Тигролови (Скорочено) - Іван Багряний

«Тигролови» — пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний 1944 року як «Звіролови», згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою «Тигролови».

Зміст

«Тигролови» скорочено (аудіокнига)
Іван Багряний “Тигролови” скорочено
ЧАСТИНА 1
ЧАСТИНА 2

«Тигролови» скорочено (аудіокнига)

Іван Багряний “Тигролови” скорочено

ЧАСТИНА 1

РОЗДІЛ 1

Дракон

Поверхнею землі, дихаючи полум’ям, повзе страшна потвора – величезний дракон… Насправді це потяг, дуже страшний. У ньому 60 коробок-вагонів, попереду його тягне надпотужний паротяг “Йосиф Сталін”, а позаду штовхає не менш потужний “Фелікс Дзержинський”. Це йшов ешелон смерті “ОГПУ-НКВД”. Багато таких ешелонів проходило землею, туго напханих людьми, вкритих державною таємницею.

На кожній станції ешелон перевіряли: чи ніхто не втік. Особливо слідкували за ув’язненим – Григорієм Многогрішним. Кожну зупинку запитували, чи він ще тут, чи часом не втік? Григорій кожен раз відкликався.

Нарешті ешелон дістався кінцевої зупинки. Оброслі, обідрані, змучені люди почали виходити. Були їх тисячі і тисячі, схожих на живі трупи. Але серед них вже не було Григорія Многогрішного, того самого, якого регулярно перевіряли на зупинках.

Він утік… І даремно допитували шістдесятьох ув’язнених з 32 вагона – ніхто не виказав товариша, бо така вже їхня арештантська мораль. Для в’язнів Многогрішний став вірою і надією, символом нескореності і свободи.

Було розіслано повідомлення, що втік небезпечний злочинець, 25-річний русявий юнак, атлет, авіатор.

РОЗДІЛ 2

Світ на колесах

Тією ж дорогою мчав інший блискучий потяг, яким їхали “найкращі представники країни”: бюрократи, раціоналізатори, військові, працівники органів тощо. Вони шукали пригод, незвичайних земель, де можна побачити тигрів, полювати на них.

Один із пасажирів, професор, розповідав присутнім, хто першим в Історії відкрив для країни Сибір та потяг за собою тисячі “послідовників”, що потім своїми кістьми прокладали тут дороги.

Перших було двоє: бунтар і “зрадник”, український гетьман Дем’ян Многогрішний та несамовитий протопіп Аввакум, розкольник. Це вони — першовідкривачі багатостраждальної землі. За ними попрямували сотні й тисячі засуджених на страждання і смерть. А скільки вони склали каторжанських пісень, що потім розійшлися по всій імперії і знані були всіма.

Розповідь професора справила враження на пасажирів. А ось і жива ілюстрація до неї: за вікнами вагону вздовж усієї колії простяглися обдерті, брудні і голодні люди. Це були каторжники Бамлагу.

Схвильовані мандрівники почали кидати в’язням у вікна одяг, їжу, навіть подушки і простирадла. Варта стріляла, полонені кинулись підбирати подарунки.

Скоро картина за вікнами змінилася…

Весь вагон був схвильований побаченим з вікна, пасажири гуділи й обговорювали побачене.

Біля крайнього столика сидить зовсім байдужий до загального схвилювання бравий, але спокійний майор, якому понад тридцять років. Цей гордовитий майор прямує не милуватися красою природи, не полювати на екзотичних звірів — він їде працювати.

Професор розповідає легенду про те, як Бог створив той край, у який вони їдуть, той безлад, у якому розберуться “хіба що турки чи запорожці”, бо запорожцям завжди доводиться братися за найскладніше.

До вагону заходять двоє і заарештовують підозрілого, на їхню думку, юнака. Майор уточнює, у чому справа. Виявляється, що втік з потяга Григорій Многогрішний, небезпечний злочинець. Майор наказує відпустити хлопця, бо злочинця він знає особисто.

Світ тьмариться одразу в очах молодого майора, бо Многогрішний — це його особистий ворог, якого він сам катував, примушуючи хоч застогнати, це йому незламний в’язень пообіцяв, що не дасть спокою, що не буде тому спокійного сну і родинного щастя, бо завжди перед очима будуть ставати замучені й закатовані ним люди.

