Гомер «Іліада» ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
ОШУКАННЯ ЗЕВСА
1] Нестор в той час випивав у наметі й почув оті крики, —
2] От він Асклепія синові слово промовив крилате:
3] “Глянь, Махаоне божистий, подумай-но, чим це скінчиться!
4] Крики бійців молодих голоснішають під кораблями.
5] Але сиди у наметі й іскристим вином утішайся,
6] Поки гарячу купіль пишнокоса тобі Гекамеда-
7] Діва нагріє і плями від тіла одмиє криваві.
8] Я ж піднімуся на пагорб окинути поглядом битву”.
9] Мовивши так, він, окутий майстерна блискучою міддю,
10] Щит бойовий Фрасімеда, свого конеборного сина,
11] Взяв у наметі. А той тоді з батьківським вийшов на битву.
12] Списа міцного ще взяв з наконечником з гострої міді.
13] Вийшов з намету і раптом — діло побачив негідне, —
14] Як в замішанні тікають бійці, а за ними женуться
15] Високодумні трояни, вали зруйнувавши ахейські.
16] Наче широке, глухими рябіючи брижами, море,
17] В передчутті гомінкого бурхливих вітрів вихрування,
18] Ще ні туди ні сюди не спрямовує хвилі своєї,
19] Поки примчить вирішальний од Зевса могутнього вітер, —
20] Так і старець поважний у серці своєму вагався
21] Поміж двох рішень — податись до лав бистрокінних данаїв
22] Чи до Атріда піти Агамемнона, пастиря люду.
23] Поміркувавши отак, він визнав, проте, за найкраще
24] Йти до Атріда. Бійці ж одні з одних, убитих у січі,
25] Зброю знімали. І дзвінко навколо їх тіл брязкотіла
26] Мідь під ударами дужих мечів і списів двоєгострих.
27] Нестору троє державців зустрілося, паростків Зевса,
28] Від кораблів вони йшли, поранені гострою міддю.
29] Втрьох — Тідеїд, Одіссей і з ними Атрід Агамемнон.
30] Від бойовища далеко вздовж берега сивого моря
31] їх кораблі розміщались. Лиш рядом переднім на сушу
32] Витягли їх, і перед кормами їх вал збудували.
33] Хоч і широке було узбережжя, але умістити
34] Всіх кораблів не могло і тісно доводилось людям.
35] Тож кораблі піднімались уступами з моря й затоки,
36] Берег увесь заповняли між мисів піщаних обабіч.
37] Глянуть хотілось вождям на битву й гучне замішання, —
38] Втрьох вони йшли, на списи опираючись^-серцем у грудях
39] Тяжко засмучені. От по дорозі старий їм зустрівся
40] Нестор, і серце у грудях сполохав вождям він ахейським.
41] Мовив, озвавшись до нього, володар мужів Агамемнон:
42] “Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!
43] Нащо прийшов ти сюди, покинувши бій мужозгубний?
44] Вельми боюсь я, щоб слова могутній не виконав Гектор,
45] Перед зібранням троян із погрозою твердо сказавши,
46] Що в Іліон від човнів цих повернеться він не раніше,
47] Аніж попалить вогнем кораблі й нас усіх повбиває.
48] Так він тоді говорив, і це ось збувається нині.
49] Горе! Невже й усі інші красивоголінні ахеї,
50] Наче Ахілл той, ненависті сповнені в серці до мене
51] І при кормах кораблів не бажають із ворогом битись”.
52] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:
53] “Справді, усе, очевидно, збувається нині, і навіть
54] Зевс громовладний не міг би тепер анічого змінити.
55] Вже-бо зруйновано вал, що досі його ми вважали
56] Захистом для кораблів і для себе самих нездоланним.
57] Та вороги біля наших швидких кораблів безустанно
58] Б’ються весь час. Не впізнати уже, хоч би й як ти вдивлявся,
59] Звідки біжать і куди охоплені страхом ахеї,
60] Так без розбору їх б’ють, і крики аж неба сягають.
61] Отже, подумаймо справді, чим можна залагодить справу,
62] Як допоможе тут розум. Та в битву назад повертатись
63] Я б вам не радив: пораненим годі уже воювати”.
64] Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:
65] “Несторе, раз вороги уже перед кормами воюють,
66] Не помогли ані рів, ані вал, побудований міцно,
67] Хоч, потрудившись над ними, надіялись мати данаї
68] Захист і для кораблів, і для себе самих нездоланний, —
69] То всемогутньому Зевсові так до вподоби — безславну
70] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським.
71] Знав-бо я те, що колись захищав він охоче данаїв,
72] Знаю тепер, що троян, неначе богів всеблаженних,
73] Він відзначає, а нам і силу зв’язав він, і руки.
74] Але давайте-но краще вчинімо оте, що скажу я:
75] Ті кораблі, що над краєм морського стоять узбережжя,
76] Зараз стягнімо, на хвилі божистого моря спустімо
77] Й позакріпляймо на котвах надійних, ще поки священна
78] Ніч не настала і поки свій напад іще відкладають
79] Трої сини. А тоді й кораблі ми спустимо інші.
80] Зовсім не сором біди уникати хоч би й серед ночі.
81] Втечею краще уникнуть біди, ніж загибелі ждати”.
82] Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий:
83] “Що за слова в тебе йдуть крізь зубів огорожу, Атріде?
84] Краще, нещасний, над військом тобі боягузів нікчемних
85] Бути вождем, ніж над нами, що в труднощах воєн жорстоких
86] Змалку й до самої старості Зевс нам великий призначив
87] Поневірятися, поки усі до останнього згинем.
88] Отже, ти широковуличну хочеш покинути Трою,
89] Знявши облогу, що стільки для неї ми лиха зазнали?
90] Краще мовчи, щоб інший не чув із ахеїв хто-небудь
91] Слова, яке із уст не злетіло б у жодного мужа,
92] Що у думках до ладу свою вміє обдумати мову,
93] Вождь берловладний, якому стільки скоряється війська,
94] Скільки аргейського люду під владою маєш своєю.
95] До глибини я обурений тим, ЩО отут говорив ти.
96] В час колотнечі-бо ти загадуєш нам бойової
97] В море стягнуть кораблі добропалубні, щоб іще більше
98] Втіхи було для троян, які вже і так нас долають,
99] Нам же була б тоді певна загибель. Ніхю-бо з ахеїв
100] В битві не встоїть, якщо кораблі ми постягуєм в море,
101] Тил свій обернуть вони і запал до бою утратять.
102] Тільки пошкодить твоя нам порада, керманичу люду!”
103] Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон:
104] “О Одіссею, як глибоко серце моє ти жорстоким
105] Вразив докором! Нікого не силував я із ахеїв
106] В море стягать кораблі добропалубні проти їх волі.
107] Хай нам пораду інший хто-небудь подасть розумнішу —
108] Чи молодий, чи старий, — послухаю кожного радо”.
109] З-поміж присутніх озвався тоді Діомед гучномовний:
110] “Близько той муж, недалеко шукать, якщо схочете тільки
111] Слухать мене і не будете в гніві за те ви на мене,
112] Що за народженням я поміж вами всіма наймолодший.
113] Гордий я тим, що від славного батька і я народився, —
114] Ним був Тідей, що у Фівах земля його вкрила могильна.
115] Троє синів бездоганних на світ народилось в Портея, —
116] їхні домівки в Плевроні були й Калідоні скелястім, —
117] Агрій, Мелан і третій комонник Ойней, що був батьком
118] Батька мого і доблестю серед братів визначався.
119] Там і лишивсь він, а батько по довгих блуканнях оселю
120] В Аргосі мав, бо Зевс захотів так та інші богове.
121] Доньку Адреста він мав за дружину і жив з нею в домі,
122] Повнім усяких набутків, до того ж було в нього досить
123] Нив хлібородних, багато садів плодоносних навколо,
124] Також багато скотини. Він рівних не мав між ахеїв
125] І в списоборстві. Ви чули, напевно, й самі, що це правда.
126] Знаючи, отже, що не боягуз я й не низького роду,
127] Слушного слова мого не зневажте, яке вам скажу я.
128] Йдімо ж у бій, хоч і рани ждуть нас, адже це необхідно.
