«Механічний апельсин» скорочено – Ентоні Берджес

Ентоні Берджес «Механічний апельсин» скорочено

Головний герой роману — п’ятнадцятирічний Алекс, який разом із трьома приятелями — Дімом, Пітом і Джорджі — бешкетує на вулицях футуристичного Лондона. У вільний від злочинів час хлопці збираються в молочному барі «Корова», де п’ють молоко з наркотичними добавками та розмовляють особливим молодіжним жаргоном, що називається надсатом. Вони грабують перехожих, жорстоко б’ють людей і чинять сексуальне насильство.

Однієї ночі банда нападає на старого чоловіка, який несе книжки з науковими працями, а потім знущається з безпритульного. Згодом хлопці вступають у сутичку з угрупованням Біллібоя, свого давнього суперника. Після бійки вони викрадають автомобіль і вирушають за місто, де шукають нових пригод.

Зрештою компанія опиняється біля заміського будинку з написом «ДІМ». Там приятелі нападають на письменника, який працює над рукописом під назвою «Механічний апельсин». У своєму творі автор обстоює право людини на свободу волі й засуджує будь-які спроби її обмежити. Бандити б’ють письменника, нищать його працю та ґвалтують його дружину.

Повернувшись до молочного бару, Алекс б’є Діма за те, що той грубо поводиться з жінкою, яка виконує оперну арію. Сам Алекс обожнює класичну музику, особливо твори Бетховена. Проте його любов до високого мистецтва дивним чином поєднується з потягом до жорстокості: слухаючи музику, він уявляє сцени насильства та сексуальних збочень.

Батьки Алекса не можуть дати ради синові. Його поведінкою намагається займатися П. Р. Делтоїд — наглядач, відповідальний за виправлення неповнолітніх правопорушників. Однак і він не розуміє, чому молодь дедалі частіше обирає злочинний шлях.

Наступного вечора між Алексом та його приятелями спалахує конфлікт. Дім і Джорджі прагнуть позбутися влади ватажка й почати діяти самостійно. Щоб довести свою перевагу, Алекс вступає з ними в бійку. Після цього компанія вирішує пограбувати будинок заможної літньої жінки.

Хлопці намагаються вмовити господиню відчинити двері, але марно. Тоді Алекс сам проникає до будинку, а його приятелі залишаються чекати надворі. Усередині він бʼється з жінкою. Невдовзі прибуває поліція. Побачивши правоохоронців, Дім, Піт і Джорджі зраджують свого ватажка і залишають його напризволяще. Алекса заарештовують. Поліцейські жорстоко з ним поводяться, але водночас радіють, що нарешті спіймали небезпечного злочинця.

Незабаром Алекс дізнається, що літня жінка померла. Його засуджують до чотирнадцяти років ув’язнення за вбивство.

У в’язниці Алекс стає не людиною, а радше номером — 6655321. Протягом двох років він терпить жорстокість наглядачів, насильство серед ув’язнених і виснажливу безглузду працю. Там він також дізнається про загибель Джорджі.

Єдина людина, яка ставиться до Алекса з певним співчуттям, — тюремний священник. Він опікується юнаком відтоді, як той зацікавився Біблією. Священник сподівається, що читання Святого Письма допоможе хлопцеві переосмислити своє життя. Проте він не здогадується, що навіть біблійні історії Алекс перетворює у своїй уяві на жорстокі сцени.

Одного дня Алекс дізнається про новий метод перевиховання злочинців — метод Людовіко. Його прихильники стверджують, що завдяки цьому лікуванню засуджений зможе вийти на волю й більше ніколи не повернеться до злочинного життя.

Тюремний священник ставиться до цієї ідеї з недовірою. На його думку, справжня моральність неможлива без свободи вибору: людина повинна сама вирішувати, як їй чинити, а не бути примушеною до добра.

Невдовзі в камері спалахує сутичка, під час якої Алекс убиває нового в’язня. Цей випадок привертає увагу міністра внутрішніх справ, який звертається до начальника в’язниці з пропозицією використати Алекса для випробування нового методу лікування.

Не надто переймаючись застереженнями священника, Алекс погоджується на експеримент. Його переводять до спеціальної лікарні. За його лікування відповідає доктор Бродський.

Спочатку юнакові роблять ін’єкції після кожного прийому їжі. Потім його саджають у крісло, фіксують ременями та змушують дивитися фільми зі сценами жорстокості. Спеціальні пристрої утримують його повіки розплющеними, тому він не може заплющити очі й відвернутися від побаченого. Усі ці сцени викликають у Алекса сильну фізичну відразу. Його нудить, він відчуває нестерпне нездужання й благає лікарів припинити показ. Проте медики, схоже, отримують задоволення від його страждань і продовжують експеримент.

Поступово в Алекса формується стійкий рефлекс: сама думка про насильство викликає в нього нудоту, а реальна можливість учинити жорстокий злочин стає для нього фізично нестерпною. Ба більше, класична музика, яка супроводжує деякі фільми, також починає викликати відразу. Через лікування юнак втрачає здатність насолоджуватися улюбленими творами Бетховена.

За два тижні експеримент завершують. Алекса виводять перед публікою, щоб продемонструвати результати лікування. Перед присутніми він не здатний відповісти насильством навіть на відверту провокацію. Будь-які прояви жорстокості або сексуального збудження спричиняють у нього фізичні муки.

Міністр внутрішніх справ оголошує Алекса вилікуваним. На його думку, держава отримала ефективний засіб боротьби зі злочинністю. Тепер Алекс вільний. Його історію уряд використовує як доказ успішності нової політики перевиховання. Влада запевняє громадян, що завдяки методу Людовіко суспільство стане безпечнішим, а злочинність нарешті вдасться приборкати.

І справді, Лондон здається спокійнішим і менш жорстоким. Проте сам Алекс опиняється в безвихідному становищі. Повернувшись додому, він виявляє, що батьки більше не хочуть його приймати. Поки син перебував у в’язниці, у його кімнаті оселився квартирант на ім’я Джо, який фактично зайняв місце Алекса в родині. Юнак втратив не лише прихильність батьків, а й здатність насолоджуватися музикою, яку колись обожнював. Життя здається йому порожнім і безрадісним, тому він починає замислюватися про самогубство.

Одного дня Алекс заходить до бібліотеки, де на нього нападають старий чоловік, якого він колись побив, та інші літні люди. Згодом поліція затримує юнака. Серед правоохоронців він упізнає колишнього приятеля Діма та свого давнього суперника Біллібоя. Поліцейські вивозять Алекса за місто й жорстоко знущаються з нього. Залишивши хлопця ледь живим, вони їдуть геть. Не знаючи, куди податися, Алекс шукає порятунку й зрештою опиняється біля того самого будинку з написом «ДІМ», де колись разом із приятелями напав на письменника та його дружину.

Господар будинку, Ф. Александер, упізнає Алекса за газетними повідомленнями. Він прихистить юнака, не здогадуючись, що перед ним саме той злочинець, який зруйнував його життя. Ф. Александер — переконаний противник авторитарної влади. Він прагне використати історію Алекса, щоб викрити жорстокість урядової політики та перешкодити переобранню чинного уряду. На його думку, примусове перевиховання позбавляє людину свободи й перетворює її на слухняний механізм.

Письменник розповідає Алексові, що його дружину зґвалтували, а згодом вона померла. Обставини трагедії разюче нагадують те, що Алекс сам колись учинив зі своєю жертвою. Однак юнак приховує правду й намагається не видати себе. Поступово Ф. Александер починає підозрювати, що його гість причетний до злочину. Незвичайний молодіжний жаргон Алекса допомагає письменникові скласти докупи окремі деталі й зрештою зрозуміти, хто перед ним.

Тим часом Ф. Александер та його однодумці розробляють план політичної боротьби. Вони поселяють Алекса в міській квартирі, де той має перебувати під їхнім наглядом. Проте письменник і його товариші не збираються допомагати юнакові повернутися до нормального життя. Вони влаштовують усе так, щоб Алекс опинився біля відчиненого вікна й чув музику, яка тепер викликає в нього нестерпні фізичні муки. Не витримавши страждань, юнак вистрибує з вікна, намагаючись накласти на себе руки. Перед цим він усвідомлює, що його використали так само, як свого часу ним скористалася держава. Його смерть мала б стати політичним ударом по уряду.

Однак Алекс виживає й опиняється в лікарні. Коли він приходить до тями, однодумці Ф. Александера повідомляють йому, що завдяки цьому випадку шанси чинного уряду на переобрання різко зменшилися. Згодом Алекс знову втрачає свідомість. Коли він отямлюється вдруге, біля його ліжка сидять батьки. Вони благають сина повернутися додому. Виявляється, Джо пішов після того, як мав неприємності з поліцією.

Поступово Алекс починає знову відчувати потяг до насильства. Наслідки лікування методом Людовіко зникають, наче лікарі під час його перебування в лікарні скасували дію попередньої процедури. Юнак знову може вільно слухати музику й уявляти жорстокі сцени без колишніх фізичних страждань.

Міністр внутрішніх справ вирішує скористатися ситуацією для власної вигоди. Він організовує зустріч із Алексом, під час якої фотографи фіксують їхнє примирення. Юнак має публічно засудити Ф. Александера й продемонструвати свою прихильність до уряду.

Самого письменника тим часом заарештовують після того, як він дізнається, що Алекс був причетний до нападу на його дружину. Таким чином, уряд не лише позбувається небезпечного критика, а й перетворює колишнього злочинця на зручний символ своєї політики.

Алекс створює нову банду й отримує добре оплачувану роботу завдяки підтримці влади. Здається, він повертається до колишнього життя, проте тепер усе інакше. Наркотики та насильство більше не приносять йому колишнього задоволення. Натомість юнак починає відкривати для себе красу спокійної, ліричної класичної музики, яка не пов’язана з жорстокістю.

Вирішальною стає зустріч із колишнім приятелем Пітом. Алекс випадково бачить його в кав’ярні й ледве впізнає: Піт одружився, веде розмірене життя та став звичайним представником середнього класу. Його колишні злочинні пригоди залишилися в минулому. Ця зустріч змушує Алекса замислитися над власним майбутнім. Він раптом розуміє, що більше не хоче безцільно витрачати життя на бійки, пограбування й безглузді розваги. Юнак мріє одружитися, створити сім’ю та мати сина.

Алекс доходить висновку, що просто подорослішав. Усе, що раніше штовхало його до жорстокості, було пов’язане передусім із молодістю, нетерплячістю та бажанням гострих відчуттів. Він починає вірити, що з часом людина здатна змінитися сама, без примусу й насильницького втручання держави.

Так Алекс поступово відмовляється від колишнього способу життя й замислюється над тим, що означає стати дорослим. Його історія завершується надією на добровільну зміну, яка народжується не зі страху перед покаранням, а з внутрішнього прагнення до іншого майбутнього.