РОЗДІЛ 3

Навзаводи зі смертю

Григорій Многогрішний йде тайгою вже не одну добу. Спочатку біг швидко, розуміючи, що все залежить тільки від нього. Тепер же сили стали покидати втікача. Та і їсти було зовсім нічого, доводилось живитися різними корінцями. Пив тільки воду.

Відійшовши зовсім далеко, почав стишувати ходу і роззиратися навкруги. Куди взагалі йти? Чи у Маньчжурію, чи у Японію, на Аляску? Байдуже! Аби подалі від страшного часу! Він повернеться на батьківщину, але вже як месник.

Григорій впіймав бурундука, вигріб з його нори трохи горіхів — підживився.

Раптом він почув постріл, а потім зойк дитячий чи дівочий. Многогрішний щодуху побіг на звук і побачив, як велетенський чорний ведмідь збирався накинутися на людину. В останньому напруженні хлопець кидається і встромляє у звіра знайденого напередодні мисливського ножа.

Він падає із твариною на землю і втрачає свідомість, помічаючи напослідок, як над ним схиляється дівчина.

РОЗДІЛ 4

Родина тигроловів

Григорій отямився в якійсь хаті, і почув українську пісню. Це був дім тигроловів Сірків. Усі вони вихідці з України, навіть тепер їхній район називається Київським, та й зберегли усі українські звичаї в цій дикій стороні. Живуть тут давно, діти навіть ніколи не були в Україні. Колись рід був великий, та настали страшні часи, довелося йти далі у тайгу.

Займаються тим, що ловлять живих тигрів. Звісно полювання небезпечне, минулого року загинув їх старший син. Але це ремесло було вигідним. У Сірків було ще двоє дітей — Грицько і Наталка. Дівчина теж ходила на полювання, займалася промислом, ловила рибу.

Родина приймає Григорія як рідного, починає його виходжувати і не розпитує. Григорія дивує їх гостинність, але він дуже вдячний своїм рятівникам.

Невдовзі він видужує і Сірки приймають його за сина. Батько дарує йому нову трилінійну гвинтівку.

РОЗДІЛ 5

П’ятнування

Разом зі старим Сірком, Грицьком та Наталкою Григорій йде до лісу, щоб тренуватися стріляти — п’ятнувати. Стріляють по різних цілях, щоб показати майстерність.

РОЗДІЛ 6

В пралісах Сіхоте-Аліня

Сірки їдуть полювати на оленів. Полювання у цей час називається тут пантуванням, бо в оленів тоді виростають молоді роги, що мають неабияку цінність і коштують дорого. Пантувати протягом одного осіннього місяця дозволялося лише найдосвідченішим.

З людьми ідуть собаки. Серед них Наталчин пес Заливай, якого вона врятувала від хвороби і смерті.

Пантували на солонцях (солоних землях), які тепер доводилось підсолювати самим, бо земля виснажувалась.

Дорогою зустрілися з Морозами, ще однією українською родиною: ті поверталися з Бамлагу, де у лікарні народила дитину їхня дочка. Разом вони розбили табір і переночували. Уночі Григорій чув розповіді старого Мороза про страхіття, що відбуваються у таборі, про смерті ні в чому не винних людей.

Старий Мороз розповів, що вже і на сибірських землях починаються утиски. Ось уже “розкуркулили” одне старовірське село, а за двома братами Кирпиченками ганялися довго тайгою, та ті з боєм перейшли у Китай. Не хотів підкорюватися сибірський народ.

Наступного дня Сірки прийшли на Голубу, де у мисливській хатині зберігалося усе необхідне для полювання. Зазвичай хату вони не замикали, бо за мисливським законом брати чужого не можна.

Полювали оленів парами: Григорій з батьком, а Грицько з Наталкою. Перші дні були невдалими, а потім пощастило.

Оброблювали роги Сірковим способом у печі. Потім ловили рибу. Добре це виходило у Наталки. Григорія вразила ця дівчина і потаки спостерігав за нею.