129] Але самі ми там осторонь січі триматися будем,
130] Одаль од стріл, щоб рани на рану з нас хто не одержав.
131] Лиш спонукать, заохочувать маємо інших, що досі,
132] Серцю покірні лякливому, обіч стоять і не б’ються”.
133] Мовив він так, і, послухавши, всі на ту раду пристали.
134] Рушили в бій, і повів їх володар мужів Агамемнон.
135] Та не сліпим був споглядачем славний землі потрясатель,
136] Постать мужа старого прибравши, назустріч пішов їм,
137] Взяв Агамемнона, сина Атрея, за правую руку
138] Й, прямо до нього звертаючись, слово промовив крилате:
139] “Сину Атреїв! Мабуть, радіє в Ахіллових грудях
140] Серце злостиве, маючи вбивство і втечу ахеїв
141] Перед очима, нема-бо нітрохи у нім розуміння.
142] Хай пропаде він, хай бог поразить його лихом усяким!
143] Гніву ж на тебе, проте, не тримають богове блаженні, —
144] Скоро троянського війська вожді і порадники знімуть
145] Куряву скрізь по рівнині розлогій, і сам ти побачиш,
146] Як побіжать вони в місто від ваших човнів і наметів!”
147] Мовивши це, помчав він із криком гучним по долині.
148] Так наче дев’ять чи десять одразу кликнуло тисяч
149] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея, —
150] Голос такий громовий із грудей земледержець могутній
151] Видав тоді і кожному в серце ахеєві буйну
152] Силу вдихнув воювати й невтомно із ворогом битись.
153] Золотошатна очима своїми поглянула Гера
154] Із верховин олімпійських і здалеку зразу впізнала
155] Рідного брата і дівера, як поспішав він у битву,
156] Що прославляє людей, і радість влилась їй у душу.
157] Зевса побачила теж, що сидів на самому вершечку
158] Іди багатоджерельної, й злість охопила їй душу.
159] Стала тоді міркувать велеока владичиця Гера,
160] Як обманути їй розум егідодержавного Зевса.
161] От яке рішення визнала врешті вона за найкраще:
162] Вийти до Зевса на Іду, самій якнайкраще прибравшись,
163] Чи не запалиться він на ложі кохання жагою
164] До її тіла, вона ж насолодним окриє й живлющим
165] Сном і повіки його, і розважності повну свідомість.
166] До спочивальні ввійшла, що Гефест, її любий нащадок,
167] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши
168] Із потаємним замком, щоб бог інший не міг одімкнути.
169] Гера ввійшла, за собою ясні зачиняючи двері.
170] Взявши амброзії, спершу із тіла знадливого нею
171] Змила весь порох брудний, запашною олією потім,
172] Амброзіальною, шкіру прегарну собі намастила, —
173] Лиш ворухнути ці пахощі в Зевсовім міднопорогім
174] Домі, й до неба, й землі розливаються їх аромати.
175] Ними вона намастилась, волосся собі розчесала
176] І в амброзійні тоді заплела його коси блискучі,
177] Що з голови їй безсмертної пишно донизу спадали.
178] Шати тоді амброзійні вона одягла, що Афіна
179] Виткала їй і узором красивим оздобила рясно.
180] Пряжками їх золотими на грудях вона пристебнула,
181] Підперезалася поясом з сотнею китиць барвистих,
182] В вуха проколоті вділа сережки, по троє перлинок
183] В кожній, мов ягідки спілі, й принадністю вся засвітилась.
184] Ще й покривало накинула зверху з богинь найясніша —
185] Гарне, тонке, новоткане, й біліло воно, наче сонце,
186] Пару красивих сандалій доніг підв’язала блискучих.
187] А як прикрасами цими своє приоздобила тіло,
188] Вийшла із спальні вона й, Афродіту до себе гукнувши,
189] Осторонь інших богів до неї промовила стиха:
190] “Чи ти послухаєш, доню кохана, про що попрошу я,
191] Чи не відмовиш мені, за те прогнівившись на мене,
192] Що захищаю данаїв, а ти помагаєш троянам?”
193] Відповідаючи, мовила Зевса дочка Афродіта:
194] “Геро, достойна богине, великого Кроноса донька,
195] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,
196] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне”.
