.

Наступного дня після школи Толя вирішив прибрати в хаті, щоб мама, повернувшись, побачила чисту оселю. Він змусив Сергійка допомагати: сам прибирав, а брат мав виносити сміття й брудну воду. Під час роботи Толя побачив, що кімната вже майже сяяла чистотою, і дуже пишався собою.

Однак Сергійко довго не повертався. Толя сердито вийшов його шукати й знайшов на городі. Виявилося, що хлопчик не просто вилив воду, а зробив маленьке озеро, пустивши по ньому листочок, наче човен. Толя розсердився, зруйнував його «озеро» й ударив брата.

Сергійко образився і, повернувшись до хати, помстився братові. Він узяв палицю й розбив улюблений порцеляновий кофейник Толі — подарунок від мами. Для хлопця це була велика втрата, адже він дуже цінував цей подарунок.

Розлючені брати почали битися й випадково зруйнували комин у хаті. У кімнаті все вкрила хмара пилу, сажі та попелу. Перелякані хлопці зупинилися й подивилися один на одного. Вони стояли серед уламків, брудні й налякані.

Толя зрозумів, що замість гарного вчинку для мами вони наробили біди. Тепер він не знав, про що писатиме у своєму творі про допомогу батькам.

АТОС, ПОРТОС, АРАМIС, ПАРАШУТ, РАКЕТА Й ПОТЯГ

Оповідач згадує старе фото, де він підлітком пожадливо читає книгу на ґанку разом із мамою. Тоді вечорами його уяву заполоняли хоробрі королівські мушкетери, а книжки, зачитані до дірок, здавалися чарівними скриньками.

Невдовзі хлопцеві пощастило знайти справжній скарб. У найтемнішому кутку комірчини стояли два великі дерев’яні ящики з речами вчителя, який виїхав із села. Мама суворо заборонила їх чіпати, але цікавість перемогла. Дочекавшись, коли вдома нікого не буде, хлопець прокрався туди із сокирою та свічкою. Підваживши дошку верхнього ящика, він намацав книжкові палітурки й спершу розчарувався, подумавши, що це підручники. Проте, витягнувши першу книжку, він завмер від щастя — це був Джек Лондон.

Протягом літа й осені він потайки діставав і читав ці дивовижні повісті. До нижнього ящика хлопець дібратися не встиг: у грудні вчитель несподівано повернувся й забрав свої речі. Відчуваючи себе жорстоко пограбованим, підліток усе ж лишився вдячним за подаровані хвилини радості.

У ті часи люди ще не літали в космос, але однокласник Гриць Побігай марив ракетами. Його права щока була густо засіяна порохом після невдалого досвіду, під час якого вщент згорів батьківський курник. Попри прочухан від батька паском, Гриць не полишив науки й залучив друзів — Толика, Ванька та Миколу — до створення нової ракети.

Цілий місяць хлопці таємно працювали в лісовій майстерні. Зрештою довга соснова ракета з крилами була готова. Заради безпеки її націлили в бік сусіднього села. Заправивши вибухівку порохом і сіркою, Гриць підпалив ґніт, і друзі чимдуж сховалися за горбом. Усі завмерли в очікуванні, але замість тріумфального польоту пролунав оглушливий вибух, який розніс ракету на друзки вище сосен. Мрія про космос закінчилася нищівним фіаско.

Іншою великою мрією Толика були стрибки з парашутом. У вигадках він бив світові рекорди, стрибаючи з висоти 50 кілометрів, поки за ним заворожено спостерігала Оля, а сам Нарком Оборони за подвиг дарував йому справжню гвинтівку й маузер.

Реальність виявилася значно прозаїчнішою. Замість шовкового парашута Толик поцупив із комода полотняне простирадло, вирізав посередині дірку й прив’язав мотузки для білизни. Його «літаком» став дах звичайного сараю, а глядачами — брат Сергійко та сусідська дівчинка Сонька. Хлопцеві було лячно стрибати, адже внизу виднілися цеглини й пеньок. Побачивши, що Сонька збирається йти геть, він заплющив очі й відштовхнувся від даху.

