«Іліада» читати. Гомер

Іліада Гомер читати Гомер

Гомер «Іліада» ПІСНЯ ВОСЬМА

ПЕРЕРВАНА БИТВА

1] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.

2] Раду безсмертних богів зібрав тоді Зевс громовладний

3] На найстрімкішім шпилі многоверхого в хмарах Олімпу.

4] Сам він почав говорити, і слухали мовчки богове:

5] “Зважте на слово моє, безсмертні боги і богині!

6] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.

7] Хай же ніхто із богів — чоловіча то стать чи жіноча —

8] Слову моєму не сміє перечить і щиро скориться

9] Волі моїй, щоб міг я скоріше цю справу^жінчити.

10] А як побачу, що хтось із богів, одійшовши окремо,

11] Допомагати від себе троянам узявсь чи данаям,

12] Битий він буде ганебно й повернутий знов до Олімпу,

13] Або схоплю я його і в темрявий Тартар закину,

14] В далеч оту, де найглибша лежить під землею безодня,

15] Брама до неї провадить залізна із мідним порогом,

16] В глиб до Аїду настільки ж, як небо ясне над землею.

17] Знатиме там, наскільки від інших богів я сильніший.

18] Хочете, може, самі ви, богове, упевнитись в тому, —

19] Звісьте ланцюг золотий із самого неба на землю

20] Та ухопіться разом за нього, боги і богині,

21] Але стягнути із неба на землю причинця усього,

22] Зевса верховного, вам не удасться, хоч як не трудіться!

23] А побажав би я сам потягнути ланцюг той до себе,

24] То й саму землю я навіть із морем тоді притягнув би.

25] Потім ланцюг той навколо самої вершини Олімпу

26] Я обмотаю, і всесвіт на ньому повисне в повітрі.

27] От я наскільки за всіх — за людей і безсмертних — сильніший”.

28] Мовив він так, і слухали мовчки вони нерухомо,

29] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.

30] Врешті озвалась тоді ясноока богиня Афіна:

31] “Батьку Кротоне, над усіма владарями найвищий!

32] Добре ми знаємо те, що сила твоя нездоланна,

33] Тільки ж проймає нас жаль до данайських бійців списоборних,

34] Як від жорстокої долі загинути їм доведеться.

35] Та як наказуєш ти, від битви ми стриматись мусим.

36] Ми лиш хотіли б аргеям пораду корисну подати,

37] Щоб не загинути їм від твого нещадимого гніву”.

38] Відповідаючи, мовив їй з усміхом Зевс хмаровладний:

39] “Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом

40] І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний”.

41] Мовивши це, в колісницю запріг свою міцнокопитих

42] Коней баских, ще й гриви на них золоті розвівались;

43] В золото сам одягнув своє тіло, батіг взяв у руки,

44] Золотом гарно оздоблений, став на свою колісницю

45] Й коней стьобнув. Гривані учвал залюбки полетіли,

46] Високо знявшися поміж землею і зоряним небом.

47] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,

48] В Гар гар прибув він, де гай його був і жертовник пахучий.

49] Там своїх коней спинив отець і людей, і безсмертних,

50] Випряг із повоза швидко й густим оповив їх туманом.

51] Сам же, своєю гордий величністю, сів на вершині

52] Й місто троян споглядав та човни мореплавні ахеїв.

53] Учту в наметах своїх тоді довговолосі ахеї

54] Саме кінчали і зброю уже почали одягати.

55] З другого боку, й трояни також готувались до бою,

56] Хоч їх і менше було, але, необхідністю гнані,

57] Оборонити дітей і дружин вони рвались завзято.

58] Брами усі розчинились, і військо назовні сипнуло

59] Піше й комонне. І всюди луною довкруг гуркотіло.

60] Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,

61] Разом зіткнулися шкіри щитів, і списи, і зусилля

62] Мідянозбройних мужів. Один об один ударялись

63] Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.

64] Все тут змішалось — і крики звитяжні, і стогони людські

65] Тих, що губили і гинули, й кров’ю земля підпливала.

66] З самого ранку, аж поки священного дня прибувало,

67] Стріли й списи обопільно летіли, і падали люди.

68] А як дійшло до середини неба високого сонце,

69] Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,

70] Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті —

71] Для конеборних троян і для мідянозбройних ахеїв.

72] І посередині взяв. І схилився день долі ахеїв —

73] Жереб ахеїв землі многоплідної зразу ж торкнувся

74] Краєм, а жереб троян до широкого неба піднявся.