197] В серці ховаючи підступ, їй мовить володарка Гера:
198] “Дай мені силу кохання й принадність жагучу, що нею
199] Ти і безсмертних богів, і смертних людей підкоряєш!
200] До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, —
201] Предка богів навістить Океана і матір Тетію,
202] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,
203] Взявши від Реї тоді ще, як Кроноса Зевс громовладний
204] Скинув із неба під землю й під вічно бурхливеє море,
205] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.
206] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання
207] Й спільного ложа, — така ворожнеча їм в душу запала.
208] Якщо я зможу словами умовить їх любеє серце
209] Спільного ложа дійти і з’єднатись в обіймах кохання, —
210] Завжди шановною й любою будуть мене називати”.
211] В відповідь щедра на усміхи мовила їй Афродіта:
212] “Ніяк мені й не годиться твого не послухати слова —
213] Бо ж у обіймах Зевса верховного ти спочиваєш”.
214] Мовила це й розв’язала на грудях вишиваний пояс
215] Світлоузорний, що в нім розмаїті таїлися чари:
216] Запал кохання, жадання жагуче, облесні розмови
217] Та умовляння, що зводять із розуму й найрозумніших.
218] Гері цей пояс дала вона й слово таке їй сказала:
219] “На тобі, Геро, сховай поміж персів вишиваний пояс
220] Світлоузорний, усе в нім заховано. Та, сподіваюсь,
221] Ти не повернешся, не досягнувши того, що бажаєш”.
222] Мовила так. Велеока до неї всміхнулася Гера
223] Й з усміхом тим сховала між персів вишиваний пояс.
224] В дім свій Зевсова донька вернулась тоді Афродіта,
225] Гера ж помчала мерщій в далечінь із верхів’їв Олімпу
226] І, Пієрію пройшовши та милу усім Ематію,
227] Перелетіла фракіян комонних засніжені гори,
228] їх верховини найвищі, землі й не торкнувшись ногами.
229] Далі вона з-над Афона-гори через море хвилясте
230] Зрештою в Лемнос прийшла, богосвітлого місто Тоанта.
231] Там вона стрілась зі Сном, що братом доводиться Смерті.
232] Взявши за руку його, таке йому слово сказала:
233] “Сне, безсмертних богів і смертного люду владарю!
234] Як ти раніше зважав на слова мої, так і сьогодні
235] Вислухай. Завжди за це тобі глибоко буду я вдячна.
236] Зевсові очі ясні у дрімоті зімкни під бровами
237] В час, як в обіймах моїх він спочине на ложі кохання.
238] Дам я за те тобі в дар нетлінне із золота крісло
239] Гарне, — син мій Гефест, митець на всі руки, майстерно
240] Зробить його, а для ніг тобі ще приладнає підставку,
241] Щоб на учтах ти міг на ній ноги покоїти білі”.
242] Відповідаючи, так промовив їй Сон нездоланний:
243] “Геро, достойна богине, великого Кроноса донько!
244] Будь-кого іншого серед богів вічносущих я міг би
245] Легко приспать, навіть течії дужі ріки Океану,
246] Що джерелом для народження був усім іншим безсмертним.
247] Але до Зевса Кроніона я підійти не посмів би
248] І не приспав би його, хіба лише сам він накаже.
249] Мав одного вже я разу науку з твого повеління,
250] В день той, коли самовпевнений син хмаровладного Зевса
251] Від Іліона відплив, столицю троян зруйнувавши.
252] Розум тоді я приспав у егідодержавного Зевса,
253] Неподоланно розлившись навколо; а ти його сину,
254] Лихо замисливши, вітер страшенний на море наслала
255] І віднесла його до велелюдного острова Косу,
256] Одаль від друзів своїх. Прокинувшись, Зевс розлютився
257] Й порозганяв по всім домі богів, мене ж він усюди
258] Пильно шукав і з ефіру закинув би в море безслідно,
259] Ніч врятувала мене, що й людей, і безсмертних долає.
260] Втік я й у неї сховався, й лють Зевсова стала вщухати,
261] Бистрій-бо Ночі не зважився він неприємне чинити.
