Гомер «Іліада» ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
БІЙ БІЛЯ ВАЛУ
1] Так під наметом високим Менойтів син веледужий
2] Рану тяжку Евріпілові гоїв. Аргеї й трояни
3] Лавами бились тим часом. Та вже не могли для данаїв
4] Захистом бути ні рів, ані вал, що його спорудили
5] Вздовж кораблів вони власних, широким навкруг окопавши
6] Ровом, — не склали вони багаті богам гекатомби,
7] Щоб кораблі бистрохідні і здобич із ними численну
8] Охороняли в безпеці. Були ті укріплення проти
9] Волі безсмертних збудовані, — час їм недовгий стояти.
10] Поки ще Гектор живий був, Ахілл же охоплений гнівом,
11] І незруйнованим ще залишалось Пріамове місто —
12] Доти великі ахейські вали ще мали стояти.
13] А як загинуло в січі багато троян щонайкращих
14] І між аргеїв одні полягли, а інші лишились,
15] І на десятому році зруйновано місто Пріама,
16] І в кораблях відпливли до своєї вітчизни аргеї, —
17] Поміж собою схвалили тоді Посейдон з Аполлоном
18] Вал зруйнувать, спрямувавши на нього всю силу потоків,
19] Що із ідейських вершин у море спадають глибоке —
20] Ресу і Родію з ним, також Гептапору й Каресу,
21] Греніка й далі Есепа, і води Скамандру священні,
22] І Сімоенту, де стільки щитів шкіряних і шоломів
23] В порох упало і стільки мужів — півбогів премогутніх.
24] Гирла потоків тих Феб-Аполлон позливав воєдино
25] Й всю течію дев’ять днів гнав на вал той. А Зевс безустанно
26] Дощ посилав, щоб у хвилю морську чимскоріш його змити.
27] Сам же землі потрясатель, свій в руки тризубець узявши,
28] З хвилями йшов, вириваючи ними всі валу основи,
29] Що, трудячись, із колод і каміння заклали ахеї.
30] Все він зрівняв із землею до вод Геллеспонту бурхливих,
31] Самий же берег великий він знову пісками засипав,
32] Вал зруйнувавши цілком, і знов повернув усі ріки
33] В річища, де яснохвилі їх води й раніш струмували.
34] Тож на майбутнє поклали таки Посейдон з Аполлоном
35] Так учинити. А зараз круг стін, побудованих міцно,
36] Битва кипіла шумлива, в розбиваних вежах тріщало
37] Брусся могутнє. Приборкані пугою Зевса аргеї,
38] Під кораблями глибокими збившися, ледве тримались,
39] Повні страху перед Ректором дужим, носителем жаху.
40] Він же так само в бою шаленів, до вихру подібний.
41] Наче той лев або вепр, оточений псами й ловцями,
42] Грізно стрибає навкруг, могутністю гордий своєю,
43] Ті ж оточили стіною його, свої лави зімкнувши,
44] Стали навпроти і мечуть на нього із рук безустанно
45] Гострі списи. Але не страшиться, боязні не знає
46] Серце відважне, він навіть безстрашністю сам себе губить.
47] Сміло стрибає навкруг, ловців іспитуючи мужність, —
48] Де б він не кинувсь, ловецькі ряди перед ним відступають.
49] Так же і Гектор по юрмах троян пробігав і благав їх,
50] Рів перейти спонукаючи. Та не посміли зробити
51] Й коні цього прудконогі, лиш тяжко хропли, біля краю
52] Рову того упираючись, — надто широкий, страшив їх
53] Виглядом він, — здавалося, їм його ні переїхать,
54] Ні проскочити. Кручами-бо обривався стрімкими
55] Рів той обабіч, до того ж густий частокіл понад ними
56] Гостро стирчав — його збудували синове ахеїв
57] Високо й міцно, щоб захистом був їм од воїв ворожих.
