Гомер «Іліада» ПІСНЯ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА
ЗРЕЧЕННЯ ГНІВУ
1] В шатах шафранних Еос із течій ріки Океану
2] Встала, щоб світло своє безсмертним явити і смертним.
3] До кораблів із Гефестовим даром примчала Фетіда
4] Й любого сина знайшла, що, простертий над тілом Патрокла,
5] Тяжко ридав. А навколо слізьми умивались гіркими
6] Товариші його. Стала між ними в богинях пресвітла,
7] Взявши Ахілла за руку, назвала і так говорила:
8] “Сину мій, мусимо тут ми лишити його, хоч обняті
9] Смутком тяжким, бо насамперед з волі богів він загинув.
10] Ти ж од Гефеста прийми чудові оці обладунки,
11] Зброю, якої на плечах ніхто із людей не носив ще”.
12] Мовивши так, поклала вона це озброєння гарне
13] Перед Ахіллом. Воно аж дзвеніло, оздоблене пишно.
14] Трепет пройняв мірмідонян, що на обладунок не сміли
15] Навіть дивитись і аж відсахнулись. Ахілл же як глянув,
16] Гнів іще більший його охопив, і полум’ям грізним
17] З-під похмурнілих повік ясні його блиснули очі.
18] В руки узяв він, радіючи, бога сяйливий дарунок.
19] А, надивившись із радістю серця на дар цей коштовний,
20] Матері любій своїй він слово промовив крилате:
21] “Матінко рідна моя, це озброєння справді від бога, —
22] Витвір безсмертних це, мужеві смертному так не зробити.
23] Зараз же ним я озброюсь. Але я страшенно боюся,
24] Щоб тим часом на тілі відважного сина Менойта
25] Мухи, глибоко проникши до ран, заподіяних міддю,
26] Не наплодили черви і трупа щоб не осквернили, —
27] Зникло із нього життя, й почне розкладатися тіло”.
28] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:
29] “Сину мій, хай твого серця подібні думки не турбують.
30] Буду старанно сама відганять я рої осоружних
31] Мух, що трупи героїв, убитих в бою, поїдають.
32] Навіть якби довелось йому протягом року лежати,
33] Тіло б незмінним весь час залишалося й стало б ще кращим.
34] Ти ж невідкладно на збори скликай героїв ахейських,
35] На Агамемнона гніву зречись, керманича люду.
36] Потім до бою озбройся мерщій і в одвагу вберися”.
37] Мовила так, і силу завзяття у нього вдихнула.
38] Потім Патроклові в ніздрі амброзію разом з нектаром
39] Стала вливать по краплині, щоб тіло лишалось незмінним.
40] Швидко подався морським узбережжям Ахілл богосвітлий,
41] Голосно він покликав і будив героїв ахейських.
42] Навіть і ті, що весь час при своїх кораблях залишались, —
43] І стерники, що правили твердо кермом корабельним,
44] Ключники, що в кораблях щоденно харчі роздавали, —
45] Навіть вони поспішали на збори, дізнавшись, що в битву
46] Знову з’явився Ахілл, так довго її уникавши.
47] Двоє, кульгаючи, йшли — Арея соратники вірні —
48] Син нездоланний Тідея і з ним Одіссей богосвітлий,
49] Йшли, на списи опираючись: ще-бо їм рани боліли.
50] Отже, на збори прийшовши, в ряду вони сіли переднім.
51] А наостанку прийшов і володар мужів Агамемнон,
52] Терплячи рани болючі. Ратищем мідним в жорстокій
53] Битві тяжко поранив Коон його, син Антенора.
54] А як на збори уже усі позбирались ахе”,
55] Став посередині й так тоді мовив Ахілл прудконогий:
56] “Чи нам, Атріде, обом, і тобі, і мені, стало краще
57] З того, що ми через дівчину, хоч і з зажуреним серцем,
58] Так розпалилися гнівом у зваді, що душу з’їдає?