262] Нині ж від мене ти знов вимагаєш зробить неможливе”.
263] Мовила знову йому велеока владичиця Гера:
264] “Сне, навіщо про це у своєму ти згадуєш серці?
265] Думаєш, може, троян захищатиме Зевс громовладний,
266] Як він розгнівавсь колись за сина свого за Геракла?
267] Краще ходім, і віддам я одну із харіт наймолодших
268] Заміж за тебе, й тоді називати дружиною будеш
269] Ти Пасітею, що взяти її віддавна бажаєш”.
270] Мовила так, і, радіючи, Сон їй у відповідь каже:
271] “Ну, то клянися мені неторканними водами Стіксу,
272] Правою ти многоплідної ниви торкнися рукою,
273] Лівою — сяйного моря, і хай нам за свідків у цьому
274] Будуть підземні богове, осельники Кронових жител,
275] Що віддаси за мене одну із харіт наймолодших
276] Ти Пасітею, що взяти її я віддавна бажаю”.
277] Мовив він так. Не противилась білораменная Гера.
278] Так поклялась, як просив він, і поіменно назвала
279] В Тартарі скритих богів, що імення було їм Титани.
280] А як вона поклялась і велику закінчила клятву,
281] Лемноса й Імбра міста позад себе обоє лишили
282] І, оповиті у хмарну імлу, подалися в дорогу.
283] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
284] Лектон минули, де й море лишили; тоді суходолом
285] Рушили, й лісу верхів’я хитались у них під ногами.
286] Сон там зоставсь, щоб його не нагледіли Зевсові очі,
287] На величезну виліз ялину, що в час той на їді
288] Над усіма височіла, в ефір крізь повітря сягнувши.
289] Сів він на ній, безпечно в ялиновім вітті укритий,
290] 1 Наче та пташка дзвінка, що у горах живе, і богове
291] Мідяним звуть ковалем, а північним яструбом — люди.
292] Гера тим часом мерщій піднялась на Гаргарську вершину
293] Іди високої. Зевс її там хмаровладний побачив.
294] Тільки-но глянув, як пристрастю розум йому охопило,
295] Наче тоді, як уперше зазнав він із нею кохання,
296] Разом на ложе зійшовши, від любих батьків своїх потай.
297] Вийшов до неї, назвав на ім’я і так він промовив:
298] “Геро, куди поспішаєш? Куди ти прямуєш з Олімпу?
299] Повозу й коней не видно твоїх, щоб їхати далі”.
300] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
301] “До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, —
302] Предка богів навістить Океана і матір Тетію,
303] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,
304] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.
305] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання
306] Й спільного ложа, — така ворожнеча їм в душу запала.
307] Коні мої при підніжжі багатоджерельної Іди
308] Ждуть, щоб по суші мене понести і по воднлх просторах.
309] Нині ж для тебе сюди прибула я з вершин олімпійських,
310] Щоб ти не гнівався потім, як мовчки піду я від тебе
311] До Океана самого у дім його глибоководний”.
312] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:
313] “Геро, ти встигнеш, проте, і пізніше до нього податись,
314] Нині ж на спільному ложі зажиймо розкошів кохання.
315] Пристрасть така до богині чи смертної жінки ніколи,
316] В грудях моїх розливаючись, дух мені ще не скоряла!
317] Так не кохав ще ніколи я ні Іксіона дружини,
318] Що Пірітоя родила, з безсмертними рівного мужа,
319] Ні струнконогої діви Данаї, Акрісія доньки,
320] Що породила Персея, славетного поміж мужами,
321] Ані державного Фенікса далекославної доньки,
322] Що породила Міноса і рівню богам — Радаманта,
323] Так не кохав я Семели, ні тої Алкмени у Фівах,
324] Що нездоланного духом Геракла мені породила,
325] А Діоніса людям на радість родила Семела;
326] Ні пишнокосої так не кохав я владарки Деметри,
327] Ані Лето велеславної, ані тебе, моя Геро,
328] Як тебе нині кохаю, солодким повитий жаданням!”
329] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
330] “О, ти жахливий, Кроніде, яке-бо ти слово промовив!
