Ерік-Емманюель Шмітт “Дитя Ноя” читати скорочено варто, щоб згадати сюжет твору про виживання дітей у часи Другої світової війни.
“Дитя Ноя” скорочено аудіокнига
“Дитя Ноя” скорочено читати
Розповідь ведеться від першої особи – єврейського хлопчика Жозефа
Десятирічний Жосеф щонеділі підіймався на поміст, щоб його могли знайти батьки, котрі повернулись з війни, або знайшовся хтось, хто хотів її всиновити. Хлопчик дуже переживав, коли отець Понс казав спукатись. Це означало, що його ніхто не забирав. Не допомагало ані часте розчісування, ані пригладжування костюма. Нещодавно війна завершилася і він сподівався знайти батьків, хоча й не знав чи вижили вони.
Ця історія почалась три роки тому у трамваї. Тоді семирічний Жозеф з мамою їхав на другий край Брюселля. Коли в вагонах з’являлись німецькі солдати, то Жозеф прикидався німим, щоб ідиш його не виказав. Так вони домовились з батьками.
В 1942 році їх змушували носити жовту зірку. Але тато був кравцем і пошив їм пальта такого кольору, щоб зірка була майже непомітна. Мама з сином прийшли до будинку молодої графині де Сюллі. Вона повела хлопчика до салону пити чай з тістечками поки мама десь відлучилась. Графиня сказала, що їм загрожує небезпека – почалися арешти євреїв. Також пані пояснила, що тут він в безпеці. Коли прийшов граф, високий та поважний чоловік, то всіх покликали вечеряти.
Батьки прийшли пізно ввечері з валізами. Жозеф чув їх розмову, про облави на євреїв. Граф пообіцяв піклуватися про Жозефа. Хлопчик щосили обійняв маму за ноги та заридав. Вони плакали вдвох. В будинку графині сім’я провела свій останній вечір й мама показала сину на небі «зірку Жозефа і мами».
Графиня зайнялась вихованням хлопчика. Вона вдосконалила його французьку мову, ідишем говорити тепер було заборонено. Жозефа пара видавала за свого голландського небожа.
Але якось до де Сюллі увірвались поліцейські. Графиня заявила, що Жозеф – син генерала фон Гребельса і її небіж. До того, ж вона знайома з самою королевою Єлизаветою. Тому поліцейські покинули будинок. Але, як виявилось, їхню брехню було розкрито.
Пані Сюллі попросила отця Понса приглядіти за хлопчиком. Він приїхав зранку та забрав хлопчика. Отець Понс посадив Жозефа на велосипед. Вони їхали озираючись, щоб Здоровань Жак – єврей-зрадник на гестапівському автомобілі, їх не помітив. Вони їхали дуже довго, бо чоловік жив в селі Шемле. Дісталися туди, коли вже стемніло. Будинок чоловіка знаходився на околиці Шемле. Зустріла мандрівників аптекарка, мадемуазель Марсель, та повела їх у льох.
Жозеф розповів жінці про своїх батьків Лею та Мікаеля і повідомив своє прізвище – Бернштейн.
Мадемуазель Марсель залишила хлопчику ім’я, але дала нове прізвище – Бертен. Отець Понс шепнув хлопцю, що в селі її називають «Чортзабирай», оскілька жінка лається не гірше чоловіків. Вона сфотографувала Жозефа та пообіцяла повернути його за кілька днів. В своїй аптеці жінка робила фальшиві документи, згідно яких хлопчику було 6 років (хоч скоро вже мало бути 8), а його батьки померли минулої зими від грипу.
Отець Понс намагався знайти хлопчику сім’ю, хоча це було складно: знайомі надійні люди вже прийняли до себе дітей. Тоді аптекарка запропонувала йому взяти Жозефа до себе на Жовту віллу, а вона поклопочеться про харчування. Саме сьогодні до неї мав зайти бургомістр на укол.
Ввечері жінка посадила Жозефа до шафи в кімнаті. Коли прийшов бургомістр Ван дер Мерш, аптекарка повідомила, що їй тепер важко діставати інсулін для нього. Мадемуазель Марсель попросила продуктових карток для обміну ліків, але бургомістр боявся гестапо. Тоді жінка підійшла до шафи та сказала хлопчику витягти ключі з його кишені.
Вранці прийшов отець Понс та повідомив, що з мерії були викрадені всі продуктові картки. Аптекарка сказала, що це вона зробила, а ключі поклала в поштову скриньку бургомістра. Жінка віддала всі картки Понсу та відправила їх з хлопцем до вілли.
Жовта вілла – це стара будівля, де навчались три категорії учнів. Екстерни, котрі в обід повертались додому, напівпансіонери, які залишались на обід і пансіонери, що тут мешкали. Жозеф отримав статус пансіонера, шафку та хрещеного Руді. Руді був старшим хлопцем. Він вчився не дуже добре, але показав новоприбулому школу та познайомив з правилами. Руді відразу здогадався, що Жозеф єврей, бо він і сам був євреєм. Хлопці стали друзями.
