«Іліада» читати. Гомер

Іліада Гомер читати Гомер

Гомер «Іліада» ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

БІЙ БІЛЯ КОРАБЛІВ

1] Зевс, допустивши троян і Гектора близько до суден,

2] Там же і злигоднів їм, і труднощів безперестанних

3] Дав їм зазнати, а сам повертає ясні свої очі

4] У далину, споглядаючи землі фракіян комонних,

5] Місян, кулачних бійців, гіппемолгів, які з-під кобили

6] П’ють молоко, ще й абіян, людей справедливістю славних.

7] Трою ж уже помічать перестали ясні його очі.

8] Не сподівався-бо серцем своїм, щоб хтось із безсмертних

9] Вийшов троянам іще допомогу подать чи данаям.

10] Та не сліпий спостерігач — могутній землі потрясатель.

11] З подивом він на війну поглядав і на січу криваву

12] Із верховини найвищої лісом укритого Сама

13] В горах фракійських; виднілась відтіль перед ним уся їда,

14] Видно й Пріамове місто було, і човни всі ахейські.

15] Вийшовши з моря, сидів він там, повен жалю до ахеїв,

16] Що їх тіснили трояни, і гнівався дуже на Зевса.

17] Раптом устав і пішов із скелястої він верховини

18] Кроком швидким. І ліси навкруги, і високії гори

19] Під Посейдона важкою ходою усі затремтіли.

20] Тричі ступив він і, з кроком четвертим мети досягнувши,

21] В Еги ввійшов, де в глибинах затоки стояла славетна,

22] З золота вся, осяйна, його вічно нетлінна оселя.

23] В дім увійшовши, запріг в колісницю він міднокопитих

24] Коней своїх бистролетних, що гриви у них золотії,

25] В золото й сам одягнув своє тіло, майстерно обшитий

26] Золотом взяв свій батіг і, ставши в ясну колісницю,

27] Коней по хвилях погнав. І заграли морськії страхіття,

28] Виплили з лігвищ усюди, свого владаря упізнавши.

29] Радісно хвилі під ним розступились. А коні так швидко

30] Мчали по морю, що мідної осі й вода не кропила.

31] До кораблів до ахейських учвал понесли його коні.

32] Є у глибокому глибі морському печера велика

33] Між островами Тенедом та Імбром суворо-скелястим.

34] Стримав там коней своїх Посейдон, землі потрясатель,

35] Випрягши їх з колісниці, божистого дав їм оброку

36] їсти й на бистрії ноги їм пута наклав золотії, —

37] Що ні порвать, ні розбити, — щоб, стоячи тут же, на місці,

38] Ждали державця, а сам подався до стану ахеїв.

39] Вої ж троянські навально, як полум’я буйне, як буря,

40] Ректору вслід, Пріамідові, рушили всі з безустанним

41] Криком і шумом шаленим у певній надії ахейські

42] Взять кораблі й до ноги перебить оборонців хоробрих.

43] Та Посейдон-земледержець, могутній землі потрясатель,

44] Вийшовши з хлані морської, бадьорість підносив аргеям;

45] Постать Калхаса прибравши і голос його неослабний,

46] Передусім він Еантів гукнув і без того хоробрих:

47] “Ви лише двоє, Еанти, врятуєте військо ахеїв,

48] Не про страхітливу втечу, про міць пам’ятаючи власну.

49] В іншому місці в бою троянських я рук не боявся б

50] Непереборних, хоч юрми їх мур перейшли наш великий,

51] Всіх-бо їх зараз зупинять красивоголінні ахеї.

52] Але страшенно боюсь, щоб не скоїлось з нами нещастя

53] Там, де подібний до полум’я, провід веде навіжений

54] Ректор, тим гордо-пишний, що син він”могутнього Зевса.

55] Хай же на серце і вам покладе із безсмертних хто-небудь

56] Твердо стояти самим і інших в бою укріпляти.

57] Від кораблів бистрохідних його, войовничого, швидко

58] Ви відігнали б, хоч би й бадьорив його сам олімпієць”.

59] Мовивши так, земледержець, могутній землі потрясатель,

60] Берлом ударив обох і надав їм потужної сили,

61] Й стали гнучкі в них суглоби, невтомливі руки та ноги.

62] Сам же, немов бистрокрилий той яструб, що, знявшись з високих

63] Скель, лише козам доступних, на крилах повисне в повітрі,

64] Щоб у погоні за птахом якимсь на долину упасти, —

65] Так Посейдон відлетів од них швидко, землі потрясатель.

66] Бистрий Еант, син Ойлеїв, тоді упізнав його перший

67] І до Еанта звернувся, що був Теламонові сином:

68] “Мабуть, Еанте, це хтось із богів, що живуть на Олімпі,

69] Постать прибрав віщуна й при човнах нам наказує битись, —

70] Не боговіщий Калхас, що з пташиного льоту віщує.

71] З руху гомілок його, по слідах його ніг я іззаду

72] Легко впізнав, хто відходить, — неважко богів упізнати.

73] В грудях-бо любих у мене також стрепенулося серце,

74] Більш ніж коли воювать воно й з ворогом битися прагне.

75] Ноги і руки над ними бажанням до бою палають”.

76] Відповідаючи, так йому мовив Еант Теламоній:

77] “В мене так само до списа жагою тремтять уже руки

78] Непереборні, і сила зростає, і ноги на місці

79] Встоять не можуть. Хоч би й сам на сам я битись готовий

80] З Гектором, сином Пріама, що прагне до бою шалено”.

81] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою,

82] Раді сназі бойовій, що бог поклав їм на серце.

83] А земледержець тим часом бадьорість будив у ахеїв,

84] Що спочивали позаду біля кораблів своїх бистрих.

85] Зовсім охляли в них любі тіла від тяжкої утоми.

86] Смуток жахний їм серця огорнув, як троян вони вздріли,

87] Що звідусіль через мур їх великий прорвались юрбою.

88] Це споглядаючи, сльози вони із-під брів проливали,

89] Не сподівались-бо лиха уникнуть. Але земледержець,

90] Легко в їх лави ввійшовши, зміцнив їх в могутні фаланги.

91] Перших він Тевкра й Леїта закликав, до них підійшовши,

92] Потім бійця Пенелея, за ним Деїпіра, й Тоанта,

93] Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою.

94] їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

95] “Сором вам, молодь аргейська! А я сподіваюся, що, взявши

96] Участь в бою, ви нашим дасте кораблям порятунок!

97] А якщо будете ви небезпеки війни уникати,

98] То настає, видно, день, коли від троян ми загинем!

99] Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі,

100] Диво страшне, що, гадав я, повіки йому не здійснитись.

101] До кораблів наших ринуть трояни, які ще недавно,

102] Наче ті лані були полохливі, що бродять по лісі,

103] Кволі, безпомічні зовсім, себе захистить неспроможні,

104] Здатні в поживу лише леопардам, вовкам та шакалам.

105] Досі й трояни не важились стать проти сили ахеїв,

106] Проти могутності рук їх вони виступати не сміли.

107] Нині ж від міста далеко, біля кораблів, вони б’ються

108] Тільки з провини вождя і недбалості вашого війська, —

109] Гнівне на нього, воно кораблів своїх бистрих не хоче

110] Оборонять і воїв дає біля них убивати.

111] Але хоча таки справді провинний у лихові всьому

112] Є лиш Атрід, герой Агамемнон широкодержавний,

113] Що бистроногого сина Пелея так тяжко зневажив, —

114] Нам через це ухилятись від бою ніяк не годиться!

115] Отже, поправмось мерщій! Виправні серця благородних.

116] Дуже негарно-бо вам забувать войовничу відвагу,

117] Найсміливішим з ахейського війська! Не сперечався б

118] З мужем я тим, що з кривавого поля війни утікає

119] Із боягузтва. На вас же я цілим обурений серцем.

120] Ох і ледачі! Ще й гіршого ви тут наробите лиха

121] Через недбалість свою і на себе накличете, певно,

122] Сором і осуд людський! Починається битва велика!

123] Біля самих кораблів гучномовний вже Гектор воює

124] Дужий, він браму розбив і зірвав з неї засув великий!”

125] Так підмовляючи, дух земледержець підносив ахеям.

126] Біля Бантів обох тоді стали збиратись фаланги

127] Дужі, що ані Арей їм нічим би не міг докорити,

128] Ані Афіна, що кличе до бою. Добірні, найкращі

129] Воїни тут на троян і божистого Гектора ждали —

130] Спис біля списа, щиток при щитку нерозривно зімкнуті,

131] Щит до щита, шолом до шолома й до воїна воїн.

132] Гребені тих конегривих шоломів стикались при кожнім

133] Русі, так щільно один біля одного вої стояли.

134] Грізно щетинились гострі списи у долонях відважних

135] Воїв, — вони уперед поривалися, прагнучи бою.

136] Лавами йшли і трояни. Сам Гектор їх вів за собою, —

137] Рвавсь уперед він,, як камінь округлий, що з дикої скелі

138] Хвилі напором у повінь ріка його скинула врешті,

139] Виром бурхливим підмивши основи жахливої скелі.

140] Котиться він, ще й підскакує, й лунко тріщить по дорозі

141] Праліс густий, а він далі летить, не спиняючись, поки

142] Аж до рівнини сягне і не котиться більш мимоволі.

143] Так же і Гектор — спочатку грозив, що до самого моря

144] Легко він шлях прокладе крізь човни і намети ахейські,

145] Всіх побиваючи; а, на густі наштовхнувшись фаланги,

146] Мусив спинитись. Назустріч-бо вийшли синове ахейські,

147] Вдарили вістрями грізних мечів і списів двоєгострих

148] І відігнали його, й похитнувсь він, і став одступати.

149] Голосно крикнув тоді, щоб навкруг його чули трояни:

150] “Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні,

151] Стійте усі! Не надовго мене зупинили ахеї,

152] Хоч і зімкнулись у лави вони, наче мур, непохитні,

153] Та перед списом моїм, сподіваюсь, відступлять, як справді

154] Бог верховний веде мене, Гери муж громоносний”.

155] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.

156] Вийшов тоді наперед Деїфоб, гордовитий Пріамів

157] Син, перед себе тримаючи щит, звідусіль рівнобокий;

158] Кроком легким він ішов, тим щитом прикриваючи тіло.

159] В нього тоді Меріон вже націлився списом блискучим,

160] Кинув, але промахнувсь і попав йому в щит рівнобокий,

161] Шитий із шкір; але не пробив — ще раніше зламалось

162] Вістря на ратищі довгого списа. Злякавшися лету

163] Списа шаленого, в бік одвернув Деїфоб свій обшитий

164] Шкірою щит. Меріон же назад повернувся у лави

165] Товаришів, роздратований страшно на те і на друге —

166] Що й перемоги позбувсь, і зламав свого списа міцного.

167] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських

168] Списа великого взять, що лишився у нього в наметі.

169] Битва тим часом тривала, і гомін лунав неугасний.

170] Тевкр Теламоній відважного перший убив списоборця

171] Імбрія, Ментора сина, на коні багатого мужа.

172] Жив у Педеоні він до приходу загонів ахейських

173] З Медесікастою в шлюбі, бічною Пріама дочкою.

174] А як данаї до Трої прийшли в кораблях крутобоких,

175] До Іліона прибув він, але від троян відрізнявся.

176] Жив у Пріама, тримав його той як власного сина.

177] Син Теламона під вухо його своїм списом довженним

178] Ранив і вихопив списа назад. Той упав, наче ясен,

179] Що на вершині гори височів, звідусюди помітний,

180] Міддю ж підрубаний, свіже схилив до землі своє листя, —

181] Так він упав — і брязнула зброя, що сяяла міддю.

182] Кинувся Тевкр уперед, щоб озброєння з Імбрія зняти.

183] Гектор же кинувсь до нього й націлився списом блискучим.

184] Той це помітив і ледве од мідного встиг ухилитись

185] Списа. І в груди уп’явсь Амфімахові, сину Ктеата

186] Акторіона, той спис, коли він на битву виходив.

187] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.

188] Гектор же кинувся знов — в Амфімаха, великого духом,

189] Зняти шолом з голови, до скронь його щільно прилеглий.

190] Кинув тієї ж хвилини Еант своїм списом блискучим

191] В Гектора, тіла ж його не торкнув він: грозливою міддю

192] Все воно вкрите було. Посередині в щит він ударив,

193] І Пріаміда так сильно штовхнув, що той мусив вернутись,

194] Трупи обидва лишивши, щоб їх волочили ахеї.

195] А Амфімаха взяли Менестей богосвітлий і Стіхій,

196] Воїв афінських вожді, й понесли до загонів ахейських,

197] Імбрія ж — двоє Бантів, завзяття взірці бойового,

198] Наче два леви козу із-під варти собак гостроіклих

199] Викравши, разом несуть, крізь густі пробираючись хащі

200] Й високо в пащах свою над землею тримаючи здобич,

201] Так же й Еанти озброєні, високо трупа піднявши,

202] Лати із нього знімали. З маху від ніжної шиї

203] Голову в гніві за смерть Амфімаха відсік син Ойлеїв

204] Й, мов кругляка, до троян через юрми густі перекинув.

205] Гектору прямо до ніг крізь пилюку вона покотилась.

206] Гнівом у серці своїм запалав Посейдон за онука,

207] За Амфімаха, що смертю поліг у січі жорстокій.

208] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських

209] Дух піднімати в данаїв, троянам готуючи лихо.

210] Ідоменей по дорозі зустрівсь йому, списник славетний.

211] Йшов од товариша він, який перед тим незадовго

212] З бою вернувсь, у коліно поранений гострою міддю, —

213] Винесли друзі із битви його. Лікарям його здавши,

214] Він до намету пішов, вернутись бажаючи швидше

215] В бій. До нього звернувся тоді земледержець могутній,

216] Голос прибравши Тоанта, який Адремона був сином, —

217] Що в Калідоні високім владарив і в цілім Плевроні

218] Над етолійцями, й люди, як бога, його шанували:’

219] “Ідоменею мій, крітян пораднику, де ж ті погрози

220] Ділись, що Трої синам колись так грозили ахеї?”

221] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

222] “О Тоанте, ніхто із ахеїв, наскільки я знаю,

223] В цьому не винен: усі-бо ми стійко уміємо битись,

224] Ні малодушним ніхто не охоплений ляком, ні з бою

225] Досі ніхто не тікав боягузливо. Мабуть, Кроніду

226] Вельмимогутньому так до вподоби припало — безславну

227] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським.

228] Але, Тоанте, і сам ти був досі душею завзятий,

229] Вмів підбадьорити й іншого ти, занепалого духом,

230] Не підступайся тепер, клич кожного мужа з собою”.

231] В відповідь так Посейдон йому мовив, землі потрясатель:

232] “Ідоменею, хай муж той додому уже не поверне

233] З Трої, хай краще забавою стане собакам той воїн,

234] Що утікати б сьогодні із поля посмів бойового!

235] Ну-бо до зброї, й зі мною ходімо! Пора вже до бою

236] Нам поспішать! Хоч і двоє нас, будемо й ми чимсь корисні!

237] Навіть і кволії люди, з’єднавшися, Здатні на доблесть,

238] Ми ж таки можемо вдвох і з сильнішими стати до бою”.

239] Мовив це бог і знов до людської борні повернувся.

240] Ідоменей же подавсь до напнутого гарно намету,

241] Лати красиві на тіло надів і, вхопивши два списи,

242] Кинувсь з намету, подібний на блискавку ту, що Кроніон,

243] Взявши в долоню свою, з світлосяйного кинув Олімпу —

244] Людям знамення, — й сліпучим вона все освітлює сяйвом.

245] Так у героя, що біг, мідні лати на грудях блищали.

246] Неподалік од намету Молід Меріон йому стрівся,

247] Славний супутник його, — приходив він мідного списа

248] Взяти. До нього звернулася Ідоменеєва сила:

249] “Як це ти тут, Меріоне, товаришу мій прудконогий,

250] Нащо війну ти покинув і січі кривавої поле?

251] Чи не поранений ти, і стріли тебе зморює вістря?

252] Чи ти із вістю по мене прийшов? Та я й сам не збираюсь

253] Тут, у наметі, сидіти, а йду до кривавого бою”.

254] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:

255] “Ідоменею мій, крітян пораднику мідянозбройних!

256] Йшов я гострого списа, якщо він лишивсь у наметі,

257] Взяти. Той, що був досі у мене, в бою поламав я,

258] В щит Деїфоба ударивши, високодумного мужа”.

259] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

260] “Знайдеш списів, як схочеш, не тільки один, а двадцять,

261] Поряд в наметі стоять при стіні вони ясноблискучій,

262] В Трої з побитих я їх познімав, не вважаю-бо гідним,

263] Стоячи здалеку десь, із мужами ворожими битись.

264] Тим-то списів і горбатих щитів є у мене багато,

265] Панцирів, сяючих ясно, та ще й конегривих шоломів”.

266] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:

267] “В мене самого в наметі, та ще й в кораблі моїм чорнім

268] Здобичі досить троянської, йти лиш по неї не близько.

269] Правду сказати, і я не забув ще про доблесть воєнну:

270] В перших-бо лавах на січу, де слави мужі набувають,

271] Й я виступаю, як тільки-но звада воєнна почнеться.

272] Може, кому невідомо з ахейських мужів міднозбройних,

273] Як я тримався в бою, а ти ж мене, думаю, знаєш”.

274] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

275] “Знаю я доблесть твою! Навіщо про це й говорити?

276] Хай би нас, найсміливіших, біля кораблів тут послали

277] В засідку, в ній-бо найкраще мужів виявляється доблесть,

278] І боягуза і мужню людину тут легко пізнати.

279] Тож боязкий всечасно міняється весь на обличчі,

280] Всидіть спокійно йому не дає його дух полохливий,

281] То на одну він, а то на обидві ноги присідає,

282] В грудях його боязливих страшенно колотиться серце,

283] Смерті одної він жде й цокотить мимоволі зубами.

284] Мужній в обличчі не міниться, трепет його малодушний

285] Не обнімає, хоч би він у засідку вперше виходив,

286] Просить лише, щоб у січу жорстоку чимшвидше втрутитись.

287] Не зневажав би ніхто там ні рук, ані сили твоєї.

288] А як в бою ти стрілою чи списом поранений був би,

289] То не в потилицю втрапила б зброя тобі і не в спину,

290] Тільки у груди або у живіт ти удар той прийняв би,

291] Сміло йдучи уперед на розмову із ворогом збройну.

292] Годі, проте, гомоніть нам, як діти оті нерозумні,

293] Стоячи марно, щоб хтось нам ізгорда не став дорікати.

294] Але ходім до намету, міцного там вибереш списа”.

295] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,

296] Кинувся вмить до намету і взяв собі мідного списа.

297] Ідоменеєві вслід він побіг, пориваючись в битву.

298] Як людовбивця Арей, вирушає до грізного бою

299] Й разом і син його любий, безтрепетний Жах нездоланний,

300] Що й витривалий в боях войовник його серцем жахнеться.

301] Разом збройно летять із Фракії вони на ефірів

302] Чи на флегіян хоробрих, але не зважають на просьби

303] Двох цих сторін, і тільки одній вони славу дарують.

304] Ідоменей з Меріоном, керманичі крітського люду,

305] Кинулись так же у битву в блискучім озброєнні міднім.

306] Перший тоді Меріон таке йому слово промовив:

307] “Де б ти хотів, Девкаліде, із ворогом стати до бою?

308] Де ти, чи з правого вийдеш крила, чи з середини війська,

309] Чи, може, з лівого краю? Ніде-бо як тут, я вважаю,

310] Не потребують так помочі довговолосі ахеї”.

311] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

312] “Інші в нас є, посередині наші човни захищати —

313] Двоє Еантів і Тевкр, найкращий в ахейському стані

314] З лука стрілець, відмінний також і в бою рукопашнім.

315] Можуть жадобу вони вдовольнити неситого в битвах

316] Гектора, сина Пріама, який він не є премогутній.