331] Прагнеш ти нині зі мною на ложі зажити кохання
332] Тут, на високостях Іди, що звідусюди їх видно.
333] Що ж це було б, якби хто із богів, одвічно живущих,
334] Вгледів на ложі нас разом обох та пішов показав би
335] Іншим богам. Не посміла б тоді я, із ложа кохання
336] Вставши, у дім твій вернутись, — який би був сором для мене!
337] А якщо так вже бажаєш і прагне того твоє серце,
338] Є спочивальня у нас, що Гефест, наш любий нащадок,
339] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши.
340] Підемо спати туди, як тебе так приваблює ложе”.
341] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс громовладний:
342] “Геро, не бійся! Ніхто із богів чи мужів земнородних
343] Нас не побачить, такою-бо я огорну золотою
344] Хмарою нас, що й Гелій нічого крізь неї не вгледить,
345] Хоч своїм гострим промінням він бачити може й усюди”.
346] Мовив так Кроносів син і схопив у обійми дружину.
347] Зразу ж під ними земля квітучі зростила мурави,
348] Лотоси зрошені, крокус і купи густі гіацинта,
349] Ніжні й м’які, що свої підносили високо стебла.
350] Там і лягли вони вдвох, і прекрасна обох огорнула
351] Хмарка злотиста, і з неї блискучі спадали росинки.
352] Сном і коханням подоланий, так на Гаргарській вершині
353] Спав безтурботно отець, обнімаючи міцно дружину.
354] Вмить до ахейських човнів полетів тоді Сон нездоланний,
355] Щоб принести земледержцю, землі потрясателю, вістку,
356] Близько він став перед ним і слово промовив крилате:
357] “Допомагай, Посейдоне, данаям тепер щиросердо,
358] Славу в бою подаруй, хоч би й ненадовго їм, поки
359] Зевс почиває: сном-бо його оповив я солодким.
360] Звабила Гера його — в коханні із нею з’єднатись”.
361] Мовив це й миттю до людських племен він славетних подався,
362] Поміч данаям подать Посейдона ще більш спонукавши.
363] Кинувсь до перших рядів Посейдон тоді й голосно крикнув:
364] “Чи віддамо Пріамідові Гектору ми перемогу,
365] Вої аргейські, щоб взяв кораблі він і славою вкрився?
366] Та похваляється так і тому лише так він говорить,
367] Що при човнах пробуває Ахілл із розгніваним серцем.
368] Не відчували б такої, проте, ми в Пеліді потреби,
369] Якби один за одного в битві стояли завзято.
370] Ну-бо, вчинімо так, як зараз оце я скажу вам:
371] В кращі, найбільші у цілому війську щити одягнувши
372] Тіло, шоломами з міді блискучої щільно покривши
373] Голови наші і в руки узявши списи щонайдовші,
374] В бій вирушаймо! Я сам поведу вас. І певен, не встоїть
375] Гектор тоді Пріамід, хоч яким він завзяттям шаліє.
376] Хто із вас стійкий в бою, а щит в того мужа маленький,
377] Слабшому хай його дасть, а сам хай покриється більшим”.
378] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради.
379] Хоч і уражені ранами, воїв вожді шикували —
380] Вождь Тідеіа, Одіссей і славетний Атрід Агамемнон.
381] Лави обходячи всі, вони зброю веліли міняти,
382] Кращий щоб кращу дістав, а гіршим лишилася гірша.
383] А як круг тіла усі одягнулись блискучою міддю,
384] Рушили в бій, їх ряди Посейдон вів, землі потрясатель.
385] Пагубний меч довголезий в могутній тримав він правиці,
386] Схожий на блискавку; з ним неможливо змагатись людині
387] В битві смутливій: страхом-бо кожного він уражає.
388] З другого боку, й троян шикував осяйливий Гектор.
389] Розпочали бойове між собою, нещадне змагання
390] Сам Посейдон темнокудрий і смертний осяйливий Гектор —
391] Цей із троянами йшов, а той заступавсь за аргеїв.
392] Море здіймало до самих човнів і наметів аргейських
393] Хвилю шумливу, — війська із оглушливим сходились криком.
