«Іліада» читати. Гомер

Іліада Гомер читати Гомер

Гомер «Іліада» ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

БІЙ БІЛЯ ВАЛУ

1] Так під наметом високим Менойтів син веледужий

2] Рану тяжку Евріпілові гоїв. Аргеї й трояни

3] Лавами бились тим часом. Та вже не могли для данаїв

4] Захистом бути ні рів, ані вал, що його спорудили

5] Вздовж кораблів вони власних, широким навкруг окопавши

6] Ровом, — не склали вони багаті богам гекатомби,

7] Щоб кораблі бистрохідні і здобич із ними численну

8] Охороняли в безпеці. Були ті укріплення проти

9] Волі безсмертних збудовані, — час їм недовгий стояти.

10] Поки ще Гектор живий був, Ахілл же охоплений гнівом,

11] І незруйнованим ще залишалось Пріамове місто —

12] Доти великі ахейські вали ще мали стояти.

13] А як загинуло в січі багато троян щонайкращих

14] І між аргеїв одні полягли, а інші лишились,

15] І на десятому році зруйновано місто Пріама,

16] І в кораблях відпливли до своєї вітчизни аргеї, —

17] Поміж собою схвалили тоді Посейдон з Аполлоном

18] Вал зруйнувать, спрямувавши на нього всю силу потоків,

19] Що із ідейських вершин у море спадають глибоке —

20] Ресу і Родію з ним, також Гептапору й Каресу,

21] Греніка й далі Есепа, і води Скамандру священні,

22] І Сімоенту, де стільки щитів шкіряних і шоломів

23] В порох упало і стільки мужів — півбогів премогутніх.

24] Гирла потоків тих Феб-Аполлон позливав воєдино

25] Й всю течію дев’ять днів гнав на вал той. А Зевс безустанно

26] Дощ посилав, щоб у хвилю морську чимскоріш його змити.

27] Сам же землі потрясатель, свій в руки тризубець узявши,

28] З хвилями йшов, вириваючи ними всі валу основи,

29] Що, трудячись, із колод і каміння заклали ахеї.

30] Все він зрівняв із землею до вод Геллеспонту бурхливих,

31] Самий же берег великий він знову пісками засипав,

32] Вал зруйнувавши цілком, і знов повернув усі ріки

33] В річища, де яснохвилі їх води й раніш струмували.

34] Тож на майбутнє поклали таки Посейдон з Аполлоном

35] Так учинити. А зараз круг стін, побудованих міцно,

36] Битва кипіла шумлива, в розбиваних вежах тріщало

37] Брусся могутнє. Приборкані пугою Зевса аргеї,

38] Під кораблями глибокими збившися, ледве тримались,

39] Повні страху перед Ректором дужим, носителем жаху.

40] Він же так само в бою шаленів, до вихру подібний.

41] Наче той лев або вепр, оточений псами й ловцями,

42] Грізно стрибає навкруг, могутністю гордий своєю,

43] Ті ж оточили стіною його, свої лави зімкнувши,

44] Стали навпроти і мечуть на нього із рук безустанно

45] Гострі списи. Але не страшиться, боязні не знає

46] Серце відважне, він навіть безстрашністю сам себе губить.

47] Сміло стрибає навкруг, ловців іспитуючи мужність, —

48] Де б він не кинувсь, ловецькі ряди перед ним відступають.

49] Так же і Гектор по юрмах троян пробігав і благав їх,

50] Рів перейти спонукаючи. Та не посміли зробити

51] Й коні цього прудконогі, лиш тяжко хропли, біля краю

52] Рову того упираючись, — надто широкий, страшив їх

53] Виглядом він, — здавалося, їм його ні переїхать,

54] Ні проскочити. Кручами-бо обривався стрімкими

55] Рів той обабіч, до того ж густий частокіл понад ними

56] Гостро стирчав — його збудували синове ахеїв

57] Високо й міцно, щоб захистом був їм од воїв ворожих.

58] Через той рів провести бистрохідну свою колісницю

59] Кінь би не міг, а піхота пройти його все ж поривалась.

60] Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

61] “Гекторе й інші троянські й союзні вожді й полководці!

62] Це божевілля — крізь рів отой коней нам гнать прудконогих!

63] Страшно-бо важко його перейти, ще й загострене кілля

64] З нього стирчить, а за ним іще й вал збудували ахеї.

65] Ні перейти неможливо той рів, ані битися в ньому

66] Кінно. Він надто вузький, і, боюсь, полягли б там всі вої.

67] В разі, ахеям замисливши лихо, їх знищити хоче

68] Зевс громовладний і поміч троянському війську подати, —

69] Дуже того я б хотів, щоб негайно це все відбулося, —

70] Хай же далеко від Аргоса згинуть безславно ахеї!

71] А як повернуть на нас вони, й відсіч дадуть, одігнавши

72] Од кораблів, і в рів заженуть нас, глибоко проритий,

73] То навіть вісник біди від стрімкої навали ахеїв

74] Вже не устигне, боюсь я, до міста назад повернутись.

75] Зважте ж на те, що скажу я, й моєї послухайте ради.

76] Коней візничі нехай притримають нам перед ровом,

77] Ми ж усі пішки при повнім озброєнні рушим навально

78] Гектору вслід, — проти натиску сили такої ахеям

79] Встояти годі, коли вже нависла над ними загибель”.

80] Так він сказав, і Гектор те слово вподобав розумне.

81] З повоза він тої ж миті, озброєний, скочив на землю.

82] Не залишались на конях своїх тоді й інші трояни —

83] Скочили всі з колісниць за Гектором вслід богосвітлим.

84] Кожен із них наказав своєму тоді візникові

85] Коней в належнім порядку тримать недалеко від рову.

86] І, розділившись самі на п’ять зброєносних загонів,

87] Лави зімкнули свої і рушили вслід за вождями.

88] Перший очолили Гектор і Полідамант бездоганний,

89] Найсміливіший то був і найбільший загін, найзавзятіш

90] Прагнув він вал зруйнувать і під самими суднами битись.

91] Третій із ними пішов Кебріон, — біля повоза свого

92] Слабшого від Кебріона лишив за візничого Гектор.

93] Другий загін повели Паріс, Алкатой і Агенор.

94] Третій очолив Гелен і з ним Деїфоб боговидий,

95] Двоє Пріама синів, а третій керманич був Асій, —

96] Асій-герой, Гіртакід, що його привезли із Арісби,

97] З-над берегів Селеенту, руді величезнії коні.

98] Воєначальник в загоні четвертому був син Анхіса,

99] Славний Еней, а при ньому ще двоє сЛнів Антенора,

100] Справи воєнної добрі знавці, Архелох з Акамантом.

101] Вів Сарпедон за собою славетних союзників військо,

102] Астеропея відважного й Главка в соратники взявши.

103] Двох-бо оцих уважав сміливішими він серед інших

104] Після самого себе, а сам він з усіх вирізнявся.

105] Щільно зімкнувши щити шкіряні, вони, повні відваги,

106] Прямо пішли на данаїв, певні того, що не встоять

107] Ті проти них і до чорних своїх кораблів повтікають.

108] Отже, загони троян і союзники їхні славетні

109] Вчули пораду, що Полідамант їм подав бездоганний.

110] ‘Асій лише, Гіртакід, не схотів, поводатар народу,

111] Коней своїх перед ровом з одним лиш візничим лишити

112] Й до кораблів бистрохідних помчав на своїй колісниці.

113] Муж нерозумний! — прийшлось йому Кер не уникнути згубних

114] І від човнів, пишаючись кіньми і повозом пишним,

115] ‘ У Іліон, вітрами обвіяний, вже не вернутись.

116] Бо злоіменна раніше уже його доля настигла

117] Списом із рук Девкаліда, славетного Ідоменея.

118] До кораблів він наблизивсь ліворуч, туди, де ахеї

119] На колісницях швидких із рівнини уже утікали.

120] Повоза з кіньми погнав він туди, та в відчиненій брамі

121] Засувів він не знайшов, позамиканих міцно, й запорів:

122] Навстіж відкриту лишили її, щоб на випадок втечі

123] При кораблях міг би кожен з ахейських бійців рятуватись.

124] Прямо до брами він коней погнав, і загін його з криком

125] Рушив услід; були впевнені всі, що не встоять ахеї

126] Проти їх тиску й до чорних своїх кораблів повтікать.

127] О нерозумні! На них у тій брамі вже двоє чекало

128] Духом міцних списоборців із племені дужих лапітів.

129] Був з них один — Поліпет, могутливий син Пірітоя,

130] Другий же був Леонтей, людовбивці Ареєві рівний.

131] Перед високою брамою поруч стояли обидва,

132] Наче ті високоверхі дуби у гірських верховинах,

133] Зливам і вітрові опір вчиняючи цілими днями,

134] Міцно вчепилися в грунт величезним, довженним корінням.

135] Так ці обидва, на руки й свою покладаючись силу,

136] Асія дужого ждали безстрашно у брамі високій.

137] Вої ж троянські, щити із волової шкури піднявши,

138] Рушили з криком гучним до збудованих міцно укріплень,

139] Асія мавши вождем, а також Іамена й Ореста,

140] Був з ними й Асія син Адамант, і Тоон з Ономаєм.

141] Двоє ж лапітів тим часом у мідноголінних ахеїв

142] Запал будили за валом свої кораблі боронити.

143] А як побачили ті, що на вал натискають трояни,

144] Вої ж данайські, волаючи в страху, готові тікати,

145] Кинулись вдвох уперед, щоб почать перед брамою битву,

146] Наче два дикії вепри, що, в горах гарчливу спіткавши

147] Зграю собак і ватагу ловецьку, йдуть сміло назустріч,

148] В різні стрибаючи боки, і валять дерева навколо,

149] Й з коренем їх виривають, і гучно лунає їх іклів

150] Ляскіт страшний, поки духу їм хтось не відніме стрілою.

151] Так же в лапітів на грудях од стріл, що у них попадали,

152] Ляскала мідь блискотлива. Проте вони бились завзято,

153] На вояків угорі й на свою покладаючись силу.

154] Зверху-бо вої камінням із веж, побудованих міцно,

155] Кидали вниз, себе захищаючи, й власні намети,

156] І кораблі бистрохідні. Як в час заметілі сніжини

157] З вітром бурхливим, що гонить над обрієм хмари похмурі,

158] Сиплються густо на землю, усіх годувальницю щедру, —

159] Так же і стріли, й списи із рук і троян, і ахеїв

160] Густо летіли навкруг. Від ударів каміння важкого

161] Глухо шоломи гули і щити брязкотіли горбаті.

162] Голосно скрикнув з досади, по стегнах долоньми ударив

163] Асій тоді, Гіртакід, і, скипівши обуренням, мовив:

164] “Зевсе, наш батьку, чого це так дуже тобі заманулось

165] Нас обдурити? Я й не гадав, що хоробрі ахеї

166] Встоять під натиском нашої сили і рук нездоланних!

167] Наче ті оси станом гнучким чи ті бджоли рухливі,

168] Що при дорозі в скалі кам’яній собі гнізда будують

169] І не бажають осель у щілинах порожніми кинуть,

170] А від мисливих мужів захищають діток своїх сміло, —

171] Так же і ці не бажають, хоч їх всього двоє, від брами

172] Зрушити, поки поб’ють ворогів чи самі там поляжуть!”

173] Мовив він так, але Зевсові серця не зміг зворушити:

174] Волив-бо дух громовладця лиш Гектору славу надати.