58] Через той рів провести бистрохідну свою колісницю
59] Кінь би не міг, а піхота пройти його все ж поривалась.
60] Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:
61] “Гекторе й інші троянські й союзні вожді й полководці!
62] Це божевілля — крізь рів отой коней нам гнать прудконогих!
63] Страшно-бо важко його перейти, ще й загострене кілля
64] З нього стирчить, а за ним іще й вал збудували ахеї.
65] Ні перейти неможливо той рів, ані битися в ньому
66] Кінно. Він надто вузький, і, боюсь, полягли б там всі вої.
67] В разі, ахеям замисливши лихо, їх знищити хоче
68] Зевс громовладний і поміч троянському війську подати, —
69] Дуже того я б хотів, щоб негайно це все відбулося, —
70] Хай же далеко від Аргоса згинуть безславно ахеї!
71] А як повернуть на нас вони, й відсіч дадуть, одігнавши
72] Од кораблів, і в рів заженуть нас, глибоко проритий,
73] То навіть вісник біди від стрімкої навали ахеїв
74] Вже не устигне, боюсь я, до міста назад повернутись.
75] Зважте ж на те, що скажу я, й моєї послухайте ради.
76] Коней візничі нехай притримають нам перед ровом,
77] Ми ж усі пішки при повнім озброєнні рушим навально
78] Гектору вслід, — проти натиску сили такої ахеям
79] Встояти годі, коли вже нависла над ними загибель”.
80] Так він сказав, і Гектор те слово вподобав розумне.
81] З повоза він тої ж миті, озброєний, скочив на землю.
82] Не залишались на конях своїх тоді й інші трояни —
83] Скочили всі з колісниць за Гектором вслід богосвітлим.
84] Кожен із них наказав своєму тоді візникові
85] Коней в належнім порядку тримать недалеко від рову.
86] І, розділившись самі на п’ять зброєносних загонів,
87] Лави зімкнули свої і рушили вслід за вождями.
88] Перший очолили Гектор і Полідамант бездоганний,
89] Найсміливіший то був і найбільший загін, найзавзятіш
90] Прагнув він вал зруйнувать і під самими суднами битись.
91] Третій із ними пішов Кебріон, — біля повоза свого
92] Слабшого від Кебріона лишив за візничого Гектор.
93] Другий загін повели Паріс, Алкатой і Агенор.
94] Третій очолив Гелен і з ним Деїфоб боговидий,
95] Двоє Пріама синів, а третій керманич був Асій, —
96] Асій-герой, Гіртакід, що його привезли із Арісби,
97] З-над берегів Селеенту, руді величезнії коні.
98] Воєначальник в загоні четвертому був син Анхіса,
99] Славний Еней, а при ньому ще двоє сЛнів Антенора,
100] Справи воєнної добрі знавці, Архелох з Акамантом.
101] Вів Сарпедон за собою славетних союзників військо,
102] Астеропея відважного й Главка в соратники взявши.
103] Двох-бо оцих уважав сміливішими він серед інших
104] Після самого себе, а сам він з усіх вирізнявся.
105] Щільно зімкнувши щити шкіряні, вони, повні відваги,
106] Прямо пішли на данаїв, певні того, що не встоять
107] Ті проти них і до чорних своїх кораблів повтікають.
108] Отже, загони троян і союзники їхні славетні
109] Вчули пораду, що Полідамант їм подав бездоганний.
110] ‘Асій лише, Гіртакід, не схотів, поводатар народу,
111] Коней своїх перед ровом з одним лиш візничим лишити
112] Й до кораблів бистрохідних помчав на своїй колісниці.
113] Муж нерозумний! — прийшлось йому Кер не уникнути згубних
114] І від човнів, пишаючись кіньми і повозом пишним,
115] ‘ У Іліон, вітрами обвіяний, вже не вернутись.
116] Бо злоіменна раніше уже його доля настигла
117] Списом із рук Девкаліда, славетного Ідоменея.