394] Та ні морськії вали не б’ють так об сушу бурхливо,
395] Гнані з безкрайого моря нестримним Борея диханням,
396] Ні між ущелин гірських не гуде з таким шалом страшенним
397] Полум’я хиже, пожар лісовий роздуваючи буйно,
398] Ні вітровій не шумить так в широколистому вітті
399] Дужих дубів, коли із страшним він бушує завзяттям, —
400] Як закричали жахливо трояни тоді і ахеї
401] Криком нестямним, одні проти одних рушаючи в битву.
402] Стрівшись лицем до лиця із Бантом, осяйливий Гектор
403] Перший на нього метнув свого гострого списа й не схибив,
404] В груди потрапив йому, де два ремені сходились разом, —
405] Щит на однім, меч срібноцвяхований висів на другім, —
406] Ніжнеє тіло вони захистили. Розгнівався Гектор,
407] Бачачи, що надаремно із рук його зброя злетіла,
408] І відступив до друзів своїх, уникаючи смерті.
409] Лиш обернувсь він, як в нього великий Еант Теламоній
410] Каменем кинув, із тих, що були кораблям за підпору, —
411] їх у бійців під ногами валялось багато, — і втрапив
412] Гектору в груди, якраз над обідцям щита, біля шиї, —
413] З розмаху кинутий, дзиґою він на льоту закрутився.
414] Як під ударом Зевсовим, вирваний геть із корінням,
415] Падає дуб, і навколо розноситься сірки огидний
416] Запах, і той, хто це зблизька побачить, одразу втрачає
417] Дух відваги, бо блискавки Зевса для всіх небезпечні, —
418] Так же і Гектора сила на землю, у порох, упала.
419] Списа він виронив з рук, навалилися зверху на нього
420] Щит і шолом. Забряжчали міддю узорною лати.
421] З криком звитяжним підбігли до нього синове ахеїв,
422] Взяти надіючись тіло, і сипали в нього списами
423] Частими. Але ніхто не здолав поводатаря люду
424] Вцілить мечем, ані списом, — хоробрі його оточили
425] Полідамант і славетний Еней, Агенор богосвітлий,
426] І Сарпедон, полководець лікіян, і Главк бездоганний.
427] Інші до нього також не були неуважні й щитами
428] Огородили круглястими. Гектора взявши на руки,
429] Товариші його винесли аж до запряжених коней
430] Бистрих, що разом з візничим і повозом ясноузорним
431] Ззаду стояли, оподаль війни і жорстокої битви.
432] Славного мужа, що тяжко стогнав, повезли вони в місто.
433] От досягли вони броду ріки струменистої, Ксанту,
434] Вирами славного, що породив його Зевс несмертельний, —
435] Там його, з повоза знявши, на землю поклали й водою
436] Геть облили. Він зітхнув, і розплющились очі у нього;
437] Ставши навколішки, кров почав він випльовувать чорну.
438] Знову, проте, на землю упав, і ясні його очі
439] Темная ніч обняла: ще оглушений був він ударом.
440] Щойно уздріли аргеї, що Гектор подався із поля,
441] Кинулись ще запальніш на троян, всю згадавши відвагу.
442] Перший із воїв тоді син Ойлея, Еант прудконогий,
443] Раптом набігши, загостреним Сатнія списом ударив, —
444] Німфа-наяда його бездоганна родила Енопу,
445] Що із стадами пастушив на березі Сатніоенту.
446] Близько підскочивши, списом славетний нащадок Ойлея
447] В пах його вдарив, і впав той на землю. Над вбитого тілом
448] Вої троян і данаїв зіткнулися в битві страшенній.
449] Полідамант списоборець за вбитого месником вийшов,
450] Парость Пантоя; він праве плече Протое’нору ранив,
451] Синові Ареїліка, плече простромив йому наскрізь
452] Спис величезний, і впав той, руками хапаючи землю.
453] Полідамант з похвальбою великою голосно крикнув:
454] “Ні, недарма, як видно, з міцної руки Пантоїда,
455] Духом великого мужа, цей. спис полетів мідногострий!
456] В тіло прийняв його нині один із аргеїв. Як видно,
457] Зійде, на нього спираючись, він до оселі Аїда!”
458] Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв.