Отець Понс повідомив хлопцю, що йому потрібно відвідувати щонедільну месу, щоби не викликати підозр. Жозеф вирішив, що бути католиком навіть корисно. Руді розказав, як потрібно поводитись не месі: всі одягали сині сукняні костюми, слухали орган та крокували під пісню. Жозефу дуже сподобалось. А Руді показав йому молитовник та листівки з зображенням Діви Марії, матері Ісуса.
Якось хлопці сиділи і розмовляли про отця Понса. Жозеф думає, що у нього є таємниця. А Руді розповів, що чоловік щовечора ходить у шкільний парк і повертається за дві-три години. Він залишає увімкнену лампу, щоб всі думали, що він вдома. Хлопчик вирішив розкрити таємницю отця, тому став за ним слідкувати. Виявилось, що якийсь незнайомець приносить йому мішок до недіючої каплиці у парку. Але що у мішку?
Руді викрав ключі від каплиці, але друзі нічого там не знайшли. Вночі Жозеф вирішив сам дізнатись що до чого. Отець Понс, відчинив двері та повів хлопчика у ліву частину вівтаря. Він потягнув за кільце і плита піднялась. А під нею була крипта з синагогою та сувоєм Тори! Там отець зберігав свою колекцію молитовних книг, семів, дев’ятисвічників, поем та коментарів рабинів. Чоловік розповів про Ноя: колекціонера, який зібрав самця й самицю кожного виду, щоб врятувати їх від потопу на своєму кораблі.
Ной для отця Понса став взірцем. Ще коли він жив у Бельгійськім Конго, бо його батько працював там чиновником, то почав збирати колекцію місцевих предметів. Сьогодні вона знаходиться намюрському музеї під назвою «негритянське мистецтво». dovidka.biz.uа Нині Понс збирає циганську та єврейську колекції, бо їх так активно знищує Гітлер. Отець сказав, що у них тепер буде таємниця: Жозеф буде вдавати християнина, а отець навчатиме його як бути євреєм. А для хлопчика він став Ноєм.
У грудні настоятель Вілли вів подвійну гру аби святкувати християнське Різдво та єврейську Хануку. Про це здогадались лише єврейські діти. Також він склав правила миття в душі, щоб євреї не мились з християнами. Адже так всі могли побачити, що хлопчики обрізані.
У 1943 році на Жовту віллу стала навідувати бельгійська поліція. З наближенням першого причастя отець Понс не міг допустити, щоб пансіонери-євреї причащались з християнами. На допомогу прийшла Мадемуазель Марсель, влаштувавши дванадцятерьом хлопчакам та сину бургомістра і сину Броньярів таємничу хворобу, котра спричинила страшну діарею. Це для того, щоб не викликати підозр.
Правда під час причастя гестапівці навідались до пансіону та хотіли обстежити медпункт. Проте аптекарка так старалась кашляти та відхаркувати, що нацисти, злякавшись хвороби, пішли геть. А жінка довго ще корчилась від сміху.
У 1943 році Жовту віллу закрили та перетворили на літній табір відпочинку. Залишились тільки ті, кого не взяла жодна родина. Якось хлопці євреї мились в душі і туди зайшов німецький офіцер. Він відразу зрозумів хто ці семінаристи. Отець Понс заступив хлопців та поцікавився, що йому потрібно. Нацисти шукали учасника Опору, котрий, утікаючи, опинився в парку вілли. Отець відказав, що тут втікача немає. Офіцер вткнув йому в руку п’ятсот франків та крикнув солдатам, що тут нікого немає. Та й пішов, залишивши хлопців плакати від щастя.
Почався новий навчальний рік і Жозеф з Руді стали ще ближчими. Руді сказав, що в його родині всі були інтелектуалами, окрім нього: тато був адвокатом, мама піаністкою, а брати та сестри в двадцять років вже мали дипломи! Але їх всіх заарештували. Руді уникнув загибелі, бо прогулював…
В листопаді 1943 року Жозеф сидів на дубі разом з Руді та побачив удалині трактора. А в ньому селянина, схожого на його тата. За декілька років виясниться, що це був дійсно він. Коли хлопець був з отцем Понсом в синагозі, той сказав, що Гітлер програє. Нацисти від цього бісилися. Англійські льотчики вже почали бомбили Шемле, але Жовту віллу оминали: настоятель встановив прапор Червоного Хреста на блискавковідводі. Тим часом озброєні американці вже висадились у Нормандії і ті, хто воював в підпіллі в Шемле полегшено зітхнули. Мадемуазель Марсель навіть зіграла в церкві на органі національний гімн «Уродженку Брабанта». За що дорого поплатилась: її заштовхали в машину гестапівці та повезли на тортури. В її квартирі знайшли фото та підроблені документи.
Уже ввечері гестапівці в чорних мундирах приїхали до Жовтої вілли. Хлопців було викрито. Отець Понс кинувся їх захищати, брешучи, що вважав цих дітей арійцями. Він попросив їх дозволу підготувати хлопців до дороги. Гестапівці дали згоду і зранку наказали бути готовими. Отець Понс придумав нову брехню: начебто на віллу напали партизани, семінаристів побили і прив’язали до ліжок, а євреї втекли. Половину хлопців він відвів до таємної крипти, а половина пройшла до річки, щоб заплутати сліди та повернула до закритої каплиці, замітаючи сліди.