118] До кораблів він наблизивсь ліворуч, туди, де ахеї
119] На колісницях швидких із рівнини уже утікали.
120] Повоза з кіньми погнав він туди, та в відчиненій брамі
121] Засувів він не знайшов, позамиканих міцно, й запорів:
122] Навстіж відкриту лишили її, щоб на випадок втечі
123] При кораблях міг би кожен з ахейських бійців рятуватись.
124] Прямо до брами він коней погнав, і загін його з криком
125] Рушив услід; були впевнені всі, що не встоять ахеї
126] Проти їх тиску й до чорних своїх кораблів повтікать.
127] О нерозумні! На них у тій брамі вже двоє чекало
128] Духом міцних списоборців із племені дужих лапітів.
129] Був з них один — Поліпет, могутливий син Пірітоя,
130] Другий же був Леонтей, людовбивці Ареєві рівний.
131] Перед високою брамою поруч стояли обидва,
132] Наче ті високоверхі дуби у гірських верховинах,
133] Зливам і вітрові опір вчиняючи цілими днями,
134] Міцно вчепилися в грунт величезним, довженним корінням.
135] Так ці обидва, на руки й свою покладаючись силу,
136] Асія дужого ждали безстрашно у брамі високій.
137] Вої ж троянські, щити із волової шкури піднявши,
138] Рушили з криком гучним до збудованих міцно укріплень,
139] Асія мавши вождем, а також Іамена й Ореста,
140] Був з ними й Асія син Адамант, і Тоон з Ономаєм.
141] Двоє ж лапітів тим часом у мідноголінних ахеїв
142] Запал будили за валом свої кораблі боронити.
143] А як побачили ті, що на вал натискають трояни,
144] Вої ж данайські, волаючи в страху, готові тікати,
145] Кинулись вдвох уперед, щоб почать перед брамою битву,
146] Наче два дикії вепри, що, в горах гарчливу спіткавши
147] Зграю собак і ватагу ловецьку, йдуть сміло назустріч,
148] В різні стрибаючи боки, і валять дерева навколо,
149] Й з коренем їх виривають, і гучно лунає їх іклів
150] Ляскіт страшний, поки духу їм хтось не відніме стрілою.
151] Так же в лапітів на грудях од стріл, що у них попадали,
152] Ляскала мідь блискотлива. Проте вони бились завзято,
153] На вояків угорі й на свою покладаючись силу.
154] Зверху-бо вої камінням із веж, побудованих міцно,
155] Кидали вниз, себе захищаючи, й власні намети,
156] І кораблі бистрохідні. Як в час заметілі сніжини
157] З вітром бурхливим, що гонить над обрієм хмари похмурі,
158] Сиплються густо на землю, усіх годувальницю щедру, —
159] Так же і стріли, й списи із рук і троян, і ахеїв
160] Густо летіли навкруг. Від ударів каміння важкого
161] Глухо шоломи гули і щити брязкотіли горбаті.
162] Голосно скрикнув з досади, по стегнах долоньми ударив
163] Асій тоді, Гіртакід, і, скипівши обуренням, мовив:
164] “Зевсе, наш батьку, чого це так дуже тобі заманулось
165] Нас обдурити? Я й не гадав, що хоробрі ахеї
166] Встоять під натиском нашої сили і рук нездоланних!
167] Наче ті оси станом гнучким чи ті бджоли рухливі,
168] Що при дорозі в скалі кам’яній собі гнізда будують
169] І не бажають осель у щілинах порожніми кинуть,
170] А від мисливих мужів захищають діток своїх сміло, —
171] Так же і ці не бажають, хоч їх всього двоє, від брами
172] Зрушити, поки поб’ють ворогів чи самі там поляжуть!”
173] Мовив він так, але Зевсові серця не зміг зворушити:
174] Волив-бо дух громовладця лиш Гектору славу надати.
175] Інші бійці перед брамами іншими билися боєм.
