«Іліада» читати. Гомер

Іліада Гомер читати Гомер

Гомер «Іліада» ПІСНЯ ТРЕТЯ

КЛЯТВИ. ОГЛЯД ВІЙСЬКА З МУРІВ.

ДВОБІЙ АЛЕКСАНДРА І МЕНЕЛАЯ

1] От як скінчили вожді загони свої шикувати,

2] Ринули з криком і гуком трояни вперед, наче птиці, —

3] З криком таким журавлині ключі у високому небі

4] В вирій тікають від злої зими і дощів безнастанних,

5] До Океану-ріки із криком таким відлітають,

6] Смерть і загибель мужам несучи, низькорослим пігмеям, —

7] Напад на них вони лютий вчиняють у млі світанковій.

8] Мовчки, незламною дишучи силою, вийшли ахеї,

9] Кожен готовий в душі один одному поміч подати.

10] Як над гірськими вершинами Нот розливає тумани,

11] Для пастухів — немилі, для злодія ж — кращі від ночі, —

12] Видно не далі в тій млі, ніж падає кинутий камінь, —

13] Так під ногами у воїв, що йшли, підіймалися хмари

14] Куряви, швидко-бо всі по рівнині вони виступали.

15] А як, одні проти одних прямуючи, близько зійшлися,

16] Вийшов з троянського війська вперед Александр боговидий,

17] Вбраний у барсову шкуру і з луком кривим за плечима,

18] Й гострим мечем. У руках тримав два списи мідногострі

19] І, потрясаючи ними, усіх викликав він аргеїв

20] Найхоробріших — поміряти сили в страшному двобої.

21] Щойно побачив його Менелай, Ареєві любий,

22] Як перед військом великими кроками той виступає,

23] Радість відчув, мов лев зголоднілий, що здобич натрапив,

24] Дику на скелях козу чи рогатого оленя раптом

25] Вгледівши. Жадібно здобич зубами він рве, хоч навколо

26] Вже його пси прудконогі та юні ловці оточили.

27] Радість так само відчув Менелай, з боговидим Парісом

28] Близько зустрівшись: за кривду жадав він йому відплатити.

29] В повнім озброєнні він з колісниці на землю зіскочив.

30] Щойно побачив ізблизька його Александр боговидий

31] Перед рядами, серце у грудях йому затремтіло,

32] В шереги воїв своїх одступив він, тікаючи смерті;

33] Наче в ущелинах гір подорожній, дракона зустрівши,

34] Враз усім тілом тремтить, і вбік відскакує швидко,

35] І утікає чим дужче, і лиця йому полотніють, —

36] В страхові так затремтів перед сином Атрея й сховався

37] В лави стрункі гордовитих троян Александр боговидий.

38] Бачив те Гектор і став словами ганьби докоряти:

39] “Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник!

40] Краще б ти зовсім на світ не родивсь чи безшлюбний загинув!

41] Як би хотів я того, та й для тебе це краще, ніж нині

42] Перед всіма такого безчестя й неслави зазнати!

43] Чуєш, як з тебе регочуться довговолосі ахеї,

44] Що первоборцем хоробрим вважали тебе, на твій красний

45] Дивлячись вигляд, у тебе ж ні сили в душі, ні відваги!

46] Й як ти насмілився, бувши таким, в кораблях мореплавних,

47] Товаришів назбиравши надійних, пливти через море,

48] До чужоземців пройти і зухвало із дальнього краю

49] Викрасти жінку прекрасну, невістку мужів списоборних,

50] Батькові твому на горе, і місту, й народові всьому,

51] Та ворогам лиш на радість, для себе ж самого — на сором!

52] Чом же Ареєві любого ти не пождав Менелая?

53] Знав би, в якого ти мужа дружину відняв пишноцвітну!

54] Не помогли б ні кіфара тобі, ні дари Афродіти,

55] Кучері й врода, якби ти у куряві мертвий валявся.

56] Та боязкі ті трояни занадто, а то вже давно б ти

57] Був у каміннім хітоні за лихо, яке заподіяв”.

58] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:

59] “Гекторе, лаєш мене недарма, справедливо ти лаєш.

60] Завжди-бо серце твоє непохитне, немовби сокира,

61] Що в деревину впинається й розмах посилює в теслі,

62] Як корабельного бруса майстерно і вправно він теше.

63] Так же і в грудях у тебе тверде й безтрепетне серце.

64] Тільки дарів чарівних золотої не гань Афродіти.

65] Славних дарів божественних не гоже-бо людям зрікатись —

66] Тільки боги їх дають, сам ніхто їх одержать не може.

67] А як бажаєш тепер, щоб бій розпочав я й змагався,

68] Хай посідають на землю трояни усі і ахеї,

69] Вийду тоді я вперед з Менелаєм, Ареєві любим,

70] Битися з ним за Єлену й скарби, що взяв я із нею.

71] Хто переможе й себе у двобої проявить сильнішим,

72] Жінку з скарбами її хай веде за собою додому.

73] Ви ж, договір про дружбу засвідчивши в клятвах священних,

74] В широкоскибій Трої живіть, а ті вернуться в Аргос,

75] Кіньми багатий, в Ахею, жінками вродливими славну”.

76] Так він сказав. Слова його з радістю вислухав Гектор,

77] Вийшов вперед із лав він троянських і лави їх стримав —

78] Спис ухопив посередині, й стали вони нерухомо.

79] Довговолосі ж, із гнутих націлившись луків, ахеї

80] Стріли метать почали і кидати в нього камінням.

81] Голосно крикнув тоді володар мужів Агамемнон:

82] “Стійте, аргеї, заждіть, не стріляйте, синове ахеїв!

83] Слово нам хоче промовити Гектор шоломосяйний”.

84] Так він сказав, і враз зупинили свій запал трояни

85] Й мовчки стояли. До ратей обох тоді Гектор промовив:

86] “Слухайте, Трої сини й в наголінниках мідних ахеї,

87] Що говорив Александр, від якого вся звада між нами.

88] Він закликає троян, а з ними так само й ахеїв

89] Пишну з плечей своїх зброю на землю зложить многоплідну,

90] Сам же він вийде вперед з Менелаєм, Ареєві любим,

91] Битися з ним за Єлену й скарби, що взяв він із нею.

92] Хто переможе й себе у двобої проявить сильнішим,

93] Жінку з скарбами її хай веде за собою додому.

94] Ми ж договір про дружбу засвідчимо в клятвах священних”.

95] Так він сказав. Всі навколо стояли в мовчанні глибокім.

96] Врешті озвався із словом до них Менелай гучномовний:

97] “Слухайте ж ви і мене. Найтяжчим-бо пройняте болем

98] Серце моє. І сам-бо я мислю — вже час розійтися

99] Мирно аргеям з троянами. Досить вже лиха зазнали

100] Через цю зваду мою і призвідця її Александра.

101] Той з нас обох, кому долею суджена смерть і загибель,

102] Хай умирає. Інші ж із миром усі розійдіться.

103] Та приведіть сюди чорне ягня і білу ягницю —

104] Сонцю й Землі. Для Зевса ми інше іще приведемо.

105] Силу Пріамову теж приведіть, щоб клятви завірив

106] Сам він, бо високодумні синове його й віроломні, —

107] Зевсових клятв щоб ніхто не посмів би зухвало порушить.

108] Наче той вітер, витають молодших людей міркування.

109] Стане ж до справи старіший, то пильно вперед і назад він

110] Гляне, — так, щоби вийшло обом сторонам якнайкраще”.

111] Так він промовив. І радість троян охопила й ахеїв:

112] Блисла надія тоді, що війна осоружна скінчиться.

113] Скочили всі з колісниць, поставили коней рядами,

114] Зброю із себе зняли й на землю одні проти одних

115] Склали близенько — два війська лиш смужка мала розділяла.

116] Гектор окличників двох до міста послав невідкладно

117] Пару ягнят привести і Пріама старого покликать.

118] А одночасно й Талтібія вирядив вождь Агамемнон

119] До кораблів крутобоких негайно іти і пригнати

120] Звідти ягня, і не смів Агамемнона він не послухать.

121] Звістку білораменній Єлені Іріда приносить,

122] Вигляд зовиці прибравши, дружини Антеноріда, —

123] Син-бо Антенора, Гелікаон-володар, за дружину

124] Мав Лаодіку, на вроду з Пріамових дочок найкращу.

125] В домі застали Єлену — та ткала великий, подвійний

126] Плащ пурпуровий, на нім бойові гаптувала змагання

127] Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв,

128] Що від Ареєвих рук перетерпіли стільки за-неї.

129] Близько спинившись, їй мовила так прудконога Іріда:

130] “Вийди-но, люба красуне, поглянь, яке діється диво

131] Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв!

132] Вів на рівнину одних проти одних Арей многослізний

133] Воїв отих, войовничого сповнених, згубного шалу,

134] Й от вони мовчки стоять, війна поміж них припинилась,

135] Сперлись усі на щити, списи повтикали у землю.

136] Тільки один Александр з Менелаєм, Ареєві любим,

137] Вдвох на великих списах змагатися будуть за тебе.

138] Хто переможе, тому ти дружиною любою станеш”.

139] Мовивши це, богиня солодке бажання збудила

140] В неї до першого мужа, і міста, й батьків її милих.

141] Швидко вона, срібно-біле напнувши тонке покривало,

142] Вийшла з світлиці своєї, рясні проливаючи сльози,

143] І не сама: з нею разом зійшли дві служниці додолу,

144] Етра, Піттеєва донька, й Клімена услід велеока.

145] От незабаром вони до Скейської брами добігли,

146] В вежі над брамою там з Пріамом, Пантоєм, Тіметом,

147] Лампом, і Клітієм, та Гікетаоном, віттю Арея,

148] Ще й Укалегон удвох із Антенором, мудрі обидва, —

149] Люду старійшини всі над брамою в вежі сиділи,

150] Надто старі, щоб іти воювати, але — красномовці,

151] Вславлені скрізь, неначе цикади, що в лісі зеленім,

152] Сидячи в вітті дерев, виспівують солодкозвучно.

153] Так і троянські вожді на вежі сиділи високій.

154] Щойно уздріли Єлену вони, що доходила вежі,

155] Стиха між себе крилаті слова почали промовляти:

156] “Ані троян неможливо, ні мідноголінних ахеїв

157] Ганить, що злигоднів безмір за жінку таку вони терплять.

158] Страшно обличчям своїм на богинь вона схожа безсмертних.

159] Та хоч яка вона є, кораблем хай додому вертає,

160] Тільки б надалі нещасть не лишала ні нам, ні потомкам”.

161] Так говорили, Пріам же до себе Єлену покликав:

162] “Люба дитино, підходь-но сюди і сідай біля мене.

163] Першого мужа побачиш, і родичів близьких, і друзів.

164] Передо мною не винна ти, винні лиш вічні богове, —

165] То лиш вони повели на війну многослізну ахеїв.

166] Ти ж назови мені тут ім’я того велетня мужа,

167] Що за ахеянин то, високий такий і могутній?

168] Є між ахеями зростом і постаттю й вищі за нього,

169] Але такого прекрасного й гідного виглядом мужа

170] Очі мої ще не бачили. Тож на державця він схожий”.

171] В відповідь мовить Єлена йому, між жінок богосвітла:

172] “Свекоре любий, я страх і пошану до тебе вчуваю.

173] Краще б лиха мене смерть обняла того дня, коли з сином

174] Я від’їжджала твоїм, світлицю лишаючи шлюбну,

175] Донечку милу, й родину мою, і улюблених подруг.

176] Але не сталося так, отим-то й слізьми умліваю.

177] Зараз тобі відповім, що хочеш ти знати й питаєш.

178] Перед тобою — широковладний Атрід Агамемнон,

179] Славний державець, до того іще й списоборець могутній.

180] Дівер він був мені, сучці безстидній! Якби ж то ним був він!”

181] Так говорила, і старець, із нього дивуючись, мовив:

182] “Благословенний богами Атріде, від роду щасливий!

183] Скільки у владі твоїй синів пробував ахейських!

184] Був я в Фрігії колись, виноградними лозами славній,

185] Бачив я там бистрокінних фрігіян загони численні,

186] Військо Отрея й полки богорівного бачив Мігдона.

187] Вздовж узбережжя Сангарія їхній стояв тоді табір.

188] Був же тоді поміж ними і я як їхній союзник

189] В день той, коли амазонки з’явилися муйоподібні.

190] Стільки їх все ж не було, скільки тут бистрооких ахеїв”.

191] Другим тоді Одіссея уздрівши, спитав її старець:

192] “Люба дитино, тепер і про цього скажи мені — хто він?

193] Хоч головою він нижчий таки, ніж Атрід Агамемнон,

194] А як поглянути — ширший від нього грудьми і плечима.

