«Іліада» читати. Гомер

«Іліада» читати текст українською мовою онлайн, автор Гомер.

Гомер «Іліада» читати

Переклад Бориса Тена

Όμήρου. Ίλιας

Гомер «Іліада» ПІСНЯ ПЕРША

МОРОВИЦЯ. ГНІВ

1] Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,

2] Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:

3] Душі славетних героїв навіки послав до Аїду

4] Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу

5] Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась

6] Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами

7] Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.

8] Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?

9] Син то Зевса й Лето. Владарем тим резгніваний тяжко,

10] Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди

11] Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало

12] Син Атреїв. Той до ахейських човнів бистрохідних

13] Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп.

14] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона

15] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,

16] А щонайбільше — Атрея синів, начальників війська:

17] “О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї!

18] Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати

19] Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись.

20] Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши,

21] Далекострільному синові Зевса на честь — Аполлону”.

22] Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, —

23] Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти.

24] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав, —

25] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив:

26] “Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив!

27] Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся —

28] Не допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний.

29] Доньки не дам я тобі, — аж поки й постаріє зовсім,

30] В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко,

31] Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною.

32] Йди ж відціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!”

33] Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова,

34] Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря.

35] А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона,

36] Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:

37] “Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну

38] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш.

39] Якщо, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив

40] Чи для священної жертви гладкії спалював стегна

41] Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання:

42] Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!”

43] Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий:

44] Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем,

45] Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий.

46] Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли,

47] Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший.

48] Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він —

49] Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся.

50] Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати,

51] Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні

52] Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.

53] Дев’ять носилися днів над табором стріли божисті.

54] А на десятий людей Ахілл став на раду скликати —

55] Білораменна йому це Гера поклала на мислі,

56] Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї.

57] Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались,

58] Раптом з’явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:

59] “Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях

60] Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті:

61] Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця.

62] Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита,

63] Чи хоч би сновіщуна — і сни-бо нам Зевс посилає —

64] Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився —

65] Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу?

66] Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних

67] Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?”

68] Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних

69] Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший.

70] Відав усе прозорливий — що є, що було і що буде,

71] Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона

72] В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий.

73] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

74] “О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати

75] Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога.

76] Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися,

77] Що заступитись за мене ти словом готов і руками.

78] Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться,

79] Що в аргів’ян владарює, кому всі коряться ахеї.

80] Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний.

81] Хай тої днини своє невдоволення він погамує,

82] Але приховану злість буде в грудях у себе таїти,

83] Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?”

84] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

85] “Сміло, яка б не була, нам волю кажи божестве’нну.

86] Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе,

87] Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш,

88] Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду

89] Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме

90] Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон,

91] Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині”.

92] Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний:

93] “Не за обітницю, раптом забуту, не за гекатомбу

94] Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, —

95] Ані дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти;

96] От за що бог дальносяжний скарав нас, та й ще покарає,

97] І не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну,

98] Аніж повернете батькові доньку його бистрооку

99] Даром, без викупу, ще й привезете свту гекатомбу

100] В Хрісу, — тоді лиш до ласки ми зможемо бога схилити”.

101] Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся

102] Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний,

103] Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті

104] Сповнилось; полум’ям грізним очі його заіскрились.

105] Поглядом злобним пройняв він Калхаса першого й мовив:

106] “Лиха віщуне! Втіхи мені не віщав ти ніколи!

107] Видно, приємно тобі лише лихо пророчити людям.

108] Доброго слова ніколи не вимовив ти і не справдив.

109] От і тепер ти данаям як волю божисту віщуєш,

110] Ніби їм злигодні бог дальносяжний за те посилає,

111] Що не схотів я за Хрісову доню коштовного взяти

112] Викупу, дуже-бо хочу й надалі ту дівчину в себе

113] Дома тримати. Я й над Клітемнестру, шлюбну дружину,

114] Краще волію її, вона-бо від тої не згірша

115] Постаттю, вродою, вдачею й ревним до всього умінням.

116] Згоден, проте, я вернути її, якщо так буде краще:

117] Хочу-бо, щоб врятувалися, а не загинули люди.

118] Ви ж нагороду мені приготуйте, щоб я із ахеїв

119] Безнагородним один не лишився, було б і негоже.

120] Бачите всі ви — умкнула від мене моя нагорода”.

121] В відповідь мовив йому богосвітлий АхЛЛ прудконогий:

122] “Сину Атрея славетний, з усіх найзахланнІИий мужу!

123] Де ж тобі цю нагороду відважні здобудуть ЗДеї?

124] Скарбів-бо спільних у нас ніде уже більше Немає —

125] Те, що взяли у містах ми зруйнованих, всlt; Поділили,

126] А відбирати в людей, що роздано, вже ж ьЄ годиться.

127] Краще віддай її богові, ми ж усі, люди ахейські,

128] Втроє та вчетверо сплатим тобі, якщо Зевсдоли-небудь

129] Міцно муровану Трою дозволить ущент зруйнувати”.

130] Відповідаючи, мовив владущий йому А~амемнон:

131] “Богоподібний Ахілле, хоч доблесний ти, а лукаво

132] Так не мудруй, бо й не ошукаєш мене, й не запевниш.

133] Хтів би ти тільки собі нагороди, а я щоб без неї

134] Мовчки сидів? І дівчину батькові радиш вернути?

135] Хай нагороду дадуть мені іншу відважні азсї,

136] Щоб до вподоби була і з тією цілком рівноцінна.

137] А не дадуть, то сам я піду й відберу нагороду

138] Як не твою, то Байтову чи й в Одіссея самого

139] Вихоплю, скрутно ж тому доведеться, до кого прийду я.

140] Тільки ми зможемо це і згодом обдумати разом.

141] Нині ж спустім корабель чорнобокий на море священне,

142] Швидше гребців наберімо годящих, складім гекатомбу

143] Щедру, й тоді Хрісеїду посадимо ми гарнолицю

144] На корабель. На чолі його муж стоятиме радний —

145] Ідоменей, чи Еант, а чи Одіссей богосвітлий,

146] Або ж і сам ти, сину Пелеїв, з мужів найгрізніший,

147] Тільки б у жертві священній вблагать дальносяжного бога”.

148] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

149] “О, в безсоромність одягнений, здирнику користолюбний!

150] Хто із ахеїв тепер тебе слухати схоче й з тобою

151] Чи у похід вирушать, чи з ворогом битись завзято?

152] Я ж не заради троянських прийшов списоборців хоробрих

153] Тут воювати, — нічим-бо мені вони не завинили.

154] Ані биків не займали у мене вони, ані коней,

155] В широкоскибій Фтії моїй плодородній ніколи

156] Нив не топтали, — високі-бо гори лежать поміж нами,

157] Тінявим лісом укриті, і моря шумливого хвилі.

158] Ми задля тебе прийшли, безсоромний, тобі на догоду,

159] Честь Менелая й твою захищати, песька личино,

160] Перед троянами. Ти ж усім нехтуєш, все зневажаєш,

161] Навіть погрожуєш здобич у мене мою відібрати,

162] Ту, що за подвиги ратні дали в нагороду ачеї.

163] Врівні з тобою не мав нагород я, відколи ахеї

164] Місто якесь руйнували троянське, заселене густо.

165] Хоч на війні більш за все працюють у січі жорстокій

166] Руки мої, та коли до розподілу справа доходить,

167] Здобич найбільша — тобі; й задоволений я із малого,

168] До кораблів повертаюсь, знеможений січею тяжко,

169] їду сьогодні ж у Фтію, мені приємніш додому

170] На кораблях криводзьобих вернутися, — я не збираюсь,

171] Так зневажений, множить для тебе скарби та багатства”.

172] В відповідь мовив йому мужів володар Агамемнон:

173] “Швидше тікай, коли серце так прагне; просити не буду

174] Тут задля мене лишатися; знайдуться й інші, напевно,

175] Що пошанують мене, а найбільше — Зевс велемудрий.

176] Найненависніший з-між владарів єси, паростків Зевса.

177] Тільки тобі й до вподоби, що звади, та війни, та розбрат.

178] Ти сміливіший за інших, та це ж дарували богове.

179] Тож з кораблями й супутцями краще вертайся додому,

180] Над мірмідонами знов владарюй — кого те обходить?

181] Гнів твій мене не страшить, а тобі я грозитиму ось як:

182] Феб-Аполлон нехай відбирає мою Хрісеїду,

183] Ще й на своїм кораблі, із своїми супутцями разом

184] Я відішлю її та Брісеїду твою гарнолицю

185] Сам заберу, нагороду твою, із намету, щоб знав ти,

186] Що я сильніший за тебе, та й інший щоб кожен стерігся

187] Рівним зі мною вважати себе і зі мною змагатись”.

188] Так він промовив. І гірко Пелідові стало, і серце

189] В грудях його волохатих між двох рішенЦів завагалось:

190] Вихопить зразу із піхов при боці свій меч гостролезий

191] І, проклавши дорогу крізь натовп, Атріда убити

192] Чи побороть в собі гнів і палке заспокоїти серце?

193] Поки отак міркував він розумом світлим і серцем,

194] Меч витягаючи з піхов, злетіла до нього Афіна

195] З неба — Гера послала сюди її білораменна,

196] Що полюбила їх серцем обох і піклується ними.

197] Ставши вона за Пелідом, до кучерів русих торкнулась,

198] Видима тільки йому, а з інших нікому незрима.

199] Дуже Ахілл здивувавсь — озирнувся й Палладу Афіну

200] Зразу впізнав, а в неї лиш очі страшливо блищали.

201] От він озвався до неї і слово промовив крилате:

202] “Що ти прийшла сюди, Зевса егідодержавного доню?

203] Глянуть на буйну пиху Агамемнона, сина Атрея?

204] Тільки кажу я тобі, і це, певен я, сповнитись має:

205] Через гординю свою він скоро і душу погубить”.

206] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

207] “Гнів, якщо будеш слухняний, тобі вгамувати прийшла я

208] З неба — Гера послала сюди мене білораменна,

209] Що полюбила вас серцем обох і піклується вами.

210] Ну-бо, сваритись покинь і рукою за меч не хапайся, —

211] Досить, що лаявся ти якими завгодно словами.

212] От що скажу я тобі, й неодмінно це сповнитись має:

213] Скоро утроє такими ж дарами прекрасними сплатять

214] Всю цю наругу тобі, лиш слухайся нас і вгамуйся”.

215] Відповідаючи, так їй промовив Ахілл прудконогий:

216] “Треба, богине, мені обох вас послухати щиро,

217] Хоч я і дуже розгніваний серцем, а так воно краще.

218] Хто кориться богам, і вони того слухать готові”.

219] Мовив і, срібний держак важкою вхопивши рукою,

220] Меч величезний у піхви засунув Ахілл, покорившись

221] Слову Афіни. Вона ж до егідодержавного Зевса

222] Й інших богів на Олімп у їх світлі оселі вернулась.

223] Син же Пелея з словами жорсткими ту ж мить до Атріда

224] Знову звернувся й в серці нітрохи не стримував гніву:

225] “Ах ти, п’янюго з очима собаки й оленячим серцем!

226] Ні у воєнні походи озброїтись разом з народом,

227] Ні у засаду піти з хоробрим військом ахейським

228] Серцем ти не дерзав — це для тебе здавалося смертю.

229] Легше багато ходить по широкому стану ахеїв

230] І грабувати того, хто тобі суперечить посміє.

231] Ти владар-людожер, над нікчемами ти владарюєш,

232] Бо інакше, Атріде, востаннє б ти нині зухвалив.

233] От що скажу я тобі й великою клятвою стверджу:

234] Берлом клянуся оцим, що ні пагілля вже, ані листя

235] Більш не зростить, давно колись з кореня зрубане в горах,

236] Не розцвіте вже ніколи, бо міддю обстругано з нього

237] Листя і кору; тепер же це берло синове ахеїв

238] Носять в долонях, як судді, що вірно пильнують законів

239] Зевсових, — це ж бо й буде моя тобі клятва велика.

240] Прийде час, і журба за Ахіллом огорне ахеїв

241] Всіх до одного; та ти, і сумуючи, їм не здолаєш

242] Допомогти, як їх юрми від Гектора-мужоубивці

243] Падати будуть: тоді своє марно терзатимеш серце

244] В гніві на себе, що кращого ти із ахеїв зневажив”.