Толик приземлився прямо в смітник і вигрібся звідти весь у помиях під гучний регіт Соньки. Зіпсоване простирадло хлопці спалили, через що мама потім довго звинувачувала сусідку, а Сергійко під час сварок іще довго шантажував брата цією таємницею.

ЛIТНI КАНIКУЛИ
Літні канікули завжди асоціювалися у хлопців із пахощами лугових трав, теплим піском, дощами та далекими мандрами. Знудьгувавшись за зиму в класах, навесні школярі починали справжній бунт. Спочатку вони запускали волосся, вигадуючи, що в батьків немає часу їх підстригти. Тоді класний керівник Віктор Михайлович брав машинку й вистригав кожному бешкетнику на голові великі хрести од вуха до вуха. Хлопці постійно запізнювалися на уроки, а на перервах зчиняли такий гармидер, що черговому вчителю доводилося довго стояти в дверях, аби їх утихомирити. Нарешті наставав довгоочікуваний день, і їх відпускали на канікули.

Усі літні розваги були пов’язані з річкою, що протікала за два кілометри від села. Ще ранньої весни хлопці бігали дивитися на криголам, катаючись на великих крижинах, за що їм часто потрапляло від батьків.

Інколи, після сніжних зим, повінь затоплювала все село. Дорослим це завдавало клопоту, а для дітей ставало справжнім святом. Замість ходити пішки, вони плавали вулицями в ночвах або на плотах із дощок. Хлопці об’єднувалися у «флотилії» та влаштовували морські битви проти сусідніх вулиць, використовуючи як зброю цеглу, палиці й глину. Під час цих боїв не раз вилітали шибки у вікнах, а самі вояки падали у воду. Коли вода спадала, селом ширилися чутки, ніби в чиїйсь печі застряг величезний сом. Хоч діти цього ніколи не бачили, вони страшенно пишалися своїм незвичайним селом.

Влітку річка була чистою та прозорою, з білим піщаним дном. Хлопці купалися, засмагаючи до чорноти, та ловили рибу. Найбільше головний герой полюбляв збирати раків руками в підводних норах, хоча це була небезпечна справа — пальці справжнього раколова завжди були порізані клешнями.

Одного дня хлопець зібрався по раки. Мама суворо наказала не загубити відро, погрожуючи не пустити до хати. Для допомоги Толик узяв із собою молодшого брата Сергійка, який мав збирати здобич на березі та стежити за водою.

Річка біля крутих берегів була глибокою. На самому дні ховалися рачачі нори. Хлопці дуже боялися натрапити там на гадюк. Однокласник Микола колись хвастаfoot, що вхопив під водою величезну змію за голову й ледве втік від неї. Попри те, що підручник із зоології заперечував тривале перебування гадюк під водою, Толик більше вірив досвідченому приятелю, аніж авторам книг, які ніколи не ловили раків у їхній річці.

Толик пірнав на глибину, борючись із течією, знаходив нори й накривав раків долонею, витягуючи їх на поверхню та жбурляючи Сергійкові. Минула година; у хлопця від холоду вже цокотіли зуби, а шкіра зморщилася, але азарт не зникав — у відрі було вже повно раків. Сергійко втомився і просився купатися, але брат змушував його працювати далі.

Полювання перервав жахливий випадок: у черговій глибокій норі Толик намацав щось холодне й слизьке, що різко вдарило його по пальцях. Вилетівши з води як куля, він мав такий переляканий вигляд, що Сергійко кинув відро й кинувся навтікача. Озброївшись кийками, брати повернулися, але гадюки вже не було, а раки висипалися на землю.

Хлопці зібрали здобич і відійшли далі. Толик більше не наважувався лізти у воду, а Сергійко передумав купатися. Натомість малий підійшов до глибокої кручі, щоб набрати у відро води, але злякано зойкнув — відро вислизнуло з його рук і втопилося.

Додому брати поверталися зажуреними. Хоч відро втопив Сергійко, Толик знав, що мама все одно покарає його, адже він старший і за все відповідає. У цей момент хлопець лише з прикрістю думав, чому в нього немає ще старшого брата, на якого можна було б перекласти провину.

