“Міщанин-шляхтич” переказ – Мольєр

“Міщанин-шляхтич” Мольєр переказ

“Міщанин-шляхтич” стислий переказ можна прочитати за 10 хвилин, а повністю за 1,5 години.

Здавалося б, чого ще потрібно поважному буржуа панові Журдену? Гроші, сім’я, здоров’я — усе, що тільки можна побажати, у нього є. Та ні, заманулося Журдену стати аристократом, уподібнитися знатним панам. Манія його завдавала масу незручностей і хвилювань домочадцям, зате була на руку сонму кравців, перукарів і вчителів, що обіцяли за допомогою свого мистецтва зробити з Журдена блискучого знатного кавалера. Ось і тепер двоє вчителів — танців і музики — разом зі своїми учнями чекали появи господаря будинку. Журден запросив їх, щоб вони веселою і вишуканою виставою прикрасили обід, який він влаштовував на честь однієї титулованої особи.

Поставши перед музикантом і танцюристом, Журден насамперед запропонував їм оцінити свій екзотичний халат — такий, за словами його кравця, вранці носить уся знать, — і нові лівреї своїх лакеїв. Від оцінки смаку Журдена, цілком очевидно, безпосередньо залежав розмір майбутнього гонорару знавців, тому відгуки були захопленими.

Халат, утім, став причиною деякої затримки, оскільки Журден довго не міг вирішити, як йому зручніше слухати музику — у ньому чи без нього. Вислухавши ж серенаду, він вважав її пріснуватою і, своєю чергою, виконав жваву вуличну пісеньку, за яку знову удостоївся похвал і запрошення, крім інших наук, зайнятися також музикою та танцями. Прийняти це запрошення Журдена переконали запевнення вчителів у тому, що кожен знатний пан неодмінно навчається і музики, і танців.

До майбутнього прийому вчителем музики був підготовлений пасторальний діалог. Журдену він, загалом, сподобався: якщо вже не можна обійтися без цих вічних пастушків і пастушок — гаразд, нехай собі співають. Представлений учителем танців і його учнями балет припав Журдену зовсім до душі.

Окрилені успіхом у наймача, вчителі вирішили кувати залізо, поки гаряче: музикант порадив Журдену обов’язково влаштовувати щотижневі домашні концерти, як це робиться, за його словами, у всіх аристократичних будинках; учитель танців тут же почав навчати його найвишуканішого з танців — менуету.

Вправи у витончених рухах тіла перервав учитель фехтування, викладач науки наук — уміння завдавати ударів, а самому таких не отримувати. Учитель танців і його колега-музикант дружно не погодилися із заявою фехтувальника про безумовний пріоритет уміння битися над їхніми освяченими століттями мистецтвами. Народ підібрався захоплений: слово за слово — і за кілька хвилин між трьома педагогами зав’язалася бійка.

Коли прийшов учитель філософії, Журден зрадів — кому, як не філософу, напоумляти забіяк. Той охоче взявся за справу примирення: згадав Сенеку, застеріг противників від гніву, що принижує людську гідність, порадив зайнятися філософією, цією найпершою з наук… Тут він переборщив. Його стали бити нарівні з іншими.

Пошарпаний, але все ж такий, що уникнув каліцтв, учитель філософії зрештою зміг приступити до уроку. Оскільки Журден відмовився займатися як логікою — слова там аж надто хитромудрі, — так і етикою — до чого йому наука стримувати пристрасті, якщо все одно, коли вже розійдеться, ніщо його не зупинить, — учений чоловік став посвячувати його в таємниці правопису.

Практикуючись у вимові голосних звуків, Журден радів, як дитина, але коли перші захоплення минули, він розкрив учителеві філософії великий секрет: він, Журден, закоханий у якусь великосвітську даму, і йому потрібно написати цій пані записочку. Для філософа це було парою дрібниць — у прозі, у віршах чи. Однак Журден попросив його обійтися без цих самих прози і віршів. Чи знав поважний буржуа, що тут на нього чекало одне з найбільш приголомшливих у житті відкриттів — виявляється, коли він кричав служниці: «Ніколь, подай туфлі і нічний ковпак», з його вуст, подумати тільки, виходила чистісінька проза!

Втім, і в галузі словесності Журден був усе ж таки не ликом шитий — як не старався учитель філософії, йому не вдалося поліпшити складений Журденом текст: «Прекрасна маркізо! Ваші прекрасні очі обіцяють мені смерть від любові».

Філософу довелося піти, коли Журдену доповіли про кравця. Той приніс новий костюм, зшитий, природно, за останньою придворною модою. Підмайстри кравця, танцюючи, внесли обнову і, не перериваючи танцю, одягнули в неї Журдена. При цьому дуже постраждав його гаманець: підмайстри не скупилися на схвальні «ваша милість», «ваше сіятельство» і навіть «світлість», а надзвичайно зворушений Журден — на чайові.

У новому костюмі Журден намірився прогулятися вулицями Парижа, але дружина рішуче чинила опір цьому його наміру — і без того над Журденом сміється пів міста. Взагалі, на її думку, йому пора вже було одуматися і залишити свої придуркуваті примхи: до чого, питається, Журдену фехтування, якщо він не має наміру нікого вбивати? Навіщо вчитися танців, коли ноги і без того ось-ось відмовлять?

Заперечуючи безглуздим доводам дружини, Журден спробував вразити її та служницю плодами своєї вченості, але без особливого успіху: Ніколь спокійнісінько вимовляла звук «у», навіть не підозрюючи, що при цьому вона витягає губи і зближує верхню щелепу з нижньою, а рапірою вона запросто завдала Журдену кілька уколів, яких він не відбив, оскільки неосвічена служниця колола не за правилами.

У всіх дурницях, якими захоплювався її чоловік, пані Журден звинувачувала знатних панів, що віднедавна почали водити з ним дружбу. Для придворних франтів Журден був звичайною дійною коровою, він же, своєю чергою, перебував у впевненості, що дружба з ними дає йому значні — як їх там — прерогативи.

Одним із таких великосвітських друзів Журдена був граф Дорант. Ледь увійшовши до вітальні, цей аристократ приділив кілька вишуканих компліментів новому костюму, а потім побіжно згадав про те, що нині вранці він говорив про Журдена в королівській опочивальні. Підготувавши таким чином ґрунт, граф нагадав, що він винен своєму другові п’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів, тож тому був прямий резон позичити йому ще дві тисячі двісті — для круглого рахунку. На подяку за цю і подальші позики Дорант узяв на себе роль посередника в сердечних справах між Журденом і предметом його поклоніння — маркізою Доріменою, заради якої й починався обід із виставою.

Пані Журден, щоб не заважала, цього дня була відправлена на обід до своєї сестри. Про задум чоловіка вона нічого не знала, сама ж була стурбована влаштуванням долі своєї дочки: Люсіль начебто відповідала взаємністю на ніжні почуття юнака на ім’я Клеонт, який як зять дуже підходив пані Журден. На її прохання Ніколь, зацікавлена в одруженні молодої пані, бо сама збиралася заміж за слугу Клеонта Ков’єля, привела юнака. Пані Журден тут же відправила його до чоловіка просити руки дочки.

Однак першій і, по суті, єдиній вимозі Журдена до претендента на руку Люсіль Клеонт не відповідав — він не був дворянином, тоді як батько бажав зробити дочку в гіршому випадку маркізою, а то й герцогинею. Отримавши рішучу відмову, Клеонт зажурився, але Ков’єль вважав, що ще не все втрачено. Вірний слуга задумав зіграти з Журденом жарт, тим більше що у нього були друзі-актори, а відповідні костюми були під рукою.

Тим часом доповіли про прибуття графа Доранта і маркізи Дорімени. Граф привів даму на обід аж ніяк не з бажання зробити приємне господареві дому: він сам давно доглядав за вдовою-маркізою, але не мав можливості бачитися з нею ні в неї, ні в себе — це могло б скомпрометувати Дорімену. До того ж усі божевільні витрати Журдена на подарунки та різноманітні розваги для неї він спритно приписував собі, чим зрештою підкорив-таки жіноче серце.

Неабияк потішивши шляхетних гостей химерним незграбним поклоном і такою ж вітальною промовою, Журден запросив їх за розкішний стіл.

Маркіза не без задоволення смакувала вишукані страви під акомпанемент екзотичних компліментів дивакуватого буржуа, коли вся благоліпність несподівано була порушена появою розгніваної пані Журден. Тепер вона зрозуміла, навіщо її хотіли спровадити на обід до сестри, — щоб благовірний міг спокійно спускати грошики на сторонніх жінок. Журден із Дорантом заходилися запевняти її, що обід на честь маркізи влаштовує граф і він же за все платить, але їхні запевнення жодною мірою не стримали запалу ображеної дружини. Після чоловіка пані Журден взялася за гостю, якій мало б бути соромно вносити розлад у чесне сімейство. Збентежена і скривджена маркіза встала з-за столу та покинула господарів; слідом за нею пішов Дорант.

Щойно знатні гості пішли, як було повідомлено про нового відвідувача. Ним виявився переодягнений Ков’єль, який представився другом батька пана Журдена. Покійний батюшка господаря будинку був, за його словами, не купцем, як усі навколо твердили, а справжнісіньким дворянином. Розрахунок Ков’єля виправдався: після такої заяви він міг розповідати все що завгодно, не побоюючись, що Журден засумнівається в правдивості його слів.

Ков’єль повідав Журдену, що до Парижа прибув його хороший приятель, син турецького султана, без пам’яті закоханий у його, Журдена, дочку. Син султана хоче просити руки Люсіль, а щоб тесть був гідний нової рідні, він вирішив посвятити його в мамамуші, по-нашому — у паладини. Журден був у захваті.

Сина турецького султана представляв переодягнений Клеонт. Він висловлювався страшною тарабарщиною, яку Ков’єль нібито перекладав французькою. З головним турком прибули належні муфтії і дервіші, які від душі повеселилися під час церемонії посвяти: вона вийшла дуже колоритною, з турецькою музикою, піснями і танцями, а також із ритуальним побиттям посвячуваного палицями.

Доранту, посвяченому в задум Ков’єля, вдалося нарешті умовити Дорімену повернутися, спокусивши можливістю насолодитися кумедним видовищем, а потім ще й чудовим балетом. Граф і маркіза з найсерйознішим виглядом привітали Журдена з присвоєнням йому високого титулу, а тому кортіло якнайшвидше віддати свою дочку за сина турецького султана. Люсіль спочатку нізащо не хотіла йти за блазня-турка, але, щойно впізнала в ньому переодягненого Клеонта, відразу погодилася, удаючи, що покірно виконує дочірній обов’язок. Пані Журден, своєю чергою, суворо заявила, що турецькому пугалу не бачити її дочки, як власних вух. Але варто було Ков’єлю шепнути їй на вухо кілька слів, і матуся змінила гнів на милість.

Журден урочисто з’єднав руки юнака та дівчини, даючи батьківське благословення на їхній шлюб, а потім послали за нотаріусом. Послугами цього ж нотаріуса вирішила скористатися й інша пара — Дорант і Дорімена. В очікуванні представника закону всі присутні славно провели час, насолоджуючись балетом, поставленим учителем танців.

Аудіокнига “Міщанин-шляхтич” скорочено