195] Зброю свою бойову на землю він склав многоплідну,

196] Сам же, немов той овен, він шереги війська обходить.

197] Справді-бо він таки на барана густорунного схожий,

198] Що крізь отару проходить численних овець срібнововних”.

199] В відповідь мовить йому народжена Зевсом Єлена:

200] “Муж цей — Лаерта старого то син, Одіссей велемудрий.

201] Він між народом Ітаки, скелястого острова, виріс,

202] В хитрощах знається всяких і тямить в порадах розумних”.

203] Мудрий Антенор з таким тоді словом до неї звернувся:

204] “Чистая правда усе, що зараз ти мовила, жінко,

205] Бо задля тебе колись посланцем Одіссей богосвітлий

206] Вже приїздив був сюди з Менелаєм, Ареєві любим.

207] В домі своєму приймав я обох, частував їх гостинно:

208] Запам’ятав я і постаті їхні, й поради розумні,

209] Як на нараду троян обоє приходили разом,

210] Стоячи, пліч шириною з-між них Менелай вирізнявся,

211] Сидячи поряд із ним, Одіссей здавався ставнішим.

212] А починали на зборах слова вони й задуми ткати,

213] То Менелай говорив хоч виразно, але швидкомовно

214] Й коротко дуже — не був говіркий, балакун многослівний,

215] Стисло умів промовляти, хоч віком він був і молодший,

216] А як підводився з місця свого Одіссей велемудрий —

217] Довго мовчки стояв, утупивши очі у землю,

218] Берла ні взад, ні вперед не хилив у своїй-він правиці,

219] А непохитно тримав, немовби до того незвиклий.

220] Скажеш ти — чимсь роздратований він чи якийсь навіжений.

221] Тільки як видобув він із грудей своїх голос могутній —

222] Мова його гомоніла, як та снігова хуртовина,

223] Й годі із смертних комусь тоді з Одіссеєм змагатись.

224] Не дивувались і ми вже, який він був доти на вигляд”.

225] Третім Еанта побачивши, знову спитав її старець:

226] “Хто ж бо ахеянин цей, величавий такий і могутній?

227] Всіх перевищив аргеїв він зростом і пліч шириною”.

228] Мовить йому довгошатна Єлена, з жінок богосвітла:

229] “Велетень цей — то Еант, оплот і опора ахеїв.

230] З другого боку, як бог, стоїть серед воїнів крітських

231] Ідоменей, кругом його крітські вожді оточили.

232] Часто його Менелай пригощав, Ареєві любий,

233] В нашому домі, коли приїздив він із острова Кріту.

234] Бачу я й інших там нині усіх бистрооких ахеїв —

235] Легко пізнала б я кожного й навіть на ймення назвала б.

236] Воєначальників двох лиш не можу знайти я між ними —

237] Кастора, коней впокірника, й п’ястю бійця Полідевка,

238] Рідних братів моїх: мати моя їх обох породила.

239] Чи з Лакедемона любого з військом вони й не рушали,

240] Чи й доплили аж сюди на своїх кораблях мореплавних,

241] Га не бажають до бою із іншими разом ставати,

242] Глуму й зневаг боячись, що на долю мені випадають”.

243] Мовила так, але їх узяла вже земля життєдайна

244] У Лакедемоні, там, де мила була їх отчизна.

245] В час той окличники в жертву богам несли через місто

246] Пару ягнят і плід польовий, що серця звеселяє,

247] Вина в козиних міхах. Ідей же, окличник, кратеру

248] Ніс у руках осяйну і келихи золотоплавні.

249] Так, підійшовши до старця Пріама, його умовляв він:

250] “Встань, Лаомедонтіаде, зовуть тебе кращії люди

251] З-поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв

252] Вийти до них на рівнину засвідчити клятви священні.

253] Твій-бо син Александр з Менелаєм, Ареєві любим,

254] З довгими стануть списами за жінку двобоєм змагатись.

255] Хто переможе, той жінку і всі її скарби здобуде.

256] Ми, договір про дружбу засвідчивши в клятвах священних,

257] В широкоскибій житимем Трої, ті вернуться в Аргос,

258] Кіньми багатий, в Ахею, жінками вродливими славну”.

259] Так він сказав, і жахнувся Пріам староденний, і коней

260] Бистрих велів запрягать. За хвилину був повіз готовий.

261] Вийшов старець на нього і взявсь за натягнуті віжки.

262] Поряд Антенор із ним на прегарній стояв колісниці.

263] Коней крізь Скейські ворота вони на рівнину погнали.

264] Скоро туди прибули, де трояни й ахеї стояли,

265] Із колісниці своєї на землю зійшли многоплідну

266] І посередині разом пішли між троян і ахеїв.

267] З місця тоді підвелися володар мужів Агамемнон

268] І Одіссей велемудрий. Окличники славні жертовних

269] Тут же овець привели, і вина у блискучій кратері

270] їм намішали, і воду зливали державцям на руки.

271] Син же Атрея рукою свій витягнув ніж, що звичайно

272] В нього при боці висів біля піхов меча величезних,

273] Вовну відрізав з голів у ягнят, і окличники зараз

274] Пороздавали її троянським вождям і ахейським.

275] Руки здіймаючи, голосно став Агамемнон молитись:

276] “Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!

277] Сонце, що бачиш усе з високості, все чуєш на світі,

278] Ріки, й земля, і ви, що в підземних оселях нещадно

279] Мертвих караєте всіх, хто зламав за житА свою клятву,

280] Свідками будьте ви нам, охоронцями клятві священній!

281] Як у двобої отут уб’є Александр Менелая,

282] Хай залишає Єлену собі з дорогими скарбами,

283] Ми ж попливемо назад на своїх кораблях мореплавних.

284] Але якщо Александра уб’є Менелай русокудрий,

285] Хай нам трояни Єлену назад із скарбами повернуть,

286] Повністю хай і пеню, як належить, аргеям заплатять,

287] Так, щоб пам’ять про це й для майбутніх потомків лишилась.

288] А як платити не схоче Пріам і Пріамові діти

289] Те, що належить, коли б Александр у двобої загинув,

290] Тут і надалі лишусь за пеню я оту воювати,

291] Поки нарешті війни не завершу кінцем переможним”.

292] Мовив і, горла ягнят полоснувши нещадною міддю,

293] Враз їх на землю поклав, ті ж, останній спускаючи подих,

294] В судорогах трепетали: бо ж сил позбавила мідь їх.

295] Потім, у чаші з кратери черпнувши вина, з молитвами

296] Вічноживущим богам творить почали узливання.

297] Так не один виголошував з-поміж троян і ахеїв:

298] “Зевсе, преславний, великий, та інші богове безсмертні!

299] В першого з тих, хто клятву священну порушить посміє,

300] Мозок нехай по землі, немов це вино, розіллється

301] В них і в дітей їх, жінками ж інші нехай володіють”.

302] Так говорили. Та цих молитов не послухав Кротон.

303] В час той Пріам Дарданід таким до них словом озвався:

304] “Слухайте, Трої сини і мідноголінні ахеї!

305] Я в Іліон, вітрами овіяний, зараз вертаюсь.

306] Сили немає на власні дивитися очі, як буде

307] Битись мій син дорогий з Менелаєм, Ареєві любим.

308] Знає один тільки Зевс та інші богове безсмертні,

309] Хто з них на смерть у двобої приречений долі велінням”.

310] Мовив, і, в повіз поклавши овнів отих, муж богорівний

311] Вийшов на нього й сам і узявсь за натягнуті віжки.

312] Поруч Антенор із ним на прегарній стояв колісниці.

313] До Іліона назад удвох вони разом вернулись.

314] Гектор тим часом, Пріама дитя, й Одіссей богосвітлий

315] Спершу одміряли місце двобою і, вкинувши потім

316] В мідянокутий шолом жеребки, потрусили, щоб мати

317] Знак, кому першому кидати мідного списа в двобої.

318] Руки здіймаючи, стали обидва народи молитись.

319] Так не один виголошував з-поміж троян і ахеїв:

320] “Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!

321] Дай, щоб той з них, хто винен у зваді оцій поміж нами,

322] Смертю побитий, зійшов у А’ідову темну оселю,

323] Ми ж свою дружбу у клятвах священних зміцнили б навіки”.

324] Так говорили. Шоломосяйний труснув жеребками

325] Гектор, назад одвернувшись. І випав Парісові жереб.

326] Всі посідали рядами там саме, де кожен рисистих

327] Коней тримав на припоні й оздоблена зброя лежала.

328] От пишнокосої муж Єлени, Паріс богосвітлий,

329] Свій обладунок прегарний на плечі почав одягати.

330] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,

331] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.

332] Потім і панцир на груди свої надягнув, що від брата

333] Мав Лікаона: йому-бо якраз він приходивсь до міри.

334] Через плече перевісив він срібноцвяхований мідний

335] Меч свій і щит — міцний і великий — узяв із собою.

336] Голову дужу шоломом покрив він, кутим майстерно,

337] З кінською гривою, — страшно над гребнем вона розвівалась.

338] Вибрав і списа міцного, що саме прийшовсь до долоні.

339] Зброю так само почав бойову й Менелай одягати.

340] А як у лавах своїх нарешті озброївся кожен,

341] Вийшли вони на середину поміж троян і ахеїв,

342] Погляди грізно схрестивши. Були всі охоплені жахом —

343] І конеборні трояни, і мідноголінні ахеї.

344] Близько один проти одного стали на змірянім полі

345] І в войовничім завзятті списами лише потрясали.

346] Перший метнув уперед Александр довготінного списа

347] Й сильно ударив Атріда у щит, на всі сторони рівний,

348] Міді ж, проте, не пробив, і зігнулося вістря списове

349] В броні щита. Після цього підняв Менелай, син Атрея,

350] Мідного списа, до Зевса взиваючи, батька живущих:

351] “Дай мені, Зевсе, помститись над тим, хто так мене скривдив,

352] Хай від моєї руки Александр богосвітлий загине,

353] Так щоб навіть і той, хто лиш має родитись, жахався

354] Дружні чуття зневажать і злом за гостинність платити”.

355] Так він сказав, замахнувся, метнув довготінного списа

356] Й сильно ударив Паріса у щит, на всі сторони рівний.

357] Зразу щита простромив осяйного могутнім він списом,

358] Що й через панцир пройшов, оздоблений пишно й багато.

359] Проти самої пахвини роздер Александру хітона

360] Спис той. Та вчасно крутнувсь він і чорної смерті уникнув.

361] З піхов Атрід тоді вихопив срібноцвяхований меч свій

362] І, розмахнувшись, ударив по гребню шолома. Зламався

363] Меч аж на три і чотири уламки і з рук його випав.

364] Тяжко зойкнув Атрід, на широке поглянувши небо:

365] “Зевсе, наш батьку, ніхто із богів не вредніший за тебе!

366] На Александрові я вже помститись гадав за підступність,

367] Та поламавсь мені меч у руках, і з міцної долоні

368] Марно мій спис вилітав, — його ж бо, проте, не убив я!”

369] Так він сказав, ухопив за шолом довгогривий Паріса

370] І поволік, шарпонувши, до мідноголінних ахеїв.

371] Ніжну шию стискав Александрові ремінь узорний,

372] Що за підв’язку шоломові був під його підборіддям.

373] Вже б і його доволік, невимовної слави зажив би,

374] Коб Афродіта за ними не стежила, Зевсова донька,

375] І не порвала той ремінь, з волової кроєний шкури.

376] Тож порожній шолом у могутній руці опинився.

377] Розмахом дужим його до мідноголінних ахеїв

378] Кинув герой, і вони тут же шолом підхопили.

379] Сам же знов до Паріса він кинувсь, бажаючи вбити

380] Мідяним списом. Та легко його із очей Афродіта

381] Скрила, як можуть це тільки богове, імлою вповивши,

382] І віднесла до шлюбних покоїв його запашистих.

383] Потім Єлену покликати вийшла. Знайшла її швидко

384] В вежі високій — круг неї троянські жінки там сиділи.

385] Тихо смикнула її за нектарнопахуше одіння

386] Й мовить їй, вигляду сивої жінки прибравши, старої

387] Прялі, яка, при Єлені іще в Лакедемоні живши,

388] Вовну їй пряла чудову, і та її дуже любила.

389] Вигляду прялі прибравши, їй мовила так Афродіта:

390] “Швидко зі мною іди. Александр тебе кличе додому.

391] В шлюбнім покої сидить він на тонко обточенім ложі,

392] Сяючи вродою й шатами. Ти не сказала б ніколи,

393] Що із двобою він щойно вернувся, — або у танок він

394] Має іти, або по танкові присів опочити”.

395] Мовила так і в грудях всю душу її схвилювала.