ЧАСТИНА 2

Григорій живе з Сірками, але його мучить сумління. Ці люди про нього нічого не знають, а він мимохіть накликає на них біду. Крім того, Григорій розуміє, що закохався у Наталку, і намагається боротися зі своїм почуттям.

Сірко довгими вечорами згадує прекрасну Україну, яка живе в його пам’яті. Григорій не хоче чорнити ці спогади і не каже правду про важкі часи на Батьківщині.

Разом з Грицьком Григорій живе взимку на заїмці, насолоджуючись первісною красою природи, вільністю почуттів, радістю свободи. До Різдва повертаються додому.

РОЗДІЛ 9

Зима

Різдво у Сірків святкують за українськими звичаями: з кутею, співаючи різдвяних віршів.

Грицькові млосно стало на серці від того, що страждає його земля, яка так радісно і наївно може співати у свята.

Виїхавши з Грицьком на станцію, щоб здати хутро, Григорій чує на вокзалі страшні розповіді своїх земляків про те, що відбувається в Україні та тут, у Сибіру. Герой бачить потяги із в’язнями і відправленими у концтабори, довгі низки вагонів.

Від Сіркового знайомого, Васі Потаюка, хлопці дізнаються, що все начальство заарештоване, і тепер дозвіл на мисливську зброю треба отримувати через НКВД. Дозволу не дали, але дуже довго допитували Грицька, чи не бачив він з батьками кого чужого.

Пізно хлопці повернулися додому.

РОЗДІЛ 11

На кішку

Усі мисливці родини готувалися полювати тигра. Дорогою побачили зроблені на снігу написи “Фійона Медвину привіт передавала”. Усі знали, що Фійона — це дружина тунгуса Дядорова, але Григорія схвилювало зовсім не це. Звідки міг узятися в тайзі його слідчий Медвин?

Мисливця Сірки залишили у тайзі намет і пішли полювати. Вони спіймали живою молоду кішку, а стару, на жаль, вбили. Повернувшись до намету, вони побачили, що хтось перекидав речі і ночував тут. Весь спирт було випито, а сокиру вкрадено. Таке міг вчинити лише чужинець, бо свої не порушать закону. Біля намету Григорій помітив недопалок “Золота марка”. Саме їх завжди палив Медвин, його ворог і кат.

Не сказавши нікому ні слова, хлопець йде на його пошуки. Через деякий час він бачить сани і двох людей. Григорій одразу пізнав ту страшну і ненависну постать, яку ніколи не міг забути. Він виконав свою обіцянку — не дав Медвину спокою, і вбив його… Вистрілив він і в другого ката, що хотів утекти. Цим вчинком він відрізав себе від нової рідної сім’ї, але інакше вчинити не міг.

Написав на снігу: “Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає”.

Многогрішний вирішив тікати за кордон.

Раптом Григорій побачив Наталку, що дивилася на нього. Він розповів дівчині всю правду про себе і про свого ката Медвина, про їхню змучену батьківщину. Попрощався і попросив через неї вибачення у батьків.

РОЗДІЛ 12

Назавжди із щастям

Але Григорій не міг піти, не побачивши батьків. Тихенько підійшов він до хатини, у якій журилася вся родина Сірків. Мати кинулась на груди своєму прийомному синові, але такому ж рідному, як інші діти. Наталка вже розповіла батькам історію Григорія.

Сім’я прощалася з ним. Поряд з Многрішним стала Наталка, обоє зрозуміли, що не зможуть розлучитися. Наталка попросила батьківського благословення. Мати та батько поблагословили своїх дітей, і ті пішли у Маньчжурії. Там живе тітка й інші родичі.

Дівчина взяла з собою пса Заливая, щоб він приніс Сіркам звістку, коли закохані будуть у безпеці.

… Однієї ночі на Маньчжурському кордоні, біля станиці Пашкове, почалася стрілянина, пролунало кілька вибухів. Григорій та Наталка влаштували пожежу і перейшли кордон. Наталка написала про це батькам, прикріпила до Заливаєвого нашийника та скомандувала псу бігти додому.

Наступного дня Заливай дістався до Сірків і вони прочитали довгоочікувану звістку: