Література Західної України до 1939 року
Для літературного процесу у Західній Україні у 1930-х роках ХХ століття була характерна політизація, та він збагатився багатьма новими іменами. Західноукраїнських письменників можна поділити на три групи:
- І група – прихильники націоналістичного напрямку: У. Самчук,
О. Бабій, Ю. Клен, Є. Маланюк, О. Ольжич, О. Теліга, Л. Мосендз. - ІІ група – «Пролетарські письменники» (орієнтація на СРСР): В.
Бабинський, О. Гаврилюк, Я. Галан, П. Козланюк, Я. Кондра, К.
Пелехатий, С. Тудор. - ІІІ група – письменники ліберальної орієнтації: Ю. Шкрумеляк, Б.І. Антонич, О. Турянський, І. Вільде, Б. Лепкий, Н. Королева, А.
Чайковський.
Художньо-стильові напрямки: символізм, сюрреалізм, авангардизм, експресіонізм, імпресіонізм.
Літературні угрупування №1
Група «Митуса», що виникає у Львові. До неї входили поети Р. Купчинський, О. Бабій, В. Бобинський, Ю. Шкрумеляк, М. Матвіїв-Мельник, Л. Лепкий, художник П. Ковжун.
Назва «Митуса» походить від імені літописного співця, який прийняв смерть за вироком князя Данила Галицького, але своїх переконань не зрікся, і його слово правди залишилося жити у пам’яті народу. Для митців співець Митуса був символом незнищенності поетичного слова, яке вони присвятили боротьбі за свободу і незалежність України.
Естетичні засади групи «Митуса»:
- орієнтація на естетику українських символістів та європейських модерністів;
- захист самодостатності мистецтва слова;
- у поетичних і прозових творах переважає героїчна, зокрема стрілецька тематика.
Поети «Митуси» видавали однойменний літературно-мистецький місячник. Особливою популярністю користувалися їхні пісні («Ой видно село» Л. Лепкого, «За рідний край» Р. Купчинського та інших).
Група «Логос» (1927—1931), яка об’єднала українських письменників християнського спрямування, що пропагували гуманістичні ідеали любові до людини.
Представники: Г. Лужницький, О.-М. Мох, С. Семчук, В. Мельник, О.Назарук.
Естетичні засади:
- пропаганда гуманістичного ідеалу любові до людини;
- висока духовна енергетика Господнього слова;
- впровадження культурницької діяльності серед населення;
- у творчості перевага національно – патріотичних мотивів.
Назва символізувала безсмертя Господнього слова, його велику духовну енергію, що допомагає людині перебороти труднощі в житті.
«Логівці» видавали журнали «Поступ» і «Дзвони», друкувалися у видавництві «Добра книжка». Митці спиралися на засади символізму та імпресіонізму.
Об’єднання модерністів «Дажбог». Головна думка: Сонце – за найдавніших часів бог сонця, світла і добра.
Представники: Б.-І. Антонич, Б. Кравців, Є. Пеленський.
Угрупування «Горно», до якого належали В. Бобинський, С. Тудор, М.Сопілка, Я. Кондра, О. Гаврилюк.
Естетичні засади:
- розгляд соціальних проблем, застосовуючи модерністську поезію;
- незвичайна образність;
- гуманістичний пафос;
- міфологічна концепція світу;
- поєднання орнаментальної живописності та поетики кубізму;
- яскравість зорових та звукових образів.
Богемне угруповання «Дванадцятка». Під цією ж назвою вийшла книга їхніх творів.
Представники: Б. Нижанківський, З. Тарнавський, А. Курдидик, Я. Курдидики, В. Гірний, І. Чернява, В. Ткачук, В. Ковальчук, Р. Антонович, К. Мулькевич, Г. Павенцька і Б. Цісик.
Естетичні засади:
- розширення тематичного діапазону літератури;
- розвиток урбаністичної тематики (відтворення й опоетизування
- стихії вулиць, провулків, кав’ярень, магазинів Львова з його
- неповторною атмосферою. Образ Львова став головним
- персонажем новел та віршів);
- протест проти знелюднення особи в антигуманному світі.
Жанрово-тематичне розмаїття творів
Лірика
- Філософська лірика, основана на міфологічній концепції світу.
- Пейзажна (мариністична) лірика.
- Інтимна лірика.
- Громадянська лірика.
Представники: Б.-І. Антонич, С. Гордянський, В. Бобинський, В. Гаврилюк, Р. Купчинський, Я. Цурковський, Б. Кравців, Ю. Косач.
Проза
- Модерністська проза, основана на ідеї духовної місії жіноцтва (І. Вільде).
- Історична проза (повісті, О. Назарука, Ю. Опільського, К. Грилевич, А. Чайковського).
- «Табірні повісті» О. Гаврилюка, А. Зегерса, О. Турянського.
Драматургія
Символістські і неоромантичні п`єси на християнськосимволістську, історико-релігійну тематику (В. Пачовський «Гетьман Мазепа», Ю. Липа «Поєдинок», «Вербун», К. Поліщук «Тривожні дні», Г. Лужицький «Самсон», «Ірод Великий»).
Справжнім художнім досягненням була сюрреалістична повість «Я вернусь до мого міста» Б. Нижанківського та його збірки новел «Вулиця», «Актор говорить», «Свято на оселі». У новелах він відтворив міські настрої героїв, їхні важкі умови життя, мрії і розчарування («Дні Степана Гайди», «Собача справа»). Прозаїк протестував проти
знелюднення особи в антигуманному світі.
У цей період особливо щедрою була історична белетристика, зумовлена відродженням історичної пам’яті народу. Масовими тиражами виходили історичні повісті та романи О. Назарука: «Князь
Ярослав Осмомисл», «Проти орд Чингісхана», «Роксолана». Ю. Опільський у своїх творах реконструював історію давніх народів та Київської Русі. Образ князя Святослава він змалював у повісті
«Іду на ви». Плідно працювала в літературі К. Гриневичева, авторка повістей «По дорозі в Сихим», «Непоборні», «Шоломи на сонці».
Українська література на західноукраїнських землях між двома світовими війнами була відкритою до нових художніх тенденцій, що
розгорталися в Україні та на Заході. Суцвіття митців і розмаїття їхніх творчих шукань свідчать про пошуки нового, нетрадиційного змалювання світу й людини. З одного боку, митці слова відбили біль і розчарування від втрати Україною соборності, а з другого — оспівували вольову людину, спроможну на активні дії для відродження народу і держави.
