Гомер «Іліада» ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
БІЙ БІЛЯ КОРАБЛІВ
1] Зевс, допустивши троян і Гектора близько до суден,
2] Там же і злигоднів їм, і труднощів безперестанних
3] Дав їм зазнати, а сам повертає ясні свої очі
4] У далину, споглядаючи землі фракіян комонних,
5] Місян, кулачних бійців, гіппемолгів, які з-під кобили
6] П’ють молоко, ще й абіян, людей справедливістю славних.
7] Трою ж уже помічать перестали ясні його очі.
8] Не сподівався-бо серцем своїм, щоб хтось із безсмертних
9] Вийшов троянам іще допомогу подать чи данаям.
10] Та не сліпий спостерігач — могутній землі потрясатель.
11] З подивом він на війну поглядав і на січу криваву
12] Із верховини найвищої лісом укритого Сама
13] В горах фракійських; виднілась відтіль перед ним уся їда,
14] Видно й Пріамове місто було, і човни всі ахейські.
15] Вийшовши з моря, сидів він там, повен жалю до ахеїв,
16] Що їх тіснили трояни, і гнівався дуже на Зевса.
17] Раптом устав і пішов із скелястої він верховини
18] Кроком швидким. І ліси навкруги, і високії гори
19] Під Посейдона важкою ходою усі затремтіли.
20] Тричі ступив він і, з кроком четвертим мети досягнувши,
21] В Еги ввійшов, де в глибинах затоки стояла славетна,
22] З золота вся, осяйна, його вічно нетлінна оселя.
23] В дім увійшовши, запріг в колісницю він міднокопитих
24] Коней своїх бистролетних, що гриви у них золотії,
25] В золото й сам одягнув своє тіло, майстерно обшитий
26] Золотом взяв свій батіг і, ставши в ясну колісницю,
27] Коней по хвилях погнав. І заграли морськії страхіття,
28] Виплили з лігвищ усюди, свого владаря упізнавши.
29] Радісно хвилі під ним розступились. А коні так швидко
30] Мчали по морю, що мідної осі й вода не кропила.
31] До кораблів до ахейських учвал понесли його коні.
32] Є у глибокому глибі морському печера велика
33] Між островами Тенедом та Імбром суворо-скелястим.
34] Стримав там коней своїх Посейдон, землі потрясатель,
35] Випрягши їх з колісниці, божистого дав їм оброку
36] їсти й на бистрії ноги їм пута наклав золотії, —
37] Що ні порвать, ні розбити, — щоб, стоячи тут же, на місці,
38] Ждали державця, а сам подався до стану ахеїв.
39] Вої ж троянські навально, як полум’я буйне, як буря,
40] Ректору вслід, Пріамідові, рушили всі з безустанним
41] Криком і шумом шаленим у певній надії ахейські
42] Взять кораблі й до ноги перебить оборонців хоробрих.
43] Та Посейдон-земледержець, могутній землі потрясатель,
44] Вийшовши з хлані морської, бадьорість підносив аргеям;
45] Постать Калхаса прибравши і голос його неослабний,
46] Передусім він Еантів гукнув і без того хоробрих:
47] “Ви лише двоє, Еанти, врятуєте військо ахеїв,
48] Не про страхітливу втечу, про міць пам’ятаючи власну.
49] В іншому місці в бою троянських я рук не боявся б
50] Непереборних, хоч юрми їх мур перейшли наш великий,
51] Всіх-бо їх зараз зупинять красивоголінні ахеї.
52] Але страшенно боюсь, щоб не скоїлось з нами нещастя
53] Там, де подібний до полум’я, провід веде навіжений
54] Ректор, тим гордо-пишний, що син він”могутнього Зевса.
55] Хай же на серце і вам покладе із безсмертних хто-небудь
56] Твердо стояти самим і інших в бою укріпляти.
57] Від кораблів бистрохідних його, войовничого, швидко
58] Ви відігнали б, хоч би й бадьорив його сам олімпієць”.
59] Мовивши так, земледержець, могутній землі потрясатель,
60] Берлом ударив обох і надав їм потужної сили,
61] Й стали гнучкі в них суглоби, невтомливі руки та ноги.
62] Сам же, немов бистрокрилий той яструб, що, знявшись з високих
63] Скель, лише козам доступних, на крилах повисне в повітрі,
64] Щоб у погоні за птахом якимсь на долину упасти, —
65] Так Посейдон відлетів од них швидко, землі потрясатель.
66] Бистрий Еант, син Ойлеїв, тоді упізнав його перший
67] І до Еанта звернувся, що був Теламонові сином:
68] “Мабуть, Еанте, це хтось із богів, що живуть на Олімпі,
69] Постать прибрав віщуна й при човнах нам наказує битись, —
70] Не боговіщий Калхас, що з пташиного льоту віщує.
71] З руху гомілок його, по слідах його ніг я іззаду
72] Легко впізнав, хто відходить, — неважко богів упізнати.
73] В грудях-бо любих у мене також стрепенулося серце,
74] Більш ніж коли воювать воно й з ворогом битися прагне.
75] Ноги і руки над ними бажанням до бою палають”.
76] Відповідаючи, так йому мовив Еант Теламоній:
77] “В мене так само до списа жагою тремтять уже руки
78] Непереборні, і сила зростає, і ноги на місці
79] Встоять не можуть. Хоч би й сам на сам я битись готовий
80] З Гектором, сином Пріама, що прагне до бою шалено”.
81] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою,
82] Раді сназі бойовій, що бог поклав їм на серце.
83] А земледержець тим часом бадьорість будив у ахеїв,
84] Що спочивали позаду біля кораблів своїх бистрих.
85] Зовсім охляли в них любі тіла від тяжкої утоми.
86] Смуток жахний їм серця огорнув, як троян вони вздріли,
87] Що звідусіль через мур їх великий прорвались юрбою.
88] Це споглядаючи, сльози вони із-під брів проливали,
89] Не сподівались-бо лиха уникнуть. Але земледержець,
90] Легко в їх лави ввійшовши, зміцнив їх в могутні фаланги.
91] Перших він Тевкра й Леїта закликав, до них підійшовши,
92] Потім бійця Пенелея, за ним Деїпіра, й Тоанта,
93] Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою.
94] їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:
95] “Сором вам, молодь аргейська! А я сподіваюся, що, взявши
96] Участь в бою, ви нашим дасте кораблям порятунок!
97] А якщо будете ви небезпеки війни уникати,
98] То настає, видно, день, коли від троян ми загинем!
99] Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі,
100] Диво страшне, що, гадав я, повіки йому не здійснитись.
101] До кораблів наших ринуть трояни, які ще недавно,
102] Наче ті лані були полохливі, що бродять по лісі,
103] Кволі, безпомічні зовсім, себе захистить неспроможні,
104] Здатні в поживу лише леопардам, вовкам та шакалам.
