“Міщанин-шляхтич” переказ

“Міщанин-шляхтич” Мольєр переказ

“Міщанин-шляхтич” стислий переказ можна прочитати за 10 хвилин, а повністю за 1,5 години.

Здавалося б, чого ще потрібно поважному буржуа пану Журдену? Гроші, сім’я, здоров’я – все, що тільки можна побажати, у нього є. Так ж ні, заманулося Журдену стати аристократом, уподібнитися знатним панам. Манія його чинила масу незручностей і хвилювань домочадцям, зате була на руку сонмі кравців, перукарів і вчителів, що обіцяли за допомогою свого мистецтва зробити з Журдена блискучого знатного кавалера. Ось і тепер двоє вчителів – танців і музики – разом зі своїми учнями чекали появи господаря будинку. Журден запросив їх з тим, щоб вони веселим і вишуканим поданням прикрасили обід, який він влаштовував на честь однієї титулованої особи.

Поставши перед музикантом і танцюристом, Журден насамперед запропонував їм оцінити свій екзотичний халат – такий, за словами його кравця, вранці носить вся знать – і нові лівреї своїх лакеїв. Від оцінки смаку Журдена, по всій очевидності, безпосередньо залежав розмір майбутнього гонорару знавців, тому відгуки були захопленими.

Халат, втім, став причиною деякої затримки, оскільки Журден довго не міг вирішити, як йому зручніше слухати музику – в ньому або без нього. Вислухавши ж серенаду, він порахував її пріснуватою і в свою чергу виконав жваву вуличну пісеньку, за яку знову удостоївся похвал і запрошення крім інших наук зайнятися також музикою з танцями. Прийняти це запрошення Журдена переконали запевнення вчителів у тому, що кожен знатний пан неодмінно навчається і музиці, і танцям.

До майбутнього прийому вчителем музики був підготовлений пасторальний діалог. Журдену він, загалом-то, сподобався: якщо вже не можна обійтися без цих вічних пастушків і пастушок – гаразд, нехай собі співають. Представлений вчителем танців і його учнями балет припав Журдену зовсім до душі.

Окрилені успіхом у наймача, вчителі вирішили кувати залізо, поки гаряче: музикант порадив Журдену обов’язково влаштовувати щотижневі домашні концерти, як це робиться, за його словами, у всіх аристократичних домах; учитель танців тут же почав навчати його найвишуканішому з танців – менует.

Вправи у витончених рухах тіла перервав вчитель фехтування, викладач науки наук – вміння наносити удари, а самому таких не отримувати. Учитель танців і його колега-музикант дружно не погодилися із заявою фехтувальника про безумовний пріоритет вміння битися над їх освяченими століттями мистецтвами. Народ підібрався захоплений, слово за слово – і пару хвилин потому між трьома педагогами зав’язалася бійка.

Коли прийшов учитель філософії, Журден зрадів – кому як не філософу напоумляти забіяк. Той охоче взявся за справу примирення: пом’янув Сенеку, застеріг противників від гніву, що принижує людську гідність, порадив зайнятися філософією, цією найпершою з наук … Тут він переборщив. Його стали бити нарівні з іншими.

Пошарпаний, але все ж уникнувший каліцтв учитель філософії, зрештою, зміг приступити до уроку. Оскільки Журден відмовився займатися як логікою – слова там аж надто хитромудрі, – так і етикою – до чого йому наука стримувати пристрасті, якщо все одно, коли вже розійдеться, ніщо його не зупинить, – вчений чоловік став присвячувати його в таємниці правопису.

Практикуючись у вимові голосних звуків, Журден радів, як дитина, але коли перші захоплення минули, він розкрив вчителю філософії великий секрет: він, Журден, закоханий в якусь великосвітську даму, і йому потрібно написати цій пані записочку. Філософу це було пари дрібниць – в прозі, у віршах чи. Однак Журден попросив його обійтися без цих самих прози і віршів. Чи знав поважний буржуа, що тут його чекало одне із самих приголомшливих в житті відкриттів – виявляється, коли він кричав служниці: «Ніколь, подай туфлі і нічний ковпак», з вуст його, подумати тільки, виходила чистісінька проза!

Втім, і в області словесності Журден був все ж таки не ликом шитий – як не старався учитель філософії, йому не вдалося поліпшити складений Журденом текст: «Прекрасна маркіза! Ваші прекрасні очі обіцяють мені смерть від любові ».

Філософу довелося піти, коли Журдену доповіли про кравця. Той приніс новий костюм, зшитий, природно, за останньою придворною модою. Підмайстри кравця, танцюючи, внесли обнову і, не перериваючи танцю, одягнули в неї Журдена. При цьому дуже постраждав його гаманець: підмайстри не скупилися на схвальні «ваша милість», «ваше сіятельство» і навіть «світлість», а надзвичайно зворушений Журден – на чайові.

У новому костюмі Журден намірився прогулятися вулицями Парижа, але дружина рішуче чинила опір цьому його наміру – і без того над Журденом сміється півміста. Взагалі, на її думку, йому пора вже було одуматися і залишити свої придуркуваті примхи: до чого, питається, Журдену фехтування, якщо він не має наміру нікого вбивати? навіщо вчитися танців, коли ноги і без того ось-ось відмовлять?

Заперечуючи безглуздим доводам жінки, Журден спробував вразити її зі служницею плодами своєї вченості, але без особливого успіху: Ніколь спокійнісінько вимовляла звук «у», навіть не підозрюючи, що при цьому вона витягає губи і зближує верхню щелепу з нижнью, а рапірою вона запросто завдала Журдену кілька уколів, які він не відобразив, оскільки неосвічена служниця колола не за правилами.