175] Інші бійці перед брамами іншими билися боєм.

176] Та неможливо, як бог це зумів би, про все розказати.

177] Бій кам’яний бушував круг укріплень, неначе вогнисте

178] Полум’я. Хоч і у скруті страшній, боронитись аргеї

179] Мусили біля своїх кораблів. І смутилися духом

180] Вічні боги, що досі у битві сприяли данаям.

181] Бились завзято й лапіти тоді й ворогів побивали.

182] От Перітоя відважного син Поліпет премогутній

183] Списом поранив Даманта, шолом міднощокий пройнявши.

184] Мідь шишакова не стримала того удару, крізь череп

185] Вістря пройшло мідяне, і мозок всередині з кров’ю

186] Перемішало Дамантові, й запал його зупинило.

187] Потім він зброю здійняв бойову із Пілона й Ормена.

188] А Леонтей тоді, парость Ареєва, вбив Гіппомаха,

189] Що Антімахів був син, — йому в пояс він спитсм утрапив.

190] А після того відгострений вихопив меч свій із піхов,

191] Кинувсь крізь натовп густий і першого вбив Антіфата

192] У рукопашнім бою. І навзнак той гримнувсь об землю.

193] А після того іще і Менона, й Ямена, й Ореста —

194] Збив він одного за одним на землю, усіх годівницю.

195] В час той, як зброю блискучу знімали вони із убитих,

196] Полідамант тоді й Гектор з юнацьким загоном відважним,

197] Більшим і дужчим за інші усі, пломеніли бажанням

198] Вал зруйнувати й ахейські вогнем кораблі попалити.

199] Та завагались вони, перед ровом широким спинившись.

200] Мали той рів перейти вже, як раптом ліворуч над військом

201] Птах із’явився, орел, що високо в небі ширяє, —

202] В пазурах ніс він потвору скривавлену, — змій величезний

203] Був ще живий і звивався, готовий з ним битись і далі.

204] Спритно зігнувшись, орла, що тримав його міцно, він раптом

205] В груди вкусив біля шиї, і той від нестерпного болю

206] Кинув на землю його, між троянського війська вронивши,

207] Сам же із клекотом дужим за вітру диханням полинув.

208] Серцем жахнулись трояни, у корчах побачивши змія

209] Перед собою — знамення егідодержавного Зевса.

210] Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

211] “Гекторе, лаєш ти завжди мене, хоч на зборах я навіть

212] Мовив би й слушно. Вважаєш, ніхто із простого народу

213] Ані у раді, ані на війні аж ніяк не повинен

214] В чомусь перечить тобі, твою лише множити владу!

215] Але й тепер я скажу те, що слушним мені видається.

216] Далі не йдімо перед човнами з данаями битись.

217] Ось що, гадаю я, статись повинно, якщо над троянським

218] Військом, що мало вже рів переходити, справді ліворуч

219] Птах із’явився, орел, який високо в небі ширяє, —

220] В пазурах ніс він потвору скривавлену, — змій величезний

221] Був ще живий. Та орел упустив його, милого дому

222] Не досягнувши, й не встиг своїм дітям оддати в поживу.

223] Так же і ми, коли навіть і браму, і мури ахейські

224] Натиском дужим зруйнуємо вщент, і відступлять ахеї,

225] Все ж не повернемось тою ж дорогою, в тому ж порядку,

226] А багатьох за собою покинем троян, що ахеї

227] Гострою міддю поб’ють, кораблі захищаючи власні.

228] Так нам усе й ворожбит пояснив би, що тямить душею

229] Смисл божественних знамень, і йому повірили б люди”.

230] Скоса поглянувши, Гектор сказав йому шоломосяйний:

231] “Полідаманте, не дуже ти мовив мені до вподоби!

232] Міг би і краще за це ти інше придумати слово.

233] А як і справді оте, що я чув, ти свідомо промовив,

234] То, очевидно, у тебе і розум боги відібрали!

235] Радиш забути мені громоносного Зевса веління

236] Ті, що здійснити він сам обіцяв, головою кивнувши;

237] А замість того порадив ти вірити ширококрилим

238] Птахам, — на них я не знаюсь, і зовсім мене не тривожить,

239] Чи полетять вони вправо, де сонце з-за обрію сходить,

240] Чи подадуться ліворуч, де заходу морок темніє.

241] Будьмо ж слухняні одній лише волі великого Зевса:

242] Смертних-бо всіх і безсмертних у владі своїй він тримає.

243] В нас-бо найкраще знамення одне — захищати вітчизну.

244] Але чого ти злякався війни й бойового завзяття?

245] Навіть якби у бою до єдиного всі полягли ми

246] Перед човнами аргеїв, тобі не грозила б загибель, —

247] В серці ж ні стійкості в тебе нема, ні вогню бойового.

248] А як від бою ухилишся ти, або іншого мужа

249] Словом намовиш улесливим з грізної битви тікати,

250] Спис мій одразу тебе і життя, і дихання позбавить”.

251] Мовивши це, він подався вперед, а за ним поспішили

252] З криком шаленим трояни. Тим часом і Зевс громовладний

253] З пагір ідейських послав із вітром поривчастим бурю

254] Й запорошив кораблі усі пилом. Тоді він ахеям

255] Розум затьмарив, троянам готуючи й Гектору славу.

256] Зевса знаменню і власній довірившись силі, трояни

257] Мурів ахейських величну твердиню звалить намагались,

258] Виступи веж руйнували, крушили зубчаті бійниці,

259] Стали підоймами палі розхитувать ті, що ахеї

260] Глибоко в землю забили, — найперші підвалини вежам.

261] їх вивертали вони, сподіваючись мури ахейські

262] Геть розвалить. Та данаї ні кроку не сходили з місця.

263] Загородивши щитами з бичачої шкіри бійниці,

264] По ворогах, що на вал налягли, вони били нещадно.

265] Двоє Еантів тим часом, проходячи всюди по вежах,

266] Духу бійцям додавали й відвагу будили ахеям.

267] Лагідним словом одних, а інших жорстким бадьорили,

268] Лиш помічали, що бою завзятого хтось уникає:

269] “Друзі! Чи хто видатніший з аргейських мужів, чи середній,

270] Чи навіть слабший від інших, — не всі-бо однакові люди

271] В битві бувають, — нині для кожного знайдеться діло!

272] Це ви знаєте добре й самі. Хай ніхто не посміє

273] До кораблів повертати назад, оцей заклик почувши!

274] Сміло рушайте вперед, один в однім підтримуйте мужність!

275] Хай допоможе вам Зевс-олімпієць, що блискавки мече,

276] Приступ ворожий відбить і троян в Іліон одігнати!”

277] Так гукали вони, спонукаючи битись ахеїв.

278] Наче зимового дня сніжини посиплються густо

279] В час заметілі, коли посилає нам Зевс велемудрий

280] Сніг той, щоб стріли своєї могутності людям явити.

281] Вітри приспавши, сніжить безнастанно, аж поки покриє

282] Гір верховини високі, і скель гостроверхе бескеття,

283] Луки на лотос багаті, і людські поля плодоносні,

284] І узбережжя устеле, і сивого моря затоки;

285] Хвиля лише, набігаючи, сніг поглинає, все інше

286] Білою вкрите габою, що Зевс хуртовинням навіє.

287] Так безнастанно й каміння з обох боків сипалось густо —

288] То на троян, а то від троян на загони ахейські

289] Градом летіло каміння, аж гуркіт лунав понад валом.

290] Та не змогли б ні трояни тоді, ні осяйливий Гектор

291] Брами у мурі зламать чи великі запори, аж поки

292] Не спрямував на аргеїв сина свого Сарпедона

293] Зевс велемудрий, як лева того на волів круторогих.

294] Виставив той уперед свій щит, звідусюди округлий,

295] Кутий із міді, карбований, — гарно скував його вмілий

296] Мідник, зсередини шкури волові приладивши щільно

297] Й дратвою їх золотою по мідному колу прошивши.

298] Щит той піднявши й списами двома потрясаючи грізно,

299] Кинувся так Сарпедон, наче лев, що, зростаючи в горах,

300] М’яса вже довго не їв, і безтрепетний дух його гонить

301] Вдертись до жирних овець через тин, загороджений щільно.

302] Навіть зустрівши мужів-пастухів, що отару овечу

303] З поміччю псів стережуть, озброєні добре списами,

304] Спроби, проте, не зробивши, іти від кошари не хоче,

305] Але, стрибнувши до неї, хапає вівцю або перший

306] Падає сам, уражений списом з правиці міцної.

307] Так же тоді спонукав богорівного дух Сарпедона

308] Рушити сміло на вал і крушити зубчать-бійниці.

309] Зразу ж тоді він Главка гукнув, Гіпполохову парость:

310] “Главку, чому над всіма нас в Лікійському краї шанують

311] Місцем на учтах, і м’ясом найкращим, і келихом повним

312] Люди усі, і на нас, немов на богів, споглядають?

313] Маємо й кращий землі ми наділ понад берегом Ксанту

314] Із виноградником гарним, і ниву, що родить пшеницю.

315] Тим-то нам першими треба стояти тепер у лікійських

316] Лавах і сміливо в розпал гарячого кидатись бою,

317] Щоб говорив про нас кожен з лікіян у кованих латах:

318] “Ні, не без слави у рідній країні лікійській керують

319] Наші державці; їдять недаремно овець вони жирних,

320] Вина медові п’ючи найсолодші, — зате ж бо й велика

321] Доблесть їх, — завжди-бо в перших лікійських рядах вони б’ються”.

322] Любий, якби із цієї війни ми цілими вийшли,

323] Стали безсмертні навік і ніколи уже не старілись,

324] То не хотів би я й сам між передніми лавами битись,

325] Не посилав би й тебе я в бої, що мужів прославляють.

326] Та звідусіль незліченні уже обступили нас Кери

327] Смерті, — ані утекти, ні сховатись од них неможливо.

328] Отже, вперед! Чи ми комусь славу здобудем, чи нам він!”

329] Мовив так, і Главк не перечив йому й не протививсь.

330] Рушили прямо вони із лікійським загоном численним.

331] Жахом охоплений був Менестей тоді, син Петеоя, —

332] Прямо на нього до вежі ішли і несли вони лихо.

333] Він озирнувся по вежах ахейських навкруг, чи не видно

334] Близько вождів, щоб нещастя від друзів його відвернути.

335] Ось він Еантів побачив обох, у війні ненаситних,

336] З ними стояв іще й Тевкр, що тільки-но з свого намету

337] Вийшов. Але Менестея, хоч був недалеко, не чули —

338] Так гуркотіло навкруг, аж сягаючи неба самого,

339] Від брязкотіння великих щитів, конегривих шоломів

340] 1 Та від розбиваних брам, що замикані міцно стояли, —

341] їх зруйнувать намагались трояни, щоб далі пробитись.

342] Зразу ж Тоота-окличника шле він тоді до Еантів:

343] “Швидше біжи та Еанта поклич, богосвітлий Тооте,

344] А коли можна, обох, — отак воно буде найкраще,

345] Нас-бо чекає усіх велика біда незабаром:

346] Напосідають на нас лікійські вожді, що й раніше

347] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.

348] Тільки ж коли і там уже скрута в борні виникає,

349] Хай хоч один сюди прийде могутній Еант Теламоній

350] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє”.

351] Мовив він так. Не перечив, почувши це слово, окличник,

352] Кинувся бігти уздовж він стіни міднозбройних ахеїв,

353] Перед Бантами став і до них, поспішаючи, мовив:

354] “Вас, Еантів обох, вождів міднозбройних аргеїв,

355] Просить улюблений син Петеоя, годованця Зевса,

356] Стати на поміч, хоч трохи з ним скруту борні розділити

357] І, коли можна, удвох, — отак воно буде найкраще,

358] Там-бо чекає усіх велика біда незабаром:

359] Напосідають на них лікійські вожді, що й раніше

360] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.

361] Тільки ж коли тут уже скрута в борні виникає,

362] Хай хоч один туди прийде могутній Еант Теламоній

363] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє”.

364] Мовив він так. Не перечив великий Еант Теламоній,

365] Зразу ж до сина Ойлея він слово промовив крилате:

366] “Вдвох з Лікомедом могутнім, Еанте, ви тут залишайтесь

367] Дух кріпити данаям, щоб мужньо у битві тримались.

368] Я ж поспішаю туди й там стану негайно до бою.

369] Зразу ж вернуся назад, їм поміч належну подавши”.

370] Мовив це слово й пішов великий Еант Теламоній,

371] Разом з Бантом подався і Тевкр, його брат одноотчий.

372] Тевкрові вслід Пандіон ніс вигнутий лук з тятивою.

373] От вони вежі дійшли Менестея, відважного духом,

374] Попід стіною йдучи, і воїв знайшли вони в скруті.

375] Наче той темний борвій, налетіли на вежу й бійниці

376] Дужі й хоробрі лікіян вожді і порадники війська.

377] Враз супротивні зіткнулися лави, аж все загуділо.

378] Перший Еант Теламоній друга убив Сарпедона,

379] Духом відважного мужа Епікла, його він ударив

380] Мармуру гострим уламком великим, що з краю за муром

381] Біля бійниці лежав на камінні. Його лиш обіруч

382] Ледве б утримати міг чоловік у квітучому віці

383] З люду сучасного. Той же підняв його високо й кинув

384] І розтрощив на Епіклі шолом з чотирма гребенями

385] Й череп йому роздробив. Той, наче плавець, що пірнає,

386] З вежі високої впав, і дух його кості покинув.

387] Тевкр же могутнього Главка, що паростю був Гіпполоха,

388] Руку оголену вгледівши, гострою вразив стрілою

389] З вежі стрімкої, як ліз той на неї, і вивів із битви.

390] Главк же стрибнув із стіни непомітно, щоб хто із ахеїв

391] Рани його не побачив і цим не почав вихвалятись.

392] Смуток обняв Сарпедона, коли він помітив, що з битви

393] Главк одійшов. Та він бойового не втратив завзяття.

394] І в Тесторіда Алкмаона списа свого устромивши,

395] Вихопив зразу його, і той, повалившись за списом,

396] Навзнак упав, аж озброєння мідне на нім забряжчало.

397] А Сарпедон, за бійницю рукою вхопившись міцною,

398] Шарпнув, і вся із зубцями вона обломилась, і зверху

399] Мур оголився, й відкрилась для ворога путь широченна.

400] Кинулись разом на нього Еант Теламоній із Тевкром.

401] Тевкр тоді в ремінь блискучий уцілив йому, що на грудях

402] Щит велетенський тримав. Та Зевс од своєї дитини

403] Смерть одвернув, — загинуть не дав йому перед човнами.

404] Скочив до нього Еант і в щит той ударив, та списом

405] Наскрізь його не пробив, лише наступ ворожий притримав.

406] Цей од бійниці подався на крок, але зовсім із битви

407] Не відступив, — іще сподівався він славу здобути

408] І, обернувшись назад, до лікіян гукав богорівних:

409] “Вої лікійські, невже бойовий занепав у вас запал?

410] Важко самому мені, хоч який би не був я могутній,

411] Мур зруйнувати і до кораблів простелити дорогу.

412] Нумо вперед! Що буде нас більш, діло краще ітиме!”

413] Мовив він так, і вони, владаревим налякані криком,

414] За владарем і порадником рушили в битву завзяту.

415] З другого боку й аргеї свої укріпили фаланги,

416] Муром прикрившись. І діло між них розгорілось велике.

417] Бо не могли ні могутні лікіяни так у данаїв

418] Мур зруйнувати, щоб до кораблів простелити дорогу,

419] Ані лікіян тоді не могли списоборці данаї

420] Геть одігнати од муру, якого вже ті досягнули.

421] Так наче двоє мужів, зустрівшись на нивах суміжних,

422] З мірою кожен в руці, про межу сперечаються спільну,

423] Про щонайменший окраєць, щоб поля однаково мати, —

424] Так ворогів лиш зубці на бійницях ділили, й над муром

425] Ті один одному перед грудьми шкіряні розбивали

426] Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.

427] Тіло було багатьом нещадною вражене міддю, —

428] В спину бійцям, хто до ворога був обернувсь непокритим

429] Тилом, а іншим — крізь їхні щити попробивані — в груди.

430] Мури й бійниці зубчаті були обагрянені кров’ю

431] Воїв з обох ворогуючих станів — троян і ахеїв.

432] Не спромоглися трояни, проте, одігнати ахеїв,

433] Рівно стояли-бо, як вагівниця у чесної прялі:

434] Гирі і вовну на шальки поклавши, вона їх рівняє

435] Й пильно виважує, щоб для дітей заробить на прожиток.

436] Так врівноважені бій і війна були, доки могутній

437] Зевс не послав тоді Гектору, синові старця Пріама,

438] Вищої слави, — він перший крізь вал прорвався ахейський.

439] Тож заволав на весь голос, щоб всім було чути троянам:

440] “Нумо, трояни комонні! Розвалюйте вал ви аргейський

441] І пломенистим вогнем нещадно паліть кораблі їх!”

442] Мовив він так, осміляючи, й всі, його голос почувши,

443] Рушили разом юрбою до валу й на верх узялися,

444] Гострі піднявши списи, до зубчатих бійниць видиратись.

445] Гектор же камінь великий схопив, що лежав біля брами,

446] Й легко поніс його, — знизу широкий, загострений зверху

447] Був він. Підняти той камінь з землі і на повіз покласти

448] Не спромоглися б і двоє найдужчих мужів із народу,

449] З люду сучасного. Він же й один без труда потрясав ним;

450] Камінь легким-бо для нього зробив сам Кронід велемудрий.

451] Наче пастух, що несе без зусилля бараняче руно,

452] Взявши одною рукою, й ваги його зовсім не чує, —

453] Так же і Гектор підняв і до брами поніс оту брилу.

454] Брама висока й двійчата була, і стулки у неї

455] Щільно були припасовані,.й кованих засувів двоє,

456] Й довга запора одна зачиняли зсередини браму.

457] Ставши навпроти, напружився й кинув він камінь той прямо,

458] Міцно розставивши ноги, щоб сили удар не утратив.

459] З гнізд він обабіч зірвав бігуни, і в середину камінь

460] Хряснув важким тягарем. Затріщала страшенно вся брама,

461] Засуви вже не тримали, й навкруг розлетілися стулки,

462] Каменем зламані. В отвір той кинувсь осяйливий Гектор,

463] Схожий до бистрої ночі; жахливою сяяв він міддю,

464] Що був озброєний нею; до того ж тримав у руках він

465] Двоє списів. Ніхто, крім богів, його стрівши, не міг би

466] Стримать, як вбіг він у браму. Палали вогнем його очі.

467] Він повернувсь до троян, закликаючи гурт весь на мури

468] Лізти навалою, й радо наказу послухали вої.

469] Зразу ж одні з них полізли на мур, а інші у браму

470] Ринули буйним потоком. І стали данаї тікати

471] До кораблів глибодонних, і гамір лунав безугавний.

Оцініть статтю
Додати коментар