59] Хай би стрілою убила її в кораблі Артеміда
60] В день, як, Лірнес зруйнувавши, узяв я ту дівчину в здобич.
61] Мабуть, землі не ковтало б незмірної стільки ахеїв,
62] Впалих від рук ворогів, поки в лютому гніві шалів я.
63] Гектору тільки й троянам був з того пожиток. Ахеї ж
64] Довго, гадаю, про нашу іще пам’ятатимуть зваду.
65] Тільки облишмо це згадувать, хоч і зажурені серцем,
66] А, корячись неминучості, дух свій приборкаймо в грудях.
67] Нині свій гнів припиняю. Не личить без краю уперто
68] Гніватись непримиренно. А зараз до бою скоріше
69] Духу додай бадьорішого довговолосим ахеям,
70] Щоб, із троянами стрівшись, упевнитись міг я, чи й досі
71] Хочуть при наших вони кораблях ночувать. Сподіваюсь,
72] Той із них з радістю втомлені схилить коліна, хто встигне
73] В битві жорстокій уникнути наших списів безпощадних!”
74] Так він сказав, і, почувши, що гнів припинив син Пелея,
75] Духом могутній, зраділи всі мідноголінні ахеї.
76] Став говорити до них володар мужів Агамемнон
77] З місця, де був, не виходячи сам на середину зборів:
78] “Друзі, герої данаї, соратники бога Арея!
79] Тих, хто говорить, слід слухать уважно, їх мову не гоже
80] Перебивать: тож нелегко й бувалому так говорити.
81] Хто серед гомону й гаму людського щось може почути
82] Чи щось сказати? Заглушить той шум і гучного промовця.
83] Порозумітись хотів би я з сином Пелея. Ви ж пильно
84] Слухайте, інші аргеї, і всі на слова мої зважте.
85] Часто ахеї мені про зваду із ним говорили
86] І докоряли не раз. Але не моя то провина,
87] Винні в тім Зевс, і Мойра, й Ерінія, в пітьмі блуденна.
88] Це ж бо вони на мій розум засліплення дике наслали
89] В день той, коли від Ахілла я здобич забрав самовладно.
90] Що міг зробити я? Божим усе підлягає велінням.
91] Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум
92] Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить
93] Ними вона по землі, по головах людських прямує
94] Й розум затемнює в них, — із нас одного вже впіймала.
95] Навіть і Зевса вона засліпила, хоча найсильніший,
96] Кажуть, він серед богів і людей. Отже, навіть і Зевса
97] Гера, хоч слабша, підступною хитрістю так ошукала
98] В день той, коли настала пора пишнокосій Алкмені
99] Силу Геракла родити в увінчаних мурами Фівах.
100] Так, похваляючись, Зевс до всіх тоді мовив безсмертних:
101] “Слухайте слова мого, вічносущі богове й богині!
102] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій:
103] Нині Ілітія в світ приведе, помічниця пологів,
104] Мужа, що панувать над своїми сусідами буде,
105] З роду славетних мужів, породжених з крові моєї!”
106] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
107] “Ти нас обманюєш, мабуть, і слово твоє не справдиться.
108] Тож поклянися великою клятвою тут, олімпійцю,
109] Що панувать над своїми сусідами буде насправді
110] Той, хто сьогодні на світ із жіночого з’явиться лона,
111] З роду славетних мужів, породжених з крові твоєї”.
112] Так говорила. І Зевс лукавства її не помітив,
113] Клятвою клявся великою й часто в тім каявся згодом.
114] Гера злетіла тоді стрімголов із вершини Олімпу,
115] В Аргос ахейський примчала, де, знала вона, проживає
116] Вельми поважна дружина Стенела, сина Персея.
117] Сьомий вже місяць вона дитину в утробі носила.
118] Та завчасу, недоноском, на світ його вивела Гера,
119] Стримавши роди Алкмені, Ілітій туди не пустивши.