ПРО ГАСЛА И ПОРТРЕТ

У селі з’явився ексцентричний, але дуже суворий художник Аполорій Олександрович. Попри свій невисокий зріст, чудернацькі білі штани та червону сорочку, він своєю строгістю викликав боязливу повагу як у підлітків, так і в дорослих. Сільський голова, дядько Андрій, шанобливо звернувся до митця з проханням намалювати велику декорацію (із хатами, ставком і вербами) та агітаційні гасла для клубу. В обмін колгосп виділив матеріали, триразове харчування, житло, а грошовий розрахунок пообіцяв уже по завершенні роботи. Коли художник строго запитав у місцевих хлопців, хто з них уміє малювати, Ванько видав Толика, який займався стінгазетами. Так Толик отримав горду та незрозумілу для нього посаду «асистента».

Хлопчик із ранку до вечора пропадав у будівлі церкви, яка тоді слугувала клубом. Він збивав раму, натягував і ґрунтував полотно, а потім білою фарбою ретельно виводив літери для гасел. Толик повертався додому весь замазаний олійною фарбою, але навмисне її не змивав, щоб усі бачили його статус. Мама лагідно кпинила з сина, жартуючи перед учителькою Галиною Іванівною, що тепер може кидати роботу й переходити на утримання «заробітчанина». Невдовзі декорація була готова — село на полотні вийшло як справжнє, навіть із лелекою на стрісі.

Після завершення праці Толика вперше посадили за стіл із дорослими пригощатися яєшнею. Дядько Андрій відрахував гроші художникові, але Аполорій Олександрович неочікувано зажадав окремої оплати й для свого юного помічника. Після довгих торгів вони зійшлися на одній троячці (трьох карбованцях). Толик був щасливий і вже мріяв, який гарний подарунок купить мамі, щоб розгладити зморшки на її втомленому обличчі. Проте голова колгоспу не поспішав віддавати обіцяні гроші.

Старий дід Оксентій порадив хлопцеві «не плохувати» й вимагати своє. Тоді Толик набрався терпіння і почав щоранку, як на службу, приходити під ворота дядька Андрія. Сам він голові нічого не казав, але кожному перехожому, хто цікавився його сидінням, детально розповів: як працював асистентом і як голова не віддає йому чесно зароблені три карбованці. Селяни обурювалися або сміялися, поширюючи чутки. Врешті-решт, на четвертий день дядько Андрій не витримав такого тиску. Він вибіг із хати й сердито шпурнув Толикові довгоочікувану троячку, сварячи хлопця за те, що той через свої три карбованці ославив його на все село.

НОВИЙ КОСТЮМ
Напередодні Першого травня в шостому класі мама подарувала Толикові перший у його житті новий сірий костюм з кишенями й ґудзиками. На святковій лінійці вчителі хвалили обнову, а суворий завуч Павло Степанович, помітивши охайного хлопця, доручив йому найбільшу честь — нести прапор попереду шкільної колони.

Після мітингу мама суворо наказала синові переодягтися в старе вбрання, перш ніж іти до лісу чи річки. Проте Толикові хотілося ще побути «кавалером», і він пішов гуляти прямо в костюмі. Біля залізничного переїзду хлопці затіяли небезпечну розвагу — кататися на шпалах, що плавали в ковбанях, повних чорного мазуту. Однокласники почали кпинити з Толика, що той боїться забруднити нове вбрання. Бажаючи довести свою сміливість, хлопець розігнався й стрибнув на шпалу, але послизнувся і шубовснув у мазут із головою.

Толик виліз із калюжі чорний, як сама шпала. Хлопці перестали реготати й кинулися рятувати товариша. Вони зняли з нього одяг і заповзято викручували його на піску. Проте мазут не відмивався водою, а після викручування костюм став не чорним, а рудим, у жахливих смугах та плямах.
Наступного дня, коли вдома вляглася буря, Толик із жалем попросив маму більше ніколи не купувати йому нових костюмів, бо від них «одна біда».

Автор переказу – Гнатюк Юлія