105] Досі й трояни не важились стать проти сили ахеїв,
106] Проти могутності рук їх вони виступати не сміли.
107] Нині ж від міста далеко, біля кораблів, вони б’ються
108] Тільки з провини вождя і недбалості вашого війська, —
109] Гнівне на нього, воно кораблів своїх бистрих не хоче
110] Оборонять і воїв дає біля них убивати.
111] Але хоча таки справді провинний у лихові всьому
112] Є лиш Атрід, герой Агамемнон широкодержавний,
113] Що бистроногого сина Пелея так тяжко зневажив, —
114] Нам через це ухилятись від бою ніяк не годиться!
115] Отже, поправмось мерщій! Виправні серця благородних.
116] Дуже негарно-бо вам забувать войовничу відвагу,
117] Найсміливішим з ахейського війська! Не сперечався б
118] З мужем я тим, що з кривавого поля війни утікає
119] Із боягузтва. На вас же я цілим обурений серцем.
120] Ох і ледачі! Ще й гіршого ви тут наробите лиха
121] Через недбалість свою і на себе накличете, певно,
122] Сором і осуд людський! Починається битва велика!
123] Біля самих кораблів гучномовний вже Гектор воює
124] Дужий, він браму розбив і зірвав з неї засув великий!”
125] Так підмовляючи, дух земледержець підносив ахеям.
126] Біля Бантів обох тоді стали збиратись фаланги
127] Дужі, що ані Арей їм нічим би не міг докорити,
128] Ані Афіна, що кличе до бою. Добірні, найкращі
129] Воїни тут на троян і божистого Гектора ждали —
130] Спис біля списа, щиток при щитку нерозривно зімкнуті,
131] Щит до щита, шолом до шолома й до воїна воїн.
132] Гребені тих конегривих шоломів стикались при кожнім
133] Русі, так щільно один біля одного вої стояли.
134] Грізно щетинились гострі списи у долонях відважних
135] Воїв, — вони уперед поривалися, прагнучи бою.
136] Лавами йшли і трояни. Сам Гектор їх вів за собою, —
137] Рвавсь уперед він,, як камінь округлий, що з дикої скелі
138] Хвилі напором у повінь ріка його скинула врешті,
139] Виром бурхливим підмивши основи жахливої скелі.
140] Котиться він, ще й підскакує, й лунко тріщить по дорозі
141] Праліс густий, а він далі летить, не спиняючись, поки
142] Аж до рівнини сягне і не котиться більш мимоволі.
143] Так же і Гектор — спочатку грозив, що до самого моря
144] Легко він шлях прокладе крізь човни і намети ахейські,
145] Всіх побиваючи; а, на густі наштовхнувшись фаланги,
146] Мусив спинитись. Назустріч-бо вийшли синове ахейські,
147] Вдарили вістрями грізних мечів і списів двоєгострих
148] І відігнали його, й похитнувсь він, і став одступати.
149] Голосно крикнув тоді, щоб навкруг його чули трояни:
150] “Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні,
151] Стійте усі! Не надовго мене зупинили ахеї,
152] Хоч і зімкнулись у лави вони, наче мур, непохитні,
153] Та перед списом моїм, сподіваюсь, відступлять, як справді
154] Бог верховний веде мене, Гери муж громоносний”.
155] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
156] Вийшов тоді наперед Деїфоб, гордовитий Пріамів
157] Син, перед себе тримаючи щит, звідусіль рівнобокий;
158] Кроком легким він ішов, тим щитом прикриваючи тіло.
159] В нього тоді Меріон вже націлився списом блискучим,
160] Кинув, але промахнувсь і попав йому в щит рівнобокий,
161] Шитий із шкір; але не пробив — ще раніше зламалось
162] Вістря на ратищі довгого списа. Злякавшися лету
163] Списа шаленого, в бік одвернув Деїфоб свій обшитий
164] Шкірою щит. Меріон же назад повернувся у лави
165] Товаришів, роздратований страшно на те і на друге —
166] Що й перемоги позбувсь, і зламав свого списа міцного.
167] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських
168] Списа великого взять, що лишився у нього в наметі.
169] Битва тим часом тривала, і гомін лунав неугасний.
170] Тевкр Теламоній відважного перший убив списоборця
171] Імбрія, Ментора сина, на коні багатого мужа.
172] Жив у Педеоні він до приходу загонів ахейських
173] З Медесікастою в шлюбі, бічною Пріама дочкою.
174] А як данаї до Трої прийшли в кораблях крутобоких,
175] До Іліона прибув він, але від троян відрізнявся.
176] Жив у Пріама, тримав його той як власного сина.
177] Син Теламона під вухо його своїм списом довженним
178] Ранив і вихопив списа назад. Той упав, наче ясен,
179] Що на вершині гори височів, звідусюди помітний,
180] Міддю ж підрубаний, свіже схилив до землі своє листя, —
181] Так він упав — і брязнула зброя, що сяяла міддю.
182] Кинувся Тевкр уперед, щоб озброєння з Імбрія зняти.
183] Гектор же кинувсь до нього й націлився списом блискучим.
184] Той це помітив і ледве од мідного встиг ухилитись
185] Списа. І в груди уп’явсь Амфімахові, сину Ктеата
186] Акторіона, той спис, коли він на битву виходив.
187] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.
188] Гектор же кинувся знов — в Амфімаха, великого духом,
189] Зняти шолом з голови, до скронь його щільно прилеглий.
190] Кинув тієї ж хвилини Еант своїм списом блискучим
191] В Гектора, тіла ж його не торкнув він: грозливою міддю
192] Все воно вкрите було. Посередині в щит він ударив,
193] І Пріаміда так сильно штовхнув, що той мусив вернутись,
194] Трупи обидва лишивши, щоб їх волочили ахеї.
195] А Амфімаха взяли Менестей богосвітлий і Стіхій,
196] Воїв афінських вожді, й понесли до загонів ахейських,
197] Імбрія ж — двоє Бантів, завзяття взірці бойового,
198] Наче два леви козу із-під варти собак гостроіклих
199] Викравши, разом несуть, крізь густі пробираючись хащі
200] Й високо в пащах свою над землею тримаючи здобич,
201] Так же й Еанти озброєні, високо трупа піднявши,
202] Лати із нього знімали. З маху від ніжної шиї
203] Голову в гніві за смерть Амфімаха відсік син Ойлеїв
204] Й, мов кругляка, до троян через юрми густі перекинув.
205] Гектору прямо до ніг крізь пилюку вона покотилась.
206] Гнівом у серці своїм запалав Посейдон за онука,
207] За Амфімаха, що смертю поліг у січі жорстокій.
208] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських
209] Дух піднімати в данаїв, троянам готуючи лихо.