Вранці гестапівці лютували, за фальшивими слідами вони дійшли до річки й помчали далі на пошуки, навіть не підозрюючи, що євреї нікуди не тікали. Вони з отцем сиділи в крипті поки мережа Опору по одному забирала хлопців та переховувала. Жозеф тоді сказав, що хотів би померти тільки з отцем Понсом та не злазив з його рук.
Коли англійці визволили Брюссель, жителі Шемле раділи. Але від 4 вересня 1944 року почались дуже небезпечні дні, коли панував хаос, а удари сипались з усіх сторін. Отець Понс знову зібрав своїх вихованців на Жовтій віллі та заборонив виходити за межі парку. Жозеф з Руді дізнались, що Мадемуазель Марсель після тортур вивезли на Схід, а мільйони людей загинули в концентраційних таборах. Вночі Жозеф з жаху почав впісюватись, шукати «зірку Жозефа і мами» й плакати.
Тим часом отець Понс зайнявся пошуками батьків для хлопців. Дехто з вихованців були сиротами. Виявилось, що мама Руді жива. У п’ятницю Руді, отець Понс і Жозеф поїхали на позиченому авто у Брюссель. В готелі ресторану сиділи врятовані в’язні та їли. Руді не впізнав свою маму: замість високої владної жінки він обнімав стареньку, майже облисілу жінку з вицвілими сірими очима. Хлопці помітили, що всі врятовані ретельно вичистили свої тарілки від їжі. Руді повів маму до фортепіано, щоб вона заграла. Як колись. З цього моменту хлопець поклявся, що буде вчитись. В нього виявились здібності до математики.
Тепер кожної неділі в Жовту віллу приходили всі діти, які ховались від нацистів. Вони виходили на поміст, щоб дорослі, котрі сюди приїздили могли знайти своїх дітей. Жозеф дуже хотів почути крик мами, але не чув.
Після традиційних оглядин Жозеф разом з Руді пішов до його мами в село випити чаю. По дорозі він побачив своїх тата та маму. Виявилось, що його батьки вижили завдяки роботі в полі на великій фермі недалеко від вілли. Вони сказали хлопцю збирати речі – вони повертаються до Брюсселя. Але в душі йому хотілось залишитись тут, з отцем Понсом.
Коли сім’я повернулась в Брюссель, батько почав працювати та зняв чудовий будинок. Хлопець не міг знайти собі місця, йому не вистачало отця Понса. Тато сказав, що час ходити до єврейської школи. Жозеф відмовився, за що отримав ляпас. Того вечора Жозеф сів на велосипед та втік до отця Понса. Він саме був у крипті. Отець розповів, що Жозеф – один із останніх уцілілих синів славетного народу, який зазнав винищення. Він переконував хлопця, що той має свідчити про євреїв, відзначити бар міцву, а на рахунок віри вирішити пізніше. Наразі головне визнати себе євреєм. Жозеф відчув, що отець Понс має рацію та помітив, що екземпляри колекції зникли, натомість він почав збирати нові. Настоятель сказав, що Сталін вбиває російську душу тому треба збирати твори поетів-дисидентів. Тепер Ной – це Жозеф і він має опікуватися євреями.
Пройшло півстоліття. Жозеф відзначив бар міцву, перейняв справу батька, вивчив свою релігію, навчив цій релігії своїх дітей. Він навідував отця Понса та запросив його на своє з Барбарою весілля у справжню синагогу. Отець часто відвідував і Жозефа. Разом вони відзначали Йом-Кіпур, Рош-Ашану та дні народження дітей. За тридцять років отець Понс збирав не одну колекцію: колекцію американських індіанців, в’єтнамську колекцію, зібрання тибетських ченців.
Жозеф та Руді залишились друзями та сприяли розбудові Ізраїлю. У грудні 1983 року Єрусалимський інститут «Яд Вашем» присвоїв отцю звання «Праведника світу», адже він в часи нацизму, рятував євреїв, ризикуючи власним життям. Але він не отримав її, так як невдовзі помер.
Того ранку друзі прогулювались ізраїльським Гаєм імені отця Понса. Тут росло двісті сімдесят одне дерево (саме таку кількість дітей отець врятував). Жозеф сказав, що отець Понс як Ной. Руді жив на фермі в Палестині і коли Жозеф приїздив до нього, то вони часто сварились через пориви ізраїльського режиму: Руд вважав, щоб досягти миру потрібно пройти війну, а товариш виступав за мир.
По дорозі до оливкової плантації, друзі минули палестинський будинок, котрий зруйнували гусениці танка. На руїнах стояли хлопці та за щось бились. Руді зупинив джип і Жозеф пішов по уламках будинку. Єврейські й палестинські хлопчики, кидали один в одного камінням, але побачивши чоловіків вони кинулись тікати. Жозеф підняв загублені ними предмети – кіпу і палестинську хустину. Так Жозефа почав збирати нову колекцію.