У всіх дурницях, якими захоплювався її чоловік, г-жа Журден винила знатних панів, що віднедавна почали водити з ним дружбу. Для придворних франтів Журден був звичайною дійною коровою, він же, в свою чергу, перебував у впевненості, що дружба з ними дає йому значні – як їх там – пре-ро-га-тиви.

Одним з таких великосвітських друзів Журдена був граф Дорант. Ледь увійшовши до вітальні, цей аристократ приділив кілька вишуканих компліментів новому костюму, а потім побіжно згадав про те, що нині вранці він говорив про Журдена в королівській опочивальні. Підготувавши таким чином грунт, граф нагадав, що він повинен своєму другові п’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів, так що тому прямий резон позичити йому ще дві тисячі двісті – для рівного рахунку. У подяку за цю і подальші позики Дорант взяв на себе роль посередника у сердечних справах між Журденом і предметом його поклоніння – маркізою Дорименой, заради якої і починався обід з представленням.

Г-жа Журден, щоб не заважала, в цей день була відправлена ​​на обід до своєї сестри. Про задум чоловіка вона нічого не знала, сама ж була стурбована пристроєм долі своєї дочки: Люсіль начебто відповідала взаємністю на ніжні почуття юнака по імені Клеонт, який у якості зятя дуже підходив пані Журден. На її прохання Ніколь, зацікавлена ​​в одруженні молодої пані, так як сама вона збиралася заміж за слугу Клеонта, Ковьеля, привела юнака. Г-жа Журден тут же відправила його до чоловіка просити руки дочки.

Однак першій і, по суті, єдиній вимозі Журдена до претендента руки Люсіль Клеонт не відповідав – він не був дворянином, тоді як батько бажав зробити дочку в гіршому випадку маркізою, а то і герцогинею. Отримавши рішучу відмову, Клеонт зажурився, але Ков’єль вважав, що ще не все втрачено. Вірний слуга задумав зіграти з Журденом один жарт, благо у нього були друзі-актори, і відповідні костюми були під рукою.

Тим часом доповіли про прибуття графа Доранта і маркізи Дорімени. Граф привів даму на обід аж ніяк не з бажання зробити приємне господареві дому: він сам давно доглядав за вдовою маркізою, але не мав можливості бачитися з нею ні в неї, ні в себе – це могло б скомпрометувати Доримену. До того ж усі божевільні витрати Журдена на подарунки та різноманітні розваги для неї він спритно приписував собі, чим зрештою підкорив-таки жіноче серце.

Неабияк потішив шляхетних гостей химерним незграбним поклоном і такою ж вітальною промовою, Журден запросив їх за розкішний стіл.

Маркіза не без задоволення поглинала вишукані страви під акомпанемент екзотичних компліментів дивакуватого буржуа, коли вся благоліпність несподівано була порушена появою розгніваної пані Журден. Тепер вона зрозуміла, навіщо її хотіли спровадити на обід до сестри – щоб благовірний міг спокійно спускати грошики з сторонніми жінками. Журден з Дорантом прийнялися завіряти її, – що обід на честь маркізи дає граф, і він же за все платить, але запевнення їх ні в якій мірі не стримали запал ображеної дружини. Після чоловіка пані Журден взялася за гостю, якій мало б бути соромно вносити розлад в чесне сімейство. Збентежена і скривджена маркіза встала з-за столу і покинула господарів; слідом за нею пішов Дорант.

Тільки знатні панове пішли, як було повідомлено про нового відвідувача. Ним виявився переодягнений Ковьель, представився другом батька пана Журдена. Покійний батюшка господаря будинку був, за його словами, не купцем, як всі навколо твердили, а самим що ні на є справжнім дворянином. Розрахунок Ковьеля виправдався: після такої заяви він міг розповідати все що завгодно, не побоюючись, що Журден засумнівається в правдивості його промов.

Ковьель повідав Журдену, що в Париж прибув його хороший приятель, син турецького султана, без розуму закоханий в його, Журдена, дочку. Син султана хоче просити руки Люсіль, а щоб тесть був гідний нової рідні, він вирішив посвятити його в мамамуши, по-нашому – паладіни. Журден був у захваті.

Сина турецького султана представляв переодягнений Клеонт. Він висловлювався на страшній тарабарщині, яку Ковьель нібито перекладав на французьку. З головним турком прибули покладені муфтії і дервіші, які від душі повеселилися під час церемонії посвяти: вона вийшла дуже колоритною, з турецькою музикою, піснями і танцями, а також з ритуальним побиттям посвячуваного палицями.

Доранту, присвяченому в задум Ковьеля, вдалося нарешті умовити Доримену повернутися, спокусивши можливістю насолодитися забавним видовищем, а потім ще й відмінним балетом. Граф і маркіза з найсерйознішим видом привітали Журдена з присвоєнням йому високого титулу, тому ж кортіло якнайшвидше вручити свою дочку синові турецького султана. Люсіль спочатку ні в яку не хотіла йти за блазня-турка, але, як тільки визнала в ньому переодягненого Клеонта, відразу погодилася, роблячи вигляд, що покірно виконує дочірній борг. Г-жа Журден, в свою чергу, суворо заявила, що турецькому пугалу не бачити її дочки, як власних вух. Але варто було Ковьелю шепнути їй на вухо пару слів, і матуся змінила гнів на милість.

Журден урочисто з’єднав руки юнаки та дівчата, даючи батьківське благословення на їх шлюб, а потім послали за нотаріусом. Послугами цього ж нотаріуса вирішила скористатися й інша пара – Дорант з Дорименой. В очікуванні представника закону всі присутні славно провели час, насолоджуючись балетом, поставленим учителем танців.

Аудіокнига “Міщанин-шляхтич” скорочено