210] Ідоменей по дорозі зустрівсь йому, списник славетний.
211] Йшов од товариша він, який перед тим незадовго
212] З бою вернувсь, у коліно поранений гострою міддю, —
213] Винесли друзі із битви його. Лікарям його здавши,
214] Він до намету пішов, вернутись бажаючи швидше
215] В бій. До нього звернувся тоді земледержець могутній,
216] Голос прибравши Тоанта, який Адремона був сином, —
217] Що в Калідоні високім владарив і в цілім Плевроні
218] Над етолійцями, й люди, як бога, його шанували:’
219] “Ідоменею мій, крітян пораднику, де ж ті погрози
220] Ділись, що Трої синам колись так грозили ахеї?”
221] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:
222] “О Тоанте, ніхто із ахеїв, наскільки я знаю,
223] В цьому не винен: усі-бо ми стійко уміємо битись,
224] Ні малодушним ніхто не охоплений ляком, ні з бою
225] Досі ніхто не тікав боягузливо. Мабуть, Кроніду
226] Вельмимогутньому так до вподоби припало — безславну
227] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським.
228] Але, Тоанте, і сам ти був досі душею завзятий,
229] Вмів підбадьорити й іншого ти, занепалого духом,
230] Не підступайся тепер, клич кожного мужа з собою”.
231] В відповідь так Посейдон йому мовив, землі потрясатель:
232] “Ідоменею, хай муж той додому уже не поверне
233] З Трої, хай краще забавою стане собакам той воїн,
234] Що утікати б сьогодні із поля посмів бойового!
235] Ну-бо до зброї, й зі мною ходімо! Пора вже до бою
236] Нам поспішать! Хоч і двоє нас, будемо й ми чимсь корисні!
237] Навіть і кволії люди, з’єднавшися, Здатні на доблесть,
238] Ми ж таки можемо вдвох і з сильнішими стати до бою”.
239] Мовив це бог і знов до людської борні повернувся.
240] Ідоменей же подавсь до напнутого гарно намету,
241] Лати красиві на тіло надів і, вхопивши два списи,
242] Кинувсь з намету, подібний на блискавку ту, що Кроніон,
243] Взявши в долоню свою, з світлосяйного кинув Олімпу —
244] Людям знамення, — й сліпучим вона все освітлює сяйвом.
245] Так у героя, що біг, мідні лати на грудях блищали.
246] Неподалік од намету Молід Меріон йому стрівся,
247] Славний супутник його, — приходив він мідного списа
248] Взяти. До нього звернулася Ідоменеєва сила:
249] “Як це ти тут, Меріоне, товаришу мій прудконогий,
250] Нащо війну ти покинув і січі кривавої поле?
251] Чи не поранений ти, і стріли тебе зморює вістря?
252] Чи ти із вістю по мене прийшов? Та я й сам не збираюсь
253] Тут, у наметі, сидіти, а йду до кривавого бою”.
254] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:
255] “Ідоменею мій, крітян пораднику мідянозбройних!
256] Йшов я гострого списа, якщо він лишивсь у наметі,
257] Взяти. Той, що був досі у мене, в бою поламав я,
258] В щит Деїфоба ударивши, високодумного мужа”.
259] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:
260] “Знайдеш списів, як схочеш, не тільки один, а двадцять,
261] Поряд в наметі стоять при стіні вони ясноблискучій,
262] В Трої з побитих я їх познімав, не вважаю-бо гідним,
263] Стоячи здалеку десь, із мужами ворожими битись.
264] Тим-то списів і горбатих щитів є у мене багато,
265] Панцирів, сяючих ясно, та ще й конегривих шоломів”.
266] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:
267] “В мене самого в наметі, та ще й в кораблі моїм чорнім
268] Здобичі досить троянської, йти лиш по неї не близько.
269] Правду сказати, і я не забув ще про доблесть воєнну:
270] В перших-бо лавах на січу, де слави мужі набувають,
271] Й я виступаю, як тільки-но звада воєнна почнеться.
272] Може, кому невідомо з ахейських мужів міднозбройних,
273] Як я тримався в бою, а ти ж мене, думаю, знаєш”.
274] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:
275] “Знаю я доблесть твою! Навіщо про це й говорити?
276] Хай би нас, найсміливіших, біля кораблів тут послали
277] В засідку, в ній-бо найкраще мужів виявляється доблесть,
278] І боягуза і мужню людину тут легко пізнати.
279] Тож боязкий всечасно міняється весь на обличчі,
280] Всидіть спокійно йому не дає його дух полохливий,
281] То на одну він, а то на обидві ноги присідає,
282] В грудях його боязливих страшенно колотиться серце,
283] Смерті одної він жде й цокотить мимоволі зубами.
284] Мужній в обличчі не міниться, трепет його малодушний
285] Не обнімає, хоч би він у засідку вперше виходив,
286] Просить лише, щоб у січу жорстоку чимшвидше втрутитись.
287] Не зневажав би ніхто там ні рук, ані сили твоєї.
288] А як в бою ти стрілою чи списом поранений був би,
289] То не в потилицю втрапила б зброя тобі і не в спину,
290] Тільки у груди або у живіт ти удар той прийняв би,
291] Сміло йдучи уперед на розмову із ворогом збройну.
292] Годі, проте, гомоніть нам, як діти оті нерозумні,
293] Стоячи марно, щоб хтось нам ізгорда не став дорікати.
294] Але ходім до намету, міцного там вибереш списа”.
295] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,
296] Кинувся вмить до намету і взяв собі мідного списа.
297] Ідоменеєві вслід він побіг, пориваючись в битву.
298] Як людовбивця Арей, вирушає до грізного бою
299] Й разом і син його любий, безтрепетний Жах нездоланний,
300] Що й витривалий в боях войовник його серцем жахнеться.
301] Разом збройно летять із Фракії вони на ефірів
302] Чи на флегіян хоробрих, але не зважають на просьби
303] Двох цих сторін, і тільки одній вони славу дарують.
304] Ідоменей з Меріоном, керманичі крітського люду,
305] Кинулись так же у битву в блискучім озброєнні міднім.
306] Перший тоді Меріон таке йому слово промовив:
307] “Де б ти хотів, Девкаліде, із ворогом стати до бою?
308] Де ти, чи з правого вийдеш крила, чи з середини війська,
309] Чи, може, з лівого краю? Ніде-бо як тут, я вважаю,
310] Не потребують так помочі довговолосі ахеї”.
311] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:
312] “Інші в нас є, посередині наші човни захищати —
313] Двоє Еантів і Тевкр, найкращий в ахейському стані
314] З лука стрілець, відмінний також і в бою рукопашнім.
315] Можуть жадобу вони вдовольнити неситого в битвах
316] Гектора, сина Пріама, який він не є премогутній.