75] Громом ударивши з Іди високої, Зевс блискавицю

76] Кинув страшенну на військо ахеїв; побачивши жах цей,

77] Аж остовпіли усі, і острах блідий огорнув їх.

78] Ідоменей тут лишитись не смів, ні владар Агамемнон,

79] Ані обидва Еанти, Ареєві слуги відважні.

80] Нестор лише староденний зостався, опора ахеїв,

81] Хоч і не з волі своєї: коня його ранив Єлени

82] Пишноволосої муж молодий, Александр богосвітлий,

83] В тім’я ввігнавши стрілу, туди, де на черепі кінськім,

84] Грива рости починає — це найнебезпечніше місце.

85] З болю став кінь на диби: стріла увійшла йому в мозок.

86] Інших сполохав він коней, під мідним звиваючись вістрям.

87] Збрую хотів обрубати старий у коня, замахнувшись

88] Гострим мечем, коли Гектора коні баскії зненацька

89] Вбігли в саме сум’яття із їхнім візничим одважним

90] Гектором. Був би одразу старий і дихання позбувся,

91] Та тої ж миті помітив це Діомед гучномовний,

92] Страшно тоді закричав він, щоб духу піддать Одіссею:

93] “О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

94] Що ж ти, як той боягуз, із юрбою показуєш спину?

95] Як би при втечі в потилицю хто не встромив тобі списа!

96] Краще спинись, захистімо старого від цього шаленця!”

97] Мовив він так, та терпливий не вчув Одіссей богосвітлий,

98] До крутобоких чимдуж поспішав кораблів він ахейських.

99] Син же Тідея погнався й один аж у лави передні,

100] Лиш перед повозом він зупинивсь Нелеїда старого

101] Й, прямо звернувшись до нього, слово промовив крилате:

102] “Старче, занадто тебе бійці молоді утісняють!

103] Сила ослабла твоя, безпорадна пригнічує старість,

104] Кволий у тебе візничий, і коні твої вже охляли.

105] Стань же мерщій в колісницю до мене й побачиш, які-то

106] Тросові коні, як швидко уміють вони по рівнині

107] Мчати туди і сюди — у погоні і втечі так само.

108] Я їх в Енея забрав, особливо при втечі надійних.

109] Слуги твоїх хай доглянуть, моїх же удвох ми скеруєм

110] Проти троян, упокірників коней, щоб Гектор побачив,

111] Як і в мене в долонях тоді шаленітиме спис мій”.

112] Мовив він так. Не перечив і Нестор, їздець староденний.

113] Зразу ж взяли його коней візничі тоді доглядати —

114] Дужий Стенел і з ним разом ще Еврімедонт заповзятий.

115] Ті ж обидва на повіз до сина Тідея ступили.

116] Нестор до рук своїх віжки упевнено взяв червонясті,

117] Коней стьобнув, і вони біля Гектора враз опинились.

118] Прямо на них він летів. Діомед в нього списом поцілив,

119] Схибив, проте, й замість нього в візничого втрапив супутця,

120] Еніопея, сина відважного духом Фівея, —

121] Віжки тримаючи, ранений був під соском він у груди

122] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі

123] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.

124] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Ректору серце.

125] Але й, сумуючи тяжко, лишив він супутця лежати

126] Мертвим та іншого став шукати візничого, й коні

127] Ждали недовго керманича смілого. Зразу знайшов він

128] Архептолема, сміливого сина Іфіта. Той вийшов

129] Із батогом на повіз — бистрими правити кіньми.

130] Сталося б лихо страшне, загибель прийшла б неминуча.

131] Загнані до Іліона були б, наче вівці, трояни,

132] Тільки зразу помітив це батько людей та безсмертних:

133] Громом ударивши, кинув він з неба ясну блискавицю —

134] Впала на землю вона перед кіньми у сина Тідея.

135] Полум’я грізне знялося від сірки, що буйно палала.

136] Переполохані збилися під колісницею коні.

137] В Нестора спохвату випали віжки із рук червонясті,

138] Сам він жахнувся душею і так Діомедові крикнув:

139] “Однокопитих, Тідіде, мерщій завертай своїх коней!

140] Чи не збагнув ти, що Зевс не тобі посилає звитягу?

141] Іншого-бо окриває сьогодні Кроніон своєю

142] Славою, — згодом, можливо, і нам він її, коли схоче,

143] Дасть. Та Кронідових рішень ніхто із людей не відверне,

144] Хоч би й який був могутній, бо Зевс набагато сильніший”.