245] Так промовив Пелід і, ударивши гучно об землю

246] Злотноцвяхованим берлом, в знемозі сів, а навпроти

247] Люто Атрід бушував. Схопивсь тоді солодкомовний

248] Нестор, із голосом звучним славетний промовець пілоський.

249] З уст його мова текла, бджолиного меду солодша.

250] 1 Два покоління людей, нещадною забраних смертю,

251] Зникло, з якими родивсь він і зріс в береженім богами

252] Пілосі, — третім уже поколінням він там володарив, —

253] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

254] “Горе! Велика скорбота на землю ахейську приходить!

255] Як би зраділи тепер Пріам і Пріамові діти,

256] Радість велика і іншим троянам серця б охопила,

257] Тільки б почули вони, як у сварці отут завелися

258] Ви, між данайських мужів і в раді, і в битвах найперші.

259] Тільки послухайтесь, ви-бо обидва від мене молодші.

260] Тож на своєму віку людей, і від вас видатніших,

261] Я зустрічав, і вони порад моїх не відкидали.

262] Ні, таких я не бачив мужів і більш не побачу,

263] Як Пірітой вікопомний, Дріант, поводатар народу,

264] Чи Ексадій, Кеней, або ще Поліфем богорівний,

265] Або Тесей, син Егея, цілком на безсмертного схожий.

266] Люди були то могутні, окраса мужів земнородних,

267] Вельми могутні самі і з могутніми бились завзято,

268] Диких страховиськ гірських у битвах нещадних разили.

269] Був я у дружбі із ними, із Пілоса сам до них їздив

270] З краю далекого в гості, самі-бо мене запросили.

271] Перемагав сам на сам тих страховиськ, а з ними змагатись

272] Жоден з людей, що нині живуть на землі, не посмів би.

273] Всі вони слухали слова мого і поради приймали.

274] Отже, послухайте й ви, воно-бо послухати краще.

275] Не відбирай, Агамемноне, дівчини, хоч ти й могутній,

276] Він-бо раніш в нагороду одержав її від ахеїв;

277] Та припини, Пеліде, і ти оці прикрі змагання

278] Із владарем, — не знав-бо ніхто ще такої пошани

279] Із владарів берлоносних, що Зевс їх у славі звеличив.

280] Ти хоч і сильний, бо мати богиня тебе породила,

281] Все ж він могутніший: більше люду під владою має.

282] Гнів свій, Атріде, і ти погамуй, тебе я благаю,

283] Злобу свою на Ахілла вгамуй, адже він для ахеїв —

284] Вірна опора і захист великий в війні оцій згубній”.

285] Відповідаючи, мовив йому Агамемнон владущий:

286] “Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.

287] Та над всіма чоловік оцей хоче тут бути найвищим,

288] Над усіма панувати, указувать кожному хоче,

289] Всім володарити. Я ж коритись йому не збираюсь.

290] Хай списоборцем його вічносущі богове створили,

291] Та чи на те, щоб усіх він поганими лаяв словами?”

292] Мову його перебивши, Ахілл відповів богосвітлий:

293] “Був би я боягузом, пустим би нікчемою звався,

294] Якби у всьому я, що ти скажеш, тобі поступився.

295] В іншого ти кого-небудь цього вимагай, а мені вже

296] Ти не указуй, я-бо коритись тобі не збираюсь.

297] Інше скажу я, а ти збережи це у серці своєму.

298] Не підніму я руки через дівчину, щоб із тобою

299] Чи з кимось іншим змагатися: те, що дали, відбирайте.

300] З іншого всього, що в чорному є кораблі бистрохіднім,

301] Ти проти волі моєї нічого уже не захопиш.

302] А коли хочеш, то спробуй, — хай всі вони знають і бачать,

303] Як по спису моїм чорна із жил твоїх кров заструмує”.

304] Прикрими так позмагавшись словами, вони повставали

305] З місць, і збори ахеїв із-під кораблів розпустили.

306] Сам Пелід до наметів, що на кораблях рівнобоких,

307] З сином Менойта пішов і хоробрим його товариством.