120] З вістю цією прийшла до Кроніда вона і сказала:
121] “Зевсе, владарю перунів, я слово вкладу тобі в серце.
122] Муж народивсь благородний, що править аргеями має.
123] Це Еврістей, нащадок Стенела, сина Персея,
124] Парость твоя* — не зле він аргеями правити буде”.
125] Мовила так, і серце гірким пройнялось йому болем.
126] Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих,
127] Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся,
128] Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо
129] Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє.
130] Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба
131] Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи.
132] Часто зітхав через неї він, бачачи любого сина,
133] Що у трудах недостойних служить Еврістеєві мусив.
134] Так же і я, — коли шоломосяйний Гектор великий
135] Воїв аргейських нещадно винищував перед човнами,
136] Ати забуть я не міг, що розум мені засліпила.
137] А що засліплений був я, і Зевс одібрав мені розум,
138] Хочу це виправить я, незліченний приносячи викуп.
139] Отже, до бою ставай, заохотивши й інших з собою.
140] Я ж подарунки готовий віддать тобі всі, що, прийшовши
141] Вчора до твого намету, назвав Одіссей богосвітлий.
142] А якщо хочеш, зажди, хоч трудів ти Ареєвих прагнеш,
143] Зараз же слуги дари з кораблів принесуть, щоб побачив
144] Сам ти, які тобі речі я цінні й приємні дарую”.
145] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
146] “Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!
147] Як ти захочеш — віддать, як належить, мені подарунки
148] Чи при собі їх затримать — це справа твоя. Та згадаймо
149] Краще про битву. Не час нам довго про це розмовляти
150] Чи зволікать з цим. Велике-бо ще недовершено діло.
151] Знов ви у лавах передніх побачите нині Ахілла,
152] Як він фаланги троян мідногострим трощитиме списом.
153] Хай же і кожен із вас ворогів побивати гадає”.
154] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
155] “Хоч і хоробрий без краю ти, богоподібний Ахілле,
156] Не посилай з ворогами натщесерце битись ахеїв
157] Під Іліоном, бо довго триватиме ця безпощадна
158] Битва, якщо між собою зіткнуться фаланги ворожих
159] Воїв, а бог надихне тим і другим однакову силу.
160] Краще при кораблях бистрохідних ти дав би ахеям
161] Хліба спожити й вина: в них-бо сила й відвага людини.
162] Хто б то спромігся з бійців цілий день аж до заходу сонця,
163] Не підкріпившися їжею, битись весь час з ворогами!
164] Хоч би й якої відваги повен був він бойової,
165] Та мимоволі все тіло йому обважніє, охопить
166] Голод і спрага його, і в утомі ослабнуть коліна.
167] Той же, хто світлим вином і наїдком зміцнить свої сили,
168] Битися може завзято цілісінький день з ворогами;
169] Серце відважне у грудях його, і не знають суглоби
170] Втоми, аж поки із поля не зійдуть усі бойового.
171] Тож розпусти тепер воїв і дай їм наказ готувати
172] їжу, дарунки ж свої хай володар мужів Агамемнон
173] Скаже знести на середину зборів, щоб вої ахейські
174] Це на власні побачили очі й ти серцем радів би.
175] Перед аргеями ставши, він хай поклянеться, що ложа
176] Дівчини він не торкавсь, не єднався із нею в коханні,
177] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.
178] Хай же, Ахілле, у грудях твоїх зласкавішає серце,
179] Він же хай щедро тебе у наметі своїм почастує
180] Учтою миру, щоб мав задоволення ти, як належить.
181] Навіть і сам перед іншими ти після цього, Атріде,
182] Лиш справедливішим станеш. Не соромно-бо владареві
183] З мужем миритися тим, якого він перший покривдив”.
184] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:
185] “З радістю слухав сьогодні я слово твоє, Лаертіде.
186] Слушно ти міркував і про все розсудив справедливо.
187] Клятву готовий я дати, до цього мій дух мене кличе.
188] Не присягну перед богом я ложно. Ахілл же хай трохи
189] Тут зачекає, хоч як трудів він Ареєвих прагне.
190] Та зачекайте-бо й інші, аж поки до нас із наметів
191] Всі не прибудуть дари і ми жертвами клятв не завірим.
192] Це, Одіссею, тобі доручаю й велю довершити.
193] Вибери сам юнаків щонайкращих ти між всеахеїв,
194] Щоб принесли з корабля подарунки, які ми учора
195] Пообіцяли Ахіллові дати, й жінок хай приводять.
196] Ти ж мені швидше, Талтібію, в стані широкім ахеїв
197] Вепра знайди, щоб у жертву зарізати Зевсові й Сонцю”.
198] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
199] “Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!
200] Краще турботи оці нам до іншого часу відкласти,
201] Перепочинок коли у битві кривавій настане,
202] Й люттю такою у грудях моїх не палатиме серце.
203] Ще-бо у полі порубані вої лежать, що приборкав
204] Гектор, Пріамів син, коли Зевс дарував йому славу.
205] Ви ж на обід закликаєте нас! А я, замість того,
206] Всім наказав би негайно воям ахейським у поле
207] Вийти й натщесерце битись, а потім, із заходом сонця,
208] Щедру подати вечерю, коли за ганьбу помстимося.
209] Та раніше до любого горла мені не полізуть
210] Страви й напої ніякі — товариша ж нашого вбито!
211] Гострою міддю порубаний, він ногами до входу
212] Серед намету мого розпростертий лежить, а навколо
213] Товариші його плачуть. Не учта на думці у мене,
214] А”лиш убивство, кров та ворога стогін смертельний!”
215] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
216] “Сину Пелеїв Ахілле, найкращий із воїв ахейських!
217] Ти й сміливіший за мене, і в битві орудуєш краще
218] Списом своїм. Але я перевищу тебе набагато
219] Розумом: я-бо й раніш народивсь, і досвідчений більше.
220] Май же терпіння у серці і слів моїх слухай уважно.
221] Швидко у січі кривавій ситіють утомою люди,
222] Що, як стеблини, їх мідні серпи пожинають по ниві.
223] Жниво ж убогим стає, коли шальки ваги нахиляє
224] Зевс, що воєн людських неминучі вирішує судьби.
225] Отже, не шлунками мертвих оплакувать треба ахеїв,
226] Надто-бо часто один за одним погибають щоденно
227] Вої, хто ж і коли б тоді міг од печалі спочити?
228] Тих, що в бою полягли, на похорон треба віддати,
229] Твердість зберігши в душі, поплакавши день над померлим.
230] Іншим же, що по жорстокДй війні у живих залишились,
231] Треба про їжу й пиття пам’ятати, щоб, сили набравшись,
232] Битися ми з ворогами невтомно могли й безустанно,
233] Міддю міцною озброєні. Хай же ніхто не бариться
234] В нашому війську надалі й наказів нових не чекає.
235] Зле-бо з наказом новим тому буде, хто все ж залишиться
236] Біля аргейських човнів. Мерщій же шикуймося в лави
237] Й на конеборних троян обрушимо зброю Арея!”
238] Мовивши так, він двох Несторідів узяв із собою,
239] І Фелеща Мегета, й Тоанта, і ще Меріона,
240] І Лікомеда, сина Креонта, ще й Меланіппа
241] І до намету пішов Агамемнона, сина Атрея.
242] Слово наказів його переходило тут же у діло.
243] Сім принесли із намету триногів обіцяних, потім
244] Двадцять сяйних казанів, узяли до них коней дванадцять.
245] Сім привели ще жінок, обізнаних добре в чудових
246] Виробах, восьма ж по них Брісеїда була яснолиця.
247] Спереду йшов Одіссей, що десять відважив талантів
248] Золота, інші дарунки несли юні вої ахейські.