145] Відповідаючи, мовив йому Діомед гучномовний:

146] “Те, що ти, старче, говориш, і слушне цілком, і доречне,

147] Та невимовна печаль мені серце і душу проймає!

148] Гектор колись, похваляючись перед троянами, скаже:

149] “До кораблів своїх з ляку од мене утік син Тідея!”

150] Скаже з хвальбою, й тоді — хай земля мене швидше поглине”.

151] В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:

152] “Що це ти, сину Тідея відважного, що ти говориш!

153] Хоч би й назвав десь Гектор безсилим тебе боягузом,

154] Віри йому не йняли б ні трояни, ні дарданіони,

155] Ані могутніх душею жінки щитоносців троянських,

156] Що їх квітучих мужів ти у порох поверг так багато!”

157] Мовив це, й однокопитих назад завернув своїх коней

158] У бойове сум’яття. Йому вслід і трояни, і Гектор

159] З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли.

160] Голосно Гектор великий гукнув йому шоломосяйний:

161] “Сину Тідеїв, пошану в данаїв ти мав бистрокінних —

162] Місцем почесним, і м’ясом найкращим, і келихом повним.

163] Шани тобі вже не буде, бо став ти до жінки подібний.

164] Геть, полохлива ти бабо! Не дам я тобі ні на мури

165] Вдертись троянські, ні наших жінок повести за собою

166] До кораблів своїх, — смерть наведу я на тебе раніше”.

167] Мовив він так, і став у душі син Тідея вагатись:

168] Може, спинить йому коней і силою бій розпочати?

169] Тричі на це він наважувавсь серцем своїм і душею,

170] Тричі з ідейських вершин гримів тоді Зевс велемудрий,

171] Знак даючи, що троянам він шальку звитяги схиляє.

172] Гектор тим часом троян закликав своїм голосом дужим:

173] “Трої сини, і лікійці, й дарданські бійці рукопашні!

174] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!

175] Знаю, до мене прихильний Кроніон мені обіцяє

176] І перемогу, і славу велику, й данаям — загибель!

177] Друзі, навіщо вони навколо човнів збудували

178] Мури слабкі та нікчемні, — не стримать їм нашої сили!

179] Легко-бо наші коні прокопаний рів перескочать.

180] А як до їх кораблів наблизимось ми крутобоких,

181] То пам’ятайте тоді про вогонь, що все нищить навколо.

182] Полум’ям я попалю кораблі й повбиваю аргеїв,

183] Що метушитися будуть в диму кораблів обгорілих”.

184] Так говорив він тоді і, до коней звернувшись, промовив:

185] “Ксанте, Подаргу, Етоне і Лампе мій богосвітлий!

186] Нині, о коні, віддячте мені за те піклування,

187] Що Андромаха, дочка Етіона, могутнього серцем,

188] Вам виявляла, всипаючи першим солодку пшеницю,

189] І підливала вина, коли прагло вам серце напою,

190] Перш ніж мені, хоч вважаюсь я молодим її мужем.

191] Ну-бо, жвавіше вперед, мої коні! Може, здобудем

192] Несторів щит, що слава про нього до неба сягає,

193] Нібито він золотий — і сам, і до нього руків’я,

194] Може, й з плечей Діомеда, впокірника коней, ми знімем

195] Панцир, оздоблений гарно, самим-бо Гефестом він кутий.

196] Як заберемо це ми, то ночі цієї ж ахеї,

197] Певен я, всі побіжать до своїх кораблів бистрохідних”.

198] Мовив він так з похвальбою. З досади володарка Гера

199] Кинулась в кріслі своїм, аж великий Олімп захитався.

200] До Посейдона вона, до великого бога звернулась:

201] “Леле! Землі потрясателю широковладний, чи в тебе

202] Жалю у серці нема до данаїв, що гинуть так гірко?

203] Радо приймав ти дари, що вони у Геліку і в Еги

204] Стільки привозили їх, — поможи їм здобути звитягу!

205] Тільки б схотіли ми всі, що являєм прихильність данаям,

206] Широколунного стримати Зевса й троян відігнати, —

207] Сумно йому довелось би сидіти самому на їді”.

208] З гнівним обуренням мовив їй владний землі потрясатель:

209] “Геро зухвалоязична! Яке-бо ти мовила слово!

210] Я не бажав би, щоб стали ми з Зевсом Кронідом змагатись,

211] Інші богове усі, бо Зевс набагато сильніший”.

212] Так між собою вони розмову провадили щиру,

213] В час той весь простір од рову й човнів аж по мури високі

214] Повен був коней баских і збройних мужів щитоносних,

215] Скупчених густо. Тіснив їх Ареєві буйному рівний

216] Гектор, Пріамів нащадок, що Зевс дарував йому славу.

