«Дім на горі» 2 частина скорочено читати варто кожному, хто хоче згадати короткий зміст та головних герої твору Валерія Шевчука.
Валерій Шевчук “Дім на горі. Голос трави” скорочено
ЧАСТИНА ДРУГА
ГОЛОС ТРАВИ
Оповідання, написані козопасом Іваном Шевчуком і приладжені до літературного вжитку його правнуком у перших.
Дорога
Наприкінці 1618 року в маєтку Гудищі повісився господар пан Юрій. Не лишив по собі жодного пояснення. Його дружина звинувачувала у всьому астронома, бо саме він проводив з паном найбільше часу. Астроном не знав, що сталось. Він бачив, що пан смутнів останнім часом, але вдіяти з цим нічого не міг. До того ж тепер астрономові загрожували скитання – пані вигнала його з маєтку, а все його обладнання спалила. Астроном не хотів йти, але дорога була неминучою.
У цьому домі був й інший, хто насправді прагнув дороги. Домовик мріяв про мандри і свободу, але мусив коритись звичаям, за яким домовикам не можна покидати дому. Він лишився в будинку.
Ці двоє хотіли того, чого не могли мати, тому були приречені на страждання.
Панна сотниківна
Юний чорт зійшов на землю і закохався у молоду панну сотниківну. Він з’являвся перед нею в трьох образах – студента, козака, міщанина, – і щоразу просив напитись. Сотниківна зрозуміла, що коїться щось недобре і пішла до ворожки по допомогу. Ворожка показала їй, що це чорт за нею упадає і дала зілля, щоб від нього позбутися. Чорт відчув чари і почав ще більше залицятись до сотниківни, але вона не піддалась на його вмовляння. Після цього чорт розсипався на попіл через те, що, закохавшись по-справжньому, переступив закони нечисті. Панну сотниківну випровадили в монастир, але туди вона так і не доїхала. Дорогою вона «побачила, що навколо неї згоряє цілий світ».
Джума
Мандрівний цирульник підходив до чергового села. Дивним чином квіти й трави довкола нього більшали, а він сам ніби зменшувався. Зайшов у село, повечеряв у добрих людей і ліг спати. Вранці цирульник відчув, що все змінилось. В селі не було жодної живої душі, лиш він. Тому поспішив забратись з села.
Довго йшов цирульник, допоки надвечір не дістався другого села. Знову повечеряв у людей і ліг спати. Вранці зрозумів, що і це село якимсь дивним чином стало неживе. З великим страхом пішов геть. Надвечір цирульник відчув на спині величезний горб. Він був такий важкий, що пригинав його до землі. Хотілося вечеряти, тому цирульник прямував у село. Та зрозумів, що і цього разу станеться те, що відбулось з попередніми селами. Відчував як на нього тисне горб, тому вирішив його скинути геть. Почав качатись по траві, але це не допомогло, тому поповз до води, де й потонув.
Відьма
Князь Долинський мав дивні забаганки. І от одного разу запраглось йому справжньої відьми. Пан Твардовський, його товариш, на прохання привів дівчину Меланку, що називалась відьмою.
Князь став слідкувати за дівчиною. Він щоночі бачив як та виходила гола з коровою до місяця – то був якийсь ритуал. Після чергового такого підглядання князь зробив Меланку своєю коханкою і вирішив, що ніяка вона не відьма. Долинський чекав од неї справді чогось відьомського, але Меланка не робила злого, тому князь покинув її. Меланка розсердилась і у розпачі прокляла його і всі його землі. Через деякий час до князя почали приходити люди – у селах почався мор, а селяни довідались, що князь тримає у себе відьму. Долинський без вагань і будь-якого жалю віддав Меланку на страту.
Сиві хмари
Пан Твардовський за кілька дрібних монет оповів панові Ходачковському, що його лютий ворог князь Долинський за декілька днів прибуде до Луцька. Звичайно, він це вигадав, щоб заробити грошенят, але вирішив справді заманити Долинського в місто й подивитись на бій ворогів. Далі Твардовський завітав до ватажка розбійників Ясінського і сповістив його, що на ярмарок приїде пан Гозьський. За це отримав ще трохи монет. Наступним став князь Долинський і, хоч після пригоди з відьмою стосунки в них були прохолодними, він прийняв пана Твардовського, ще й нагородив за інформацію про прибуття до Луцька пана Ходачківського. З паном Гозьським Твардовський був у близьких стосунках і легко вмовив його влаштувати в Луцьку бенкет.