249] Все це на площі вони поскладали. Тоді Агамемнон
250] Встав. Тим часом Талтібій, голосом схожий на бога,
251] З вепром в руках зупинивсь перед славним керманичем люду.
252] Син же Атреїв, рукою свій витягши ніж, що звичайно
253] Біля великих меча свого піхов мав завжди з собою,
254] З вепра щетини спочатку відрізав і, руки здійнявши,
255] Ревно до Зевса молився. І мовчки сиділи аргеї
256] Всі по місцях своїх, слів дослухаючи пильно вождевих.
257] Очі піднісши до неба широкого, так він молився:
258] “Будьте за свідків, о Зевсе, найвищий з богів, найсильніший,
259] Земле, і Сонце, й Ерінїї, що в глибині під землею
260] Тяжко караєте люд за ложно промовлені клятви!
261] Не доторкався й рукою до дівчини я Брісеїди,
262] Не вимагав ані ложа, ані чогось іншого в неї.
263] Досі в наметі моїм залишалась незаймана діва.
264] А як брехливо клянусь, хай пошлють мені вічні богове
265] Лиха багато, як тим посилають, хто клятву порушив”.
266] Мовив це й вепрові горло розсік він безжальною міддю
267] І, розмахнувшись, у глиб його сивого моря закинув,
268] Рибі в поживу. Ахілл же, із місця свойого підвівшись,
269] До війнолюблих аргеїв з такими звернувся словами:
270] “Зевсе, наш батьку, великі ти людям напасті готуєш!
271] Не схвилював би ніколи так серця мойого у грудях
272] Син Атреїв, не міг би він силою дівчини тої
273] Взяти усупереч волі моїй. То, мабуть, могутній
274] Зевс побажав, щоб смертю загинуло стільки ахеїв.
275] Сядьмо ж обідати й будьмо готові до справи Арея!”
276] Мовивши так, розпустив він збори мужів скороспішні.
277] До кораблів своїх швидко усі порозходились вої,
278] А мірмідоняни, духом відважні, забрали дарунки
279] Й на корабель однесли до Ахілла, подібного богу.
280] Все поскладали в наметах і поряд жінок посадили,
281] Коней же славні візничі усіх в табуни відігнали.
282] А Брісеїда прекрасна, немов золота Афродіта,
283] Тіло Патрокла побачивши, гострою міддю пробите,
284] З тужним риданням припала до нього й руками терзала
285] Груди, і ніжну шию собі, і вродливе обличчя,
286] І промовляла крізь сльози жона, до богині подібна:
287] “Любий Патрокле, нещасній мені із усіх наймиліший!
288] Йшовши із цього намету, живим я тебе залишила,
289] Нині ж, назад повернувшись, я мертвим тебе зустрічаю,
290] Владаря люду. Біда за бідою мене настигає.
291] Мужа, якого дали мені батько й шанована мати,
292] Я біля міста побачила, вбитого гострою міддю,
293] Трьох ще уздріла братів, що моя породила їх мати,
294] Серцю любих, і їх настигла загибелі днина.
295] Ти ж тамував мені сльози, коли Ахілл прудконогий
296] Вбив мого мужа і славне Мінета божистого місто
297] Геть зруйнував. Обіцяв ти мені, що за шлюбну дружину
298] Візьме мене сам божистий Ахілл і, відвізши до Фтії
299] На кораблях, нам справить весілля в краю мірмідонян.
300] Тим-то над мертвим тобою, мій голубе, й плачу я гірко”.
301] Так промовляла крізь сльози, й жінки усі плакали з нею, —
302] Чи над Патроклом, чи більше над власною кожна бідою.
303] А круг Ахілла зібралась тим часом старшина ахейська,
304] Просячи їжі спожить. Він же, тяжко зітхнувши, одмовивсь:
305] “Прошу, якщо ви готові послухать мене, мої друзі,
306] Не закликайте, проте, щоб я вдовольняв своє серце
307] Стравами й різним питвом — велике-бо горе у мене:
308] Ждатиму я й перетерплю до самого заходу сонця”.