217] Був би нещадним вогнем він спалив кораблі рівнобокі,

218] Якби не вклала в думки Агамемнону Гера-владарка

219] Дух підійнять у військах, хоч і сам бадьорить мав ахеїв.

220] Зразу ж пішов тоді він до човнів і наметів ахейських,

221] В дужій руці свій широкий тримаючи плащ пурпуровий,

222] На величезний, чорний зійшов корабель Одіссеїв,

223] Між кораблів посередині, щоб і здаля його чули —

224] Як у наметах Еанта, що був Теламонові сином,

225] Так і в Ахілловім стані, — обоє з країв поставали

226] Із кораблями, на мужність і міць покладаючись власну.

227] Голосно крикнув Атрід, щоб данаям усім було чути:

228] “Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду мужні!

229] Де ті хвальби, що немає на світі за нас хоробріших,

230] Де хвастовитість, з якою на Лемносі ви запевняли,

231] М’яса биків пряморогих там поїдаючи вволю

232] І випиваючи з кубків, вином аж по вінця налитих,

233] Ніби з вас кожен один проти сотні троян чи й двох сотень

234] Встоїть в бою, а тепер ми єдиного навіть не варті

235] Гектора, — скоро нещадним вогнем кораблі він нам спалить!

236] Зевсе, наш батьку! Кого з владарів премогутніх маною

237] Так оманив ти, велику від них одбираючи славу?

238] На многовеслім човні своїм пливши сюди на загибель,

239] Жодного все ж із прегарних твоїх вівтарів не минув я.

240] Стегна бичачі і жир я на кожному спалював щедро,

241] Міцно муровану прагнучи Трою ущент зруйнувати.

242] Нині ж прошу, хоч таке моє виконай, Зевсе, благання:

243] Дай врятуватися нам і загибелі злої умкнути,

244] Не допусти, щоб трояни понищили військо ахеїв!”

245] Так він благав, і зглянувся батько на сльози пекучі,

246] Ствердно кивнув, що залишиться цілим народ, не загине,

247] З неба послав їм орла, з віщих птиць найпевнішого птаха,

248] В кігтях тримав оленя він, дитя бистроногої лані.

249] Скинув він те оленя перед Зевсів олтар пречудовий,

250] 1 Де всевіщому Зевсові жертви палили ахеї.

251] Скоро збагнули вони, що від Зевса та птиця злетіла,

252] Кинулись враз на троян, вогнем бойовим запалавши.

253] Та ніхто із данаїв, хоча і було їх багато,

254] Тим похвалитись не міг, що він, обігнавши Тідіда,

255] Коней баских через рів перегнав, щоб із ворогом битись.

256] Перший тоді Діомед зброєносного вбив Агелая,

257] Сина Фрадмона. До втечі вже він повернув своїх коней,

258] Та Діомед навздогін йому в спину помежи плечима

259] Гострого списа ввігнав, і пройшов той крізь груди навиліт.

260] З повоза впав він, аж зброя на ньому уся задзвеніла.

261] Слідом — Атрея сини, Агамемнон удвох з Менелаєм,

262] Далі — обидва Еанти, шаленої повні відваги,

263] Далі ще — Ідоменей із товаришем Ідоменея

264] Із Меріоном, на вбивцю мужів, Еніалія, схожим;

265] Ще й Евріпіл вслід за ними, Еве’мона син світлосяйний;

266] Тевкр був за ними дев’ятий, — гнучкий напинаючи лук свій,

267] Став він за щит, що Еант тримав його, син Теламона.

268] Ледве Еант відсторонить той щит, як герой, озирнувшись,

269] Раптом у когось в юрбі націлює лук і стрілою

270] Ранить, і той, упавши, свій дух віддає тої ж миті,

271] Сам же вертавсь і, неначе за матір дитина, ховався

272] Знов за Еанта, який щитом прикривав його світлим.

273] Першим кого ж подолав між троянами Тевкр бездоганний?

274] Впав Орсілох тоді перший, а далі Ормен з Офелестом,

275] Дайтор і Хромій, за ними іще й Лікофонт богорівний,

276] Амопаон, Поліе’мона син, із бійцем Меланіппом, —

277] Так одного за одним він на землю поверг многоплідну.

278] Вельми радів, поглядаючи, владар мужів Агамемнон,

279] Як своїм луком міцним той фаланги троян побиває,

280] Став перед ним, підійшовши, й з такими звернувся словами:

281] “Тевкре мій, любе чоло, Теламонію, люду владико!