317] Буде нелегко йому, хоч би й як поривався він битись,

318] Щоб подолати відвагу і силу їх рук незборенних,

319] Нам підпалить кораблі, — хіба громовладний Кроніон

320] Кине палаючу сам головню в кораблі наші бистрі.

321] Та не уступить людині Еант Теламоній великий,

322] Як смертородна вона і годується зерном Деметри,

323] Й міддю її чи камінням можна великим убити.

324] Навіть Ахіллу, мужів переборцю, в бою рукопашнім

325] Він не уступить, дарма що у русі зрівнятись не може.

326] Станьмо ж обидва на лівім крилі, щоб побачити швидше,

327] Хто кому славу придбає, — чи ми кому-небудь, чи нам хтось”.

328] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,

329] Рушив із місця, й дійшли вони лав, про які говорив той.

330] Ідоменея уздрівши, на полум’я схожого міццю,

331] Разом з супутцем, в озброєнні міднім тонкої роботи,

332] З криком трояни на них усі кинулись натовпом цілим.

333] І заклубочився вир бойовий при кормах корабельних,

334] Мов буревій, що у посвисті буйних вітрів шаленіє

335] В спеку страшну, коли пилом глибоким покрито дороги

336] Й куряви хмари здіймаються вгору від вихорів стрічних, —

337] Так завихрилася й битва між воїв, що прагнули буйно

338] В січі вбивать один одного й гострою нищити міддю.

339] Поле-бо людоубивчого бою наїжилось лісом

340] Довгих списів, що проймають тіла. Засліпилися очі

341] Сяєвом мідних шоломів, яскравих щитів та блискучих

342] Панцирів, ясно начищених лат на могутливих плечах

343] Воїв, що в битву ішли. І лише загартований серцем

344] Не засмутився б, на їх поглядаючи труд, а радів би.

345] Кронові ж дужі сини, своє замишляючи кожен,

346] Вже готували героям мужам жахливі нещастя.

347] Зевс-бо троянам і Ректору волив послати звитягу,

348] Щоб прудконогого вславить Ахілла. Але не бажав він

349] Люд ахейський цілком погубить біля стін Іліона,

350] Тільки Фетіду хотів вшанувать з її сином хоробрим.

351] А Посейдон, між ахеїв проходячи, дух їм підносив,

352] Потай із сивого випливши моря. За них він журився,

353] Доланих військом троянським, і гнівався дуже на Зевса.

354] Хоч і обидва одного були вони племені й роду,

355] Перший, проте, між них Зевс народився і більше міг знати.

356] Саме тому Посейдон ухилявсь помагати одверто

357] Й потай, у постаті людській, підносив їм дух войовничий.

358] Линву війни й ворожнечі для всіх обопільно страшної,

359] Кожен із свого кінця зав’язавши, боги натягали,

360] Линву міцну і тривку, що розслабила многим коліна.

361] Саме тоді данайських загонів вожай напівсивий

362] Ідоменей на троян налетів і нагнав на них жаху.

363] Отріонея убив він, що, в Трою з Кабеса прибувши,

364] Слави воєнної щойно іще сподівався зажити.

365] Прагнув без викупу він найкращу Пріамову доньку,

366] Юну Кассандру, за себе узяти, за те обіцяв він

367] Річ немалу — од Трої ахейських синів одігнати.

368] Згодився старець Пріам, кивком голови обіцявши

369] Доньку за нього віддати, і той у цій бився надії.

370] Щойно він виступив гордо, як списом у нього блискучим

371] Ідоменей, замахнувшись, поцілив. Не стримала мідна

372] Броня удару, і спис посеред живота йому влучив.

373] Тяжко він гримнув об землю, а той, похваляючись, крикнув:

374] “Отріонею, тебе над усіх я вславлятиму смертних,

375] Якщо насправді все зробиш оте, що вчинить похвалявся

376] Ти Дарданіду Пріаму, — то ж він обіцяв тобі доньку.

377] Ми тобі теж обіцяли б таке і дотримали б слова —

378] Видати заміж за тебе найкращу Атрідову доньку,

379] З Аргоса взявши, і вас одружили б, якщо допоможеш

380] Нам Іліон зруйнувати, це густо заселене місто.

381] Йдімо ж зі мною мерщій, укладім при човнах мореплавних

382] Шлюбну угоду. В розмовах про викуп скупими не будем”.

383] Мовивши так, за ногу його поволік з бойовища

384] Ідоменей. За вбитого месником виступив Асій,

385] Пішки йдучи перед кіньми, які йому прямо у спину

386] Важко хропли, візничим-товаришем ведені. Прагнув

387] Ідоменея убити, та той ухитривсь його списом

388] Під підборіддя ударить, і мідь пройняла йому горло.

389] Впав він на землю, як падає дуб, чи тополя срібляста,

390] Чи струнковерха сосна, що їх теслі у горах зрубають

391] Гострим своїм топором, готуючи брус корабельний.

392] Так перед кіньми і повозом він лежав, розпростертий,

393] Стогнучи тяжко і землю хапаючи, кров’ю залиту.

394] Та й у візничого розум, що мав він, цілком помутився:

395] Не здогадався-бо коней баских він назад повернути,

396] Рук щоб уникнуть ворожих. Тоді Антілох витривалий

397] В нього загостреним списом поцілив. Не стримала мідна

398] Броня, і спис посеред живота йому влучив.

399] Він захрипів і скотився із повоза, збитого міцно.

400] Нестора духом великого син Антілох його коней

401] Швидко погнав од троян до мідноголінних ахеїв.

402] А Деїфоб у той час, підійшовши до Ідоменея,

403] В смутку за Асія, списом у нього поцілив блискучим.

404] Вчасно помітивши це, ухилився од мідного списа

405] Ідоменей і укрився за щит, на всі боки округлий.

406] Зроблений був він з волової шкіри й блискучої міді,

407] Зшитий майстерно, з двома руків’ями, щоб добре тримати.

408] Весь він зігнувсь під щитом і уник міднокутого списа.

409] Щит загудів лише глухо, зачеплений з самого краю

410] Списом. Але недарма із важкої руки полетів він,

411] Вп’явсь Гіппасідові він Гіпсенору, людей вожаєві,

412] Під передсердя, в печінку і зразу розслабив коліна.

413] Вельми пишаючись цим, Деїфоб тоді голосно крикнув:

414] “Не без відомсти тут Асій лежить. Т”пер, підійшовши

415] Аж дог Аїда, могутнього стража підземної брами,

416] Буде, гадаю, радіти він: дав-бо йому я супутця”.

417] Так похвалявся, і прикро од слів його стало аргеям,

418] Та в Антілоха відважного серце найбільш схвилював він.

419] Хоч і в скорботі, той не покинув убитого друга,

420] Але підбіг і щитом прикрив холодіюче тіло.

421] І, під померлим зігнувшися, двоє близьких його друзів,

422] Ехіїв син Мекістей і Аластор із ним богосвітлий,

423] До кораблів крутобоких несли його, стогнучи тужно.

424] Ідоменей же на силі не здав і весь час поривався

425] Або когось із троян похмурою ніччюг покрити,

426] Або упасти самому, відбивши біду від ахеїв.

427] Так був подоланий ним Есіета, паросток Зевса,

428] Любий син Алкатой, що Анхісові зятем доводивсь, —

429] Гіпподамею-бо, старшу дочку його, взяв за дружину,

430] В домі ж ізмалку всім серцем любив її батько й поважна

431] Мати. Красою-бо, розумом світлим, умінням в роботі

432] З-поміж ровесниць вона вирізнялась. Тому й за дружину

433] Взяв її найславетніший муж на всю Трою простору.

434] Ідоменея рукою його Посейдон обезсилив,

435] Очі затьмивши ясні і скувавши світлясті суглоби.

436] Ні ухилитися вбік він не встиг, ні назад утікати,

437] А як той стовп непорушний чи дерево високоверхе,

438] Гордо стояв, і прямо у груди його своїм списом

439] Ідоменей влучив, пробивши на них світлосяйний

440] Мідний хітон, що від згуби не раз рятував його тіло.

441] Глухо тепер забряжчав він, загостреним пройнятий списом.

442] Тяжко той гримнув об землю із списом, що вп’явся у серце,

443] Ще трепетало воно, а з ним разом тремтіло^і древко

444] Списа. Та врешті могутній Арей його сили позбавив.

445] Вельми пишаючись, Ідоменей тоді голосно крикнув:

446] “Що ж, Деїфобе, чи можна за гідну відомсту вважати,

447] Трьох за одного поклавши? А ним же ти так похвалявся!

448] Спробуй, нещасний, і сам і вийди назустріч до мене, —

449] Знатимеш добре, який я прийшов до вас, Зевсів нащадок.

450] Першим Міноса-бо Зевс породив, володаря Кріту.

451] Сина Мінос породив — бездоганного Девкаліона,

452] Девкаліон же мене, владаря над численним народом

453] В Кріті просторім. Тепер же сюди я приплив з кораблями

454] Лихо тобі принести, твому батькові й іншим троянам”.

455] Так він сказав. Де’їфоб між двох гадок тоді завагався, —

456] Чи відступити й когось із троян собі, духом великих,

457] Взяти товаришем, чи до двобою одному хоч стати.

458] Поміркувавши отак, він визнав тоді за найкраще

459] Кликнуть Енея на поміч. Іззаду стояв той в останніх

460] Лавах. Давно на Пріама він богосвітлого гнівавсь,

461] Доблесний серед мужів, у Пріама не мав він поваги.

462] Близько він став біля нього і слово промовив крилате:

463] “Славний Енею, троянський пораднику, слід захистити

464] Зятя, коли хоч би трохи тебе його лихо турбує.

465] Отже, ходім захистім Алкатоя. Давно колись, ставши

466] Зятем тобі, ще хлоп’ятком виховував він тебе в домі.

467] Ідоменей, уславлений списом, ізняв з нього зброю”.

468] Мовивши так, зворушив він Енеєві серце у грудях.

469] Ідоменеєві вийшов назустріч він, прагнучи бою.

470] Ідоменей же його не злякався, як пещений хлопчик,

471] А дожидав, наче вепр той, що, сили власної певен,

472] Жде на ватагу шумливу численних мужів-звіроловів

473] В місці пустинному, в горах, щетиною їжачи спину.

474] Полум’ям блискають очі, погрозливо ляскають гострі

475] Ікла, — готов одігнать він собак і мужів-звіроловів.

476] Так непорушно чекав на відважного в битвах Енея

477] Ідоменей-списоборець і друзів гукав, Аскалафа

478] Та Афарея шукаючи оком, а з ним Деїпіра,

479] Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою.

480] їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

481] “Друзі, на поміч, сюди! Я один боюся страшенно, —

482] Це прудконогий Еней нападає на мене шалено!

483] Вельми могутній, бо вміє мужів у бою убивати,

484] Юністю ще він цвіте, а сила у ній величезна.

485] Будь ми однолітки — так же, як з ним ми відвагою рівні,

486] Скоро мені він, чи я йому славу приніс би велику”.

487] Так він сказав, і овіяні в серці однаковим духом,

488] Лавою стали вони, над плечима щити нахиливши.

489] Товаришів своїх теж почав і Еней закликати,

490] Дивлячись, де Деїфоб, де Паріс, Агенор богосвітлий —

491] Воєначальники війська троянського. Слідом за ними

492] Рушили вої, як вслід баранові з лугів поспішають

493] До водопою овечки, й чабан цілим серцем радіє, —

494] Так і Енеєві радістю повнилось серце у грудях,

495] Бачачи, скільки народу на бій вслід за ним вирушає.

496] Круг Алкатоя списами великими бій врукопашну

497] Розпочали вони, й мідь на могутливих грудях героїв

498] Страшно бряжчала, бійці ж в сум’ятті один з одним шалено

499] Бились. З них два бойовим перевершили інших завзяттям —

500] 1 Ідоменей та Еней, подібні в бою до Арея,

501] Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло.

502] В Ідоменея Еней тоді перший метнув свого списа.

503] Вчасно це вгледівши, встиг той від мідного списа умкнути,

504] Вістря ж загострене, з розмаху вбік пролетівши, у землю

505] Вткнулося, кинуте марно міцною Енея рукою.

506] Ідоменей Еномая в живіт посередині вдарив,

507] Панцир опуклий пробивши, й в утробу пройшла йому мідна

508] Зброя, і впав той у порох, руками хапаючи землю.

509] Ідоменей же з убитого враз довготінного списа

510] Вихопив, та із плечей його гарно оздоблені лати

511] Зняти не встиг: навколо-бо стріли його обсипали.

512] Вже не було у ногах його давньої пружності руху —

513] Бігти за списом або щоб ворожої зброї уникнуть.

514] Міг ще, на місці він стоячи, пагуби день одганяти.

515] З бою ж тікать — не могли уже швидко нести його ноги.

516] Ратищем світлим у нього метнув Деїфоб, коли звільна

517] Став відступать той, бо завжди ненависть він мав проти нього.

518] Схибив і він, проте ратищем тим Аскалаф був убитий,

519] Син Еніалія, — наскрізь плече простромив той могутній

520] Спис, і упав він у порох, руками хапаючи землю.

521] Ще не дізнавсь гучномовний могутній Арей про загибель

522] Сина, що смертю недавно поліг серед січі страшної, —

523] Волею Зевса затриманий, в хмарах сидів золотавих

524] Він на високім Олімпі, де й інші тим часом сиділи

525] Вічні богове, не сміючи в січу страшенну вмішатись.

526] Круг Алкатоя уже розпочавсь тоді бій рукопашний.

527] От Деїфоб з голови Аскалафа зірвав світлосяйний,

528] Мідний шолом. Меріон же, подібний в бою на Арея,

529] Списом йому, налетівши, пройняв передрам’я, й на землю

530] З брязкотом з рук його випав шолом з заборолом дірчастим.

531] А Меріон, налетівши, як яструб, удруге, відразу ж

532] Вихопив із передрам’я бійцевого спис той могутній

533] 1 відступив до загону свого. Політ тоді, рідний

534] Брат Деїфоба, за стан обнявши його обережно,

535] Вивів із згубного бою туди, де на нього чекали

536] Коні баскі, оподаль війни і жорстокої січі,

537] Разом з візничим його при оздобній його колісниці.

538] Прямо до міста його повезли, і від бою страшного

539] Тяжко стогнав він, а з рани свіжої кров струмувала.

540] Так же билися й інші, і гамір зчинився невгасний.

541] На Афарея Еней тоді кинувсь, Калетора сина,

542] Й ратищем гострим пройняв йому горло, як той обернувся.

543] Голову набік схилив він, і щит із шоломом на землю

544] Раптом упали, і смерть душогубна його огорнула.

545] А Антілох, спостерігши, що задом Тоон повернувся,

546] Скочив і, списом ударивши в спину, розсік йому жилу,

547] Що, по хребту пробігаючи, карка самого сягає.

548] Враз розсік він її, і навзнак упав той на землю,

549] В порох, обидві руки до своїх простягаючи друзів.

550] Скочив тоді Антілох і знімати з плечей його зброю

551] Став озираючись. Раптом його оточивши, трояни

552] В щит його били широкий, барвистий, але не здолали

553] Ніжного тіла в бійця Антілоха нещадною міддю

554] Навіть дряпнуть. Посейдон-бо, землі потрясатель, над любим

555] Несторідом чував і від стріл боронив його гострих.

556] Від ворогів не тримався далеко, але поміж ними

557] Він обертавсь, і не був його спис непорушним, всечасно

558] Ним потрясав він, лише у думках намічаючи власних,

559] Чи віддаля ним метнути, чи краще ударити зблизька.

560] Поки він так міркував, його серед юрми помітив

561] Асіїв син Адамант і в щит його гострою міддю,

562] Близько підбігши, ударив. Та ратища вістря знесилив

563] Сам Посейдон темнокудрий, бійцеві життя захистивши.

564] Наче жердина обсмалена, списа того половина

565] В щит Антілоха вп’ялась, а друга упала на землю.

566] Швидко од друзів одбіг Адамант, уникаючи смерті.

567] Та Меріон наздогнав його й списом в те місце між пупом

568] І соромітними ранив частинами, де для бездольних

569] Смертних Арей себе найболячіше дає відчувати.

570] Списом туди він ударив. Подавшись за ратищем слідом,

571] Кидався він, наче бик, що, у горах його наздогнавши,

572] Путами в’яжуть мерщій пастухи і силою гонять.

573] Пройнятий списом, так кидавсь і він, але тільки недовго,

574] Поки герой Меріон, підійшовши, не вихопив раптом

575] Списа із тіла його, і тьма йому очі окрила.

576] В час той Гелен Деїпіра ударив у скроню фракійським

577] Довгим мечем і шолом з голови його збив конегривий.

578] Впав той на землю шолом, забряжчавши, і хтось із ахеїв

579] Перехопив його враз, як у воїв між ніг він котився.

580] А Деїпірові ніч безпросвітна вже очі окрила.

581] Та гучномовного жаль охопив Менелая Атріда.

582] З криком погрозливим вийшов він проти Гелена-героя,

583] Списом махаючи гострим. А той натягнув свого лука.

584] Щойно зійшлися вони, й цей загостреним ратищем кинув

585] Прямо на ворога, той же у нього — із лука стрілою.

586] Спершу попав Пріамід Менелаєві в груди стрілою,

587] В панцир опуклий, та зразу ж гіркеє відскочило вістря,

588] Як на просторім току від віял стрибають широких

589] Темно-смагляві боби чи горох, коли їх молотник

590] З розмахом кидає дужим під вітру шумливе дихання, —

591] Так від броні Менелая, повитого славою мужа,

592] Брязнувши тільки, далеко гіркеє відскочило вістря.

593] А гучномовного гострений спис Менелая Атріда

594] Руку Гелена пробив, що тримав у ній точений лук свій,

595] І прип’яло її міцно до лука тим мідяним списом.

596] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті,

597] Звісивши руку, й за нею тягнув ясенового списа.

598] Великодушний тоді Агенор із руки його вирвав

599] І обв’язав йому пращею руку, з овечої шерсті

600] Звитою, — мав її завжди супутник керманича люду.

601] Стрівши Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,

602] Прямо на нього пішов, — лиха йому доля судила

603] Впасти в страшному бою від твоєї руки, Менелаю.

604] А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши,

605] Схибив Атрід, своїм гострим убік десь поціливши списом;

606] В час той Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,

607] Вдарив у щит, але міді, проте, не спромігся пробити:

608] Щит її стримав широкий, і ратище трісло під самим

609] Вістрям. А серцем уже він радів — сподівавсь перемоги.

610] Витягши з піхов свій срібноцвяхований меч, на Пісандра

611] Кинувсь Атрід: а той з-під щита свого вихопив гарну

612] Мідну сокиру з важким топорищем з міцної оливи,

613] Тесаним гладко, — і разом один проти одного вийшли.

614] Ворога спершу ударив Пісандр у шолом конегривий,

615] Прямо під гребінь. Але як надбіг він, Атрід йому влучив

616] В лоб над самим переніссям, і хруснула кість, і обидва

617] Ока, скривавлені в порох, до ніг його впали, на землю.

618] Він похитнувсь і зваливсь. І, на груди йому наступивши,

619] Зняв Менелай з нього зброю, і так, похваляючись, мовив:

620] “Так покинете ви й кораблі бистрокінних данаїв,

621] Трої зухвалі сини, у битві страшній ненаситні!

622] Мало ще сорому вам і ганьби, що колись уже ними

623] Так ви, собаки презренні, зганьбили мене,^коли серцем

624] Не побоялись гостинного Зевса, що в громі ширяє,

625] Гніву тяжкого, — бодай зруйнував би вам місто високе!

626] Ви-бо і шлюбну дружину мою, і багатства великі

627] Взявши ґвалтовно, втекли, хоч вона прийняла вас привітно.

628] Нині ж бажаєте ви у наші човни мореплавні

629] Кинути згубний вогонь і убити героїв ахейських.

630] Стриматись вам доведеться, хоч повні ви шалу Арея.

631] Зевсе, наш батьку! За всіх ти розумом, кажуть, найвищий, —

632] І за богів, і за смертних, усе-бо від тебе залежить.

633] Нащо ж занадто зухвалим ти воям сприяєш троянським?

634] Навіть одвага злочинна у них, і ніколи не ситі

635] Шалом війни вони, всім однаково людям страшної.

636] Всім-бо людина насититись може — і сном, і коханням,

637] Співом солодким, та іграми, й плавністю рухів танкових, —

638] Прагнемо більше від цього і ми насолоду здобути,

639] Ніж од війни. А трояни — ті завжди в бою ненаситні”.

640] Мовивши так і скривавлене з тіла озброєння знявши,

641] Товаришам до рук передав Менелай бездоганний,

642] Сам же пішов і в лави передніх бійців замішався.

643] Зразу ж на нього там кинувся син владаря Пілемена,

644] Гарпаліон, — за батьком він любим подавсь воювати

645] В Трою, але у батьківську не повернувся країну.

646] Отже, Атрідові він в його щит посередині списом

647] Зблизька ударив, та міді, проте, не спромігся пробити.

648] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті

649] Та озираючись часто, щоб хто його міддю не ранив.

650] А Меріон навздогін мідногострою вцілив стрілою, —

651] В праву сідницю утрапив йому і тією стрілою

652] Наскрізь міхур сечовий простромив під лобковою кістю.

653] Враз похиливсь і, віддавши свій дух на руках у скорботних

654] Товаришів, розпростертий лежав він, упавши на землю,

655] Наче той черв, і чорная кров орошала ту землю.

656] Великодушні тоді оточили його пафлагонці,

657] На колісницю поклали його й повезли у скорботі

658] До Іліона; слізьми умліваючи, йшов між них батько, —

659] Та не така мала бути за вбитого сина відомста!

660] Гнівом великим за смерть його сповнилось серце Паріса,

661] Гостем-бо в нього бував він не раз у краю пафлагонськім.

662] Дуже розгнівавшись, він мідногострою кинув стрілою.

663] Був там іще Евхенор, провісника син Поліїда,

664] Знатний і дуже багатий, оселю він мав у Корінфі.

665] На корабель він сідаючи, знав свою долю нещасну.

666] Вже-бо не раз говорив Поліїд йому, старець розважний,

667] Що як не в домі своїм од хвороби умре він страшної,

668] То при ахейських човнах від рук загине троянських.

669] Але уник він зараз і докорів важких од ахеїв,

670] І навісної хвороби, щоб зайвого болю не знати.

671] В ухо зазнав він удару й під щелепу. 1 тої ж хвилини

672] Вийшла із тіла душа, і страшна його пітьма окрила.

673] Так вони бились завзято, на полум’я схожі вогнисте.

674] Гектор же, Зевсові любий, не знав ще того і не відав,

675] Що лівобіч кораблів од аргейської зброї багато

676] Люду загинуло, й скоро здобуть сподівались ахеї

677] Славу звитяги, адже земледержець, землі потрясатель

678] Дух у аргеїв підносив і силою сам помагав їм.

679] Гектор стояв, де за мур він пробився крізь браму спочатку,

680] Силою лави густі щитоносних данаїв прорвавши, —

681] Де кораблі свої, з сивого витягши моря на берег,

682] Протесілай із Бантом поставили. Мур в тому місці

683] Нижче збудований був, ніж деінде, — в страшній завірюсі

684] Воїв і коней битва точилася там найзавзтіш.

685] Там беотійців загони і довгохітонних іонян,

686] Локрів, і фтійських мужів, і славою вкритих епеїв

687] Від кораблів ледь відбили, та зовсім прогнать не здолали

688] Світлого Гектора: був-бо на полум’я ясне він схожий.

689] В лавах афінян стояли добірні мужі, на чолі їх

690] Син Петеоя ішов Менестей, услід за ним Стіхій

691] З Фейдом та Біас відважний; епеїв вели за собою

692] Мегес, Філеєва парость, та Дракій з вождем Амфіоном;

693] Фтіян очолив Медонт з витривалим у битвах Подарком.

694] Був той Медонт богорівного сином нешлюбним Ойлея,

695] Братом Еанта вважавсь однокровним, та жив у Філаці,

696] Від батьківщини своєї далеко, бо рідного брата

697] Мачухи Еріопіди убив він, дружини Ойлея.

698] Що ж до Подарка, то він Філакіда був сином Іфікла.

699] Разом були на чолі у фтіян вони войовничих.

700] І, кораблі захищаючи, вряд з беотійцями бились.

701] Ні на хвилину тим часом Еант, син Ойлея проворний,

702] Не одступав од Еанта, що був Теламонові сином.

703] Так, наче двоє рудавих волів на новій ораниці,

704] Рало міцне із зусиллям однаковим тягнуть, і рясно

705] Піт виступає у них з-під коріння закручених рогів;

706] Тесаним гладко ярмом розділені поміж собою,

707] Йдуть борозною вони й до межі усю зорюють ниву, —

708] Так же й Еанти обидва пліч-о-пліч у битві стояли.

709] Та з Теламоновим сином багато було і хоробрих

710] Товаришів його вірних, — коли від утоми і поту

711] Мліли коліна йому, то й щит вони в нього приймали.

712] Локри ж не йшли за могутнім душею Ойлеєвим сином:

713] До рукопашного бою-бо серце у них не лежало.

714] В них не було конегривих шоломів, що блискають міддю,

715] В них не було й заокруглих щитів і списів ясенових,

716] Лиш покладались на лук і на пращі, з овечої вовни

717] Сплетені вміло, й, до стін Іліона із ними прийшовши,

718] Часто стріляли й троянам ряди бойові проривали.

719] Ті, що попереду йшли, при зброї, оздобленій гарно,

720] Билися з військом троянським і з Ректором мідянозбройним.

721] Локри ж стріляли, сховавшись в тилу. Й забували трояни

722] Про бойовеє завзяття, — їх часті бентежили стріли.

723] Від кораблів і наметів ахейських з утратами мали

724] Вже в Іліон, овіяний вітром, вертатись трояни,

725] Коб не сказав тоді Полідамант, перед Ректором ставши:

726] “Ректоре, ні на чиї умовляння ти зважить не здатний!

727] Раз дарував тобі здібності бог у воєнному ділі,

728] То і в пораді хотів би за інших ти бути мудрішим.

729] Та чи під силу ж людині одній це усе сполучити?

730] Тож одному дає здібності бог у воєнному ділі,

731] Іншому — хист танцювати, ще іншому — співи й кіфару,

732] Іншому Зевс громовладний вкладає у груди кмітливий

733] Розум, що користі ним багатьом той немало приносить,

734] Та багатьох і рятує, й найбільш його сам розуміє.

735] Але скажу тобі те, що мені видається найкращим.

736] Полум’я бою вінком тебе звідусіль оточило.

737] Духом могутні трояни, укріплений вал перейшовши,

738] Осторонь збройно усі поставали, а інші ще б’ються, —

739] Менший загін проти більших, розсипавшись між кораблями.

740] Тож, відійшовши від бою, вождів поскликай щонайкращих —

741] Спільною радою ми тоді обміркуємо разом,

742] Чи несподіваним наступом брать кораблі многовеслі,

743] Тільки б дав силу нам бог, чи негайно назад повернутись

744] Від кораблів, поки ми іще цілі самі. Та боюсь я,

745] Щоб ті завзяті ахеї вчорашнього нам не вернули

746] Боргу: біля кораблів у них є ненаситний у битві

747] Муж, що, гадаю, не схоче без бою лишатися довго”.

748] Мовив він так, і Ректор те слово розумне вподобав,

749] Із колісниці в озброєнні зразу ж зіскочив на землю

750] Й Полідамантові в відповідь слово промовив крилате:

751] “Полідаманте, тримай біля себе бійців щонайкращих,

752] Сам же подамсь я туди, у загальну вмішаюся битву

753] І повернуся назад, розпорядження давши належні”.

754] Мовив це, й вирушив він, до гори снігової подібний,

755] І полетів до троян і союзників їхніх із криком.

756] Зразу тоді почали всі збиратись до сина Пантоя,

757] Полідаманта відважного, Ректора заклик почувши.

758] Ректор же йшов по передніх рядах і шукав, чи не знайде

759] Він Деїфоба, силу могутню державця Гелена,

760] Асія, сина Гертака, і сина його Адаманта.

761] Хоч і знайшов, та не всі вони цілі були і здорові:

762] Ті під кормами ахейських човнів простяглись нерухомо,

763] Душі згубивши свої від безжальної зброї аргеїв,

764] Інші ж за муром міським, поранені тяжко, лежали.

765] Потім по лівому краї від битви, що сльози приносить,

766] Він Александра знайшов, пишнокосої мужа Єлени, —

767] Товаришів підбадьорював той, закликаючи битись.

768] Ректор спинивсь біля нього і слово образливе мовив:

769] “Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник!

770] Де Деїфоба шукать тепер, силу державця Гелена,

771] Асія, сина Гіртака, і сина його Адаманта,

772] Й Офріонея? Сьогодні увесь Іліон загибає

773] Високоверхий, сьогодні й на тебе чекає загибель!”

774] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:

775] “Ректоре, знати тебе — безвинного ти винуватиш!

776] Може, колись ухилявсь я від битви, а нині ж тримаюсь

777] Стійко: не вкрай полохливим-бо мати мене породила.

778] З дня, коли друзів на бій ти зібрав біля суден ворожих,

779] З дня того тут стоїмо і чинимо опір данаям

780] Ми безустанно. Друзі ж, яких називав ти, убиті.

781] Знаю, що лиш Деїфоб та сила державця Гелена

782] З битви вернулись, великими в руку обидва списами

783] Тяжко поранені, — сам врятував їх од смерті Кроніон.

784] Нині ж веди нас туди, куди серце і дух твій спрямує.

785] Радо ми підемо всі за тобою. Відваги, я певен,

786] Не бракуватиме нам, аби лише сил вистачало.

787] А понад силу, хоч як би хотів, воювать неможливо”.

788] Мовивши так, заспокоїв герой свому братові серце.

789] Кинулись разом туди, де бій розгорівся і січа.

790] Круг Кебріона-вождя, й бездоганного Полідаманта,

791] І Поліфета божистого, й Пальмія, Фалька й Ортая,

792] Й Гіппотіона синів — Аскалія й Морія славних,

793] Що із Асканії плідної вдвох прибули лише вчора

794] Воям на зміну, і Зевс одразу ж послав їх у битву.

795] Ринули в бій вони, наче той вихор з вітрів противійних,

796] Що налітає з Зевсовим громом із неба на землю,

797] З ревом страшенним у хлань поринає морську й піднімає

798] Хвилі бурхливі з глибин вирових многошумного моря

799] Пінявобілі, горбаті і котить одна їх на одну.

800] Так і загони троян один набігали за одним

801] В мідному блиску озброєнь, вождями керовані вправно.

802] Гектор їх вів, син Пріамів, на мужоубивцю Арея

803] Схожий, на грудях тримаючи щит, на всі боки округлий,

804] З щільно позшиваних шкур, та міцною обкладений міддю;

805] Ясноблискучий шолом з-понад скронь красувався у нього.

806] Пильно вдивлявся він, перед ворожі виходячи лави,

807] Чи не удасться, щитом прикриваючись, десь їх прорвати.

808] Духу у грудях, проте, не збентежив одважним ахеям.

809] Перший до нього Еант, величаво ступаючи, крикнув:

810] “Ближче, шаленцю, підходь! Чи ти віддаля лиш аргеїв

811] Взявся лякати? І ми ж бо не неуки в ділі воєннім.

812] Зевсів лиш бич нещадимий приборкав нас нині, ахеїв.

813] Але невже сподівався ти нам кораблі мореплавні

814] Знищити? Тож і у нас-бо є руки, щоб їх захищати.

815] Але певніше, проте, що ваше залюднене місто,

816] Нашими взяте руками, дощенту зруйноване буде.

817] Вже недалеко й для тебе той день, як, тікаючи з бою,

818] Батькові Зевсу та іншим молитися будеш безсмертним,

819] Щоб пишногриві бистріш соколів твої коні летіли,

820] Куряви хмари здіймаючи ввись по дорозі до міста”.

821] Мовив він так, а праворуч злетів у саме піднебесся

822] Високолетний орел, і скрикнули люди ахейські,

823] Тому знаменню радіючи, й мовив осяйливий Гектор:

824] “Що ти, Еанте, дурниці плетеш, хвастовитий бугаю!

825] Хай би так сином вважавсь я егідодержавного Зевса

826] Ціле життя, хай від Гери-владичиці я б народився,

827] Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона, —

828] Як безперечно, що день цей загибель несе вам, аргеї,

829] Всім до останнього. Ляжеш і ти поміж них, як посмієш

830] Ждати на спис мій могутній, що ним тоді тіло лілейне

831] Я розпорю. І троянських собак, і птахів ти наситиш

832] Жиром і м’ясом своїм, під човнами упавши в ахеїв”.

833] Мовив він так і пішов. За ним і вожді подалися

834] З криком шаленим, а вслід їм все військо іззаду кричало.

835] З другого боку, й аргеї кричали, своєї відваги

836] Не забуваючи, й нападу ждали троян войовничих.

837] Крики їх спільні сягали ефіру і сяєва Зевса.

Оцініть статтю
Додати коментар