396] Та як прекрасну побачила шию богині Єлена,

397] Перса, жагою наповнені, й блиском осяяні очі,

398] Серцем жахнулась і так, озвавшись до неї,— сказала:

399] “О безпощадна, для чого ти знов спокусить мене хочеш?

400] Може, ще далі, у місто якесь заведеш многолюдне

401] Аж у Фрігії самій чи в принаднім краю Меонії,

402] Де серед смертних людей теж серцю твоєму є любий?

403] Чи не тому, що тепер Менелай переміг Александра

404] Світлого й хоче додому негідну мене повернути,

405] Чи не тому ти до мене прийшла — лихеє кувати?

406] Йди вже до нього сама, стежок відречися богівських,

407] Хай вже ніколи нога твоя більш на Олімп не ступає,

408] Оберігай його спокій і вічно терпи все від нього,

409] Поки тебе як дружину або як невольницю прийме.

410] 1 Я ж не піду вже до нього, — стелить йому спільнеє ложе —

411] Сором мені і ганьба. Троянські жінки після цього

412] Справді мене засміють. Я вже й так перетерпіла досить”.

413] Гнівом уся спалахнувши, промовила їй Афродіта:

414] “Змовкни, зухвала, не сердь мене, бо як розгніваєш, кину

415] Й так же зненавиджу сильно тебе, як раніше любила,

416] Серед троян і данаїв лиху розпалю я до тебе

417] Злобу й ненависть, і ти ганебною смертю загинеш”.

418] Мовила так, і злякалася Зевсова донька Єлена,

419] І, срібно-білим ясним покривалом накрившися, мовчки

420] Вийшла услід божеству, від троянських жінок потаємно.

421] До Александрових разом дійшли вони пишних покоїв,

422] Знов до роботи своєї челядниці жваво взялися,

423] І до високої спальні ввійшла між жінок богосвітла.

424] В руки стілець на усміхи щедра взяла Афродіта

425] Й до Александра його поставила ближче богиня.

426] Сіла Єлена, дочка егідодержавного Зевса,

427] Й, очі убік одвернувши, корить почала свого мужа:

428] “З бою вернувся? Бодай би краще там і загинув,

429] Здоланий мужем могутнім, колишнім моїм чоловіком!

430] Чи не хваливсь ти, що над Менелаєм, Ареєві любим,

431] Маєш велику і в силі, і в списі, й в руці перевагу?

432] Що ж, повертайся й виходь з Менелаєм, Ареєві любим,

433] Битися знов сам на сам. Та все-таки я тобі раджу

434] Втриматись краще і більше з русявим отим Менелаєм

435] На нерозважний не йти поєдинок, не битись двобоєм

436] Так необачно, щоб тут же він списом тебе не приборкав!”

437] Відповідаючи, так Паріс тоді мовив до неї:

438] “Гнітом докорів гірких не гніти мені душу, дружино!

439] Нині мене переміг Менелай при підтримці Афіни,

440] Завтра ж його я здолаю, — адже й біля нас є богове!

441] Ну, а тепер у постелі зажиймо розкошів кохання!

442] Ще-бо мій розум ніколи таке не мутило бажання,

443] Навіть як викрав тебе з Лакедемона я чарівного

444] На кораблях мореплавних, і ми на Кранаї, скелястім

445] Острові, вперше коханням і ложем з тобою з’єднались, —

446] Весь я коханням горю і солодкого повен жадання”.

447] Так він сказав і до ложа пішов, а за ним і дружина.

448] Поки на ложі різьбленому разом вони спочивали,

449] Син Атрея, як звір той, гасав серед натовпу всюди,

450] Чи не угледить нараз Александра, подібного богу.

451] Та ні від кого з троян і союзників славних дізнатись

452] Про Александра не міг Менелай, Ареєві любий.

453] З дружби ніхто не ховав би його, якби тільки побачив,

454] Всім він ненависний був, немовби та чорна загибель.

455] Мовив до них тоді так володар мужів Агамемнон:

456] “Слухайте, Трої сини, і дардани, і військо союзне!

457] Бачили ви — переміг Менелай, Ареєві любий,

458] Тож аргів’янку Єлену з усім її скарбом багатим

459] Видайте нам і пеню заплатіть, як належить, за неї,

460] Так щоб пам’ять про це й для майбутніх потомків лишилась”.

461] Так говорив їм Атрід, і схвалили ту мову ахеї.

Оцініть статтю
Додати коментар