176] Та неможливо, як бог це зумів би, про все розказати.
177] Бій кам’яний бушував круг укріплень, неначе вогнисте
178] Полум’я. Хоч і у скруті страшній, боронитись аргеї
179] Мусили біля своїх кораблів. І смутилися духом
180] Вічні боги, що досі у битві сприяли данаям.
181] Бились завзято й лапіти тоді й ворогів побивали.
182] От Перітоя відважного син Поліпет премогутній
183] Списом поранив Даманта, шолом міднощокий пройнявши.
184] Мідь шишакова не стримала того удару, крізь череп
185] Вістря пройшло мідяне, і мозок всередині з кров’ю
186] Перемішало Дамантові, й запал його зупинило.
187] Потім він зброю здійняв бойову із Пілона й Ормена.
188] А Леонтей тоді, парость Ареєва, вбив Гіппомаха,
189] Що Антімахів був син, — йому в пояс він спитсм утрапив.
190] А після того відгострений вихопив меч свій із піхов,
191] Кинувсь крізь натовп густий і першого вбив Антіфата
192] У рукопашнім бою. І навзнак той гримнувсь об землю.
193] А після того іще і Менона, й Ямена, й Ореста —
194] Збив він одного за одним на землю, усіх годівницю.
195] В час той, як зброю блискучу знімали вони із убитих,
196] Полідамант тоді й Гектор з юнацьким загоном відважним,
197] Більшим і дужчим за інші усі, пломеніли бажанням
198] Вал зруйнувати й ахейські вогнем кораблі попалити.
199] Та завагались вони, перед ровом широким спинившись.
200] Мали той рів перейти вже, як раптом ліворуч над військом
201] Птах із’явився, орел, що високо в небі ширяє, —
202] В пазурах ніс він потвору скривавлену, — змій величезний
203] Був ще живий і звивався, готовий з ним битись і далі.
204] Спритно зігнувшись, орла, що тримав його міцно, він раптом
205] В груди вкусив біля шиї, і той від нестерпного болю
206] Кинув на землю його, між троянського війська вронивши,
207] Сам же із клекотом дужим за вітру диханням полинув.
208] Серцем жахнулись трояни, у корчах побачивши змія
209] Перед собою — знамення егідодержавного Зевса.
210] Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:
211] “Гекторе, лаєш ти завжди мене, хоч на зборах я навіть
212] Мовив би й слушно. Вважаєш, ніхто із простого народу
213] Ані у раді, ані на війні аж ніяк не повинен
214] В чомусь перечить тобі, твою лише множити владу!
215] Але й тепер я скажу те, що слушним мені видається.
216] Далі не йдімо перед човнами з данаями битись.
217] Ось що, гадаю я, статись повинно, якщо над троянським
218] Військом, що мало вже рів переходити, справді ліворуч
219] Птах із’явився, орел, який високо в небі ширяє, —
220] В пазурах ніс він потвору скривавлену, — змій величезний
221] Був ще живий. Та орел упустив його, милого дому
222] Не досягнувши, й не встиг своїм дітям оддати в поживу.
223] Так же і ми, коли навіть і браму, і мури ахейські
224] Натиском дужим зруйнуємо вщент, і відступлять ахеї,
225] Все ж не повернемось тою ж дорогою, в тому ж порядку,
226] А багатьох за собою покинем троян, що ахеї
227] Гострою міддю поб’ють, кораблі захищаючи власні.
228] Так нам усе й ворожбит пояснив би, що тямить душею
229] Смисл божественних знамень, і йому повірили б люди”.
230] Скоса поглянувши, Гектор сказав йому шоломосяйний:
231] “Полідаманте, не дуже ти мовив мені до вподоби!
232] Міг би і краще за це ти інше придумати слово.
233] А як і справді оте, що я чув, ти свідомо промовив,
234] То, очевидно, у тебе і розум боги відібрали!