282] Бий їх і далі отак, і станеш ти світлом данаям

283] І Теламонові-батьку: зростив-бо тебе він ізмалку,

284] В дім тебе радо приймав, хоч ти був йому сином нешлюбним.

285] Хоч і далеко він, славу йому принесеш ти велику.

286] Так-бо, скажу я тобі, і сповниться те неодмінно.

287] Тільки егідодержавний Зевс мені дасть і Афіна

288] Вщент зруйнувать Іліон, це прегарно збудоване місто,

289] Першому я після себе тобі дам почесний дарунок —

290] Або триніжок, або колісницю із парою коней,

291] Або жону, щоб на спільне з тобою виходила ложе”.

292] Відповідаючи, мовив тоді йому Тевкр бездоганний:

293] “Сину Атрея славетний! Навіщо мене спонукаєш?

294] Я ж бо стараюся й сам! Скільки вистачить сили у мене —

295] Не спочиваю, — з дня, як троян ми до міста прогнали,

296] Нищу їх воїв, частуючи гострими стрілами влучно.

297] Ось уже вісім із лука я випустив стріл довголезих,

298] Глибоко в тіло вони уп’ялись юнакам войовничим,

299] Тільки у цього скаженого пса я ніяк не поцілю”.

300] Мовивши так, він знову стрілу з тятиви посилає

301] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;

302] Схибив, проте, й бездоганному Горгітіону, Пріама

303] Синові, прямо у груди дзвонистою втрапив стрілою;

304] Батьком з Езіми в заміжжя узята його породила

305] Кастіаніра прекрасна, з богинями вродою схожа.

306] Наче той мак у саду свою набік похилить голівку,

307] Під ряснотою мачин і весняних дощів обважнілу,

308] Так же й шоломом обтяжену голову набік схилив він.

309] Тевкр же тим часом ізнову стрілу з тятиви посилає

310] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;

311] Схибив він знову, — стрілу Аполлон відхилив йому бистру,

312] Й Архептолему, візничому Гектора, постріл дістався:

313] В бій пориваючись, ранений був під соском він у груди

314] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі

315] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.

316] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Гектору серце,

317] Тяжко сумуючи, він супутця залишив лежати

318] І Кебріона гукнув, свого брата, що був недалеко,

319] Віжки до коней узяти, й послухався той, це почувши.

320] Сам же мерщій з колісниці блискучої скочив на землю

321] З криком жахливим і, камінь великий рукою схопивши,

322] Кинувсь на Тевкра, поцілить його пориваючись серцем.

323] З сагайдака тоді Тевкр, гіркую стрілу свою взявши,

324] До тятиви притулив і вже лук напинав, але Гектор

325] Шоломосяйний у плечі, якраз де ключиця від шиї

326] Груди йому відокремлює — найнебезпечніше місце! —

327] Каменем гострим ударив, коли той вже цілив у нього,

328] І тятиву перетяв. Заніміла рука біля кисті.

329] Тевкр на коліна звалився, і лук із руки його випав.

330] Напризволяще Еант не лишив свого впалого брата —

331] Зразу ж до нього підбіг і щитом його вкрив величезним.

332] Товаришів його двоє, до Тевкра тоді нахилившись, —

333] Ехіїв син Мекістей і з ним богосвітлий Аластор, —

334] До кораблів понесли крутобоких, і тяжко стогнав він.

335] Знову тоді пробудив олімпієць одвагу в троянах,

336] І до глибокого рову вони відігнали ахеїв.

337] Гектор між перших помчав, своєю могутністю гордий.

338] Так, наче дикого вепра чи лева на ловах нагнавши,

339] В клуби і стегна міцними зубами впивається ззаду

340] Пес прудконогий і стежить, щоб звір той не встиг обернутись, —

341] Довговолосих отак переслідував Гектор ахеїв,

342] Трупом останніх раз в раз кладучи, хоч і як ті втікали.

343] Та коли рів з частоколом вони перебігли й багато

344] Воїв згубили в утечі, руками троянськими вбитих,

345] Перед своїми нарешті спинились вони кораблями

346] І, осміляючи там один одного, руки здіймали

347] До милосердних богів, і голосно кожен молився,

348] В той час як скрізь появлявся на конях своїх пишногривих

349] Гектор з очима Горгони чи мужоубивці Арея.

350] Зглянулась, це зауваживши, білораменная Гера

351] І до Афіни відразу ж промовила слово крилате:

352] “Леле! Невже ми, о Зевса егідодержавного доню,

353] Не допоможемо хоч би востаннє данаям, що гинуть?

354] Мабуть, сповняючи долю лиху, так і приймуть загибель

355] Всі від руки одного. Понад міру-бо тяжко лютує

356] Гектор, нащадок Пріама, й багато вже лиха накоїв!”

357] В відповідь мовила їй ясноока богиня Афіна:

358] “Цей вже давно і силу, і душу свою погубив би,

359] В рідному краї своєму убитий руками аргеїв,

360] Та мій батько недобрими в серці лютує думками,

361] Вічно лукавий і злий, бажанням моїм погамовник.

362] Він не згадає, як часто я сина його рятувала,

363] Ще як у подвигах той знемагав тяжких в Еврістея.

364] Слізно волав він до неба, й мене на підмогу до сина

365] Зевс громовладний не раз посилав із високого неба.

366] О, коли б це я раніше розсудливим розумом знала,

367] Ще як він посланий був до Аїдових брам вартового

368] Вивести пса із Еребу, оселі страшного Аїда,

369] То не уникнув би він тоді Стіксових течій глибоких!

370] Нині ж гордує він мною й виконує волю Фетіди,

371] Що цілувала коліна йому й підборіддя торкалась,

372] Городоборцю Ахіллу благаючи шану віддати.

373] Тільки ще буде мене, яснооку, він милою звати.

374] Тим же то однокопитих мерщій запряжи своїх коней,

375] Маю поїхать я в дім до егідодержавного Зевса,

376] В збройне вберуся одіння для бою, і ми ще побачим,

377] Як син Пріамів наш шоломосяйний радітиме Гектор,

378] Тільки-но ми в бойових обидві появимось лавах.

379] Тож не один із троян своїм м’ясом і жиром наситить

380] Хижих птахів і собак, біля суден полігши ахейських!”

381] Мовила це, й не перечила білораменна їй Гера —

382] Кинулась золотозбруйних сама запрягать своїх коней

383] Гера, поважна богиня, великого Кроноса донька.

384] Діва ж Афіна, дочка егідодержавного Зевса,

385] Плащ свій із пліч опустила легкий на порозі у батька,

386] Ніжноузорний, м’який, що своїми руками зіткала,

387] І надягла замість нього хітон громовладного Зевса,

388] В збройне прибралась одіння для бою, що слізьми вмиває,

389] В полум’яну колісницю ввійшла і спис ухопила

390] Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв

391] Шереги, донька всевладного батька, охоплена гнівом.

392] Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,

393] І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, —

394] Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,

395] Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.

396] В брами ці гнали богині бичами баских своїх коней.

397] Зевс їх побачив з високої Іди, й розсердився страшно,

398] І злотокрилу Іріду послав до них з вістю летіти:

399] “Швидше, Ірідо, лети, поверни їх назад, не давай їм

400] Мчати вперед, — не на добре ця звада зі мною їм вийде!

401] Так-бо скажу я тепер, і сповниться те неодмінно:

402] Я покалічу їм коней баских, що везуть колісницю,

403] З повоза скину самих, колісницю ж їм ту поламаю,

404] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться

405] їм тих загоїти ран, що своїми завдам блискавками.

406] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.

407] Геру ж не так я виную, не так обурений нею, —

408] Завжди перечити, що не скажу я, давно вона звикла”.

409] Мовив він так, і з ідейських вершин вихронога Іріда

410] З вістю цією знялась до високого в хмарах Олімпу.

411] Там, біля першої брами ущелистих круч олімпійських,

412] їх перестріла вона і Зевсів наказ сповістила:

413] “Що це, куди ви? Яке вам безумство серця запалило?

414] Не дозволяє Кронід заступатися вам за аргеїв.

415] Ось вам загрожує Кроносів син, і справдиться те неодмінно:

416] Він покалічить вам коней баских, що везуть колісницю,

417] З повоза скине самих, колісницю він ту поламає,

418] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться

419] Вам тих загоїти ран, що своїми завдасть блискавками.

420] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.

421] Геру ж не так він винує, не так обурений нею, —

422] Завжди перечити, що їй не скаже, давно вона звикла.

423] Ти ж, поганюча, ти — сука безстидна, якщо на самого

424] Зевса списом своїм величезним дерзнеш замахнутись”.

425] Мовила це й полетіла назад бистронога Іріда.

426] Гера з такими словами звернулась тоді до Афіни:

427] “Леле! О Зевса егідодержавного доню, ніколи

428] Я не дозволю, щоб ми воювали із Зевсом за смертних.