309] Мовивши так, усіх владарів одпустив він од себе.
310] Двоє ж Атрідів лишилося, ще й Одіссей богосвітлий,
311] Ідоменей, і Нестор, та Фенікс, їздець посивілий, —
312] Щиро втішали в скорботі його. Але був він невтішний
313] Серцем, аж поки не кинувся в пащу кривавого бою.
314] Дні спогадавши минулі, він тяжко зітхнув і промовив:
315] “Ще так недавно ти сам, нещасливий і любий мій друже,
316] Жваво і спритно обіди смачні у цім ставив наметі
317] Передо мною, тоді як усі поспішали ахеї
318] Йти на комонних троян з многослізним поривом Арея.
319] Нині лежиш ти порубаний, серце ж моє вже не хоче
320] Ані пиття, ні наїдків торкнутись, хоч їх тут багато,
321] Прагне тебе лиш. Горя сильнішого я не відчув би,
322] Навіть про смерть навісну мого рідного батька почувши,
323] Що десь у Фтії далекій рясними слізьми умліває
324] Через розлуку із сином, який серед лкйгу чужого
325] Задля Єлени мерзенної б’ється з троянами збройно,
326] Чи через смерть мого любого сина, що виріс у Скірі,
327] Богоподібного Неоптолема, якщо він живий ще.
328] Досі у грудях мій дух всечасна живила надія,
329] Що біля Трої один я загину, далеко від долів
330] Аргоса, кіньми багатого, ти ж до Фтії вернешся
331] На кораблях чорнобоких, я сподівавсь, та із Скіра
332] Сина мого привезеш і все йому дома покажеш, —
333] Високоверхий наш дім, і челядь, і майна численні.
334] Сам же мій батько Пелей чи, може, й умер, я гадаю,
335] Чи ледь живий, тягарем злої старості зігнутий, в смутку
336] Дні свої лиш переводить, весь час дожидаючи тільки
337] Звістку сумну про смерть свого любого сина почути”.
338] Так говорив він крізь сльози, й старійшини тяжко зітхали,
339] Кожен з них згадував те, що вдома вони залишили.
340] Бачачи сльози їх журні, зглянувся з неба Кроніон,
341] І, до Афіни звернувшись, він слово промовив крилате:
342] “Доню моя, невже ти зреклась цього славного мужа?
343] Чи твого серця Ахілл анітрохи уже не турбує?
344] Он, подивись, він сидить між своїх кораблів круторогих,
345] Любого друга оплакує. Товариші його інші
346] Сіли обідати, він лиш один не торкається їжі.
347] Йди ж бо до нього й, солодкої вливши амброзії в груди,
348] Дай ще й нектару йому, щоб голод його не розслабив”.
349] Так він Афіні сказав, що й сама того дуже бажала.
350] Наче той сокіл з небес, легкокрилий, швидкий, дзвінколунний,
351] Кинулась в простір ефірний вона. А тим часом ахеї
352] Зброю уже готували для бою. Солодкої в груди
353] Вливши Ахіллу амброзії, ще додала і нектару
354] Трохи вона, щоб голод у нього колін не розслабив.
355] Потім вернулась сама до всевладного батька в незрушний
356] Дім його. Кинулись від кораблів своїх бистрих ахеї.
357] Мов незліченні сніжини холодні з верховин од Зевса
358] Сиплються, гнані диханням ефірноясного Борея, —
359] Без ліку так од човнів бистрохідних сипнули шоломи
360] Ясноблискучі, горбаті щити, міцнобронно опуклі
361] Панцири й мідяногострі довжезні списи ясенові.
362] Блиск їх аж неба сягав, і земля сміялась навколо
363] В сяєві міді ясної і грізно гула під ногами
364] Воїв. Озброївсь також серед них і Ахілл богосвітлий.