Врешті всі четверо зустрілись в один день в Луцьку, де й почалась кривава бійня. Були розтрощені садиби й понівечені коні, вбиті пани, а серед них і сам Твардовський, який спочатку радо спостерігав за погромом. Насамкінець він ледь встиг усвідомити наслідок цього кривавого побоїща, яке влаштував власноруч. А наслідком стала його смерть.
Перелесник
Відтоді як Іван пішов на службу, Марія лишилась сама. Їй було тужливо і вона все чекала на повернення коханого чоловіка. Однієї ночі він приїхав до неї. Ніби її Іван, а ніби й ні. То був перелесник. Він зачарував її так, що вона забула про все на світі. Відтоді вони стали проводити палкі ночі, а днями Марія лиш чекала настання темряви. За рік жінка народила сина. Він був дивним і лякав її своїми великими чорними очима, що ніби сміялися з неї.
Однієї ночі Іван повів Марію на шабаш. Це був збір усієї нечистої сили: тут були відьми, домовики, перелесники, русалки, і навіть молоді, але зачаровані дівчата. Марію злякало це все і вона перехрестилась. Мара зникла і стривожена жінка повернулась додому. За деякий час повернувся Іван-перелесник. Він хотів, щоб жінка була лише з ним. Марія до останнього пручалась, та все ж піддалась його чарам і здалась.
Коли повернувся справжній Іван, то застав хату пусткою, а в одній з кімнат лежала мертва Марія з дитиною.
Кров на снігу
Ілля Торський, ігумен Густинського монастиря, провідував батька. Обоє відчували, що ця зустріч остання. Тільки про одне жалкував батько, що Ілля не продовжував їхній рід.
По поверненню в монастир на Іллю чекали недобрі вісті – поки його не було стався набіг на село і нападники майже все спалили до тла. Ілля був втомлений з дороги і зажурений через заповіт батька, тому слухати повний відчит про події не став, а пішов спати. Вночі йому наснилось, що церква горить, а поряд з ним стоять і дивляться на це троє малих дітей, босі ноги яких залишають на снігу криваві сліди. Вранці Ілля довідався, що трійко діточок на снігу знайшов після нападу на село грубник Самійло. Їх поховали в одній з келій. Ілля Торський наказав їх перепоховати і зробити їм добрі труни і хрести, щоб душі їхні заспокоїлись. Спільними зусиллями так і зробили.
Швець
Швець пішов у ліс по дрова. Зрубав березу і поніс її додому. Коли ж раптом на березу сів лісник (а точніше той, хто хотів виглядати як лісник). Швець намагався скинути його, але марно. Лісник запропонував гроші за розписку і той легко погодився – грошей родина потребувала. Лісник попередив, що повернеться за рік забирати платню.
За рік лісник справді повернувся і зажадав плату – усю шевцеву родину собі в службу. Та швець обманув його – закляв на одному місці і лісник не зміг встати. Протримав швець лісника так до третіх півнів, аж поки той сам ледь урятувався. Наступного року лісник знову прийшов по платню, але цього разу не заходив у хату. Але швець і цього разу прогнав його, покликавши до себе священника. Лісник зник, ще до його приходу.
Третього року лісник знову прийшов по платню. Швець вже не знав що й робити, але цього разу йому знову допомогли Микола і його улюблена донечка Марійка. Швець, за порадою Миколи, закляв лісника біля сливи і дочекався поки надійде гроза. Тоді став вимагати, щоб лісник відпустив усі душі, які забрав. До того ж поколов його шилом, щоб він більше не забирав людей. Перед самою грозою швець таки відпустив лісника і той побіг геть, рятуючись від блискавки. Швець був дуже здивований з того, скільки людей забрав лісник. А після всього цього зрозумів, що йому вже пора йти в інший світ. Але пішов не за лісником, а за білим оленем.
Самсон
Іван був справжнім велетнем для звичайних людей – високий і кремезний. Його вважали дивним – він носив довге волосся і мало говорив, – тому не зачіпали. Він же любив світ навколо. Мав кохану дівчину Мотрю, до котрої часто навідувався.
Новий пан сотник з першого погляду не злюбив Івана, і все лиш через те, що парубок з ним не привітався. Задумав пан сотник зжити Івана зі світу і став шукати до цього шляхи. Одного разу нишпорив в Івановій хаті, поки той був у Мотрі. Знайшов добрий, хоч і бідний порядок. Це його розлютило ще більше. Дізнався, що Іван не вживає горілки і задумав тоді його підпоїти.