429] Хай собі гинуть одні, живими лишаються інші,

430] Як кому випаде. Хай олімпієць у серці розсудить

431] Поміж троян і данаїв і зробить усе, як належить”.

432] Мовила й однокопитих назад повернула вже коней.

433] З повозів Ори тоді пишногривих їм випрягли коней

434] І до божистого жолоба поводом їх прив’язали,

435] А колісниці тоді до світлих сіней притуливши,

436] Сіли богині самі у кріслах, із золота кутих,

437] Посеред інших богів із тяжко засмученим серцем.

438] Батько ж Зевс у швидку колісницю запряжених коней

439] З Іди погнав на Олімп і прибув на зібрання безсмертних.

440] Коней негайно одпріг йому славний землі потрясатель,

441] Повіз підняв на поміст і покровом заслав полотняним.

442] Широколунний же Зевс на троні своїм злотокутім

443] Сів, — під ногами у нього здригнулась вершина Олімпу.

444] Одаль од Зевса, в куточку, самотні Афіна і Гера

445] Мовчки сиділи й нічого не сміли сказать, ні спитати.

446] Знаючи, що на душі у них, Зевс нарешті озвався;

447] “Чим ото ви так засмучені дуже, Афіно і Геро?

448] Чи не втомилися ви у бою, що мужів прославляє,

449] Зводячи з світу троян, що до них ви палаєте гнівом!

450] Що ж до мене, то сила і руки мої нездоланні,

451] Волі моєї не змінить ніхто із богів олімпійських,

452] Вам же пресвітлі тіла пойняв уже трепет раніше,

453] Аніж війну ви побачили й жах воєнної січі.

454] Так-бо скажу я тепер, і те сповнилось би неодмінно:

455] На колісниці своїй, блискавками моїми побиті,

456] Не повернулись би ви на Олімп, до оселі безсмертних”.

457] Мовив він це, й почали нарікати Афіна і Гера.

458] Поряд сиділи вони, на троян замишляючи лихо.

459] Слухала мовчки Афіна й ні слова на те*не сказала,

460] Хоч і гнівилась на Зевса і люттю кипіла страшною.

461] Гера ж у грудях не стримала гніву і так промовляла:

462] “О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!

463] Добре ми знаємо те, що сила твоя незборенна,

464] Хоч пройняв би нас жаль до данайських борців списоборних,

465] Як від жорстокої долі їм довелося б загинуть.

466] Та наказуєш ти, і від битви ми стриматись мусим.

467] Тільки хотіли б аргеям пораду корисну подати,

468] Щоб не загинули всі від твого нещадимого гніву”.

469] Відповідаючи, мовив їй так тоді Зевс хмаровладний:

470] “Вранці, якщо, велеока володарко Геро, бажаєш,

471] Зевсову міць надпотужну побачиш, як він іще більше

472] Нищить почне списоборних аргеїв великі загони.

473] В запалі бою могутній аж доти не спиниться Гектор,

474] Доки біля кораблів не постане Пелід прудконогий

475] В день, коли йтимуть бої при самих кормах корабельних,

476] В тісняві воїв страшній круг мертвого тіла Патрокла.

477] Так-бо судилося їм. Що ж до гніву твого, то мене він

478] Мало турбує. Якби ти дійшла аж до самого краю

479] Тверді земної і моря, де нудяться Япет і Кронос,

480] В пітьмі, без світла, що Геліос-Гіперіон посилає,

481] Навіть без радості вітру, — лиш Тартар глибокий навколо, —

482] Хоч би й туди у блуканнях зайшла, — твій гнів роз’ярілий

483] Не турбував би мене, гірше суки-бо ти безсоромна!”

484] Мовив так, білораменна ж йому не перечила Гера.

485] Впало в глибінь Океану осяйливе сонця світило,

486] Чорну приводячи ніч на просторі поля хлібодайні.

487] їй не зраділи трояни, та тричі жадана ахеям,

488] Тричі їм бажана темрява ночі була непроглядна.

489] Збори троян усіх Гектор зібрав тоді шоломосяйний,

490] Від кораблів на берег одвівши ріки вирової,

491] В чистеє поле, де місце від трупів було іще вільне.

492] З повоза кожен зійшов, і слухали всі, що казав їм

493] Гектор, улюбленець Зевса. В могутній долоні тримав він

494] Спис одинадцяти ліктів завдовжки, а зверху на ньому

495] Сяяло мідяне вістря й окільце навкруг золотеє.

496] Спершись на спис той, звернувсь до троян він з такими словами:

497] “Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!