459] Більше від інших Еант розтривожився “ерцем відважним,
460] Син Теламонів, — тож біля убитого був він найближче.
461] Списа блискучого швидко він кинув услід воякові/
462] Полідамант же, відскочивши вбік, щасливо уникнув
463] Чорної смерті, — на себе прийняв Архелох її мужній,
464] Син Антенора, — богове його прирекли на загибель.
465] В в’язи його він ударив, де сходиться карк з головою,
466] В верхній хребець, і обидва на шиї розсік сухожилля.
467] Падавши, ротом, і ніздрями, й цілою той головою
468] В землю раніше зарився, аніж гомілками й коліньми.
469] Голосно крикнув Еант бездоганному Полідаманту:
470] “Полідаманте, подумай лише і скажи мені щиро:
471] Гідний чи ні чоловік оцей був полягти у відомсту
472] За Протое’нора? Він не простак і не з простих, здається,
473] Чи не доводиться він Антенору, впокірнику коней,
474] Братом чи сином? Адже на рідню його дуже він схожий”.
475] Мовив він так, хоч і добре все знав. Засмутились трояни.
476] Списом тоді Адамант беотійця ударив Промаха
477] В помсту за брата, якого уже волочив той за ноги,
478] І Адамант з похвальбою великою голосно крикнув:
479] “О хвастовиті аргеї, в пустих похвальбах ненаситні!
480] Мабуть, не нам лиш самим випадають на долю страждання
481] Й труднощі, будете, певно, і ви так же само убиті.
482] Гляньте, як списом моїм приборканий спить перед нами
483] Воїн Промах, полігши, щоб брат мій пені й відомсти
484] Довго не ждав. Хотілось би кожному мужеві в домі
485] Брата лишити, щоб міг у біді колись месником стати!”
486] Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв.
487] Більше за всіх Пенелей розтривожився серцем одважним.
488] На Акаманта пішов він. Та нападу не дожидався
489] Той Пенелея-вождя, останній же Іліонея,
490] Сина Форбанта, на вівці багатого, вбив. Його в Трої
491] Більше від інших Гермес полюбив і достатком відзначив.
492] Мати родила йому одного лише Іліонея.
493] Цей, під брову його списом в очницю ударивши гострим,
494] Око пробив. Навиліт крізь око й потилицю вийшов
495] Спис той, і зразу присів він, обидві руки розпростерши
496] Перед собою. І вмить Пенелей тоді свій мідногострий
497] Вихопив меч та й ударив у карк, і скотилась на землю
498] Враз голова із шоломом і списом, що так і лишився
499] В оці стирчати. Як маківку, голову списом піднявши,
500] Він ворогам показав і так, похваляючись, крикнув:
501] “Вістку, трояни, про це батькам передайте коханим
502] Славного Іліонея, — нехай його дома оплачуть!
503] Тож і кохана дружина Промаха Алегеноріда
504] Мужа свого не зустріне, радіючи, в час той, коли ми
505] На кораблях своїх з Трої повернемось, діти ахеїв”.
506] Мовив він так, і дрож у троян перебіг по суглобах,
507] Кожен із них озиравсь, щоб загибелі злої уникнуть.
508] Нині скажіть мені, Музи, олімпських осель пожилиці,
509] Хто найперший з ахеїв здобув скривавлену зброю
510] В день, коли битву схилив на їх користь землі потрясатель?
511] Першим Еант Теламоній великий убив Гіртіада
512] Іртія, славного владаря місян, могутніх душею;
513] Далі озброєння зняв Антілох тоді з Мермера й Фалка,
514] Гіппотіона і Морія вбив Меріон безпощадний,
515] Тевкр переміг Протоона і разом із ним Періфета;
516] А Атреїд Гіпере’нора вразив, вожатая люду,
517] Прямо у пах, і спис мідногострий, пройнявши утробу,
518] Нутрощі вирвав у нього, й душа через рану відкриту
519] Вийшла із тіла в ту ж мить, і тьма йому очі окрила.
520] Знищив найбільш ворогів син Ойлея, Еант бистроногий:
521] З ним-бо змагатись ногами не міг би ніхто, доганявши
522] Воїв, що з поля біжать, коли Зевс на них страх насилає.