Через декілька день пан сотник запросив Івана у шинок, де добряче його напоїв. А потім натравив на нього увесь п’яний люд, що був тут же. Вони побили Івана, обрізали йому волосся і, найстрашніше, викололи очі. Іван довго приходив до тями і не одразу зрозумів, що тепер сліпий. Йому допоміг хлопчик, що бачив як над ним чинили розправу – він знайшов палицю і допоміг піднятись. Так і лишився з Іваном на всеньке літо.
Іван зі своїм маленьким помічником ходили жебракувати. Та з приходом осені чоловік зрозумів, що далі буде важче, тому став просити хлопчика повернутись додому в школу. Але хлопчик не хотів йти. Вони разом повернулись у рідне містечко. Іван зайшов у церкву і наказав хлопчику тікати. Сам же почав руйнувати храм. Врешті церква звалилась і поховала всіх, хто був на той час у ній.
Свічення
Маленький попик, якому було ледь не сто років, під’їжджав до невеликого містечка, де його зустрів чоловік верхи. Попика прийняли щиро й люб’язно, розповіли історію роду і врешті підвели до головного – відспівування. Та яким було здивування й жах попика, коли він побачив, що відспівувати доведеться півня. Господар пояснив, що ніколи в їхньому поселенні ніхто й ніщо не вмирало і це сталось вперше, тому його й запросили до такої події. Попик став читати святі письмена над «померлим», споглядаючи під час цього обряд свічення. Було безліч ігор і забав і згодом попик почав втомлюватись від усього гаміру, тому вирішив поїхати геть. Коли він вже далеченько від’їхав від міста, то, обернувшись, побачив на його місці лиш велике озеро.
Чорна кума
У чоловіка народився син і тепер він шукав кумів. Вже обійшов усіх сусідів, але ніхто не хотів ставати за кумів, бо чоловік був бідним. Вдома чекала дружина з маленьким сином. Вона журилась через те, що дитина досі нехрещена.
Наступного дня чоловік знову пішов на пошуки і натрапив на стару жінку, усю замотану в чорну одіж. А дещо пізніше вони здибали й невеличкого чоловіка (який насправді був песиком, що перед цим одбився од чоловіка). Їх і взяв чоловік за кумів. Скромно відбули хрестини, та стіл був пишним – його влаштувала кума. Всі сусіди дивувались з тієї дивної пари кумів.
Чорна кума наостанок сказала, що відтепер чоловік зможе лікувати від хвороб. Сталось так, що захворів пан отаман. Чоловік пішов до нього знехотя – колись він позбавив його батька домівки й заробітку. Там вже сиділа чорна кума. Чоловік погодився стати знахарем, а платою з цей дар чорна кума взяла «те, що й у жменю не візьмеш». Тут же сиділо й собаченя. Воно хотіло застерегти чоловіка від справ з чорною кумою, але марно. Чоловік піддався вмовлянням куми і вирішив, що найкраще добро те, яке чиниш собі.
Голос трави
До старої чарівниці Іванихи Галайдихи прийшов на навчання хлопець. Сказав, що вона прийшла до нього уві сні і покликала до себе. Іваниха знала, що час її минає, тому взялась вчити хлопця.
Спочатку чарівниця навчила як бачити все, чого людське око не бачить. За це їй відняло руки. Завжди, як чарівник ділиться знаннями, то віддає частину свого здоров’я. Галайдиха випросила милість на одну ніч і руки знову були в порядку. Тоді вона навчила хлопця як знімати зорі з неба. За це в неї відняло ноги. Третього дня хлопець поніс її у ліс. Там Іваниха зготувала зілля і надвоє з учнем вони його й випили. Іваниха продовжила своє існування, передавши усі свої знання хлопцю. Сама ж чарівниця відійшла в інший світ. Та не хлопець то був зовсім, а молода чарівниця Варка Морозівна. Під дією зілля вона зістарилась і, повернувшись у село, зрозуміла, що за той час, поки вона була в лісі, минуло не одне десятиліття.
Перевізник
Вночі перевізника розбудив погук з іншого берега ріки. Знехотя він одягнувся і пішов виконувати свою роботу. На іншому боці його чекав гарно вбраний пан. Перевізник переправив його через річку, але пан не заплатив.
Перевізник знову прокинувся від поклику і пішов на берег. Перевозити довелось того самого гарно вбраного пана. І знову він не заплатив. І втретє перевізник почув погук і знову довелось перевозити того самого пана. Тепер перевізник забажав платні негайно і тоді побачив, як на його тин почали вилазити представники нечистої сили. Тоді пан сказав перевізнику, що той мусить померти через те, що перевіз їх усіх. Так і сталось.
Докладний переказ написаний – cup_of_flowers
Авторські права на опублікований твір належать сайту dovidka.biz.ua.