235] Радиш забути мені громоносного Зевса веління
236] Ті, що здійснити він сам обіцяв, головою кивнувши;
237] А замість того порадив ти вірити ширококрилим
238] Птахам, — на них я не знаюсь, і зовсім мене не тривожить,
239] Чи полетять вони вправо, де сонце з-за обрію сходить,
240] Чи подадуться ліворуч, де заходу морок темніє.
241] Будьмо ж слухняні одній лише волі великого Зевса:
242] Смертних-бо всіх і безсмертних у владі своїй він тримає.
243] В нас-бо найкраще знамення одне — захищати вітчизну.
244] Але чого ти злякався війни й бойового завзяття?
245] Навіть якби у бою до єдиного всі полягли ми
246] Перед човнами аргеїв, тобі не грозила б загибель, —
247] В серці ж ні стійкості в тебе нема, ні вогню бойового.
248] А як від бою ухилишся ти, або іншого мужа
249] Словом намовиш улесливим з грізної битви тікати,
250] Спис мій одразу тебе і життя, і дихання позбавить”.
251] Мовивши це, він подався вперед, а за ним поспішили
252] З криком шаленим трояни. Тим часом і Зевс громовладний
253] З пагір ідейських послав із вітром поривчастим бурю
254] Й запорошив кораблі усі пилом. Тоді він ахеям
255] Розум затьмарив, троянам готуючи й Гектору славу.
256] Зевса знаменню і власній довірившись силі, трояни
257] Мурів ахейських величну твердиню звалить намагались,
258] Виступи веж руйнували, крушили зубчаті бійниці,
259] Стали підоймами палі розхитувать ті, що ахеї
260] Глибоко в землю забили, — найперші підвалини вежам.
261] їх вивертали вони, сподіваючись мури ахейські
262] Геть розвалить. Та данаї ні кроку не сходили з місця.
263] Загородивши щитами з бичачої шкіри бійниці,
264] По ворогах, що на вал налягли, вони били нещадно.
265] Двоє Еантів тим часом, проходячи всюди по вежах,
266] Духу бійцям додавали й відвагу будили ахеям.
267] Лагідним словом одних, а інших жорстким бадьорили,
268] Лиш помічали, що бою завзятого хтось уникає:
269] “Друзі! Чи хто видатніший з аргейських мужів, чи середній,
270] Чи навіть слабший від інших, — не всі-бо однакові люди
271] В битві бувають, — нині для кожного знайдеться діло!
272] Це ви знаєте добре й самі. Хай ніхто не посміє
273] До кораблів повертати назад, оцей заклик почувши!
274] Сміло рушайте вперед, один в однім підтримуйте мужність!
275] Хай допоможе вам Зевс-олімпієць, що блискавки мече,
276] Приступ ворожий відбить і троян в Іліон одігнати!”
277] Так гукали вони, спонукаючи битись ахеїв.
278] Наче зимового дня сніжини посиплються густо
279] В час заметілі, коли посилає нам Зевс велемудрий
280] Сніг той, щоб стріли своєї могутності людям явити.
281] Вітри приспавши, сніжить безнастанно, аж поки покриє
282] Гір верховини високі, і скель гостроверхе бескеття,
283] Луки на лотос багаті, і людські поля плодоносні,
284] І узбережжя устеле, і сивого моря затоки;
285] Хвиля лише, набігаючи, сніг поглинає, все інше
286] Білою вкрите габою, що Зевс хуртовинням навіє.
287] Так безнастанно й каміння з обох боків сипалось густо —
288] То на троян, а то від троян на загони ахейські
289] Градом летіло каміння, аж гуркіт лунав понад валом.
290] Та не змогли б ні трояни тоді, ні осяйливий Гектор
291] Брами у мурі зламать чи великі запори, аж поки
292] Не спрямував на аргеїв сина свого Сарпедона
293] Зевс велемудрий, як лева того на волів круторогих.
294] Виставив той уперед свій щит, звідусюди округлий,
295] Кутий із міді, карбований, — гарно скував його вмілий
296] Мідник, зсередини шкури волові приладивши щільно
297] Й дратвою їх золотою по мідному колу прошивши.
298] Щит той піднявши й списами двома потрясаючи грізно,
299] Кинувся так Сарпедон, наче лев, що, зростаючи в горах,
300] М’яса вже довго не їв, і безтрепетний дух його гонить
301] Вдертись до жирних овець через тин, загороджений щільно.
302] Навіть зустрівши мужів-пастухів, що отару овечу
303] З поміччю псів стережуть, озброєні добре списами,
304] Спроби, проте, не зробивши, іти від кошари не хоче,
305] Але, стрибнувши до неї, хапає вівцю або перший
306] Падає сам, уражений списом з правиці міцної.
307] Так же тоді спонукав богорівного дух Сарпедона
308] Рушити сміло на вал і крушити зубчать-бійниці.
309] Зразу ж тоді він Главка гукнув, Гіпполохову парость:
310] “Главку, чому над всіма нас в Лікійському краї шанують
311] Місцем на учтах, і м’ясом найкращим, і келихом повним
312] Люди усі, і на нас, немов на богів, споглядають?
313] Маємо й кращий землі ми наділ понад берегом Ксанту
314] Із виноградником гарним, і ниву, що родить пшеницю.
315] Тим-то нам першими треба стояти тепер у лікійських
316] Лавах і сміливо в розпал гарячого кидатись бою,
317] Щоб говорив про нас кожен з лікіян у кованих латах:
318] “Ні, не без слави у рідній країні лікійській керують
319] Наші державці; їдять недаремно овець вони жирних,
320] Вина медові п’ючи найсолодші, — зате ж бо й велика
321] Доблесть їх, — завжди-бо в перших лікійських рядах вони б’ються”.
322] Любий, якби із цієї війни ми цілими вийшли,
323] Стали безсмертні навік і ніколи уже не старілись,
324] То не хотів би я й сам між передніми лавами битись,
325] Не посилав би й тебе я в бої, що мужів прославляють.
326] Та звідусіль незліченні уже обступили нас Кери
327] Смерті, — ані утекти, ні сховатись од них неможливо.
328] Отже, вперед! Чи ми комусь славу здобудем, чи нам він!”
329] Мовив так, і Главк не перечив йому й не протививсь.
330] Рушили прямо вони із лікійським загоном численним.
331] Жахом охоплений був Менестей тоді, син Петеоя, —
332] Прямо на нього до вежі ішли і несли вони лихо.
333] Він озирнувся по вежах ахейських навкруг, чи не видно
334] Близько вождів, щоб нещастя від друзів його відвернути.
335] Ось він Еантів побачив обох, у війні ненаситних,
336] З ними стояв іще й Тевкр, що тільки-но з свого намету
337] Вийшов. Але Менестея, хоч був недалеко, не чули —
338] Так гуркотіло навкруг, аж сягаючи неба самого,
339] Від брязкотіння великих щитів, конегривих шоломів
340] 1 Та від розбиваних брам, що замикані міцно стояли, —
341] їх зруйнувать намагались трояни, щоб далі пробитись.
342] Зразу ж Тоота-окличника шле він тоді до Еантів:
343] “Швидше біжи та Еанта поклич, богосвітлий Тооте,
344] А коли можна, обох, — отак воно буде найкраще,
345] Нас-бо чекає усіх велика біда незабаром:
346] Напосідають на нас лікійські вожді, що й раніше
347] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.
348] Тільки ж коли і там уже скрута в борні виникає,
349] Хай хоч один сюди прийде могутній Еант Теламоній
350] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє”.
351] Мовив він так. Не перечив, почувши це слово, окличник,
352] Кинувся бігти уздовж він стіни міднозбройних ахеїв,
353] Перед Бантами став і до них, поспішаючи, мовив:
354] “Вас, Еантів обох, вождів міднозбройних аргеїв,
355] Просить улюблений син Петеоя, годованця Зевса,
356] Стати на поміч, хоч трохи з ним скруту борні розділити
357] І, коли можна, удвох, — отак воно буде найкраще,
358] Там-бо чекає усіх велика біда незабаром:
359] Напосідають на них лікійські вожді, що й раніше
360] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.
361] Тільки ж коли тут уже скрута в борні виникає,
362] Хай хоч один туди прийде могутній Еант Теламоній
363] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє”.
364] Мовив він так. Не перечив великий Еант Теламоній,
365] Зразу ж до сина Ойлея він слово промовив крилате:
366] “Вдвох з Лікомедом могутнім, Еанте, ви тут залишайтесь
367] Дух кріпити данаям, щоб мужньо у битві тримались.
368] Я ж поспішаю туди й там стану негайно до бою.
369] Зразу ж вернуся назад, їм поміч належну подавши”.
370] Мовив це слово й пішов великий Еант Теламоній,
371] Разом з Бантом подався і Тевкр, його брат одноотчий.
372] Тевкрові вслід Пандіон ніс вигнутий лук з тятивою.
373] От вони вежі дійшли Менестея, відважного духом,
374] Попід стіною йдучи, і воїв знайшли вони в скруті.
375] Наче той темний борвій, налетіли на вежу й бійниці
376] Дужі й хоробрі лікіян вожді і порадники війська.
377] Враз супротивні зіткнулися лави, аж все загуділо.
378] Перший Еант Теламоній друга убив Сарпедона,
379] Духом відважного мужа Епікла, його він ударив
380] Мармуру гострим уламком великим, що з краю за муром
381] Біля бійниці лежав на камінні. Його лиш обіруч
382] Ледве б утримати міг чоловік у квітучому віці
383] З люду сучасного. Той же підняв його високо й кинув
384] І розтрощив на Епіклі шолом з чотирма гребенями
385] Й череп йому роздробив. Той, наче плавець, що пірнає,
386] З вежі високої впав, і дух його кості покинув.
387] Тевкр же могутнього Главка, що паростю був Гіпполоха,
388] Руку оголену вгледівши, гострою вразив стрілою
389] З вежі стрімкої, як ліз той на неї, і вивів із битви.
390] Главк же стрибнув із стіни непомітно, щоб хто із ахеїв
391] Рани його не побачив і цим не почав вихвалятись.
392] Смуток обняв Сарпедона, коли він помітив, що з битви
393] Главк одійшов. Та він бойового не втратив завзяття.
394] І в Тесторіда Алкмаона списа свого устромивши,
395] Вихопив зразу його, і той, повалившись за списом,
396] Навзнак упав, аж озброєння мідне на нім забряжчало.
397] А Сарпедон, за бійницю рукою вхопившись міцною,
398] Шарпнув, і вся із зубцями вона обломилась, і зверху
399] Мур оголився, й відкрилась для ворога путь широченна.
400] Кинулись разом на нього Еант Теламоній із Тевкром.
401] Тевкр тоді в ремінь блискучий уцілив йому, що на грудях
402] Щит велетенський тримав. Та Зевс од своєї дитини
403] Смерть одвернув, — загинуть не дав йому перед човнами.
404] Скочив до нього Еант і в щит той ударив, та списом
405] Наскрізь його не пробив, лише наступ ворожий притримав.
406] Цей од бійниці подався на крок, але зовсім із битви
407] Не відступив, — іще сподівався він славу здобути
408] І, обернувшись назад, до лікіян гукав богорівних:
409] “Вої лікійські, невже бойовий занепав у вас запал?
410] Важко самому мені, хоч який би не був я могутній,
411] Мур зруйнувати і до кораблів простелити дорогу.
412] Нумо вперед! Що буде нас більш, діло краще ітиме!”