317] Буде нелегко йому, хоч би й як поривався він битись,
318] Щоб подолати відвагу і силу їх рук незборенних,
319] Нам підпалить кораблі, — хіба громовладний Кроніон
320] Кине палаючу сам головню в кораблі наші бистрі.
321] Та не уступить людині Еант Теламоній великий,
322] Як смертородна вона і годується зерном Деметри,
323] Й міддю її чи камінням можна великим убити.
324] Навіть Ахіллу, мужів переборцю, в бою рукопашнім
325] Він не уступить, дарма що у русі зрівнятись не може.
326] Станьмо ж обидва на лівім крилі, щоб побачити швидше,
327] Хто кому славу придбає, — чи ми кому-небудь, чи нам хтось”.
328] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,
329] Рушив із місця, й дійшли вони лав, про які говорив той.
330] Ідоменея уздрівши, на полум’я схожого міццю,
331] Разом з супутцем, в озброєнні міднім тонкої роботи,
332] З криком трояни на них усі кинулись натовпом цілим.
333] І заклубочився вир бойовий при кормах корабельних,
334] Мов буревій, що у посвисті буйних вітрів шаленіє
335] В спеку страшну, коли пилом глибоким покрито дороги
336] Й куряви хмари здіймаються вгору від вихорів стрічних, —
337] Так завихрилася й битва між воїв, що прагнули буйно
338] В січі вбивать один одного й гострою нищити міддю.
339] Поле-бо людоубивчого бою наїжилось лісом
340] Довгих списів, що проймають тіла. Засліпилися очі
341] Сяєвом мідних шоломів, яскравих щитів та блискучих
342] Панцирів, ясно начищених лат на могутливих плечах
343] Воїв, що в битву ішли. І лише загартований серцем
344] Не засмутився б, на їх поглядаючи труд, а радів би.
345] Кронові ж дужі сини, своє замишляючи кожен,
346] Вже готували героям мужам жахливі нещастя.
347] Зевс-бо троянам і Ректору волив послати звитягу,
348] Щоб прудконогого вславить Ахілла. Але не бажав він
349] Люд ахейський цілком погубить біля стін Іліона,
350] Тільки Фетіду хотів вшанувать з її сином хоробрим.
351] А Посейдон, між ахеїв проходячи, дух їм підносив,
352] Потай із сивого випливши моря. За них він журився,
353] Доланих військом троянським, і гнівався дуже на Зевса.
354] Хоч і обидва одного були вони племені й роду,
355] Перший, проте, між них Зевс народився і більше міг знати.
356] Саме тому Посейдон ухилявсь помагати одверто
357] Й потай, у постаті людській, підносив їм дух войовничий.
358] Линву війни й ворожнечі для всіх обопільно страшної,
359] Кожен із свого кінця зав’язавши, боги натягали,
360] Линву міцну і тривку, що розслабила многим коліна.
361] Саме тоді данайських загонів вожай напівсивий
362] Ідоменей на троян налетів і нагнав на них жаху.
363] Отріонея убив він, що, в Трою з Кабеса прибувши,
364] Слави воєнної щойно іще сподівався зажити.
365] Прагнув без викупу він найкращу Пріамову доньку,
366] Юну Кассандру, за себе узяти, за те обіцяв він
367] Річ немалу — од Трої ахейських синів одігнати.
368] Згодився старець Пріам, кивком голови обіцявши
369] Доньку за нього віддати, і той у цій бився надії.
370] Щойно він виступив гордо, як списом у нього блискучим
371] Ідоменей, замахнувшись, поцілив. Не стримала мідна
372] Броня удару, і спис посеред живота йому влучив.
373] Тяжко він гримнув об землю, а той, похваляючись, крикнув:
374] “Отріонею, тебе над усіх я вславлятиму смертних,
375] Якщо насправді все зробиш оте, що вчинить похвалявся
376] Ти Дарданіду Пріаму, — то ж він обіцяв тобі доньку.
377] Ми тобі теж обіцяли б таке і дотримали б слова —
378] Видати заміж за тебе найкращу Атрідову доньку,
379] З Аргоса взявши, і вас одружили б, якщо допоможеш
380] Нам Іліон зруйнувати, це густо заселене місто.
381] Йдімо ж зі мною мерщій, укладім при човнах мореплавних
382] Шлюбну угоду. В розмовах про викуп скупими не будем”.
383] Мовивши так, за ногу його поволік з бойовища
384] Ідоменей. За вбитого месником виступив Асій,
385] Пішки йдучи перед кіньми, які йому прямо у спину
386] Важко хропли, візничим-товаришем ведені. Прагнув
387] Ідоменея убити, та той ухитривсь його списом
388] Під підборіддя ударить, і мідь пройняла йому горло.
389] Впав він на землю, як падає дуб, чи тополя срібляста,
390] Чи струнковерха сосна, що їх теслі у горах зрубають
391] Гострим своїм топором, готуючи брус корабельний.
392] Так перед кіньми і повозом він лежав, розпростертий,
393] Стогнучи тяжко і землю хапаючи, кров’ю залиту.
394] Та й у візничого розум, що мав він, цілком помутився:
395] Не здогадався-бо коней баских він назад повернути,
396] Рук щоб уникнуть ворожих. Тоді Антілох витривалий
397] В нього загостреним списом поцілив. Не стримала мідна
398] Броня, і спис посеред живота йому влучив.
399] Він захрипів і скотився із повоза, збитого міцно.
400] Нестора духом великого син Антілох його коней
401] Швидко погнав од троян до мідноголінних ахеїв.
402] А Деїфоб у той час, підійшовши до Ідоменея,
403] В смутку за Асія, списом у нього поцілив блискучим.
404] Вчасно помітивши це, ухилився од мідного списа
405] Ідоменей і укрився за щит, на всі боки округлий.
406] Зроблений був він з волової шкіри й блискучої міді,
407] Зшитий майстерно, з двома руків’ями, щоб добре тримати.
408] Весь він зігнувсь під щитом і уник міднокутого списа.
409] Щит загудів лише глухо, зачеплений з самого краю
410] Списом. Але недарма із важкої руки полетів він,
411] Вп’явсь Гіппасідові він Гіпсенору, людей вожаєві,
412] Під передсердя, в печінку і зразу розслабив коліна.
413] Вельми пишаючись цим, Деїфоб тоді голосно крикнув:
414] “Не без відомсти тут Асій лежить. Т”пер, підійшовши
415] Аж дог Аїда, могутнього стража підземної брами,
416] Буде, гадаю, радіти він: дав-бо йому я супутця”.
417] Так похвалявся, і прикро од слів його стало аргеям,
418] Та в Антілоха відважного серце найбільш схвилював він.
419] Хоч і в скорботі, той не покинув убитого друга,
420] Але підбіг і щитом прикрив холодіюче тіло.
421] І, під померлим зігнувшися, двоє близьких його друзів,
422] Ехіїв син Мекістей і Аластор із ним богосвітлий,
423] До кораблів крутобоких несли його, стогнучи тужно.
424] Ідоменей же на силі не здав і весь час поривався
425] Або когось із троян похмурою ніччюг покрити,
426] Або упасти самому, відбивши біду від ахеїв.
427] Так був подоланий ним Есіета, паросток Зевса,
428] Любий син Алкатой, що Анхісові зятем доводивсь, —
429] Гіпподамею-бо, старшу дочку його, взяв за дружину,
430] В домі ж ізмалку всім серцем любив її батько й поважна
431] Мати. Красою-бо, розумом світлим, умінням в роботі
432] З-поміж ровесниць вона вирізнялась. Тому й за дружину
433] Взяв її найславетніший муж на всю Трою простору.
434] Ідоменея рукою його Посейдон обезсилив,
435] Очі затьмивши ясні і скувавши світлясті суглоби.
436] Ні ухилитися вбік він не встиг, ні назад утікати,
437] А як той стовп непорушний чи дерево високоверхе,
438] Гордо стояв, і прямо у груди його своїм списом
439] Ідоменей влучив, пробивши на них світлосяйний
440] Мідний хітон, що від згуби не раз рятував його тіло.
441] Глухо тепер забряжчав він, загостреним пройнятий списом.
442] Тяжко той гримнув об землю із списом, що вп’явся у серце,
443] Ще трепетало воно, а з ним разом тремтіло^і древко
444] Списа. Та врешті могутній Арей його сили позбавив.
445] Вельми пишаючись, Ідоменей тоді голосно крикнув:
446] “Що ж, Деїфобе, чи можна за гідну відомсту вважати,
447] Трьох за одного поклавши? А ним же ти так похвалявся!
448] Спробуй, нещасний, і сам і вийди назустріч до мене, —
449] Знатимеш добре, який я прийшов до вас, Зевсів нащадок.
450] Першим Міноса-бо Зевс породив, володаря Кріту.
451] Сина Мінос породив — бездоганного Девкаліона,
452] Девкаліон же мене, владаря над численним народом
453] В Кріті просторім. Тепер же сюди я приплив з кораблями
454] Лихо тобі принести, твому батькові й іншим троянам”.
455] Так він сказав. Де’їфоб між двох гадок тоді завагався, —
456] Чи відступити й когось із троян собі, духом великих,
457] Взяти товаришем, чи до двобою одному хоч стати.
458] Поміркувавши отак, він визнав тоді за найкраще
459] Кликнуть Енея на поміч. Іззаду стояв той в останніх
460] Лавах. Давно на Пріама він богосвітлого гнівавсь,
461] Доблесний серед мужів, у Пріама не мав він поваги.
462] Близько він став біля нього і слово промовив крилате:
463] “Славний Енею, троянський пораднику, слід захистити
464] Зятя, коли хоч би трохи тебе його лихо турбує.
465] Отже, ходім захистім Алкатоя. Давно колись, ставши
466] Зятем тобі, ще хлоп’ятком виховував він тебе в домі.
467] Ідоменей, уславлений списом, ізняв з нього зброю”.
468] Мовивши так, зворушив він Енеєві серце у грудях.
469] Ідоменеєві вийшов назустріч він, прагнучи бою.
470] Ідоменей же його не злякався, як пещений хлопчик,
471] А дожидав, наче вепр той, що, сили власної певен,
472] Жде на ватагу шумливу численних мужів-звіроловів
473] В місці пустинному, в горах, щетиною їжачи спину.
474] Полум’ям блискають очі, погрозливо ляскають гострі
475] Ікла, — готов одігнать він собак і мужів-звіроловів.
476] Так непорушно чекав на відважного в битвах Енея
477] Ідоменей-списоборець і друзів гукав, Аскалафа
478] Та Афарея шукаючи оком, а з ним Деїпіра,
479] Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою.
480] їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:
481] “Друзі, на поміч, сюди! Я один боюся страшенно, —
482] Це прудконогий Еней нападає на мене шалено!
483] Вельми могутній, бо вміє мужів у бою убивати,
484] Юністю ще він цвіте, а сила у ній величезна.
485] Будь ми однолітки — так же, як з ним ми відвагою рівні,
486] Скоро мені він, чи я йому славу приніс би велику”.
487] Так він сказав, і овіяні в серці однаковим духом,
488] Лавою стали вони, над плечима щити нахиливши.
489] Товаришів своїх теж почав і Еней закликати,
490] Дивлячись, де Деїфоб, де Паріс, Агенор богосвітлий —
491] Воєначальники війська троянського. Слідом за ними
492] Рушили вої, як вслід баранові з лугів поспішають
493] До водопою овечки, й чабан цілим серцем радіє, —
494] Так і Енеєві радістю повнилось серце у грудях,
495] Бачачи, скільки народу на бій вслід за ним вирушає.
496] Круг Алкатоя списами великими бій врукопашну
497] Розпочали вони, й мідь на могутливих грудях героїв
498] Страшно бряжчала, бійці ж в сум’ятті один з одним шалено
499] Бились. З них два бойовим перевершили інших завзяттям —
500] 1 Ідоменей та Еней, подібні в бою до Арея,
501] Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло.
502] В Ідоменея Еней тоді перший метнув свого списа.
503] Вчасно це вгледівши, встиг той від мідного списа умкнути,
504] Вістря ж загострене, з розмаху вбік пролетівши, у землю
505] Вткнулося, кинуте марно міцною Енея рукою.
506] Ідоменей Еномая в живіт посередині вдарив,
507] Панцир опуклий пробивши, й в утробу пройшла йому мідна
508] Зброя, і впав той у порох, руками хапаючи землю.
509] Ідоменей же з убитого враз довготінного списа
510] Вихопив, та із плечей його гарно оздоблені лати
511] Зняти не встиг: навколо-бо стріли його обсипали.
512] Вже не було у ногах його давньої пружності руху —
513] Бігти за списом або щоб ворожої зброї уникнуть.
514] Міг ще, на місці він стоячи, пагуби день одганяти.
515] З бою ж тікать — не могли уже швидко нести його ноги.
516] Ратищем світлим у нього метнув Деїфоб, коли звільна
517] Став відступать той, бо завжди ненависть він мав проти нього.
518] Схибив і він, проте ратищем тим Аскалаф був убитий,
519] Син Еніалія, — наскрізь плече простромив той могутній
520] Спис, і упав він у порох, руками хапаючи землю.
521] Ще не дізнавсь гучномовний могутній Арей про загибель
522] Сина, що смертю недавно поліг серед січі страшної, —
523] Волею Зевса затриманий, в хмарах сидів золотавих
524] Він на високім Олімпі, де й інші тим часом сиділи
525] Вічні богове, не сміючи в січу страшенну вмішатись.
526] Круг Алкатоя уже розпочавсь тоді бій рукопашний.
527] От Деїфоб з голови Аскалафа зірвав світлосяйний,
528] Мідний шолом. Меріон же, подібний в бою на Арея,
529] Списом йому, налетівши, пройняв передрам’я, й на землю
530] З брязкотом з рук його випав шолом з заборолом дірчастим.
531] А Меріон, налетівши, як яструб, удруге, відразу ж
532] Вихопив із передрам’я бійцевого спис той могутній
533] 1 відступив до загону свого. Політ тоді, рідний
534] Брат Деїфоба, за стан обнявши його обережно,
535] Вивів із згубного бою туди, де на нього чекали
536] Коні баскі, оподаль війни і жорстокої січі,
537] Разом з візничим його при оздобній його колісниці.
538] Прямо до міста його повезли, і від бою страшного
539] Тяжко стогнав він, а з рани свіжої кров струмувала.
540] Так же билися й інші, і гамір зчинився невгасний.
541] На Афарея Еней тоді кинувсь, Калетора сина,
542] Й ратищем гострим пройняв йому горло, як той обернувся.
543] Голову набік схилив він, і щит із шоломом на землю
544] Раптом упали, і смерть душогубна його огорнула.
545] А Антілох, спостерігши, що задом Тоон повернувся,
546] Скочив і, списом ударивши в спину, розсік йому жилу,
547] Що, по хребту пробігаючи, карка самого сягає.
548] Враз розсік він її, і навзнак упав той на землю,
549] В порох, обидві руки до своїх простягаючи друзів.
550] Скочив тоді Антілох і знімати з плечей його зброю
551] Став озираючись. Раптом його оточивши, трояни
552] В щит його били широкий, барвистий, але не здолали
553] Ніжного тіла в бійця Антілоха нещадною міддю
554] Навіть дряпнуть. Посейдон-бо, землі потрясатель, над любим
555] Несторідом чував і від стріл боронив його гострих.
556] Від ворогів не тримався далеко, але поміж ними
557] Він обертавсь, і не був його спис непорушним, всечасно
558] Ним потрясав він, лише у думках намічаючи власних,
559] Чи віддаля ним метнути, чи краще ударити зблизька.
560] Поки він так міркував, його серед юрми помітив
561] Асіїв син Адамант і в щит його гострою міддю,
562] Близько підбігши, ударив. Та ратища вістря знесилив
563] Сам Посейдон темнокудрий, бійцеві життя захистивши.
564] Наче жердина обсмалена, списа того половина
565] В щит Антілоха вп’ялась, а друга упала на землю.
566] Швидко од друзів одбіг Адамант, уникаючи смерті.
567] Та Меріон наздогнав його й списом в те місце між пупом
568] І соромітними ранив частинами, де для бездольних
569] Смертних Арей себе найболячіше дає відчувати.
570] Списом туди він ударив. Подавшись за ратищем слідом,
571] Кидався він, наче бик, що, у горах його наздогнавши,
572] Путами в’яжуть мерщій пастухи і силою гонять.
573] Пройнятий списом, так кидавсь і він, але тільки недовго,
574] Поки герой Меріон, підійшовши, не вихопив раптом
575] Списа із тіла його, і тьма йому очі окрила.
576] В час той Гелен Деїпіра ударив у скроню фракійським
577] Довгим мечем і шолом з голови його збив конегривий.
578] Впав той на землю шолом, забряжчавши, і хтось із ахеїв
579] Перехопив його враз, як у воїв між ніг він котився.
580] А Деїпірові ніч безпросвітна вже очі окрила.
581] Та гучномовного жаль охопив Менелая Атріда.
582] З криком погрозливим вийшов він проти Гелена-героя,
583] Списом махаючи гострим. А той натягнув свого лука.
584] Щойно зійшлися вони, й цей загостреним ратищем кинув
585] Прямо на ворога, той же у нього — із лука стрілою.
586] Спершу попав Пріамід Менелаєві в груди стрілою,
587] В панцир опуклий, та зразу ж гіркеє відскочило вістря,
588] Як на просторім току від віял стрибають широких
589] Темно-смагляві боби чи горох, коли їх молотник
590] З розмахом кидає дужим під вітру шумливе дихання, —
591] Так від броні Менелая, повитого славою мужа,
592] Брязнувши тільки, далеко гіркеє відскочило вістря.
593] А гучномовного гострений спис Менелая Атріда
594] Руку Гелена пробив, що тримав у ній точений лук свій,
595] І прип’яло її міцно до лука тим мідяним списом.
596] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті,
597] Звісивши руку, й за нею тягнув ясенового списа.
598] Великодушний тоді Агенор із руки його вирвав
599] І обв’язав йому пращею руку, з овечої шерсті
600] Звитою, — мав її завжди супутник керманича люду.
601] Стрівши Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,
602] Прямо на нього пішов, — лиха йому доля судила
603] Впасти в страшному бою від твоєї руки, Менелаю.
604] А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши,
605] Схибив Атрід, своїм гострим убік десь поціливши списом;
606] В час той Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,
607] Вдарив у щит, але міді, проте, не спромігся пробити:
608] Щит її стримав широкий, і ратище трісло під самим
609] Вістрям. А серцем уже він радів — сподівавсь перемоги.
610] Витягши з піхов свій срібноцвяхований меч, на Пісандра
611] Кинувсь Атрід: а той з-під щита свого вихопив гарну
612] Мідну сокиру з важким топорищем з міцної оливи,
613] Тесаним гладко, — і разом один проти одного вийшли.
614] Ворога спершу ударив Пісандр у шолом конегривий,
615] Прямо під гребінь. Але як надбіг він, Атрід йому влучив
616] В лоб над самим переніссям, і хруснула кість, і обидва
617] Ока, скривавлені в порох, до ніг його впали, на землю.
618] Він похитнувсь і зваливсь. І, на груди йому наступивши,
619] Зняв Менелай з нього зброю, і так, похваляючись, мовив:
620] “Так покинете ви й кораблі бистрокінних данаїв,
621] Трої зухвалі сини, у битві страшній ненаситні!
622] Мало ще сорому вам і ганьби, що колись уже ними
623] Так ви, собаки презренні, зганьбили мене,^коли серцем
624] Не побоялись гостинного Зевса, що в громі ширяє,
625] Гніву тяжкого, — бодай зруйнував би вам місто високе!
626] Ви-бо і шлюбну дружину мою, і багатства великі
627] Взявши ґвалтовно, втекли, хоч вона прийняла вас привітно.
628] Нині ж бажаєте ви у наші човни мореплавні
629] Кинути згубний вогонь і убити героїв ахейських.
630] Стриматись вам доведеться, хоч повні ви шалу Арея.
631] Зевсе, наш батьку! За всіх ти розумом, кажуть, найвищий, —
632] І за богів, і за смертних, усе-бо від тебе залежить.
633] Нащо ж занадто зухвалим ти воям сприяєш троянським?
634] Навіть одвага злочинна у них, і ніколи не ситі
635] Шалом війни вони, всім однаково людям страшної.
636] Всім-бо людина насититись може — і сном, і коханням,
637] Співом солодким, та іграми, й плавністю рухів танкових, —
638] Прагнемо більше від цього і ми насолоду здобути,
639] Ніж од війни. А трояни — ті завжди в бою ненаситні”.
640] Мовивши так і скривавлене з тіла озброєння знявши,
641] Товаришам до рук передав Менелай бездоганний,
642] Сам же пішов і в лави передніх бійців замішався.
643] Зразу ж на нього там кинувся син владаря Пілемена,
644] Гарпаліон, — за батьком він любим подавсь воювати
645] В Трою, але у батьківську не повернувся країну.
646] Отже, Атрідові він в його щит посередині списом
647] Зблизька ударив, та міді, проте, не спромігся пробити.
648] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті
649] Та озираючись часто, щоб хто його міддю не ранив.
650] А Меріон навздогін мідногострою вцілив стрілою, —
651] В праву сідницю утрапив йому і тією стрілою
652] Наскрізь міхур сечовий простромив під лобковою кістю.
653] Враз похиливсь і, віддавши свій дух на руках у скорботних
654] Товаришів, розпростертий лежав він, упавши на землю,
655] Наче той черв, і чорная кров орошала ту землю.
656] Великодушні тоді оточили його пафлагонці,
657] На колісницю поклали його й повезли у скорботі
658] До Іліона; слізьми умліваючи, йшов між них батько, —
659] Та не така мала бути за вбитого сина відомста!
660] Гнівом великим за смерть його сповнилось серце Паріса,
661] Гостем-бо в нього бував він не раз у краю пафлагонськім.
662] Дуже розгнівавшись, він мідногострою кинув стрілою.
663] Був там іще Евхенор, провісника син Поліїда,
664] Знатний і дуже багатий, оселю він мав у Корінфі.
665] На корабель він сідаючи, знав свою долю нещасну.
666] Вже-бо не раз говорив Поліїд йому, старець розважний,
667] Що як не в домі своїм од хвороби умре він страшної,
668] То при ахейських човнах від рук загине троянських.
669] Але уник він зараз і докорів важких од ахеїв,
670] І навісної хвороби, щоб зайвого болю не знати.
671] В ухо зазнав він удару й під щелепу. 1 тої ж хвилини
672] Вийшла із тіла душа, і страшна його пітьма окрила.
673] Так вони бились завзято, на полум’я схожі вогнисте.
674] Гектор же, Зевсові любий, не знав ще того і не відав,
675] Що лівобіч кораблів од аргейської зброї багато
676] Люду загинуло, й скоро здобуть сподівались ахеї
677] Славу звитяги, адже земледержець, землі потрясатель
678] Дух у аргеїв підносив і силою сам помагав їм.
679] Гектор стояв, де за мур він пробився крізь браму спочатку,
680] Силою лави густі щитоносних данаїв прорвавши, —
681] Де кораблі свої, з сивого витягши моря на берег,
682] Протесілай із Бантом поставили. Мур в тому місці
683] Нижче збудований був, ніж деінде, — в страшній завірюсі
684] Воїв і коней битва точилася там найзавзтіш.
685] Там беотійців загони і довгохітонних іонян,
686] Локрів, і фтійських мужів, і славою вкритих епеїв
687] Від кораблів ледь відбили, та зовсім прогнать не здолали
688] Світлого Гектора: був-бо на полум’я ясне він схожий.
689] В лавах афінян стояли добірні мужі, на чолі їх
690] Син Петеоя ішов Менестей, услід за ним Стіхій
691] З Фейдом та Біас відважний; епеїв вели за собою
692] Мегес, Філеєва парость, та Дракій з вождем Амфіоном;
693] Фтіян очолив Медонт з витривалим у битвах Подарком.
694] Був той Медонт богорівного сином нешлюбним Ойлея,
695] Братом Еанта вважавсь однокровним, та жив у Філаці,
696] Від батьківщини своєї далеко, бо рідного брата
697] Мачухи Еріопіди убив він, дружини Ойлея.
698] Що ж до Подарка, то він Філакіда був сином Іфікла.
699] Разом були на чолі у фтіян вони войовничих.
700] І, кораблі захищаючи, вряд з беотійцями бились.
701] Ні на хвилину тим часом Еант, син Ойлея проворний,
702] Не одступав од Еанта, що був Теламонові сином.
703] Так, наче двоє рудавих волів на новій ораниці,
704] Рало міцне із зусиллям однаковим тягнуть, і рясно
705] Піт виступає у них з-під коріння закручених рогів;
706] Тесаним гладко ярмом розділені поміж собою,
707] Йдуть борозною вони й до межі усю зорюють ниву, —
708] Так же й Еанти обидва пліч-о-пліч у битві стояли.
709] Та з Теламоновим сином багато було і хоробрих
710] Товаришів його вірних, — коли від утоми і поту
711] Мліли коліна йому, то й щит вони в нього приймали.
712] Локри ж не йшли за могутнім душею Ойлеєвим сином:
713] До рукопашного бою-бо серце у них не лежало.
714] В них не було конегривих шоломів, що блискають міддю,
715] В них не було й заокруглих щитів і списів ясенових,
716] Лиш покладались на лук і на пращі, з овечої вовни
717] Сплетені вміло, й, до стін Іліона із ними прийшовши,
718] Часто стріляли й троянам ряди бойові проривали.
719] Ті, що попереду йшли, при зброї, оздобленій гарно,
720] Билися з військом троянським і з Ректором мідянозбройним.
721] Локри ж стріляли, сховавшись в тилу. Й забували трояни
722] Про бойовеє завзяття, — їх часті бентежили стріли.
723] Від кораблів і наметів ахейських з утратами мали
724] Вже в Іліон, овіяний вітром, вертатись трояни,
725] Коб не сказав тоді Полідамант, перед Ректором ставши:
726] “Ректоре, ні на чиї умовляння ти зважить не здатний!
727] Раз дарував тобі здібності бог у воєнному ділі,
728] То і в пораді хотів би за інших ти бути мудрішим.
729] Та чи під силу ж людині одній це усе сполучити?
730] Тож одному дає здібності бог у воєнному ділі,
731] Іншому — хист танцювати, ще іншому — співи й кіфару,
732] Іншому Зевс громовладний вкладає у груди кмітливий
733] Розум, що користі ним багатьом той немало приносить,
734] Та багатьох і рятує, й найбільш його сам розуміє.
735] Але скажу тобі те, що мені видається найкращим.
736] Полум’я бою вінком тебе звідусіль оточило.
737] Духом могутні трояни, укріплений вал перейшовши,
738] Осторонь збройно усі поставали, а інші ще б’ються, —
739] Менший загін проти більших, розсипавшись між кораблями.
740] Тож, відійшовши від бою, вождів поскликай щонайкращих —
741] Спільною радою ми тоді обміркуємо разом,
742] Чи несподіваним наступом брать кораблі многовеслі,
743] Тільки б дав силу нам бог, чи негайно назад повернутись
744] Від кораблів, поки ми іще цілі самі. Та боюсь я,
745] Щоб ті завзяті ахеї вчорашнього нам не вернули
746] Боргу: біля кораблів у них є ненаситний у битві
747] Муж, що, гадаю, не схоче без бою лишатися довго”.
748] Мовив він так, і Ректор те слово розумне вподобав,
749] Із колісниці в озброєнні зразу ж зіскочив на землю
750] Й Полідамантові в відповідь слово промовив крилате:
751] “Полідаманте, тримай біля себе бійців щонайкращих,
752] Сам же подамсь я туди, у загальну вмішаюся битву
753] І повернуся назад, розпорядження давши належні”.
754] Мовив це, й вирушив він, до гори снігової подібний,
755] І полетів до троян і союзників їхніх із криком.
756] Зразу тоді почали всі збиратись до сина Пантоя,
757] Полідаманта відважного, Ректора заклик почувши.
758] Ректор же йшов по передніх рядах і шукав, чи не знайде
759] Він Деїфоба, силу могутню державця Гелена,
760] Асія, сина Гертака, і сина його Адаманта.
761] Хоч і знайшов, та не всі вони цілі були і здорові:
762] Ті під кормами ахейських човнів простяглись нерухомо,
763] Душі згубивши свої від безжальної зброї аргеїв,
764] Інші ж за муром міським, поранені тяжко, лежали.
765] Потім по лівому краї від битви, що сльози приносить,
766] Він Александра знайшов, пишнокосої мужа Єлени, —
767] Товаришів підбадьорював той, закликаючи битись.
768] Ректор спинивсь біля нього і слово образливе мовив:
769] “Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник!
770] Де Деїфоба шукать тепер, силу державця Гелена,
771] Асія, сина Гіртака, і сина його Адаманта,
772] Й Офріонея? Сьогодні увесь Іліон загибає
773] Високоверхий, сьогодні й на тебе чекає загибель!”
774] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:
775] “Ректоре, знати тебе — безвинного ти винуватиш!
776] Може, колись ухилявсь я від битви, а нині ж тримаюсь
777] Стійко: не вкрай полохливим-бо мати мене породила.
778] З дня, коли друзів на бій ти зібрав біля суден ворожих,
779] З дня того тут стоїмо і чинимо опір данаям
780] Ми безустанно. Друзі ж, яких називав ти, убиті.
781] Знаю, що лиш Деїфоб та сила державця Гелена
782] З битви вернулись, великими в руку обидва списами
783] Тяжко поранені, — сам врятував їх од смерті Кроніон.
784] Нині ж веди нас туди, куди серце і дух твій спрямує.
785] Радо ми підемо всі за тобою. Відваги, я певен,
786] Не бракуватиме нам, аби лише сил вистачало.
787] А понад силу, хоч як би хотів, воювать неможливо”.
788] Мовивши так, заспокоїв герой свому братові серце.
789] Кинулись разом туди, де бій розгорівся і січа.
790] Круг Кебріона-вождя, й бездоганного Полідаманта,
791] І Поліфета божистого, й Пальмія, Фалька й Ортая,
792] Й Гіппотіона синів — Аскалія й Морія славних,
793] Що із Асканії плідної вдвох прибули лише вчора
794] Воям на зміну, і Зевс одразу ж послав їх у битву.
795] Ринули в бій вони, наче той вихор з вітрів противійних,
796] Що налітає з Зевсовим громом із неба на землю,
797] З ревом страшенним у хлань поринає морську й піднімає
798] Хвилі бурхливі з глибин вирових многошумного моря
799] Пінявобілі, горбаті і котить одна їх на одну.
800] Так і загони троян один набігали за одним
801] В мідному блиску озброєнь, вождями керовані вправно.
802] Гектор їх вів, син Пріамів, на мужоубивцю Арея
803] Схожий, на грудях тримаючи щит, на всі боки округлий,
804] З щільно позшиваних шкур, та міцною обкладений міддю;
805] Ясноблискучий шолом з-понад скронь красувався у нього.
806] Пильно вдивлявся він, перед ворожі виходячи лави,
807] Чи не удасться, щитом прикриваючись, десь їх прорвати.
808] Духу у грудях, проте, не збентежив одважним ахеям.
809] Перший до нього Еант, величаво ступаючи, крикнув:
810] “Ближче, шаленцю, підходь! Чи ти віддаля лиш аргеїв
811] Взявся лякати? І ми ж бо не неуки в ділі воєннім.
812] Зевсів лиш бич нещадимий приборкав нас нині, ахеїв.
813] Але невже сподівався ти нам кораблі мореплавні
814] Знищити? Тож і у нас-бо є руки, щоб їх захищати.
815] Але певніше, проте, що ваше залюднене місто,
816] Нашими взяте руками, дощенту зруйноване буде.
817] Вже недалеко й для тебе той день, як, тікаючи з бою,
818] Батькові Зевсу та іншим молитися будеш безсмертним,
819] Щоб пишногриві бистріш соколів твої коні летіли,
820] Куряви хмари здіймаючи ввись по дорозі до міста”.
821] Мовив він так, а праворуч злетів у саме піднебесся
822] Високолетний орел, і скрикнули люди ахейські,
823] Тому знаменню радіючи, й мовив осяйливий Гектор:
824] “Що ти, Еанте, дурниці плетеш, хвастовитий бугаю!
825] Хай би так сином вважавсь я егідодержавного Зевса
826] Ціле життя, хай від Гери-владичиці я б народився,
827] Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона, —
828] Як безперечно, що день цей загибель несе вам, аргеї,
829] Всім до останнього. Ляжеш і ти поміж них, як посмієш
830] Ждати на спис мій могутній, що ним тоді тіло лілейне
831] Я розпорю. І троянських собак, і птахів ти наситиш
832] Жиром і м’ясом своїм, під човнами упавши в ахеїв”.
833] Мовив він так і пішов. За ним і вожді подалися
834] З криком шаленим, а вслід їм все військо іззаду кричало.
835] З другого боку, й аргеї кричали, своєї відваги
836] Не забуваючи, й нападу ждали троян войовничих.
837] Крики їх спільні сягали ефіру і сяєва Зевса.