365] Заскреготав він зубами, і очі його запалали
366] Сяйвом огню пломенистим, а серце проймалося в грудях
367] Болем нестерпним. Страшним на троян опанований гнівом,
368] Божі надів він дари, над якими Гефест потрудився.
369] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,
370] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.
371] Потім і панцир на груди свої надягнув міцно кутий,
372] Через плече перевісив він срібноцвяхований, мідний
373] Меч свій, і щит — міцний і великий — також із собою
374] Взяв, — од нього навкруг, як од місяця, сяяло світло.
375] Так же, як перед плавцями у морі десь блисне раптово
376] Ватра ясна, що самотньо горить на стоянці пастушій
377] Високо в горах, а тих проти волі далеко від друзів
378] Бурі заносять по хвилях багатого рибою моря, —
379] Так щит Ахілла чудовий, оздоблений гарно, світився
380] Й сяйвом аж неба сягав. Важкого шолома піднявши,
381] Він на чоло надягнув. І сяяв шолом конегривий,
382] Мов промениста зоря; золоте розвівалось волосся
383] Пишне, Гефестом майстерно вправлене в гребінь шолома.
384] Зброю надівши, схотів дослідити Ахілл богосвітлий,
385] Чи прилягає як слід вона всюди, чи тілу в ній вільно.
386] Наче на крилах здіймався у ній поводатар народу!
387] Потім із схову міцне він ратище батьківське вийняв
388] Довге й важке, — ніхто-бо інший не міг із ахеїв
389] Ним потрясати, один лиш Ахілл потрясав пеліонським
390] Ясеном тим, що батьку його із вершин Пеліону
391] Дав у дарунок Хірон на смертну загибель героям.
392] Автомедонт же з Алкімом позапрягали тим часом
393] Коней — красиві наділи на них хомути, і вудила
394] їм до ротів загнуздали, й назад до сидінь натягнули
395] Віжки міцні. У руки схопивши батіг свій блискучий,
396] Сплетений міцно, скочив на кінну свою колісницю
397] Автомедонт. Поряд з ним став Ахілл ув озброєнні повнім,
398] Сяючи весь обладунком, немов осяйний Гіперіон,
399] І заволав тоді голосом грізним до батьківських коней:
400] “Балію й Ксанте, Подарги далекославнії діти!
401] Краще ніж будь-коли нині старайтесь візничого з бою
402] Винести в лави данаїв, як будемо ситі війною,
403] Лиш не покиньте мене, як Патрокла, убитим лежати!”
404] В відповідь мовив тоді з-під ярма йому кінь бистроногий,
405] Ксант, понуривши голову, так що густа його грива,
406] Впавши з ошийника, аж до землі під ярмом досягала.
407] Голос людський йому Гера дала тоді білораменна:
408] “Нині врятуємо ще ми тебе, о могутній Ахілле,
409] День же твоєї загибелі близько уже. Та не ми в цім
410] Винні, а бог лиш над нами-великий і доля всесильна.
411] Не через нашу повільність і не через лінощі наші
412] Зброю з Патроклових пліч забрали до себе трояни.
413] Син Лето пишнокосої, поміж богами найкращий,
414] В лавах передніх убив його, Гектару сл?ву оддавши.
415] Хоч би летіли і нарівні ми із диханням Зефіра,
416] Поміж всіма, уважають, найшвидшого вітру, — та сам ти
417] Маєш небавом загинути смертю від бога і мужа!”
418] Мовив це Ксант, і Ерінії голос йому перервали.
419] Гнівно коневі тоді відповів Ахілл прудконогий:
420] “Що це ти смерть мені, Ксанте, віщуєш? Не твій-бо то клопіт.
421] Знаю я й сам, що судилось мені тут загинуть, далеко
422] Від свого рідного батька і матері. Та не спинюсь я,
423] Поки не будуть удосталь трояни вже ситі війною!”
424] Мовив і з криком погнав своїх коней він однокопитих.