498] Ждав я, що нині, ахеїв покинувши з їх кораблями,

499] Вернемось ми у вітрами овіяну Трою священну.

500] Та облягла нас пітьма, це найбільше вона й врятувала

501] Військо аргеїв із їх кораблями при березі моря.

502] Але тим часом і ми скорімося темряві ночі

503] Та приготуймо вечерю. Ви ж коней своїх пишногривих

504] Із колісниць випрягайте раніш, їм оброку завдайте;

505] Потім мерщій приженіть волів і овець найжирніших

506] З міста сюди, намішайте вина, що серця звеселяє,

507] Хліба з домів принесіть та дров назбирайте багато.

508] Хай цілу ніч до самої зорі, що народиться рано,

509] Вогнищ багато горить, хай їх заграва неба сягає,

510] 1 Щоб під заслоною темряви довговолосі ахеї

511] Не поривались тікать по хребтові широкого моря,

512] Щоб не зійшли на човни без зусиль вони, безперешкодно,

513] Щоб і, вернувшись додому, з них кожен носив іще рани,

514] Завдані списом йому чи стрілою, коли з суходолу

515] ‘ На корабель він стрибав; щоб і іншим уже не кортіло

516] На конеборних троян з многослізним рушати Ареєм!

517] Зевсові любі окличники хай оголосять по місту,

518] Щоб сивочолі діди і підлітки разом із ними

519] Варту круг міста тримали на богозбудованих мурах.

520] 1А слабосилі жінки вогонь хай розпалять яскравий

521] Кожна у домі своїм. Пильнують нехай безупинно,

522] Щоб не прорвалась там засідка в місто, де війська не буде.

523] Так має бути, трояни відважні, як це вам кажу я.

524] Слово, що нині я мовив, нехай пожиточне вам буде,

525] Вдосвіта знов конеборним троянам ще слово скажу я.

526] Зевса благаю й надіюсь на нього й на інших безсмертних.

527] Геть прожену я тих псів, що аж стільки сюди їх набігло,

528] Насланих Керами в чорних човнах нам на смертну загибель.

529] Але всю ніч цю повинні самих ми себе пильнувати,

530] Завтра ж удосвіта, зброю свою бойову одягнувши,

531] На кораблі крутобокі ми шал принесемо Ареїв.

532] Там подивлюсь, чи мене Діомед, син Тідея могутній,

533] Від кораблів аж до мурів міських віджене, чи його я

534] Міддю настигну й скривавлену зброю зніматиму з нього.

535] Завтра він доблесть покаже свою, якщо витримать зможе

536] Списа мого. Проте сподіваюсь, одним він із перших

537] Вбитий поляже між багатьох своїх друзів полеглих

538] Завтра, як сонце засяє. Коли б так же само напевно

539] Став я безсмертним віднині й ніколи уже не старівся,

540] Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона,

541] Як безперечно, що день цей загибель несе для аргеїв!”

542] Мовив так Гектор, і в відповідь схвально гукали трояни.

543] Коней вони розпрягли, під ярмами потом укритих,

544] До колісниць своїх віжками їх поприв’язував кожен;

545] Потім пригнали мерщій волів і овець найжирніших

546] З міста сюди, намішали вина, що серця звеселяє,

547] Хліба з домів нанесли та дров назбирали багато

548] І бездоганні безсмертним богам принесли гекатомби.

549] Пахощі жиру солодкі до самого неба двносив

550] Вітер; але не схотіли прийнять їх блаженні богове,

551] Не побажали: ненависний був Іліон їм священний,

552] І можновладний Пріам, і весь люд списоборця Пріама.

553] Помислів сповнені гордих трояни всю ніч так сиділи

554] На бойовищі, і безліч вогнів їх навколо горіло.

555] Так наче зорі яскраві круг ясного місяця в небі

556] Сяйвом світлистим безвітряну ночі наповнюють тишу,

557] Світлом облиті долини всі видно, і пагір верхів’я,

558] Й скелі високі; й безкрає над ними простерлося небо,

559] Повне зірок незліченних, і серцем пастух їм радіє, —

560] Стільки поміж кораблями ахеїв і Ксантом-рікою

561] Сяяло вогнищ троянських під муром самим Іліона.

562] Тисяча в полі палало вогнів, перед кожним сиділо

563] По п’ятдесят чоловік, осяяних полум’ям світлим.

564] Коні ж їх білий жували ячмінь і пшеницю двозерну,

565] На пишношатну Еос дожидаючи при колісницях.

Оцініть статтю
Додати коментар