413] Мовив він так, і вони, владаревим налякані криком,
414] За владарем і порадником рушили в битву завзяту.
415] З другого боку й аргеї свої укріпили фаланги,
416] Муром прикрившись. І діло між них розгорілось велике.
417] Бо не могли ні могутні лікіяни так у данаїв
418] Мур зруйнувати, щоб до кораблів простелити дорогу,
419] Ані лікіян тоді не могли списоборці данаї
420] Геть одігнати од муру, якого вже ті досягнули.
421] Так наче двоє мужів, зустрівшись на нивах суміжних,
422] З мірою кожен в руці, про межу сперечаються спільну,
423] Про щонайменший окраєць, щоб поля однаково мати, —
424] Так ворогів лиш зубці на бійницях ділили, й над муром
425] Ті один одному перед грудьми шкіряні розбивали
426] Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.
427] Тіло було багатьом нещадною вражене міддю, —
428] В спину бійцям, хто до ворога був обернувсь непокритим
429] Тилом, а іншим — крізь їхні щити попробивані — в груди.
430] Мури й бійниці зубчаті були обагрянені кров’ю
431] Воїв з обох ворогуючих станів — троян і ахеїв.
432] Не спромоглися трояни, проте, одігнати ахеїв,
433] Рівно стояли-бо, як вагівниця у чесної прялі:
434] Гирі і вовну на шальки поклавши, вона їх рівняє
435] Й пильно виважує, щоб для дітей заробить на прожиток.
436] Так врівноважені бій і війна були, доки могутній
437] Зевс не послав тоді Гектору, синові старця Пріама,
438] Вищої слави, — він перший крізь вал прорвався ахейський.
439] Тож заволав на весь голос, щоб всім було чути троянам:
440] “Нумо, трояни комонні! Розвалюйте вал ви аргейський
441] І пломенистим вогнем нещадно паліть кораблі їх!”
442] Мовив він так, осміляючи, й всі, його голос почувши,
443] Рушили разом юрбою до валу й на верх узялися,
444] Гострі піднявши списи, до зубчатих бійниць видиратись.
445] Гектор же камінь великий схопив, що лежав біля брами,
446] Й легко поніс його, — знизу широкий, загострений зверху
447] Був він. Підняти той камінь з землі і на повіз покласти
448] Не спромоглися б і двоє найдужчих мужів із народу,
449] З люду сучасного. Він же й один без труда потрясав ним;
450] Камінь легким-бо для нього зробив сам Кронід велемудрий.
451] Наче пастух, що несе без зусилля бараняче руно,
452] Взявши одною рукою, й ваги його зовсім не чує, —
453] Так же і Гектор підняв і до брами поніс оту брилу.
454] Брама висока й двійчата була, і стулки у неї
455] Щільно були припасовані,.й кованих засувів двоє,
456] Й довга запора одна зачиняли зсередини браму.
457] Ставши навпроти, напружився й кинув він камінь той прямо,
458] Міцно розставивши ноги, щоб сили удар не утратив.
459] З гнізд він обабіч зірвав бігуни, і в середину камінь
460] Хряснув важким тягарем. Затріщала страшенно вся брама,
461] Засуви вже не тримали, й навкруг розлетілися стулки,
462] Каменем зламані. В отвір той кинувсь осяйливий Гектор,
463] Схожий до бистрої ночі; жахливою сяяв він міддю,
464] Що був озброєний нею; до того ж тримав у руках він
465] Двоє списів. Ніхто, крім богів, його стрівши, не міг би
466] Стримать, як вбіг він у браму. Палали вогнем його очі.
467] Він повернувсь до троян, закликаючи гурт весь на мури
468] Лізти навалою, й радо наказу послухали вої.
469] Зразу ж одні з них полізли на мур, а інші у браму
470] Ринули буйним потоком. І стали данаї тікати
471] До кораблів глибодонних, і гамір лунав безугавний.