308] В той час Атрід на море спустив корабель бистрохідний,

309] Вибрав двадцять гребців, навантажив святу гекатомбу

310] Богові в дар, а сам Хрісеїду повів гарнолицю

311] На корабель. Вожаєм його став Одіссей велемудрий.

312] І посідали вони, і в путь подалися вологу.

313] Син же Атрея усім загадав очищатися людям.

314] Тілом очистившись, бруд вони той у море зливали

315] І найдобірніші в честь Аполлона несли гекатомби

316] З кіз та биків і палили на березі шумного моря.

317] З димом до неба сягав і жиру підсмаглого запах.

318] Так вони в стані військовім трудились. Але Агамемнон

319] Звади не кидав, що й перше Ахіллові нею грозився;

320] До Еврібата й Талфібія слово таке він промовив —

321] Це-бо окличники в нього були і прислужники спритні:

322] “Зараз же йдіть до намету Ахілла, сина Пелея,

323] Взявши за руки, ведіть Брісеїду сюди гарнолицю;

324] А не даватиме, з більшим загоном прийду я до нього

325] І відберу її сам, — ще гірше тоді йому буде”.

326] Мовивши так, із суворими вирядив він їх словами.

327] Знехотя в путь подались вони берегом шумного моря

328] Й до кораблів і шатрів мірмідонських дійшли незабаром.

329] Перед своїм кораблем чорнобоким сидів під наметом

330] Сам Ахілл, та не дуже зрадів він, прибулих уздрівши.

331] З острахом, повним шаноби, стояли вони, застилавшись,

332] Ані спитать, ні сказати нічого йому не посміли.

333] Швидко всю справу збагнув своїм розумом він і промовив:

334] “Щасні будьте, окличники, Зевсові вісники й людські!

335] Ближче підходьте. Нічим ви не винні, лише Агамемнон,

336] Що посилає вас дівчину в мене забрать, Брісеїду.

337] Що ж, богорідний Патрокле, іди приведи її швидше,

338] Хай забирають та хай же і свідками будуть обидва

339] Перед богами блаженними, перед громадою смертних,

340] Перед упертим оцим владарем, коли я йому стану

341] Знову потрібен у скруті, щоб від ахеїв безславну

342] Смерть одвернути. Від згубних бажань розпалившись, не може

343] Розумом кволим прийдешнє з минулим зв’язать, не зміркує,

344] Як поблизу кораблів безпечно з троянами битись”.

345] Так він сказав, і Патрокл послухав товариша й друга,

346] Дівчину юну з намету його привів гарнолицю

347] И до кораблів ахейських окличникам дав допровадить.

348] Йшла проти волі та жінка. Ахілл же, роняючи сльози,

349] Друзів покинув своїх і на березі сивого моря

350] Сів від усіх віддаля і, дивлячись в далеч безкраю,

351] Матір кохану благав, простягаючи руки до неї:

352] “Матінко люба, ти коротковічним мене породила,

353] Чи не повинен був честю із неба мене вшанувати

354] Зевс громовладний? Та нині не дав він її анітрохи.

355] Тяжко зневажив мене Агамемнон широкодержавний,

356] Син Атрея, — забрав і привласнив мою нагороду”.

357] Так він, ридаючи, мовив, і вчула те мати поважна,

358] Що біля батька старого в морській глибочіні сиділа.

359] Вийшла із сивого моря богиня, мов легка хмарина,

360] Сіла, і сина, що слізьми вмивався, голубила ніжно,

361] І, на ім’я називаючи, так промовляла до нього:

362] “Сину, чого ти плачеш? Яка тобі туга на серце

363] Впала? Розказуй усе, не таїсь, щоб ми знали обоє”.

364] Тяжко зітхнувши, у відповідь мовив Ахілл прудконогий:

365] “Знаєш сама ти. Що ж говорить тобі те, що відомо?

366] Ми на Фіви, священне Гетіона місто, ходили

367] І, зруйнувавши його, всю здобич сюди перевезли.

368] Все до ладу між собою сини поділили ахейські,

Кінець ознайомчого фрагменту… (Читати скорочену версію всього твору «Іліада»)